Постанова № 18137489, 09.08.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2011 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-1670/4832/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сич С.С.,

при секретарі Зайченко Н.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

прокурора - Савченка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт"до Державної податкової інспекції у м. Полтавіпро скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

06 червня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" (надалі позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (надалі відповідач)про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001242301 від 03.06.2011 року, яким ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем в частині донарахування 75505 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 22806 грн. 50 коп., визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001252301 від 03.06.2011 року, яким ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем - 899895 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 224973 грн. 75 коп., визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001232301 від 03.06.2011 року, яким ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1206390 грн.

23 червня 2011 року представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001242301 від 03.06.2011 року в частині нарахування ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" суми податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем - 75505 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18876 грн. 25 коп.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001252301 від 03.06.2011 року, яким ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем - 899895 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 224973 грн. 75 коп.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001232301 від 03.06.2011 року, яким ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1206390 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені за результатами проведення планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" за період з 08.07.2008 року по 31.12.2010 року, оформленої актом від 17.05.2011 року № 4323/23-2/36013344; вважає помилковими висновки акту перевірки від 17.05.2011 року № 4323/23-2/36013344 про порушення позивачем п.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п.п. 8.2.2. п. 8.2. ст. 8, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”та п.п. 7.2.4 . 7.2, пп. 7.4.1. п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток в сумі 75505 грн., заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 899895 грн. та завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по р. 26 декларації за грудень 2010 року на суму 1206390 грн. Зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення, що винесені на підставі даного акту перевірки від 17.05.2011 року № 4323/23-2/36013344, є протиправними та підлягають скасуванню.

16.06.2011 року до суду надійшли письмові заперечення проти позову, у яких відповідач на підтвердження правомірності оскаржуваних повідомлень рішень посилається на висновки акту перевірки від 17.05.2011 року № 4323/23-2/36013344.

Заявою від 25.06.2011 року № 05/1- 736вих11 у справу вступив прокурор Полтавської області.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача та прокурор у судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, вивчивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт", ідентифікаційний код 36013344, є юридичною особою та платником податку на додану вартість з 18.05.2009 року, свідоцтво № 100226775 від 18.05.2009 р., індивідуальний податковий номер 360133416013.

У термін із 14.04.2011 року по 10.05.2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Полтаві проведено планову виїзну перевірку Товариства Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.07.2008 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 17.05.2011 року № 4323/23-2/36013344 (том 1 а.с. 37-81).

За висновками перевірки позивачем порушено:

-п.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п.п. 8.2.2. п. 8.2. ст. 8, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 91226 грн., в тому числі по періодах: за ІІІ квартал 2009 року в сумі 25328 грн.; за І квартал 2010 року в сумі 6761 грн.; за ІІ квартал 2010 року в сумі 2599 грн.; за ІІІ квартал 2010 року в сумі 2165 грн.; за ІУ квартал 2010 року в сумі 54373 грн.;

-п.п. 7.2.4 . 7.2, пп. 7.4.1. п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет (р. 27 декларацій) в періоді, що перевірявся, на загальну суму 899895 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2009 року в сумі 49479 грн., за жовтень 2009 року в сумі 29015 грн., за листопад 2009 року в сумі 64242 грн., за грудень 2009 року в сумі 27377 грн., за січень 2010 року в сумі 135456 грн., за лютий 2010 року в сумі 112593 грн., за квітень 2010 року в сумі 2278 грн., за травень 2010 року в сумі 86144 грн., за липень 2010 року в сумі 100009 грн., за вересень 2010 року в сумі 132770 грн., за жовтень 2010 року в сумі 48381 грн., за листопад 2010 року в сумі 71046 грн., за грудень 2010 року в сумі 41105 грн., та завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по р. 26 декларації за грудень 2010 року на суму 1206390 грн.

