Рішення № 18174166, 06.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 54/23406.09.11 Господарський суд м. Києва у складі судді Шкурдової Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомпублічного акціонерного товариства «Енергобанк», м. Київ

до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ

про визнання недійсним договору та стягнення 17873833,81 грн.

при секретарі судового засідання Білову М.В.

представники:

від позивача ОСОБА_1 (дов. № 55 від 22.03.2011 р.), ОСОБА_2 (дов. № 09/05-180/1 від 21.09.2010 р.)

від відповідача ОСОБА_3 (дов. № 213 від 30.09.2011 р.);

СУТЬ СПОРУ:

публічне акціонерне товариство «Енергобанк»(далі-позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»(далі-відповідач) про визнання недійсним Договору № 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р. банківського вкладу (депозиту) та стягнення 17873833,81 грн. сплачених відсотків.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що Договір № 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р. банківського вкладу (депозиту) укладено без додержання процедур передбачених для закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти, встановлених Тимчасовим положенням про закупівлю товарів робіт і послуг за державні кошти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 274 від 28 березня 2008 року, що відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав позов.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві, та просив суд у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

13 березня 2008 року між акціонерним банком «Енергобанк»(Банк), правонаступником якого є позивач, та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго»(Вкладник) укладено Договір № 6/08/В/91/07-08 банківського вкладу (депозиту), відповідно до умов якого відповідач перераховує позивачу на протязі 2-х банківських днів з моменту підписання Договору, на депозитний рахунок № 2652325401 в АБ «Енергобанк»м. Київ, МФО 300272, тимчасово вільні грошові кошти в сумі 150000000,00 грн. з правом подальшої зміни (збільшення або зменшення) суми Депозиту. Дата зарахування коштів на зазначений рахунок являється для цього Договору датою внесення Депозиту.

Згідно з п. 2.1. Договору, позивач зобов'язується прийняти грошові кошти відповідача на депозитний рахунок з виплатою відповідачу 12 % річних.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що позивач зобов'язується повернути відповідачу суму депозитного вкладу та нараховані але не сплачені відсотки шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок відповідача. Відсотки нараховуються, виходячи з встановленої процентної ставки та фактичної суми депозитного вкладу, щомісячно в останній робочий день місяця і в останній день дії Договору. База розрахунку відсотків - 356/366 календарних днів. Відсотки по вкладу нараховуються з наступного після надходження від відповідача грошових коштів дня і закінчується в той день, який передує поверненню грошових коштів відповідачу або списанню з депозитного рахунку відповідача (п. 2.3. Договору).

Позивач посилається на те, що здійснив повернення відповідачу вкладу в повному обсязі. За період з 15.05.2008 р. по 31.10.2009 р. позивачем було сплачено відповідачу відсотки за вкладом в розмірі 17873833,81 грн..

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що Договір від 13.05.2008 р., укладений між позивачем та відповідачем є недійсним, з огляду на наступне.

Відповідач - є державним комерційним підприємством.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладання спірного Договору) для закупівель товарів, робіт чи послуг державне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 10 Закону України «Про природні монополії», суб'єктом якої є відповідач, відповідно до цієї норми: «суб'єкти природних монополій здійснюють закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до вимог та процедур, визначених Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»від 20.03.2008 р. визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»та Кабінету Міністрів України дано розпорядження затвердити Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти на основі тексту Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»в редакції, що діяла станом на 17 листопада 2004 року, за виключенням його положень, які суперечать вимогам СОТ.

На виконання Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»Кабінетом міністрів України прийнято Постанову №274 від 28.03.2008 р. «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти»якою затверджено Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (надалі Тимчасове положення).

Відповідно до п. 3 Постанови КМУ № 274 від 28.03.2008 р., державні у тому числі казенні підприємства, установи та господарські товариства, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства і господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків належить державним, у тому числі казенним підприємствам і господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, здійснюють закупівлю товарів робіт і послуг за державні кошти в установленому Тимчасовим положенням порядку.

Тимчасовим положенням встановлено ряд процедур, яких необхідно додержуватись при здійсненні закупівлі послуг за державні кошти, а саме: публікація оголошення про заплановану закупівлю; підготовка тендерної документації; подання тендерних пропозицій учасниками закупівлі; прийняття рішень тендерним комітетом щодо тендерних пропозицій; закупівля здійснюється шляхом наступних процедур, кожна з яких передбачає свої особливості: відкриті торги; торги з обмеженою участю; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій (котирувань); редукціон; закупівля в одного учасника.

