Ухвала суду № 18142559, 07.04.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2011 р.справа № 11/283/08-АП Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

          суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання:          Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову господарського суду Запорізької області від 12 листопада 2010 року у справі №11/283/08-АП за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-Люкс»до Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастер-Люкс»звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.03.2008р. №0000592301/0, яким донараховано податкові зобов’язання з податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, у сумі 18750,00грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо завищення підприємством податкового кредиту, який сформовано по взаємовідносинам з ПП «Банзай», з огляду на те, що угоду між позивачем та ПП «Банзай»визнано недійсною. Позивач вказував на те, що за вказаною угодою йому фактично було постановлено товар, який оплачено у повному обсязі, у тому числі і суми ПДВ у вартості товару, а визнання у судовому порядку недійсним договору, не є тією подією, яка відповідно до п.17.2 Закону України №2181-ІІІ, зобов’язує платника податку надати уточнюючих розрахунок, у зв’язку з виявленням заниження податкового зобов’язання, на чому наполягав податковий орган.

Постановою господарського суду Запорізької області від 12 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено. Постанова суду мотивована тим, що позивачем обґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, які сплачено у вартості товару, що поставлений ПП «Банзай», оскільки на час здійснення спірних господарських операцій ПП «Банзай»було зареєстровано платником податку на додану вартість і мало право видавати податкові накладні. Факт реального виконання умов спірного договору підтверджено рішенням господарського суду у справі №5/128/06-АП, яким визнано недійсним договір між ТОВ «Мастер-Люкс»та ПП «Банзай»та визначено добросовісним набувачем товару ТОВ «Мастер-Люкс», у зв’язку з чим судом не застосована реституція, яка передбачена у разі визнання недійсним договору.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Мелітопольська ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне з’ясування судом обставин справи, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга, обґрунтована посилання на рішення господарського суду Запорізької області у справі №5/128/06 –АП, що на думку податкового органу, є підставою для виникнення обов’язку у позивача подати уточнюючий розрахунок сум податкового зобов’язання у відповідності до п.17.2 ст.17 Закону №2181-ІІІ. Крім цього, ДПІ вказувала на те, що Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 21.06.2005р. по справі №2-4084 визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ ПП «Банзай»та свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності з моменту їх видачі, що свідчить про відсутність цивільної працездатності юридичної особи укладати від свого імені угоди.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами проведеної виїзної планової перевірки ТОВ «Мастер-Люкс»»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.09.2007р., складено акт від 18.03.2008р. №336/23/24905094.

В зазначеному акті Мелітопольською ОДПІ, зокрема, зроблено висновок про порушення ТОВ «Мастер-Люкс»вимог п.п. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2, пп.7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за жовтень 2006р. у сумі 12500,00грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що у 2003 році на підставі укладеного в усній формі договору купівлі-продажу, позивач придбав у ПП «Банзай»товар на суму 75000,00грн., в тому числі ПДВ-12500,00грн., згідно накладних №20 від 24.06.2003р., №41 від 26.06.2003р.

Оскільки господарське зобов’язання було оформлено в усній формі, постановою господарського суду Запорізької області від 22.06.2006р. у справі №5/128/06-АП, таку угоду визнано недійсною. З огляду на це, позивач був зобов’язаний подати уточнюючий розрахунок сум податкового зобов’язання у відповідності до п.17.2 ст.17 Закону №2181-ІІІ. Крім цього, ДПІ вказувала на те, що Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 21.06.2005р. по справі №2-4084 визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ ПП «Банзай»та свідоцтво про реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності з моменту їх видачі, що свідчить про відсутність цивільної працездатності юридичної особи укладати від свого імені угоди.

На підставі складено акту, Мелітопольською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.03.2008р. №0000592301/0, яким донараховано податкові зобов’язання з податку на дану вартість у сумі 18750,0грн., з яких 12500,0грн. –основного платежу та 6250,0грн. –штрафні (фінансові) санкцій.

