Рішення № 18160740, 05.09.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

05 вересня 2011 р. Справа 7/114/2011/5003

за позовом: Акціонерного комерційного банку "Європейський", м. Київ

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тульчин, Вінницька область

про стягнення 38 854,88 грн. заборгованості за кредитним договором №К/002-Г/23.01 від 11.07.2007 р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.

Представники

позивача : не з'явився.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Акціонерним комерційним банком "Європейський", м. Київ заявлено позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тульчин, Вінницька область про стягнення 38 854,88 грн. заборгованості за кредитним договором № К/002-Г/23.01 від 11.07.2007 року.

Ухвалою від 05.07.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/114/2011/5003 та призначено до розгляду на 14.07.2011 року.

14.07.2011 року до господарського суду Вінницької області від представника позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з неможливістю своєчасно подати до суду витребувані ухвалою документи.

Ухвалою суду від 14.07.2011 року розгляд справи відкладено до 26.07.2011 року.

Ухвалою суду 26.07.2011 року в зв'язку з неявкою представників сторін, неподанням сторонами витребуваних судом доказів розгляд справи відкладено до 05.09.2011 року.

18.08.2011 року до господарського суду Вінницької області від позивача надійшла заява в якій останній просить розглядати справу за відсутності представника позивача. Також до заяви останнім додано документи витребувані ухвалою суду від 26.07.2011 року.

Сторони в судове засідання 05.09.2011 року не з'явилися та не повідомили про причини своєї неявки, при тому, що про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином ухвалою від 26.07.2011 року, яка надсилалась рекомендованим листом.

Факт отримання ухвали від 26.07.2011 року сторонами підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення № 20920275 та № 20920364 наявними в матеріалах справи.

Згідно довідки з ЄДР № 10583466 станом на 22.07.2011 року місцезнаходженням Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 значиться АДРЕСА_1 Тульчинського району Вінницької області, 23600, яка є ідентичною тій по якій було направлено ухвали у даній справі від 05.07.2011 року, 14.07.2011 року, 26.07.2011 року.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

11.07.2007 року між Акціонерним комерційним банком "Європейський" (Банк) та ФОП ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено кредитний договір № К/002-Г/23.01, згідно п.1.1 якого Банк на умовах Договору надає Позичальнику грошові кошти в кредит у розмірі, на строк та на умовах передбачених у Договорі, а Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, комісії передбачені договором, а також виконати всі зобов'язання у повному обсязі у строки передбачені Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору розмір кредиту складає 43 600,00 грн., який змінюється відповідно до графіку, наведеного у додатку № 1 до Договору, що є невід'ємною частиною Договору.

Строк користування кредитом становить з 11.07.2007 року по 09.07.2010 року (п. 1.3 Договору).

Плата з користування кредитом у вигляді процентів становить 20 % річних. У разі порушення Позичальником умов Договору плата за користування кредитом встановлюється у розмірі 23 % річних (п. 1.4 Договору).

Цільовим призначенням кредиту є купівля обладнання гравировально - фрезерного станку модель "BD - 100", заводський номер BD 0110707, дата випуску - липень 2007 року, вартістю 54 500 грн. (п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот гривень) (п. 1.5 Договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору кредит надається у гривні в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника з наступним перерахуванням коштів за реквізитам контрактів, наданих Позичальником.

Позичальник зобов'язаний виконати всі умови (в тому числі щодо надання документів) п.п.1.5., 2.3, 5.1, та 5.5. цього Договору ( п. 2.4 Договору).

Якщо протягом 7 (семи) банківських днів з дня підписання Договору Позичальник не виконає умов п.2.4 Договору, що призведе до неотримання Позичальником протягом зазначеного строку всієї суми кредиту, Банк звільняється виконання обов'язків, передбачених Договором, а Договір вважається сторонами таким, що припинив свою дію з дня закінчення зазначеного вище семиденного строку, без відшкодування Позичальнику збитків, пов'язаних з оформленням та виконанням Договору (п. 2.5 Договору).

Згідно п. 2.6 Договору кредит надається на підставі письмового запиту Позичальника про надання кредиту протягом 3 (трьох) банківських днів отримання Банком такого письмового запиту, та за умови виконання Позичальником положень п.2.4. Договору.

Відповідно п. 3.2 Договору проценти за користування кредитом сплачуються щомісячно до 05 числа (включно) поточного місяця за попередній місяць у порядку, передбаченому розділом 4 Договору. Проценти, нараховані за користування кредитом в останньому календарному місяці користування кредитом, сплачуються одночасно із погашенням заборгованості за кредитом.

У випадку ненадходження в строки у п.п 1.3, 3.3, 3.4, 4.1, 7.5, 7.6, 8.1, 8.2 цього Договору, на відповідний рахунок, визначений Договором, суми заборгованості за кредитом та/або процентів за користування ним, та/або сум комісій, та/або інших платежів, належних до сплати Позичальником відповідно до умов Договору, Позичальник незалежно від наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань за Договором сплачує Банку пеню в розмірі подвійної ставки рефінансування НБУ, що діє протягом періоду прострочення відповідного платежу, від суми відповідного платежу, строк сплати якого порушений, за кожен день існування порушення (прострочення), при цьому кількість днів року приймається рівною фактичній кількості днів у році. Пеня сплачується Позичальником у порядку передбаченому п. 4.2 Договору за рахунок коштів, що направляються Позичальником для виконання грошових зобов'язань передбачених Договором, або протягом 3-х банківських днів з дня отримання вимоги банку про сплату пені (п. 6.1 Договору).

12.07.2007 року на виконання умов кредитного договору позивачем надано відповідачу кредитні кошти в сумі 43 600,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 31400 від 12.07.2007 року, що знаходиться в матеріалах справи (а.с.12, т.1).

Також 12.07.2007 року з метою забезпечення належного виконання Позичальником зобов'язань за кредитним договором № К/002-Г/23.01 між позивачем та відповідачем підписано договір застави майна № І/002-Г/23.01, відповідно до якого в заставу надано рухоме майно, а саме: гравировально-фрезерний станок моделі "ВD-10".

Як встановлено судом із матеріалів справи Банк в зв'язку із порушенням взятих на себе відповідачем зобов'язань звернувся із позовною заявою до суду про звернення стягнення на предмет застави на підставі чого Банку було передано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором майно, яке перебувало в заставі.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі матеріалами виконавчого провадження, рішенням господарського суду Черкаської області від 23.01.2008 року у справі № 16/132 тощо.

За твердження позивача відповідач припинив погашення кредиту відповідно до графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до кредитного договору) та станом на 20.04.2011 року заборгованість Позичальника перед Банком за кредитним договором від 11.07.2007 року за № К/002-Г/23.01 становить 38 854,88 грн., з яких:

- заборгованість за кредитом - 10 583,65 грн.;

- заборгованість за процентами за користування кредитом - 2 663,52 грн.;

- заборгованість за пенею - 1 029,47грн.;

- 3% річних за прострочення грошових зобов'язань - 907,02 грн.;

- інфляційні втрати - 23 671,22 грн..

В підтвердження існування заборгованості у вказаному розмірі позивачем надано суду довідки-розрахунки заборгованості за кредитом, виписками щодо руху коштів боржника по кредитному договору тощо.

Непроведення відповідачем розрахунків згідно умов кредитного договору в добровільному порядку спонукало Банк звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 583 грн. 65 коп. основного боргу, 2 663 грн. 52 коп. заборгованості з нарахованих відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 029 грн. 47 коп. пені, 907 грн. 02 коп. 3% річних, 23 67 грн. 22 коп. інфляційних втрат в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.6.1 Договору у випадку ненадходження в строки у п.п 1.3, 3.3, 3.4, 4.1, 7.5, 7.6, 8.1, 8.2 цього Договору, на відповідний рахунок, визначений Договором, суми заборгованості за кредитом та/або процентів за користування ним, та/або сум комісій, та/або інших платежів, належних до сплати Позичальником відповідно до умов Договору, Позичальник незалежно від наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань за Договором сплачує Банку пеню в розмірі подвійної ставки рефінансування НБУ, що діє протягом періоду прострочення відповідного платежу, від суми відповідного платежу, строк сплати якого порушений, за кожен день існування порушення (прострочення), при цьому кількість днів року приймається рівною фактичній кількості днів у році. Пеня сплачується Позичальником у порядку передбаченому п.4.2 Договору за рахунок коштів, що направляються Позичальником для виконання грошових зобов'язань передбачених Договором, або протягом 3-х банківських днів з дня отримання вимоги банку про сплату пені.

В п.6.4 Договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором не припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано і такі штрафні санкції Банк має право продовжувати нараховувати до дати повного виконання Позичальником відповідних прострочених зобов'язань за Договором.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені, 3 % річних, а також інфляційних втрат є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою розрахунку пені та 3 % річних судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом в заявлених розмірах.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат судом виявлено помилки в розрахунках, які полягають в невірному визначенні кінцевих сум інфляційних втрат та неврахуванні при розрахунку дефляційних показників.

При перерахуванні інфляційних втрат розрахованих на суму кредиту судом отримано 13684,66 грн., а розрахованих на суму несплачених процентів судом отримано 3164,19 грн. інфляційних втрат.

Виходячи з наведеного в стягненні 6822,37 грн. інфляційних втрат слід відмовити як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені, 3 % річних, інфляційних втрат в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 389,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 07.06.2011 року № 500.

Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 38854,,88 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту мав би становити 388,55 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

05.09.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 23600 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Акціонерного комерційного банку "Європейський", вул. Фрунзе, 47, м. Київ, 04080 (ідентифікаційний код - 19359904) - 10 583 грн. 65 коп. - заборгованості по кредиту, 2 663 грн. 52 коп. заборгованості по відсотках, 1 029 грн. 47 коп. пені, 907 грн. 02 коп. 3 % річних, 16 848 грн. 85 коп. інфляційних втрат, 320 грн. 33 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 194 грн. 56 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

3. В стягненні 6822 грн. 37 коп. інфляційних втрат відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 45 коп. Акціонерному комерційному банку "Європейський", вул.Фрунзе, 47, м. Київ, 04080 (ідентифікаційний код - 19359904) сплаченого за платіжним дорученням від 07.06.2011 року № 500 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/114/2011/5003.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 12 вересня 2011 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Фрунзе, 47, м. Київ, 04080

3 - відповідачу - АДРЕСА_1, 23600.