Рішення № 18162651, 06.09.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" вересня 2011 р. Справа № 6/088-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” до Приватного підприємства “Росток Будтранс” про зобовязання повернути товарно-матеріальні цінності та стягнення штрафних санкцій,

представники:

позивача: ОСОБА_1. (дов. № 155/1/03-2509 від 10.06.2011 року);

відповідача: ОСОБА_2 (дов. від 25.07.2011р.).

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2011 року Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства “Росток Будтранс” (далі - відповідач) про зобовязання повернути товарно-матеріальні цінності та стягнення штрафних санкцій.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р., у звязку з цим позивач просить зобовязати відповідача повернути першому товарно - матеріальні цінності на загальну суму 159943,32 грн, які були передані відповідачу згідно вказаного договору та стягнути 48782,71 грн штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.07.2011 року порушено провадження у справі № 6/088-11 та призначено її до розгляду на 02.08.2011р.

У звязку з неявкою в судове засідання 02.08.2011р. представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд відкладав розгляд справи на 23.08.2011р.

У судовому засіданні 23.08.2011р. позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, яка за змістом та своєю суттю є заявою про зміну предмета позову в частині стягнення штрафних санкцій, право на подання якої закріплено в ст. 22 ГПК України. Згідно цієї заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 48782,71 грн. неустойки.

Враховуючи, що зазначена заява подана позивачем до початку розгляду справи по суті та з доказами її надіслання відповідачу, суд дійшов висновку про те, що заява про зміну предмету позову в частині стягнення штрафних санкцій подана у відповідності з вимогами положень ГПК України, а тому приймається судом до розгляду.

Таким чином, суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення з відповідача 48782,71 грн. неустойки.

Водночас, відповідачем продано відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволені позову відмовити повністю з підстав, викладених у даному відзиві.

23.09.2011р. суд оголосив перерву в засіданні до 06.09.2011р.

У судовому засіданні 06.09.2011р. позивач позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у його відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

18.07.2008р. між Комунальним підприємством “Київжитлоспецексплуатація” (далі депонент за договором) та Приватним підприємством “Росток Будтранс” (далі виконавець за договором) було укладено договір відповідального зберігання (з правом користування) № 34 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1. договору) депонент передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання наступне майно:

НайменуванняОд.вим.Кількість

Кронштейн анкернийшт.102

Анкер стальний розпорнийшт.102

Горизонталь 3,0 мшт.340

Діагональ 3,0 мшт.102

Опірна п'яткашт.70

Рама без драбини (42x1,5)шт.168

Рама із драбиною (42x1,5)шт.42

Ригель 3,0 мшт.272

Щит настилушт.408 Сторонами визначено (п.п. 1.2. 1.4. договору), що депонент передає майно виконавцю згідно до акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору. Вартість майна, переданого на зберігання: 191931,98 гри, враховуючи ПДВ. Строк зберігання: до 31 грудня 2009 року.

Як визначено п.п. 2.1.3., 3.2 договору виконавець зобовязаний повернути майно депоненту по першій вимозі в десятиденний термін. Депонент має право у будь-який час вимагати у виконавця повністю або частково майно, яке знаходиться на зберіганні.

Згідно п. 3.1.1. договору депонент зобовязаний надати виконавцю майно в пятиденний термін з моменту підписання цього договору.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2009р. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 30 робочих днів до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на один рік.

Як свідчать матеріали справи, сторонами не подано суду доказів, які свідчили б про намір сторін розірвати або змінити даний договір, а тому суд дійшов висновку, що укладений між Комунальним підприємством “Київжитлоспецексплуатація” та Приватним підприємством “Росток Будтранс” договір відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. був пролонгований та є чинним на день винесення рішення в суді.

Водночас, на виконання положень п. 3.1.1. договору депонент передав, а виконавець прийняв на відповідальне зберігання товарно матеріальні цінності за договором відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. на загальну суму 159943,32 грн, що підтверджується актом приймання передачі товару № 5 від 18.07.2008р., який підписаний сторонами договору та засвідчений їх печатками.

Таким чином, позивач належним чином виконав свої зобовязання за договором відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. щодо передачі майна.

Претензією № 155/1/03-4580 від 15.09.2010р. позивач просив відповідача протягом десяти дні з моменту отримання цієї претензії повернути Комунальному підприємству “Київжитлоспецексплуатація” майно по акту приймання передачі передане Приватному підприємству “Росток Будтранс”, що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом повідомлення про вручення поштового відправлення від 17.09.2010р. (дата вручення претензії).

У відповідь на претензію, відповідачем направлено позивачу листа № 2010.10.05/1-КО від 05.10.2010р., в якому він зазначив про відсутність на його підприємстві договору та акту приймання передачі майна та зазначив, що дана претензія буде розглянута за наявності документів (договору та акту приймання передачі майна). Крім того, відповідач додатково повідомив про зміну власника та керівника підприємства.

Для належного виконання претензії, позивачем, додатково було надіслано на адресу відповідача листа № 155/1/03-5030 від 19.10.2010р. з додатками до нього: договір відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. та акт приймання передачі товару № 5 від 18.07.2008р.

Втім, свої обовязки за договором щодо повернення майна відповідач не виконав, майно передане йому на відповідальне зберіганні на загальну суму в 159943,32 грн не повернув, відповідь на претензію залишив без задоволення, у звязку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобовязання, які мають ознаки договору зберігання, які регулюються главою 66 ЦК України.

