Постанова № 18168554, 28.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" липня 2011 р. м. КиївК-21084/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Островича С.Е.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2009

та постанову Господарського суду Тернопільської області від 24.01.2008

у справі № 12/96-1960 Господарського суду Тернопільської області

за позовом Державного підприємства «Мишковицький спиртзавод»

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 24.01.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2009, позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 13.03.2007 № 0000082306/0 про зменшення в картці особового рахунку Державного підприємства «Мишковицький спиртовий завод»суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, задекларовану за грудень 2006 року, на 39666,00 грн.

Судові рішення вмотивовані висновком суду, що норма ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», якою встановлено оподаткування податком на додану вартість за нульовою ставкою операцій з продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, крім операцій з продажу такого газу для населення, бюджетних установ та інших споживачів , що не є платниками цього податку, в силу статті 1 Закону України «Про систему оподаткування», пункту 20 ст. 2 Бюджетного кодексу України пунктів 11.2 та 11.4 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР) не може змінювати ставку податку, встановлену пунктом 6.1 ст. 6 Закону № 168/97-ВР.

В касаційній скарзі Тернопільська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

В судовому процесі встановлено, що фактичною підставою для зменшення в податковому обліку ДП «Мишковицький спиртовий завод»за грудень 2006 року суми бюджетного відшкодування згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, що є предметом судового вирішення, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 06.03.2007 № 2207/23-623/00375154, про завищення підприємством в податковому обліку за листопад 2006 року суми податкового кредиту на 39666,45 грн., а в податковому обліку за грудень 2006 року бюджетного відшкодування на цю ж суму внаслідок включення до податкового кредиту ПДВ в зазначеній сумі, сплаченого ТОВ «Укренерго»за природний газ, поставленого відповідно до податкових накладних № 189 та № 190 від 30.11.2006. Такий висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»та факт поставки позивачу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України.

Абзацами третім і четвертим цієї статті встановлено, що у 2006 році:

операції з ввезення природного газу на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, звільняються від обкладання податком на додану вартість;

операції з продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, крім операцій з продажу такого газу для населення, бюджетних установ та інших споживачів, що не є платниками цього податку, оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, норми закону про Державний бюджет України, і наведені норми зокрема, не можуть змінювати ставки, механізм оподаткування та податкові пільги з огляду на відповідні положення статті 1 Закону України «Про систему оподаткування», пункту 20 ст. 2 Бюджетного кодексу України, а також пунктів 11.2 та 11.4 ст. 11 Закону № 168/97-ВР, якими встановлено, що зміни порядку справляння податку на додану вартість запроваджуються шляхом внесення змін до цього Закону.

Разом з тим, і суди першої та апеляційної інстанцій помилково обґрунтували свої висновки неможливістю застосування ставок, встановлених бюджетним законом на бюджетний рік. Застосування норм матеріального права здійснено судами попередніх інстанцій з порушенням правил їх застосування. Перевагу надано Закону “Про систему оподаткування”, який щодо правовідносин, з приводу реалізації прав і обовязків в яких виник спір, слід вважати загальним. Перевагу ж мають спеціальні норми. Такими є норми Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”. При співвідношенні норм цих законів слід виходити з того, що в разі колізії між нормами, що регулюють одні й ті ж відносини, застосовується норма, яка прийнята пізніше, якщо інше не встановлено в законі.

Норми ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не визнані неконституційними.

Відповідно до ст. 75 Конституції Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. У звязку з цим надання переваг одному закону над іншим одно предметним законом без врахування правил дії закону в часі є неправомірним.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України “Про забезпечення споживачів природним газом” від 27.12.2001 № 1729 встановлено, що в 2006 році природний газ, ввезений на митну територію України за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України, та оформлений митними органами в режимі випуску у вільний обіг із звільненням від обкладення податком на додану вартість, реалізується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", дочірньою компанією "Газ України" та дочірнім підприємством "Газ-тепло", а також суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, із застосуванням нульової ставки податку на додану вартість (крім постачання населенню, бюджетним установам та іншим споживачам, які не є платниками зазначеного податку), за наявності: договорів на таке придбання із зазначенням, кому належить поставлений газ; договорів на власну поставку такого газу з обов'язковим зазначенням, кому належить поставлений газ та індивідуального податкового номера споживача платника податку на додану вартість; вантажосупровідних документів (товаротранспортних і податкових накладних, актів приймання-передачі), в яких обов'язково зазначається кому належить поставлений газ, суб'єкт господарювання та його індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку, зокрема, з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків. З аналізу пункту 6.1 статті 6 названого Закону випливає, що не відносяться до обєктів оподаткування операції, звільнені від оподаткування, та операції, до яких застосовується нульова ставка ПДВ.

Таким чином, покупець, сплативши продавцю ПДВ за ставкою 20% з операцій, що не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону України “Про податок на додану вартість”або звільняються від оподаткування на підставі статті 5 цього Закону, а також, які оподатковуються за нульовою ставкою, не може включати суми такого податку до податкового кредиту та вимагати відшкодування зазначених сум з бюджету.

Наведене свідчить про правомірність зменшення суми бюджетного відшкодування в податковому обліку позивача за грудень 2006 року згідно з податковим повідомленням-рішенням ОДПІ від 13.03.2007 № 0000082306/0.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, але допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, останні підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції задовольнити, скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2009 та постанову Господарського суду Тернопільської області від 24.01.2008, в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підпис Є.А.Усенко

Судді підпис Г.К.Голубєва

підпис М.І.Костенко

підпис Н.Є.Маринчак

підпис С.Е.Острович