Постанова № 18142007, 04.07.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 липня 2011 року 09:46 № 2а-8309/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Негоди А.А.;

відповідача: Аліфанова Т.Ю.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ”

доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09 червня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” (далі по тексту позивач, ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІу Святошинському районі м. Києва), в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 22 квітня 2011 року №0001062320 та №0001072320.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2011року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-8309/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 22 червня 2011 року.

В судовому засіданні 22 червня 2011 року, у звязку з необхідністю надання додаткових доказів, оголошено перерву до 04 липня 2011 року.

В судовому засіданні 04 липня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 22 квітня 2011 року №0001072320 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.2 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту5.3.9пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток на суму 614135,00 грн., в тому числі за основним платежем “+” 491308,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями “+”122827,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 22 квітня 2011 року №0001062320 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.2 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів7.2.1,7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті7Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 491 308,75 грн., в тому числі за основним платежем “+” 393047,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями “+”98 261,75 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 12 квітня 2011 року №80/23-20/37099621 “Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” (код за ЄДРПОУ 37099621) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” (код за ЄДРПОУ 37135622) за період з 01.10.2010 по 31.12.2010” (далі по тексту Акт перевірки).

Як свідчить Акт перевірки, у періоді, що перевірявся ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” мало взаємовідносини з ТОВ “Компанія “Прогрес-2010”; договори між вказаними підприємствами, видаткові та податкові накладні від імені ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” підписано ОСОБА_3; відповідно до висновку старшого експерта сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Броварського МВ від 16 лютого 2011 року №27 підписи від імені ОСОБА_3 з деклараціях з податку на додану вартість за вересень-грудень 2010 року, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою; при здійсненні виїзду за місцем реєстрації громадянина ОСОБА_3 для його опитування встановлено його відсутність.

На підставі викладеної інформації відповідач прийшов до висновку, що створення ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” було направлено на здійснення протиправної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків; операції ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” з контрагентами не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин, систематичного придбання та продажу товарів, а наслідком діяльності ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” є виключно або переважно формування податкових зобовязань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Далі по тексту Акта перевірки, посилаючись на норми Бюджетного та Цивільного кодексів України, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, відповідач встановив нікчемність правочину, укладеного між ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” та ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ”.

З огляду на викладене, в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту5.3.9пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток за IV квартал 2010 року в сумі 491308,00 грн., та підпунктів7.2.1,7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті7Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 393047,00 грн., в тому числі за листопад 2010 року підпунктів7.2.1,7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті7Закону України “Про податок на додану вартість” 158079,00 грн., за грудень 2010 року 234968,00 грн.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, обґрунтовуючи позов наступним: операції позивача з ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” є реальними та підтверджуються необхідними первинними документами, безпосередньо повязані з господарською діяльністю позивача, укладений договір повністю відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, належним чином виконані; суми податку на додану вартість, які віднесено до складу податкового кредиту, підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а контрагент-продавець на момент їх виписки був зареєстрований платником податку на додану вартість; висновки відповідача про нікчемність правочину не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для збільшення позивачу сум грошового зобовязання з податку на прибуток та податку додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.

Матеріали справи свідчать, що 01 листопада 2010 року між ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” (продавець) та ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” (покупець) укладено договір №24/11 купівлі-продажу продукції, відповідно до якого продавець по заявкам покупця зобовязується здійснити поставку печива вівсяного в асортименті та кількості згідно товарних накладних, передати його у власність покупця, який зобовязується прийняти товар та здійснити його оплату.

На виконання умов вказаного договору ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” за період листопад-грудень 2010 року поставило на адресу ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” печиво вівсяне та борошно згідно видаткових накладних на загальну суму 2358278,12 грн., в тому числі податок на додану вартість 393046,35 грн.

Розрахунки за товар здійснені у повному обсязі шляхом перерахуванняТОВ“Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” на розрахунковий рахунокТОВ“Компанія “Прогрес-2010” грошових коштів, про що свідчать відповідні виписки баку, копії яких знаходять в матеріалах справи.

Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності позивача є оптова торгівля шоколадними та кондитерськими виробами, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями, виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості.

Суд на підставі копій документів, наданих позивачем (договорів, видаткових та податкових накладних, довіреностей на отримання товару, виписок банку, квитанцій до прибуткових касових ордерів) встановив, що придбане позивачем вівсяне печиво та борошно в подальшому було реалізоване ним іншим субєктам підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ “Еквітас”, ТОВ “Кондитерська фабрика “Десна”, АТ “Прилуцький хлібозавод”, ТОВ“База матеріально-технічного забезпечення агропромислового комплексу”.

Враховуючи наведене, суд встановив, що печиво вівсяне та борошно придбавалися позивачем з метою та були використані у власній господарській діяльності.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наданих позивачем документів, судом встановлено, що вони повністю відповідають вимогам зазначеної статті Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та підтверджують здійснення господарських операцій., в свою чергу відповідачем не визначено, які саме додаткові первинні документи, окрім наявних в матеріалах справи, мають підтвердити надання придбаних позивачем послуг.

Обставини справи свідчать, що підставою для висновку ДПІ у Святошинському районі м. Києва про порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та про нікчемність угоди, укладеної між ним та ТОВ“Компанія “Прогрес-2010” є висновок старшого експерта сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Броварського МВ від 16 лютого 2011 року №27 про те, що підписи від імені ОСОБА_3 з деклараціях з податку на додану вартість ТОВ“Компанія “Прогрес-2010” за вересень-грудень 2010 року виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті69Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ТОВ“Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” та ТОВ“Компанія “Прогрес-2010”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд встановив, що на час здійснення спірних операцій ТОВ“Компанія “Прогрес-2010” було зареєстроване як субєкт підприємницької діяльності, було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На думку суду позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності, висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є помилковим, а збільшення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем на 491308,00 грн. протиправним.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобовязання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі25відсотків суми нарахованого податкового зобовязання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

З огляду на відсутність факту заниження позивачем податкових зобовязань, безпідставним є також збільшення грошового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями на 122827,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 квітня 2011 року №0001072320 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем підпунктів 7.2.1,7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ“Компанія “Прогрес-2010” вівсяного печива та борошна безпосередньо повязано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ“Компанія “Прогрес-2010” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ“Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за листопад, грудень 2010 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.2.1,7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими, відтак збільшення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість на 393047,00грн. є протиправним.

З огляду на відсутність факту заниження позивачем податкових зобовязань, безпідставним є також збільшення грошового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями на 98 261,75 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 22 квітня 2011 року №0001062320 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Святошинському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ“Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 22 квітня 2011 року №0001062320 та №0001072320.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко