Ухвала суду № 18167949, 21.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"21" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-12966/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Островича С.Е., Усенко Є.А.,  

при секретарі Бадріашвілі К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Кіровограді

на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 30 травня 2007 року      

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2008 року    

у справі №6/135 (22а-1418/07)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго»(надалі –ВАТ «Кіровоградобленерго»)

до Державної податкової інспекції у м.Кіровограді (надалі –ДПІ у м.Кіровограді)

про скасування актів, -         

встановив:

У березні 2007 року ВАТ «Кіровоградобленерго»звернулось до господарського суду з позовом (з урахуванням уточнень до позову) про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Кіровограді від 19.03.2007 року №0000042300/1, №0000032300/1, №0000031730/1.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що прийняті ДПІ у м.Кіровограді оскаржені податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків в акті перевірки,  є незаконними та безпідставними, оскільки вони суперечать вимогам чинного законодавства.  

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 30 травня 2007 року залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2008 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення –рішення ДПІ у м. Кіровограді №0000042300/1 від 19.03.2007 року, №0000032300/1 від 19.03.2007 року, №0000031730/1 від 19.03.2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Кіровоградобленерго»судові витрати у сумі 03,40грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходив з того, що податковим органом в супереч п.2 ст.71 КАС України не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.        

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями ДПІ у м.Кіровограді звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Крім того, 21.07.2011 року в судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про здійснення заміни Відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго»на його правонаступника Публічне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго».

На підтвердження викладеного позивачем надано засвідчену копію виписки з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія №ААБ №113674 від 02.06.2011 року та статут затверджений загальними зборами ВАТ «Кіровоградобленерго».     

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача,  дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, працівниками ДПА у Кіровоградської області та ДПІ у м.Кіровограді здійсненна виїзна планова документальна перевірка ВАТ «Кіровоградобленерго»та його структурних підрозділів з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 30.09.2006 року, за результатами якої складено акт від 28.12.2006 р. №131\23-00\23226362.

В згаданому акті, на думку податкового органу, позивачем порушено вимоги п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 1233886,00грн., п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в розмірі 7468,00грн., п.п.4.2.10 п.4.2 ст.4, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.1.19, 1.9 ст.1, п.п.3.1.3 п.3.1 ст.3, п.п.4.3.25 п.4.3, п.п.4.2.15 п.4.2 ст.4, п.п.(а) ст.19, п.п.9.10.1 п.9.10 ст.9, п.3.4 ст.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого встановлено неправильне утримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в 2005-2006 роках в сумі 4176,24грн.

На підставі зазначеного акту та за результатами апеляційного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 19.03.2007 року №0000042300/1 про визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1233886,00грн. основного платежу та 616947,00грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього 1850833,00грн.;

- від 19.03.2007 року №0000032300/1 про визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі 7468,00грн. основного платежу та 3734,00грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього 11202,00грн.;

- від 19.03.2007 року №0000031730/1 про визначення податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4174,84грн. основного платежу та 8349,68грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього 12524,52грн.

Податковим органом донараховано позивачу податок на додану вартість в розмірі 1227912,00грн., виходячи з того, що п’ятикратна (двократна) вартість різниці фактично спожитої електроенергії і її договірної величини та різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності фактично являє собою підвищену плату за використану з порушенням режимів споживання електроенергію, така оплата є додатковою компенсацією вартості товарів і підлягає оподаткуванню у загальновстановленому порядку.

Разом з тим, проаналізувавши такі норми права як, п.1 ст.230, ч.1 ст.231, ст.275 , ч.1, ч.5 ст.277 ГК України, ч.5, ч.6 ст.26 Закону України «Про електроенергетику»та п.13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999 року №441, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що застосування п’ятикратної (двократної) ціни (тарифу) до різниці між фактично спожитою і узгодженою договірною її величиною та різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності при проведенні розрахунків між енергопостачальною організацією та споживачем у випадку порушення останнім умов договору та встановлених правил користування електроенергії за правовою природою є штрафною санкцією, яка застосовується за порушення господарських відносин та встановлених правил ведення господарської діяльності.

Крім того, з урахуванням норм ч.1 ст.189 ГК України, ч.2, ч.3 ст.17 Закону України «Про електроенергетику», Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996 року №28, Порядку формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.01.2001 року №47 ВАТ «Кіровоградобленерго», як постачальник електроенергії за роздрібним тарифом не має правових підстав на застосування тарифів інших, ніж встановлені уповноваженим органом, в тому числі на будь-яку зміну компенсації вартості відпущеної електроенергії.

Тому судами правильно зазначено, що платежі за спожиту електроенергію, отримані позивачем у межах встановленого НКРЕ тарифу, в розумінні податкового законодавства є компенсацією вартості товарів (робіт, послуг) і включаються до бази оподаткування податком на додану вартість у відповідності з вимогами п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а платежі, отримані від споживачів –порушників умов договору щодо перевищення обсягів споживання та погоджених величин потужності, є законодавче встановленими штрафними санкціями і до бази оподаткування ПДВ не включаються.