На підставі акту перевірки від 17.05.2011 року № 4323/23-2/36013344 Державною податковою інспекцією у м. Полтаві винесено податкове повідомлення рішення форми “Р” № 0001242301 від 03.06.2011 року (том. 1 а.с. 107), яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем “податок на прибуток приватних підприємств ” в розмірі 114032 грн. 50 коп., у тому числі, за основним платежем - в сумі 91226 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 22806 грн. 50 коп.

Позивач не погодився із даним податковим повідомленням-рішенням в частині нарахування ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" суми податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем - 75505 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18876 грн. 25 коп., у зв'язку з чим оскаржив його до суду.

Також, на підставі акту перевірки від 17.05.2011 року № 4323/23-2/36013344 Державною податковою інспекцією у м. Полтаві винесено:

- податкове повідомлення рішення форми “Р” № 0001252301 від 03.06.2011 року (том 1 а.с. 108), яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем “податок на додану вартість ” в розмірі 1124868 грн. 75 коп., у тому числі, за основним платежем - в сумі 899895 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 224973 грн. 75 коп.;

- податкове повідомлення рішення форми “В4” № 0001232301 від 03.06.2011 року (том 1 а.с. 109), яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1206390 грн.

З даними рішеннями позивач також не погодився та оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню рішенню форми “Р” № 0001242301 від 03.06.2011 року в частині нарахування ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" суми податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств за основним платежем - 75505 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18876 грн. 25 коп., суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що перевіряючі повязують заниження позивачем податку на прибуток в розмірі 25328 грн. із включенням позивачем у ІІІ кварталі 2009 року до складу валових витрат коштів у сумі 101311 грн. (том 1 а.с. 43), віднесених на ремонт орендованого виробничого майданчика, тоді як ТОВ "Полтавське підприємство бурових робіт" станом на початок звітного періоду, тобто на 01.01.2009 року, не мало на своєму балансі основних засобів.

П.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 цього Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Згідно п.11.1 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду, крім виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року.

У разі коли особа береться на облік податковим органом як платник цього податку всередині податкового періоду, то перший звітний податковий період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, та закінчується останнім календарним днем наступного податкового періоду.

Із акту перевірки вбачається та не заперечується позивачем, що станом на 01.01.2009 року основні засоби на балансі позивача були відсутні.

01.07.2009 року на підставі договору оренди з ТОВ “Спецмехсервіс” № 01/07-ор позивачем набуто право оренди на виробничий майданчик загальною площею 500 кв. м по вул. Клінкерна, 1, м. Полтава (том 1 а.с.113). Дана операція знайшла своє відображення в додатку К 1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за ІІІ квартал 2009 року (том 1 а.с. 128), згідно якої станом на 01.07.2009 року за позивачем рахуються основні засоби на загальну суму 7062 грн. (2 група 875 грн. та 4 група 6187 грн.).

З метою поліпшення вказаного орендованого майна, позивач уклав із ТОВ “Символ 5000” договір підряду № 10/09-БП від 10.09.2009 року. Згідно акту виконаних робіт № 10/09-БН від 24.09.2009 року ТОВ “Символ 5000” виконано роботи на суму 101311 грн., які оплачені позивачем у повному обсязі.

Зазначені витрати в розмірі 101311 грн. віднесені позивачем до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2009 року.

Суд не бере до уваги доводи позивача, що податковим періодом у даному випадку є відокремлений квартал, оскільки з огляду на зазначені вище норми Закону, податковим періодом для позивача є три квартали 2009 року (01.01.2009 30.09.2009) та 2009 рік (01.01.2009 31.12.2009).

Щодо порядку нарахування амортизації на здійснені витрати по поліпшенню орендованих основних засобів, суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

Відповідно до п.п. 8.8.1 п. 8.8 ст.8 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості:

відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди);

створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця.

Позивачем не створено та не введено в дію 1 групу ОФ (поліпшення орендованого виробничого майданчика) станом на 01.10.2009 року, вказані витрати в податковому обліку відображені в складі валових витрат без формування у встановленому порядку відповідної групи основних засобів.