Позивач стверджує, що при укладанні спірного Договору, відповідачем не було дотримано встановлених Тимчасовим положенням процедур щодо здійснення закупівлі послуг за державні кошти, а саме послуг банку щодо відкриття вкладного (депозитного) рахунку.

Такі дії відповідача, на думку позивача, не відповідають принципам прозорості закупівлі за державні кошти, обмежують конкуренцію учасників державних закупівель, можуть призвести до зловживань з боку посадових осіб державних підприємств, надаючи перевагу тільки одному контрагенту, що суперечить державній політиці, нормам діючого законодавства України, правилам та діловим звичаям.

Отже, враховуючи наведене, керуючись положеннями ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, позивач просить суд визнати Договір від 13.05.2008р. недійсним з моменту його укладання, як такий, що укладений всупереч вимогам норм Закону.

Крім того, позивач в свої вимогах просить суд застосувати правові наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, та стягнути з відповідача 17873833,81 грн. відсотків, сплачених позивачем за вкладом.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, у відзиві на позов посилався на те, що спірний Договір за своєю правовою природою не є Договором банківського вкладу, а є Договором банківського рахунку та підпадає під правове регулювання норм статей 1066 - 1076 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вважаючи, що спірний Договір, є безпосередньо Договором послуг з розрахунково-касового обслуговування, відповідач вказує на те, що дія Тимчасового положення на правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем за Договором від 13.05.2008 р., не поширюється оскільки за своєю правовою природою останній є Договором банківського рахунку та передбачає надання послуг з розрахунково-касового обслуговування.

Крім того, відповідач вказує на те, що безпідставною є вимоги позивача про застосування наслідків визнання правочину недійсним, а саме застосування двосторонньої реституції, оскільки спірний Договір відноситься до договорів про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи те, що надана позивачем послуга спожита відповідачем під час дії Договору, сторін неможливо повернути у попередній стан, а відповідно й застосувати реституцію. Крім того, відповідач стверджує, що використання коштів відповідача дозволило позивачу отримати прибуток.

Серед іншого, відповідач у відзиві на позов, посилається на те, що з боку останнього не було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, в розумінні ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст. 15 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного, відповідач вважає недоведеною наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в зв'язку з укладанням оспорюваного Договору немає.

З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір банківського вкладу (депозиту) № 6/08/В/91/07-08, відповідно до умов якого, відповідач перерахував позивачу на депозитний рахунок кошти в сумі 150000000,00 грн.., а позивач в свою чергу зобов'язався прийняти вказані грошові кошти, на депозитний рахунок відповідача з виплатою 12 (дванадцяти) процентів річних.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач є державним комерційним підприємством.

Відповідно до п. 1.2. Статуту Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», підприємство є державним унітарним підприємством електроенергетичної галузі і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності, підпорядковане та належить до сфери управління Міністерства палива та енергетики України.

Відповідно до п. 1 ст. 75 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.

Для закупівель товарів, робіт чи послуг державне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Отже, в силу норм Закону свою господарську діяльність державне комерційне підприємство здійснює відповідно до завдань, визначених при його створенні і закріплених у статуті, а також виробничої програми, затвердженої органом, уповноваженим на управління підприємством від імені держави. Державні замовлення обов'язково враховуються при розробці і затвердженні програм підприємства. При здійсненні робіт з виконання державного замовлення, тобто у процесі використання фінансових коштів держави, підприємство зобов'язане здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», що в свою чергу передбачає конкурсний порядок проведення закупівель.

Розподіл прибутку (доходів) підприємства регламентується Декретом КМУ «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій»від 10 травня 1993 року.

Державне комерційне підприємство, серед своїх цілей має отримання прибутку, у зв'язку з чим норма ч. 10 ст. 75 Господарського кодексу України формалізує розподіл грошових коштів державі як власнику.

Відповідач - є природним монополістом в галузі передавання електроенергії.

Відповідно до п. 3 ст. 10 Закону України «Про природні монополії»суб'єкти природних монополій здійснюють закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до вимог та процедур, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель".

На момент укладання Договору від 13.05.2008 р. діяло Тимчасове положення «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2008 р. № 274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти»(надалі Тимчасове положення).

Частиною 3 пункту 3 Постанови КМУ № 274 від 28.03.2008р. встановлено, що державні у тому числі казенні підприємства, установи та господарські товариства, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства і господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків належить державним, у тому числі казенним підприємствам і господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, здійснюють закупівлю товарів робіт і послуг за державні кошти в установленому Тимчасовим положенням порядку.