Колегія суддів також погоджується з тим, що посилання відповідача на лист ДПА України від 03.03.2006 року №3980\7\16-1517, який видано в супереч офіційному податковому роз’ясненню, затвердженому наказом ДПА України від 12.07.2002 року №330, згідно якого суми, що додатково та в обов’язковому порядку сплачуються споживачами електричної енергії (крім населення) на користь енергопостачальників відповідно до статті 26 Закону України «Про електроенергетику»за споживання електроенергії понад договірні величини, відносяться до категорії штрафних санкцій.

Судами також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем в 3 кварталі 2005 року було віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних №86 від 23.08.2005 року (ветош (хлопок) в кількості 580 кг та мило господарське в кількості 2376 шт. на суму 8233,68грн., в тому числі ПДВ 1372,28грн.), №25 від 05.09.2005 року (сілікогель КСКГ в кількості 2505 кг та сілікогель індикаторний в кількості 2 кг на суму 23352,54грн., в тому числі ПДВ 3892,09грн.), №105 від 14.09.2005 року (ветош(хлопок) в кількості 220 кг та мило господарське в кількості 2376 шт. на суму 4259,28 грн., в тому числі ПДВ 709,88грн.), отриманих від суб’єкта господарювання ПП «Агробудтранссервіс».

Під визначенням податковий кредит, наведеним у п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» слід розуміти - суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пунктом 7.4 ст.7 вказаного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на зазначені норми права та вірно встановлені обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується з цілком обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту за відповідний період суму ПДВ у розмірі 5974,00грн.

Щодо посилань податкового органу на Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 05.06.2006 року, що вступило в законну силу 05.07.2006 року, яким визнано недійсними установчі документи та Свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Агробудтранссервіс», слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»юридична особа припиняється зокрема за судовим рішенням. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Судами встановлено, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 19.01.2007 року за №444\675, станом на 19.01.2007 року приватне підприємство «Агробудтранссервіс»зареєстроване виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, стан юридичної особи –провадить господарську діяльність зі сформованим статутним фондом.

Крім того, суди доречно звернули увагу на те, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність, як за несплату податків ПП «Агробудтранссервіс», так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності Товариства щодо такої.

Стосовно прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 19.03.2007 року №0000032300/1, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «Агробудтранссервіс»віднесено позивачем до складу валових витрат в серпні і вересні 2005 року та відображено в декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2005 року на підставі виставлених ПП «Агробудтранссервіс»рахунків №54 від 08.08.2005 року на суму 8233,68 грн., №89 від 01.09.2005 року на суму 23352,54 грн., №64 від 08.09.2005 року на суму 4259,28грн., платіжних доручень про оплату товарно-матеріальних цінностей №0000001303 від 15.08.2005 року, №0000001646 від 05.09.2005 року, №0000001767 від 13.09.2005 року, накладних про отримання товарно-матеріальних цінностей №86 від 23.08.2005 року, №105 від 14.09.2005 року, №25 від 15.10.2005 року.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу), згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 цього Закону вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно ч.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Слід також відзначити, що зі змісту п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вбачається, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанції вірно зазначили, що донарахування позивачу податок на прибуток в розмірі 7468,00грн. та застосування штрафних (фінансових) санкції в розмірі 3734,00грн. є безпідставним.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем донараховано позивачу податок з доходів фізичних осіб в розмірі 4174,84грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 8349,68грн., що знайшло своє відображення у податковому повідомлені-рішенні від 19.03.2007 року №0000031730/1.

При цьому, судами попередніх інстанції правильно встановлено, що суми коштів перерахованих позивачем на рахунки органів державної виконавчої служби для виплати фізичним особам на підставі рішень судів, не є неустойкою, штрафом або пенею в розумінні п.п.4.2.10 п.4.2  ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та не є доходом в розумінні п.1.3 ст.1 згаданого Закону, оскільки відшкодування моральної шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів і направлено на відшкодування моральної шкоди завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю Товариства.

Також вірно зазначили, що відповідно до вимог діючого законодавства, моральна шкода - компенсація втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент –юридична особа (її філії, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента –юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 Закону.

За таких обставин, суди попередніх інстанції дійшли до правильного та обґрунтованого висновку, що у позивача відсутні правові підстави здійснювати функції податкового агента та подавати податковий розрахунок (затверджений наказом ДПА України від 29.09.2003 року №451), оскільки спірні суми відшкодованої моральної шкоди позивачем не нараховувались, а були визначені судом і виплачувались через орган державної виконавчої служби на підставі рішень судів та у відповідності з виконавчим документом, в яких визначені суми грошових коштів, що підлягають відшкодуванню, як моральної шкоди та є обов’язковими до виконання.

Крім того, зі змісту ч.1 ст.11 КАС України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 2 статті 71 цього Кодексу встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, прийняті відповідачем 19.03.2007 року податкові повідомлення-рішення №0000042300/0, №0000032300/0 та №0000031730/0 є незаконними.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно та всебічно розглянуто докази у справі, яким надано правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.            

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Кіровограді –залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Кіровоградської області від 30 травня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2008 року –залишити без змін.

Клопотання про зміну Відкритого акціонерного товариства «Кіровоградобленерго»на його правонаступника Публічне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго»(25015, Кіровоградська область, м. Кіровоград, проспект комуністичний, б.15) - задовольнити.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі  Верховним Судом України може бути подана з підстав,  в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.