Правомірність та обґрунтованість вказано рішення ДПІ є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність віднесення ТОВ «Мастер-Люкс»сум податку на додану вартість, оплачених у вартості товару при купівлі обладнання, до податкового кредиту.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає обґрунтованими з наступних підстав.

Законом України "Про податок на додану вартість", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Отже, вказаними нормами право визначено обставини, за наявності яких, віднесення сум ПДВ до податкового кредиту, є неправомірним.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що до моменту прийняття рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області –21.06.2005р. ПП «Банзай»було зареєстровано як платник ПДВ і на дату видачі податкових накладних перебував на податковому обліку як платник ПДВ, у зв’язку з чим на час вчинення спірних господарських операцій у 2003 році ПП «Банзай», відповідно до пп..7.2.4 п.7.2. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», мало право складати податкові накладні.

Відповідно до пп..7.2.6 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, податкова накладна має бути видана платником податку, яким у спірному випадку є ПП «Банзай».

Таким чином, отримавши від ПП «Банзай»податкові накладні, які містять у собі необхідні реквізити, ТОВ «Мастер-Люкс»мало право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, які поставлені ПП «Банзай», до складу податкового кредиту.

Суд першої інстанції надав належну правову оцінку доводам ДПІ щодо визнання судом недійсною угоду, яку укладено між ТОВ «Мастер-Люкс»та ПП «Банзай».

Так, постановою господарського суду Запорізької області від 22.06.2006р. у справі №5/128/06-АП, визнано недійсним договір купівлі-продажу обладнання на загальну суму 75000,00грн., який укладено між ПП «Банзай»та ТОВ «Мастер-Люкс».

Дана справа розглядалася за позовом Мелітопольської ОДПІ до ТОВ «Мастер-Люкс»і була ухвалена постанова наступного змісту: «Визнати недійсним договір купівлі-продажу обладнання: станку координатно-розточного, вартістю 48000,88грн. та термостату, вартістю 27000,00грн., укладеного в усній формі між ПП «Банзай»та ТОВ «Мастер-Люкс», виконаного в червні 2003 року. В іншій частині позову відмовити».

Інша частина позову – це застосуванні наслідків недійсності угоди, які судом застосовані не були на підставі того, що було встановлено правомірність дій ТОВ «Мастер-Люкс»і відсутність у підприємства умислу на укладення недійсної угоди.

При розгляді справи, господарським судом встановлено факт виконання умов угоди між сторонами і відповідно сплату ТОВ «Мастер-Люкс»сум ПДВ у вартості товару, який поставлено ПП «Банзай».

Суд першої інстанції, з огляду на рішення господарського суду, правильно вказав на те, що у зв’язку з незастосуванням судом реституції, база оподаткування у ТОВ «Мастер-Люкс»не змінилася, у зв’язку з чим у позивача був відсутній обов’язок подавати уточнюючи розрахунки, у відповідності до п.17.2 ст.17 Закону №2181-ІІІ, як на тому наполягав податковий орган.

Законодавством з питань оподаткування не визначено, що раніше подані платником податку відповідно до закону податкові декларації та визначені відповідно до закону в них податкові зобов’язання, вважаються такими, що втратили юридичну силу чи є недостовірними внаслідок визнання судом, після подачі таких декларацій податковому органу, окремих договорів недійсними з огляду на характер діяльності контрагента такого платника податку та відсутності будь-якої вини останнього.

Таким чином, факт визнання в судовому порядку недійсним господарського зобов’язання між позивачем та ПП «Банзай»не є тією подією, яка в розумінні п.17.2 ст.17. Закону №2181-ІІІ, є підставою для виникнення у платника обов’язку вчинити дії, які визначено вказаною нормою права.

За таких обставин, переглянувши судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не існує. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а стосуються особистого тлумачення відповідачем окремих норм матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 12.11.2010р. у справі №11/283/08-АП - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 12.04.2011р.)

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк