Рішення № 18160563, 26.08.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

26 серпня 2011 р. Справа 16/77/2011/5003

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с.Пирогів Тиврівського району Вінницької області

до: сільськогосподарського фермерського господарства "Влад", с.Туча Козятинського району Вінницької області

про стягнення 12 137,20 грн. заборгованості згідно договору про надання послуг

Головуючий суддя Нешик О.С.

Cекретар судового засідання Снігур О.О.

Представники

позивача: ОСОБА_2 (довіреність №550 від 04.05.11 року);

відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з сільськогосподарського фермерського господарства "Влад" заборгованості в сумі 12137,20 грн., що створилась внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №1 від 15.06.2010 року щодо розрахунку за отримані послуги по збиранню зернових та насіннєвих культур врожаю 2010 року, з яких: 10822,00 грн. основного боргу; 1069,70 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та 245,50 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 29.07.11 року порушено провадження у справі №16/77/2011/5003 та призначено її до розгляду на 15.08.2011 року.

За клопотанням представника відповідача з метою забезпечення реалізації прав, наданих сторонам Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, на подання доказів, під час розгляду справи оголошена перерва до 26 серпня 2011 року до 11:30 год., про що учасники процесу судом повідомлені під розпис.

На визначену судом дату з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача правом участі у судовому засіданні не скористався. Причини неявки суду не повідомив.

В зв'язку з неявкою до суду відповідача, неподанням останнім відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом документів, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до положень ст.75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

15 червня 2010 року між сільськогосподарським фермерським господарством "Влад" (замовник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір №1 про надання послуг по збиранню зернових та насіннєвих культур врожаю 2010 року, згідно умов якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги по збиранню зернових культур на земельних площах СФГ "Влад", а останній - прийняти та оплатити вартість послуг.

Пунтком 3.5. договору сторони визначили, що загальна вартість наданих за даним договором послуг буде визначена сторонами на підставі акту виконаних робіт, який підписується сторонами на протязі 3-х днів з моменту завершення виконаних робіт по збиранню зернових.

Згідно пункту 3.7. зазначеної угоди замовник зобов'язався здійснити оплату послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом десяти днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт.

Під час розгляду справи судом також встановлено, що договір №1 від 15.06.2010 року підписаний повноважними особами сторін (що учасниками процесу не заперечується), однак не скріплений печаткою юридичної особи відповідача, як передбачено ч.2 ст.207 ЦК України.

Суд вважає, що даний договір є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Про даний факт також свідчить те, що сторони, вчиняючи дії щодо надання послуг та розрахунку за них, прийняли та виконували умови даного правочину.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до положень ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року наголошено, що порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України тощо.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що підстави до визнання договору №1 від 15.06.2010 року недійсним відсутні.

На виконання умов договору №1 від 15.06.2010 року позивач в період з 10.07.2010 року по 08.09.2010 року надав відповідачу послуги по збиранню зернових на площі 168 га на загальну суму 50400 грн., що, зокрема, підтверджується актом приймання виконаних робіт від 09.08.2010 року.

Натомість, відповідач, виконуючи зобов'язання згідно даної угоди, сплатив позивачу 5000,00 грн. готівкою; передав бензин А-92 на суму 1100,00 грн., бензин А-95 на суму 78 грн. та солому на суму 400 грн.; а також перерахував на банківський рахунок останнього 33000 грн. Даний факт підтверджується платіжними дорученнями №630 від 02.09.2010 року, №673 від 24.09.2010 року, №721 від 05.11.2010 року та №619 від 20.08.2010 року, поясненнями представника позивача та відповідачем не заперечуєтья.

Таким чином станом на час розгляду даної справи в суді заборгованість СФГ "Влад" за договором №1 від 15.06.2010 року перед ФОП ОСОБА_1 становить 10822 грн.

Невиконання відповідачем зобов'язання щодо повного розрахунку за отримані послуги згідно акту від 09.08.2010 року спонукало позивача до звернення з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договорів укладених між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються главою 61 ЦК України “Підряд”.

Згідно ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно вимог ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, всупереч наведеним нормам відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 10822,00 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, враховуючи положень п.3.7. договору №1 від 15.06.2010 року, приписи ч.1 ст.530, ст.253 ЦК України, суд дійшов висновку, що часом прострочення відповідача у зобов'язанні щодо розрахунку за отримані послуги є період з 20.08.2010 року.

Перевіряючи правильність нарахування позивачем суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, суд, зокрема, врахував висновки, що викладені у постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2010 року, ухваленій у справі №11/14-10, згідно яких: "індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних витрат".

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат є правомірними за період з вересня 2010 року по квітень 2011 року та підлягають задоволенню в частині стягнення 1022,33 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем позовних вимог в частині стягнення 3% річних за 276 днів прострочення (тобто з 20.08.2010 року по 22.05.2011 року), суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню в сумі 245,50 грн.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до положень ст.49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача "суми витраченої на оплату юридичних послуг" у розмірі 3000 грн., варто зазначити, що стаття 28 ГПК України, визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, які здійснюватимуть таке представництво. Водночас за приписом частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті аз послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Таким чином, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.

Окрім цього, пунктом 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №02-5/78 від 04.03.1998 року наголошено, що відшкодування витрат з оплати послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутність документів, підтверджуючих відповідний статус представника позивача та сплату відповідних послуг, виключає можливість задоволення вимоги позивача про стягнення з СФГ "Влад" "суми, витраченої на оплату юридичних послуг" у розмірі 3000 грн.

Також, оглянувши наявні в справі №16/77/2011/5003 документи, зокрема, довідку Головного управління статистики у Вінницькій області №13/4/1262 від 09.08.2011 року, суд встановив, що правильним найменуванням відповідача є селянське фермерське господарство "Влад" (ідент. код 20090790).

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Замінити найменування відповідача - сільськогосподарське фермерське господарство "Влад" на селянське фермерське господарство "Влад".

2. Відповідачем у даній справі вважати селянське фермерське господарство "Влад" (ідент. код 20090790).

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з селянського фермерського господарства "Влад" (юридична адреса: 22133 Вінницька обл., Козятинський район, с.Туча та фактична адреса: 22133 Вінницька обл., Козятинський район, с.Марківці, ідент. код 20090790) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_3; фактична адреса: 79053, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) 10822,00 грн. основного боргу; 1022,33 грн. - інфляційних втрат; 245,50 грн. - 3% річних;120,90 грн. - витрат на державне мито та 235,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. В решті позову відмовити.

7. Повернути фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_3; фактична адреса: 79053, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) з державного бюджету України (через відповідний територіальний орган державного казначейства України) 1,44 грн. державного мита, зайво сплаченого згідно квитанції №0651810045 від 18.07.2011 року (оригінал квитанції - у матеріалах господарської справи №16/77/2011/5003).

8. Ухвала суду, завірена печаткою суду, є підставою повернення державного мита позивачу у встановленому рішенням суду розмірі.

Суддя Нешик О.С.

Повний текст рішення суду підписано 06 серпня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2,3 - позивачу - ФОП ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_3; фактична адреса: 79053 АДРЕСА_2);

4,5 - відповідачу - СФГ "Влад" (юридична адреса: 22133 Вінницька обл., Козятинський район, с.Туча та фактична адреса: 22133 Вінницька обл., Козятинський район, с.Марківці)