Враховуючи ті обставини, що відповідач є державним комерційним підприємством, в силу наведених положень Закону, закупівля останнім послуг за державні кошти, а саме послуг Банку, щодо відкриття вкладного (депозитного) рахунку, мало здійснюватись у відповідності до процедур встановлених Тимчасовим положенням для закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, відповідно в рамках проведення конкурсу.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, що спірний Договір, за своєю правовою природою не є договором банківського (депозитного) вкладу, а є Договором послуг з розрахунково-касового обслуговування, на який не розповсюджується дія Тимчасового положення, правовідносини за яким регулюються положеннями ст.ст. 1066 - 1076 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до п. 1.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах затвердженої Постановою Національного Банку України 12.11.2003р. №492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах»(надалі Інструкція), вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами Договору від 13.05.2008 р. (п. 1.1.) Банк, що прийняв від вкладника грошові кошти (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові суму депозиту та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, позивач взяв на себе зобов'язання здійснювати виплату вкладнику 12 процентів річних.

Отже, спірним Договором чітко визначено предмет - зберігання відповідної суми коштів, процент, який Банк зобов'язаний сплачувати вкладнику, строк депозиту. Таким чином, вказані положення визначають даний Договір за своєю правовою природою, саме як Договір банківського вкладу (депозиту).

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (п. 1 ст. 1066 ЦК України)

Відповідно до п. 1.8. Інструкції Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Аналіз наведених норм Закону дозволяє дійти висновку, що на вкладному (депозитному) рахунку в банку кошти зберігаються. Тоді як відкриття на договірній основі поточного рахунку передбачає здійснення розрахунково - касових операцій, а саме прийняття від клієнта готівкових грошових коштів для зарахування їх на поточний рахунок та видачу готівки в межах суми, що обліковується на банківському рахунку, тощо.

Таким чином, суд вважає помилковою позицію відповідача щодо ототожнення Договору банківського вкладу (депозиту) та Договору банківського рахунку.

Відповідно суд вважає безпідставним, нормативно необґрунтованим та документально не підтвердженим посилання відповідача не те, що спірний Договір є Договором розрахунково-касового обслуговування, на який в свою чергу не поширюється дія Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Пункт 7 Тимчасового положення, встановлює перелік предмету закупівлі, на які не поширюється дія вказаного Тимчасового положення, одним з таких предметів є: послуги банків з приймання комунальних платежів, обслуговування поточних рахунків та розрахунково-касового обслуговування.

Отже, закупівля державним комерційним підприємством послуг з відкриття Банком вкладного (депозитного) рахунку має здійснюватись на підставі положень та процедур установлених Тимчасовим положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, що було чинним на момент укладання спірного Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладанні спірного Договору відповідачем не дотримано вимог встановлених Тимчасовим положенням, а саме проведено закупівлю послуг за державні кошти, послуг з відкриття Банком вкладного (депозитного) рахунку, без проведення тендеру та всіх поетапних процедур передбачених даним Тимчасовим положенням для закупівлі такого виду послуг.

Враховуючи приписи п. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що Договір банківського вкладу(депозиту) № 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008р. підлягає визнанню недійсним з моменту його укладання, як такий, що суперечить вимогам, встановленим Тимчасовим положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2008р. №274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти», чинним на момент укладання спірного Договору.

Позивачем також заявлена вимога про застосування наслідків недійсності правочину, у вигляді двосторонньої реституції, на підставі п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 17873833,81 грн. відсотків сплачених на підставі Договору від 13.05.2008 р.

Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Посилання відповідача на те, що застосування реституції в даному випадку є неможливим оскільки спірний Договір є Договором про надання послуг, відповідно послуга з боку відповідача спожита під час дії Договору, не приймається судом до уваги як таке, що не відповідає приписам чинного законодавства та спростовується матеріалами справи.

Таким чином, вимога позивача про стягнення є відповідача 17873833,81 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті державного мита відповідно до статті 49 ГПК України та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 44 ГПК України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним Договір банківського вкладу (депозиту) № 6/08/В/91/07-08 від 13 травня 2008 року, укладений між публічним акціонерним товариством «Енергобанк»та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго», з моменту його укладання.

Стягнути з Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»(01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 25, код 00100227) на користь публічного акціонерного товариства «Енергобанк»(04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код 19357762) 17873833,81 грн. (сімнадцять мільйонів вісімсот сімдесят три тисячі вісімсот тридцять три гривні 81 коп.) відсотків, 25500,00 грн. (двадцять пять тисяч пятсот гривень 00 коп.) витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.М. Шкурдова

Рішення підписано 08.09.2011 р.