За таких обставин нарахування позивачем амортизації на здійснені витрати по поліпшенню орендованого майданчика є передчасним.

Таким чином, оскільки сукупна балансова вартість всіх груп основних фондів позивача станом на початок звітного періоду (01.01.2009 року) становить 0 грн., позивач включив до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2009 року кошти в сумі 101311 грн., витрачені на поліпшення орендованих із 01.07.2009 року основних засобів, у порушення п.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 та п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

За висновками акту перевірки позивач завищив амортизаційні відрахування у звязку з помилковим віднесенням до 2 групи придбаних основних фондів дизель електростанції в комплекті, контейнер сушарка в комплекті та підставки до мобільної бурової установки XJ-650, які на думку відповідача, повинні обліковуватися у 3 групі, чим порушив п.п. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (том 1 а.с. 49). З огляду на викладене, перевіряючи ми зроблено висновок про те, що підприємством у І-ІУ кварталах 2010 року помилково застосовано норму амортизаційних відрахувань замість 6% амортизація нараховувалась за нормою 10%.

Позивачем у своїй позовній заяві заперечується зазначений висновок у частині, що стосується підставки до мобільної бурової установки XJ-650.

П. 2 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за N 288/4509, встановлено, норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ).

Згідно пункту 4 цього Положення основні засоби це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Відповідно до п.п. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

П.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 цього Закону передбачено, що норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків.

Судом встановлено, що на замовлення ТОВ “Спемехсервіс” в грудні 2009 року згідно акту виконаних робіт № 449 від 31.12.2009 року на суму 18499,37 грн. з ПДВ та накладної на матеріали від ПП “Спецмехтранс-Торг” № 11307 від 03.12.2009 року на суму 172800 грн. з ПДВ була виготовлена підставка до мобільної бурової установки XJ-650 (том 1 а.с. 139-140), що належить позивачу (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії АЯ № 009060 (том 2 а.с. 5).

Відповідач не ставить під сумнів реальність даної господарської операції. Зауваження до оформлення первинних документів бухгалтерського обліку у акті перевірки відсутні.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що підставка до мобільної бурової установки XJ-650 являє собою пристрій, на який заїжджає установка для унеможливлення просідання на ґрунті (піску). Даний пристрій виготовлений для мобільної бурової установки XJ-650 з урахуванням параметрів автомобіля (том. 2 а.с. 139 фототаблиця). Підставка не входить до комплекту мобільної бурової установки XJ-650. Дана мобільна бурова установка може використовуватися за відсутності такої підставки, проте, підставка поліпшує роботу установки.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що підставка до мобільної бурової установки XJ-650 не є вузлом (запасною частиною) даної установки.

Таким чином, підставка до мобільної бурової установки XJ-650 є основним засобом підприємства, який з огляду на положення п.п. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" повинен обліковуватися по 3 групі, замість 2 групи, як задекларовано позивачем.

Відтак, висновки акту перевірки про завищення амортизаційних відрахувань внаслідок невірного віднесення по групах основних фондів, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 9642 грн. є правомірними.

Судом встановлено, що перевіряючі повязують заниження позивачем податку на прибуток в сумі 56256 грн. із включенням до складу валових витрат коштів в сумі 225025 грн. у порушення пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 , п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

За висновками перевірки, зазначені витрати перевищують ліміт витрат на поліпшення основних фондів, дозволений для включення до валових витрат в 2010 року (10% від балансової вартості на початок звітного періоду 9185033 грн. 918503 грн.) (том 1 а.с. 45-46).

П.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 цього Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Згідно додатку К 1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік сукупна балансова вартість основних фондів позивача на початок звітного періоду становить 9185033 грн. (том 3 а.с. 22), відтак, ліміт витрат на поліпшення основних фондів, що можуть бути включені до складу валових витрат за 2010 рік становить 918503 грн.

