Рішення № 18161407, 22.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/300

22.08.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неохіміки Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спілловер"

про стягнення 173 754,94 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники :

від позивача: Гаража А.А.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р. у розмірі 144 922 грн., а також 15 416,11 грн. –пені, 3 % річних в розмірі 2 983, 93 грн. та інфляційні витрати у розмірі 10 432, 88 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо сплати за поставлений товар відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08.08.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що у видаткових накладних, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не міститься посилання на договір № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р., що, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Спілловер», свідчить про поставку товару поза межами договору. Крім того, відповідач зазначає, що ним не видавались довіреності на отримання товару за накладними від 12.10.2010 р. та від 18.11.2010 р.

Розгляд справи відкладався через нез’явлення у судове засідання повноважних представників сторін та неналежне виконання ними вимог суду.

22.08.2011 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спілловер" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з перебуванням юриста в іншому місті та відпусткою бухгалтера.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справ, суд відмовляє у його задоволенні з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спілловер" є юридичною особою та відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України не обмежене колом осіб, які можуть представляти його інтереси в суді.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з’явився.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 22.08.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.01.2010 р. між Товариства з обмеженою відповідальністю "Неохіміки Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спілловер» укладено договір № 279/1.10.01.12, за умовами якого позивач зобов’язався передати, а відповідач –прийняти у власність товар в кількості та асортименті згідно зі специфікаціями, видатковими накладними або іншими документами, які сторони визначили необхідними.

Відповідно до п. 2.1. договору найменування, одиниці виміру, загальна кількість, марка, тип кожної замоленої покупцем партії товару вказуються у специфікаціях або видаткових накладних.

Згідно з п. 3.1. договору ціна за одиницю товару, строки та умови здійснення оплати кожної замовленої партії товару вказується у специфікаціях або видаткових накладних. Остаточний розрахунок за поставлену партію товару повинен відбутися у будь-якому випадку не пізніше тридцяти календарних днів з моменту поставки.

Документом, що підтверджує факт приймання товару, відповідно до п. 5.8. договору, є видаткова накладна.

У відповідності до п.п. 7.5., 7.6. договору відповідач, який прострочив обов’язок по оплаті зобов’язаний на вимогу позивача сплатити суму боргу, а також 3:% річних від простроченої суми за користування коштами. У разі прострочення виконання взятих на себе обов’язків за договором, винна сторона сплачує на корись другої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується така пеня, від суми невиконаних зобов’язань за кожен день прострочення до повного виконання взятих на себе зобов’язань.

Договір, відповідно до п. 10.1., вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 1 року. У випадку, якщо не пізніше, ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить про його припинення, договір вважатиметься пролонгованим на тих же умовах на 1 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 175 277, 50 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0001823 від 24.09.2010 р., № РН-0001915 від 06.10.2010 р., № РН-0001947 від 12.10.2010 р., № РН-0001983 від 19.10.2010 р., № РН-0002065 від 02.11.2010 р., № РН-0002060 від 02.11.2010 р. та № РН-0002159 від 18.11.2010 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р. та вимог ст. 526 Цивільного кодексу України за отриманий товар розрахувався не у повному обсязі у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 144 922, 02 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 15 416,11 грн. – пені, 3 % річних в розмірі 2 983, 93 грн. та інфляційні витрати у розмірі 10 432, 88 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, за отриманий за договором № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р. товар, відповідач сплатив 30 444, 48 грн., а саме: 3 300, 00 грн. –24.11.2010 р.; 6 000, 00 грн. –31.01.2011 р., 11 094, 48 грн. –02.02.2011 р. та 10 050, 00 грн. –08.02.2011 р., що підтверджується наявними у справі копіями банківських виписок.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач стверджує, у видаткових накладних № РН-0001915 від 06.10.2010 р., № РН-0001983 від 19.10.2010 р., № РН-0002065 від 02.11.2010 р., № РН-0002060 від 02.11.2010 р. відсутнє посилання на договір № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р. у зв’язку з чим відповідач стверджує, що вищевказані поставки здійснювались не на виконання умов зазначеного договору.

Крім того, відповідач зазначає, що ним не надавались довіреності на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Неохіміки Україна" товару за видатковими накладними № РН-0001947 від 12.10.2010 р. та № РН-0002159 від 18.11.2010 р.

Однак суд відхиляє такі заперечення відповідача з огляду на наступне.

Умовами договору № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р. передбачено, що позивач передає, а відповідач приймає товар зазначений у специфікаціях або рахунках, видаткових чи податкових накладних, які є документами, що підтверджують отримання відповідачем товару.

При цьому, у видаткових накладних, які містяться у матеріалах справи та, зокрема, у видатковій накладній № РН-0001823 від 24.09.2010 р. щодо якої відповідач не заперечує поставку відповідно до умов договору № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р., взагалі не міститься посилання на будь-який договір.

Разом з тим, суд відзначає, що поставка товару за видатковими накладними № РН-0001823 від 24.09.2010 р., № РН-0001915 від 06.10.2010 р., № РН-0001947 від 12.10.2010 р., № РН-0001983 від 19.10.2010 р., № РН-0002065 від 02.11.2010 р., № РН-0002060 від 02.11.2010 р. та № РН-0002159 від 18.11.2010 р. здійснювалася в межах дії договору № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р. та, між тим, сам відповідач не заперечує факт отримання ним товару, який вказано у зазначених накладних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання зобов’язань щодо оплати отриманого відповідно до умов договору № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р. за видатковими накладними № РН-0001823 від 24.09.2010 р., № РН-0001915 від 06.10.2010 р., № РН-0001947 від 12.10.2010 р., № РН-0001983 від 19.10.2010 р., № РН-0002065 від 02.11.2010 р., № РН-0002060 від 02.11.2010 р. та № РН-0002159 від 18.11.2010 р.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Неохіміки Україна" за договором № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р. у розмірі 144 833, 02 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором № 279/1.10.01.12 від 12.01.2010 р. у розмірі 144 833, 02 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 15 416,11 грн. –пені, 3 % річних в розмірі 2 983, 93 грн. та інфляційні витрати у розмірі 10 432, 88 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

У відповідності до п. 7.6. у разі прострочення виконання взятих на себе обов’язків за договором, винна сторона сплачує на корись другої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується така пеня, від суми невиконаних зобов’язань за кожен день прострочення до повного виконання взятих на себе зобов’язань.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано

Тож, положення зазначеної норми обмежують строк нарахування пені у разі, якщо сторонами у договорі не встановлено інший строк.

Між тим, пунктом 7.6. договору встановлено, що нарахування пені здійснюється незалежно від строку, на який є прострочене виконання зобов’язання і припиняється лише в момент повного виконання відповідачем свого зобов’язання.

Таким чином, при укладенні договору сторони погодили інший строк нарахування пені, ніж встановлений нормами ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно розрахунку позивача розмір пені за період з 26.10.2010 р. до 13.07.2011 р. становить 15 416, 11 грн.

Розрахунок позивача перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір 3 % річних становить 2 983, 93 грн. та 10 432, 88 грн. –інфляційних втрат.

При перевірці правильності обчислення позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що за вказаний позивачем період останнім допущено помилку в методиці нарахування інфляційної складової боргу.

За розрахунком суду, який здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства України, розмір 3 % річних за період з 26.10.2010 р. (дата виникнення прострочення) до 13.07.2011 р. (дата, встановлена позивачем) становить 2 983, 93 грн. та 10 311, 43 грн. –інфляційних втрат за вказаний період.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: сума основного боргу у розмірі 144 833, 02 грн., 15 416, 11 грн. –пені, 3 % річних у розмірі 2 983, 93 грн. та 10 311, 43 грн. –інфляційних втрат.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Неохіміки Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Спілловер" (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 30-А, оф. 5, код ЄДРПОУ 22950423), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Неохіміки Україна" (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 52-Б) заборгованість у розмірі 144 833, 02 (сто сорок чотири тисячі вісімсот тридцять три грн. 02 коп.) грн., 15 416, 11 (п?ятнадцять тисяч чотириста шістнадцять грн. 11 коп.) грн. –пені, 3 % річних у розмірі 2 983, 93 (дві тисячі дев’ятсот вісімдесят три грн.) грн., 10 311, 43 (десять тисяч триста одинадцять грн. 43 коп.) грн. –інфляційних втрат, 1 735, 44 (одна тисяча сімсот тридцять п’ять грн. 44 коп.) грн. –державного мита та 235, 71 (двісті тридцять п’ять грн. 71 коп.) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині у задоволені позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 29.08.2011 р.