Так, ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ч. 1, 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Пунктом 2.1.3 договору сторони визначили права і обовязки за договором, зокрема обовязок виконавця повернути майно депоненту по першій вимозі в десятиденний термін.

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відтак, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги положення п. 2.1.3. договору судом встановлено, що відповідач повинен був повернути позивачу майно, яке було йому передане за актом приймання передачі товару № 5 від 18.07.2008р., згідно договору відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. саме через десять днів з моменту отримання претензії.

Проте, доказів повернення майна переданого відповідачу за актом приймання передачі товару № 5 від 18.07.2008р., згідно договору відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. останній суду не надав.

Разом з тим, відповідач, заперечуючи порти позову, посилається на те, що договір відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. по суті і по факту є договором безоплатного використання майна позивача, а його укладання зумовлене існуванням між сторонами договірних зобовязань за договором субпідряду № 27/1 від 12.08.2008р. на виконання робіт з реконструкції споруд на Андріївському узвозі (20 А,Б) під «Театр на Подолі”, зазначений факт підтверджується, на думку позивача, зазначенням в преамбулі договору відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. посилання на договір від 16.08.2008р., тобто договір про реконструкцію споруд на Андріївському узвозі, 20-А, Б під «Театр на Подолі”.

Хоча і місяць від якого було укладено договір про реконструкцію, зазначено з опискою, проте, в судовому засіданні сторони не заперечували проти того, що в преамбулі договору відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. зазначено, саме, договір про реконструкцію споруд на Андріївському узвозі, 20-А, Б під «Театр на Подолі” від 16.07.2008р.

Так, судом витребувано договір про реконструкцію споруд на Андріївському узвозі, 20-А, Б під «Театр на Подолі” та встановлено, що роботи виконуються засобами та з матеріалів підрядника (п. 2.1. договору).

Однак, зі змісту договору про реконструкцію споруд на Андріївському узвозі, 20-А, Б під «Театр на Подолі” та з поданих відповідачем актів приймання виконаних підрядних робіт за цим договором не вбачається, що передане позивачем майно відповідачу за договором відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. використовувалось останнім на обєкті реконструкції «Театру на Подолі”.

Також, зі змісту договору відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. не вбачається, що передане майно передавалося з метою його використання на будівництві обєкту «Театр на Подолі”.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що викладені у відзиві заперечення є необґрунтованими та недоведеними в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Отже, факт невиконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо не повернення майна доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

На момент судового засідання відповідачем не подано жодних документів, які підтверджують повернення ним отриманого майна позивача.

Оскільки, станом на день прийняття рішення у справі, відповідач не повернув отримане від позивача майно, зазначений факт відповідачем не спростовано, перелік переданого майна відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про повернення майна переданого на відповідальне зберігання за договором відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. загальною вартістю 159943,32 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем господарського зобовязання за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 48782,71 грн неустойки, нарахованої на розмір неповернутого майна за період, згідно поданого розрахунку.

Як визначено п. 4.3. договору у випадку неповернення майна депоненту за першою вимогою, виконавець повинен виплатити депоненту неустойку у розмірі 0,5% від вартості майна за кожен день затримки.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо неповернення майна доведено позивачем належними та допустимими доказами про що судом встановлено вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

В ч. 2 ст. 217 ГК України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відтак, судом встановлено, що сторонами узгоджено (п. 4.3. договору) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, у більший термін ніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто за кожен день затримки по день повернення майна.

Враховуючи період нарахування неустойки, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та п. 4.3. договору, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок неустойки є арифметично вірним.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки в сумі 48782,71 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про зобовязання відповідача повернути першому товарно - матеріальні цінності загальною вартістю 159943,32 грн передані актом приймання передачі товару № 5 від 18.07.2008р., згідно договору відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р. та стягнення 48782,71 грн штрафних санкцій у формі неустойки є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір державного мита, що підлягало сплаті за подання позовної заяви у даній справі становив 2087,26грн (1 відсоток ціни позову), в той час позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням № 828 від 13.07.2011р. сплачено 2088грн, тобто позивач сплатив державне мито у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, а саме на 0,74 грн більше.

Згідно п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»розмір ставок державного мита із заяв майнового характеру справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00грн.).

Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню повністю або частково у випадку внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, надмірно сплачене державне мито у розмірі 0,74грн (2088 грн 2087,26 грн) підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Зобовязати Приватне підприємство “Росток Будтранс” повернути Комунальному підприємству “Київжитлоспецексплуатація” товарно - матеріальні цінності загальною вартістю 159943,32 грн передані Приватному підприємству “Росток Будтранс” згідно договору відповідального зберігання (з правом користування) № 34 від 18.07.2008р., а саме:

НайменуванняОд.вим.Кількість

Кронштейн анкернийшт.102

Анкер стальний розпорнийшт.102

Горизонталь 3,0 мшт.340

Діагональ 3,0 мшт.102

Опірна п'яткашт.70

Рама без драбини (42x1,5)шт.168

Рама із драбиною (42x1,5)шт.42

Ригель 3,0 мшт.272

Щит настилушт.408 3.Стягнути з Приватного підприємства “Росток Будтранс” (код 34403174) на користь Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” (код 03366500) неустойку в сумі 48782,71 грн, а також судові витрати: 2087,26грн державного мита та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5.Повернути Комунальному підприємству “Київжитлоспецексплуатація” (код 03366500) з Державного бюджету України надмірно сплачене державне мито у розмірі 0,74 грн, про що видати довідку.

Суддя А.Ф. Черногуз