Із пояснень представників сторін у судових засіданнях встановлено, що висновок перевірки про завищення встановленого Законом ліміту витрат на суму 225025 грн. ґрунтується на віднесенні позивачем вартості придбаного ловильного інструменту, який у подальшому наданий в оренду ТОВ “Спецмехсервіс”, до складу валових витрат позивача по рядку 04.1 “витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11”декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік. Тоді як, зазначені витрати, на думку відповідача, слід було відобразити по рядку 04.10 “витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин” декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік (том. 3 а.с. 21), що у свою чергу призведе до перевищення встановленого Законом ліміту витрат на суму 225025 грн.

Судом встановлено, що відповідачем у звязку з вищевикладеним висновком перевірки зменшено валові витрати позивача на суму 225025 грн. (1143528 грн. - 918503 грн.), проте, не за рахунок виключення вартості ловильного інструменту, про який йшла мова вище, а за рахунок: витрат на придбання запчастин у ПП “Оптіма-сервіс” в розмірі 14667 грн., витрат на придбання послуг у ФОП ОСОБА_4 в розмірі 94000 грн. та витрат на придбання запчастин у Товариства з обмеженою відповідальністю “Тансторінвест” в частині116358 грн.

Як пояснили у судовому засіданні представники відповідача, зменшення витрат саме по зазначеним вище контрагентам позивача здійснено вибірково, виходячи з суми валових витрат, яку відповідач вважав перевищенням ліміту.

Судом встановлено, що згідно накладної № 11 від 27.01.2010 року позивачем придбано у ПП “Оптіма-сервіс” засувку ЗМ-65х350, планшайбу 180х350 та ключ КЦО 1 на загальну суму 14666 грн. 67 коп. без ПДВ (том 2 а.с. 79). У ІУ кварталі 2010 року ФОП ОСОБА_4 надано позивачу послуги по ремонту верлюга SL160 згідно акта здачі-приймання робіт (послуг) від 28.12.2010 року на суму 94000 грн. (том 1 а.с. 138) Крім того, позивачем придбано запчастини (комплект підшибників до верлюга SL160 1 комплект, ремонтний пакет до верлюга SL160 1 комплект) у Товариства з обмеженою відповідальністю “Тансторінвест” на загальну суму 449995,20 грн., в т.ч. ПДВ 74999,20 грн. згідно видаткової накладної № 3148 від 10.12.2010 року (том 1 а.с. 137).

Із пояснень представника позивача у судовому засіданні встановлено, що зазначені товари за домовленістю сторін поставлялися продавцями позивачу за власний рахунок та власними силами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем у І та ІУ кварталах 2010 року до складу своїх валових витрат включено кошти, сплачені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю “Тансторінвест” та ФОП ОСОБА_4 на ремонт мобільної установки ХJ-650 та придбання обладнання, а також витрати, повязані з придбанням позивачем товарів у ПП “Оптіма-сервіс”.

Товари, отримані від ПП “Оптіма-сервіс використані позивачем у ході проведення ремонтних робіт згідно акту-наряду на виконання робіт від 27.01.2010 року (том 3 а.с. 63-66).

Товари та послуги, отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю “Тансторінвест” та ФОП ОСОБА_4 використані позивачем для ремонту мобільної бурової установки, переданої в оренду ТОВ “Спецмехсервіс”.

Із акту перевірки вбачається, що зазначені операції проведені по бухгалтерському обліку позивача, оприбуткування товарів та послуг здійснено позивачем на підставі первинних документів. Зауваження до оформлення первинних документів бухгалтерського обліку відсутні.

При цьому, як зазначали представники відповідача у судових засіданнях, відповідач не ставить під сумнів реальність господарських операцій по придбанню даних товарів, робіт, послуг та не вважає украдені договори нікчемними, у тому числі і по ПП «Оптіма сервіс».

Перевіряючі зменшили розмір валових витрат позивача по ПП “Оптіма-сервіс” в сумі 14667 грн., по ФОП ОСОБА_4 в розмірі 94000 грн. та частково по Товариству з обмеженою відповідальністю “Тансторінвест” в розмірі 210358 грн. (загальні витрати позивача витрати по даному контрагенту становили 449995,20 грн., в т.ч. ПДВ 74999,20 грн.). (том. 1 а.с. 46).

Судом також встановлено, що згідно договору оренди мобільної установки ХJ-650 від 20.08.2009 року № 20/08-1 ОР.БУР позивачем передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю “Спецмехсервіс” прийнято за плату в користування бурове обладнання мобільну бурову установку ХJ-650 строком на 3 роки з дня підписання акту приймання передачі майна (розділ 1 “Предмет договору) (том 1 а.с. 116-118).

14.03.2010 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Спецмехсервіс” (надалі ТОВ “Спецмехсервіс”) укладено додаткову угоду до договору оренди мобільної установки ХJ-650 від 20.08.2009 року № 20/08-1 ОР.БУР, згідно умов якої позивач передав в оренду ТОВ “Спецмехсервіс” ловильний інструмент за переліком (том 1 а.с. 119).

При цьому слід зазначити, що переданий згідно акту приймання передачі майна в оренду від 16 березня 2010 року (т.1 а.с. 120) ТОВ “Спецмехсервіс” ловильний інструмент був повернутий ТОВ “Спецмехсервіс” позивачу 01 березня 2011 року, про що складено акт приймання передачі орендованого майна (том 3 а.с. 73).

Ловильним інструментом є пристрої та механізми для витягування із свердловини бурового інструменту та інших предметів, що залишилися в ній у результаті аварії. Ловильний інструмент є ремонтним інструментом, що використовується для витягання із свердловини прихваченої (прихопленої) бурильної колони, її окремих елементів, вибійних двигунів чи сторонніх предметів шляхом концентричного врізування під час нагвинчування у внутрішню або вкручування на зовнішню поверхню труб, муфт, замків, перевідників і інших предметів з наступним витягуванням колони труб, на яких він опускається у свердловину.

Переданий позивачем у оренду ТОВ “Спецмехсервіс” ловильний інструмент не входить до комплекту мобільної бурової установки, не є вузлом або запасною частиною мобільної бурової установки.

Використання ловильного інструменту не є поліпшенням роботи мобільної бурильної установки, оскільки ловильний інструмент використовується не заплановано виключно у аварійних ситуаціях для витягування із свердловин предметів, що унеможливлюють її використання, використання ловильного обладнання дає можливість по завершенню аварійних робіт використовувати мобільну бурову установку у звичайному режимі та не призводить до поліпшення її роботи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ловильний інструмент не є поліпшенням основних засобів (мобільної бурової установки) є виключно інструментом для виконання ловильних аварійних робіт з капітального ремонту свердловин у разі виникнення аварійних ситуацій.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З огляду на вищевикладене, висновки перевірки про завищення позивачем валових витрат, повязаних з ремонтом та поліпшенням основних фондів на загальну суму 225025 грн. є помилковими.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення форми “Р” № 0001242301 від 03.06.2011 року в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток підприємств" в сумі 70320 грн., з них: за основним платежем в розмірі 56256 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14064 грн.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням рішенням форми “Р” № 0001252301 від 03.06.2011 року та форми “В4” № 0001232301 від 03.06.2011 року, суд виходить з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.п 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у своїй господарській діяльності.

Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України у справах, викладеною у справах, повязаних з визначенням податкових зобовязань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність зясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття “господарська операція” (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та Приватним підприємством “Арт-Бейл” (постачальник) укладено договір поставки № 1208-10 від 12.08.2009 року. (том.1 а.с 236-245).

Згідно умов даного договору постачальник (Приватне підприємство “Арт-Бейл”) зобовязується передати у власність покупця (позивача) мобільну бурову установку XJ-650, покупець зобовязується оплатити вартість товару до 31 грудня 2010 року.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 1208-10 від 12.08.2009 року вартість мобільної бурової установки XJ-650 становить 11820000 грн., з них ПДВ 1970000 грн. На погашення грошового зобовязання покупець може передати постачальнику прості векселі на суму вказаного зобовязання у строки та на умовах, що аналогічні умовам погашення грошового зобовязання покупця. Товар постачається на умовах самовивозу, місце отримання - смт. Диканька Полтавської області.

Згідно п. 1.4 договору поставки № 1208-10 від 12.08.2009 року якість товару, що постачається повинна відповідати ТУ та ДСТУ на відповідний вид товару. Підтвердженням якості з боку постачальника є сертифікат відповідності, який видається виробником товару. Комплектність товару повинна відповідати технічній документації (п. 1.6). Постачальник зобовязаний передати покупцю разом з товаром: технічну документацію, паспорт, інструкцію по експлуатації, а також сертифікат якості заводу виробника (п. 1.7 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що приймання товару по кількості та якості здійснюється повноважним представником покупця (з належним чином оформленою довіреністю на отримання ТМЦ) в день його отримання від постачальника. Згідно п. 8.2 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання сторонами акту приймання передачі товару.

На виконання умов договору Приватним підприємством “Арт-Бейл” виписано податкову накладну № 5626 від 12.08.2009 року на загальну суму 11820000 грн., з них ПДВ 1970000 грн. (том.1 а.с. 235).

На підставі податкової накладної, отриманої від Приватного підприємства “Арт-Бейл”, позивачем сформовано податковий кредит у серпні 2009 року за датою отримання податкової накладної. Копія податкової декларації з податку на додану вартість з додатками наявна у матеріалах справи (том 1 а.с. 229-234).

Позивачем на виконання умов договору із встановленої вартості товару - 11 820 000 грн. фактично перераховано грошові кошти лише в сумі 1 800 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями наявними у матеріалах справи (том 2 а. с. 8-18). На залишок вартості, позивачем виписано прості векселі, які станом на момент розгляду справи не погашені.

За висновками перевірки позивачем було порушено пп. 7.4.1., 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 1970000 грн.

Дане порушення перевіряючі пов'язують із відсутністю фактичних господарських відносин між позивачем та Приватним підприємством “Арт-Бейл” за укладеним договором поставки № 1208-10 від 12.08.2009 року.

При цьому відповідач не заперечує факт наявності у позивача мобільної бурової установки XJ-650, проте, вважає, що дана установка отримана позивачем не від Приватного підприємства “Арт-Бейл” згідно укладеного договору поставки № 1208-10 від 12.08.2009 року.

В акті ревізори, зокрема, посилаються на відсутність доказів транспортування товару від контрагента до позивача та на письмові пояснення бувшого директора Приватного підприємства “Арт-Бейл” ОСОБА_6, отримані від ВПМ ДПІ у м. Полтаві, у яких ОСОБА_6 заперечує будь-які господарські відносини з посадовими особами позивача.

Передачу Приватним підприємством “Арт-Бейл” мобільної бурової установки XJ-650 позивач підтверджує актом приймання передачі техніки від 12.08.2009 року та накладною № 5626 від 12.08.2009 року (том 2 а.с. 1-4), що підписані директором позивача ОСОБА_7 та директором Приватного підприємства “Арт-Бейл” ОСОБА_6

Приватне підприємство “Арт-Бейл” за результатами перевірки підтвердило свої правовідносини із позивачем.

Проте, докази транспортування мобільної бурової установки XJ-650 Приватним підприємством “Арт-Бейл” до смт. Диканька Полтавської області суду не надано.

Судом встановлено, що товарно - транспортна накладна на поставку мобільної бурової установки XJ-650 Приватним підприємством “Арт-Бейл” не складалася.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, дана мобільна бурова установка XJ-650 знаходилася у смт. Диканька Полтавської області, була отримана директором позивача ОСОБА_7 за дорученням № 7 від 12.08.2009 року, вивезена із смт. Диканька Полтавської області до с. Ковалівка Шишацього району Полтавської області своїм ходом із залученням водія згідно укладеного цивільно-правового договору (том. 3 а.с. 29).

