Ухвала суду № 18165060, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-25363/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників сторін

позивача:Коканова С.О.,

відповідача:не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 06.09.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2008 р.

у справі №22-а-7189/08 (11/353-А номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Іста»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Постановою Господарського суду м. Києва від 06.09.2007 р. (суддя –О.О.Євсіков), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –В.В.Малинін, судді –О.М.Романчук, В.Г.Усенко), повністю задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Іста»(далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі –відповідач). Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 20.01.2007 р. №0000232305/0-3790.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та постановити нове, яким задовольнити касаційну скаргу.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивачем суду касаційної інстанції не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 01.10.2006 р., за результатами якої 18.01.2007 р. складено акт №126/2305/25411862.

Із акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем до складу податкового кредиту суми 328.436,00 грн. протягом червня –серпня 2005 року, оскільки підставою для включення вказаної суми до податкового кредиту стали, отримані від контрагента (ТОВ «Примекс-Профі») податкові накладні за придбані товари, а рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2006 р. у справі №2/1299/06 визнано недійсними установчі документи, статут, свідоцтво про держану реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Примекс-Профі». З огляду на що відповідачем зроблено висновок, що видані ТОВ «Примекс-Профі»податкові накладні не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування складу податкового кредиту позивачем.

На підставі акту перевірки, податковим органом 20.01.2007 р. видано оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення №0000232305/0-3790, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 328.436,00 грн., визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 328.436,00 грн. та застосовано 164.218,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, нормами п.1.8 ст. 1 Закону України №168/97-ВР визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг) (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість контрагента позивача складено 13.06.2006 р., тобто на момент видачі позивачу податкових накладних ТОВ «Примекс-Профі»було зареєстроване платником податку на додану вартість, а отже відсутні підстави вважати видані ним податкові накладні недійсними.

Зазначеним також спростовуються висновки податкової інспекції щодо анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Примекс-Профі»з моменту його видачі та відсутності у останнього права на видачу податкових накладних у період здійснення спірних господарських операцій.

Крім того, контролюючим органом не доведено невідповідності виданих ТОВ «Примекс-Профі»податкових накладних податковому законодавству України, а саме вимогам п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР. Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт повної оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів у ТОВ «Примекс-Профі». Тому, формування позивачем податкового кредиту на підставі виданих контрагентом податкових накладних правомірно визнано судовими інстанціями обґрунтованим.

Слід також зазначити, що судовими інстанціями встановлено факт визначення контролюючим органом у акті перевірки того, що контрагентом позивача було нараховано у спірних податкових періодах податкові зобов’язання у сумах, що відповідають сумі податкового кредиту позивача за ті ж самі періоди.

Відтак, цілком правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 328.436,00 грн. та відповідності його дій нормативним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд касаційної інстанції також погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, що податковою інспекцією не надано безспірних доказів того, що сума податку на додану вартість у розмірі 328.436,00 грн. на момент проведення перевірки була відшкодована підприємству саме за спірними господарськими операціями з контрагентом ТОВ «Примекс-Профі»

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов’язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування такого податку від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання.

Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов’язань та зменшення суми заявленого до відшкодування податку на додану вартість, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, зменшення відповідачем позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та донарахування податкових зобов’язань правильно визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено правомірно.

Відносно доводів податкової інспекції щодо порушення позивачем податкового законодавства в частині заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 16.756,00 грн. у результаті безпідставного включення зазначеної суми до складу податкового кредиту у той час як її не було підтверджено відповідними первинним документами, слід зазначити наступне.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими визначено безпідставність та необґрунтованість названих доводів.

Так, вказану суму податкових зобов’язань у розмірі 16.756,00 грн. було визначено позивачу податковим повідомленням-рішенням від 20.01.2007 р. №0000212305/0 та погашено підприємством самостійно.

Відтак, зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення від 20.01.2007 р. №0000212305/0 не було предметом даного спору та оскільки сума податкового зобов’язання, визначена у ньому, є погашеною платником податків, що контролюючим органом не заперечується, доводи відповідача у цій частині відхилено судовими інстанціями аргументовано.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 06.09.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2008 р. у справі №22-а-7189/08 (11/353-А номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Карась О.В. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г.