Разом з тим, відповідачем надано суду завірений печаткою податкової міліції протокол допиту свідка ОСОБА_6 у кримінальній справі № 111210023, складений 30.05.2011 року, у якому, зокрема, ОСОБА_6, який згідно наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку начебто здійснював передачу директору позивача ОСОБА_7 мобільної бурової установки ХJ-650, власноручно зазначив, що про Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" ніколи не чув, про громадянина на прізвище ОСОБА_7 не знає, ніколи про такого не чув та з ним не зустрічався. Крім того, вказує, що про мобільну бурову установку чує вперше та не має уявлення як вона виглядає (том. 3 а.с. 25).

Згідно довідки про результати документальної невиїзної позапланової перевірки Приватного підприємства “Арт-Бейл” за період з 01.08.2009 року по 31.08.2009 року № 3318/23-610/36294825 (том 2 а.с. 133) у перевіряємому періоді (з 01.08.2009 року по 31.08.2009 року) Приватне підприємство “Арт-Бейл” орендувало виключно офісні приміщення загальною площею 10 кв.м згідно договорів оренди від 21.01.2009 року та 22.12.2009 року за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Паризької Комуни, 30.

Складські приміщення у Приватного підприємства “Арт-Бейл” у серпні 2009 року були відсутні.

Таким чином, Приватне підприємство “Арт-Бейл” у серпні 2009 року не мало власних або орендованих приміщень на території смт. Диканька Полтавської області для зберігання мобільної бурової установки.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії АЯ № 009060 (том. 2 а.с.5) мобільна бурова установка XJ-650, випущена у 2008 році у Китаї.

Отже, Приватне підприємство “Арт-Бейл” не є виробником мобільної бурової установки.

Згідно довідки про результати документальної невиїзної позапланової перевірки Приватного підприємства “Арт-Бейл” за період з 01.08.2009 року по 31.08.2009 року № 3318/23-610/36294825 (том 2 а.с. 131-135) мобільна бурова установка XJ-650 придбана Приватним підприємством “Арт-Бейл” у Товариства з обмеженою відповідальністю “МД Техно Буд” у невстановленому періоді.

Первинні документи бухгалтерського обліку, що підтверджують придбання мобільної бурової установки XJ-650 у Товариства з обмеженою відповідальністю “МД Техно Буд”, до перевірки не надано у звязку з їх викраденням.

У свою чергу, 21.04.2010 року посадовими особами Західно-Донбаської ОДПІ складено акт про неможливість проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “МД Техно Буд”№ 17/23/3-35421917 (том 2 а.с. 128-129), у якому, зокрема зафіксовано, що згідно рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.11.2006 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю “МД Техно Буд” ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнаний безвісно відсутнім та підприємство відсутнє за місцезнаходженням, про що внесено запис до ЄДР. Копія судового рішення наявна у матеріалах справи (том 2 а.с. 97).

Станом на момент на 17.05.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “МД Техно Буд” припинено (том 1 а.с.47).

На підтвердження транспортування установки позивачем надано копію подорожнього листа № 1 від 12.08.2009 року (том 2 а.с. 6).

У подорожньому листі № 1 від 12.08.2009 року як замовник визначено ТОВ “Спецмехсервіс”, а не позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт".

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що мобільна бурова установка була доставлена ТОВ “Спецмехсервіс”, оскільки з останнім позивач уклав договір оренди.

Однак, судом встановлено, що станом на дату транспортування мобільної бурової установки, договір оренди між позивачем та ТОВ “Спецмехсервіс” відсутній.

Зокрема, судом встановлено, що договір оренди мобільної бурової установки ХJ-650 № 20/08-1 ОР.БУР укладено між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Спецмехсервіс”20 серпня 2011 року строком на 3 роки з дня підписання акту приймання передачі майна (розділ 1 “Предмет договору) (том 1 а.с. 116-118).

Таким чином, мобільна бурова установка передана у оренду Товариству з обмеженою відповідальністю “Спецмехсервіс” не раніше 20 серпня 2009 року, тоді як відповідно до подорожнього листа № 1 від 12.08.2009 року, дана установка прибула до с. Ковалівка Шишацького району 12 серпня 2009 року о 14 год. 00 хв., тобто на 7 днів раніше дати укладення договору із ТОВ “Спецмехсервіс”.

Суду не надано будь-яких доказів, що замовником у даних правовідносинах було ТОВ “Спецмехсервіс”. Крім того, у подорожньому листі № 1 від 12.09.2009 року не заповнена зворотна сторона форми замовником та власником машини.

При цьому суд бере до уваги, що мобільна бурова установка XJ-650 є великогабаритним та великоваговим транспортним засобом, рух якого здійснюється за спеціальними правилами та підлягає узгодженню з органами Державтоінспекції. Проте, у 2008-2009 році Управлінням державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Полтавській області послуги щодо здійснення супроводження мобільної бурової установки не надавались, що підтверджується листом Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Полтавській області від 28.05.2010 року за № 11/3999 (том 2 а.с.95).

Із акту перевірки вбачається та підтверджується письмовими запереченнями відповідача (том 2 а.с. 92), що під час проведення перевірки жодні підтверджуючі документи про транспортування мобільної бурової установки позивачем не надавалися, у тому числі і подорожній лист № 1 від 12.08.2009 року.

Позивачем також не надано суду договору схову на зберігання мобільної бурової установки ХJ-650 у період із 12 серпня 2009 по 20 серпня 2009 року, актів приймання - передачі товару на схов, документів складського зберігання товару.

З огляду на викладене, суд не бере до уваги подорожній лист № 1 від 12.08.2009 року.

Зазначені вище обставини у своїй сукупності дають підстави для висновку про відсутність фактичних господарських відносин між позивачем та Приватним підприємством “Арт-Бейл” згідно договору поставки № 1208-10 від 12.08.2009 року, тобто про безтоварність даної господарської операції.

За таких обставин, висновки перевірки щодо неправомірного включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковій накладній, отриманій від Приватного підприємства “Арт-Бейл”, є обґрунтованими, а податкове повідомлення рішення форми “Р”№ 0001252301 від 03.06.2011 року в частині збільшення позивачу суми грошового зобовязання за платежем “податок на додану вартість” на суму 954512 грн. 50 коп., з них: за основним платежем в розмірі 763610 грн. та з штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 190902 грн. 50 коп. та податкове повідомлення рішення форми “В4”№ 0001232301 від 03.06.2011 року винесені на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України та з урахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Щодо господарських правовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка”, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 28 червня 2010 року між позивачем (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка”(орендодавець) укладено договір оренди (том 2 а.с. 58), відповідно до п.п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає за плату в користування труби для капітального ремонту свердловин згідно специфікації (додаток 1), а саме: труби НКТ 88,9х9,2 м кількістю 62 т. та труби НКТ 114,3х9,2 м. кількістю 50 т. (том. 2 а.с. 60). Строк оренди становить з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року включно.

Згідно п. 2.1 договору орендодавець зобовязується за свій рахунок доставити та передати майно орендарю за актом приймання передачі на склад орендаря. Розмір орендної плати за один місяць оренди складає 400056 грн. з ПДВ, в т.ч. ПДВ 66676 грн. (п. 3.1).

Передачу Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка” позивач підтверджує актом приймання передачі майна в оренду від 01.07.2010 року та накладною № 5626 від 12.08.2009 року (том 2 а.с. 1-4) та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за липень 2010 року (том 2 а.с. 75) та за вересень 2010 року (том 2 а.с.73).

На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка” виписано податкові накладні: № 1536 від 31.07.2010 року на оренду труб на загальну суму 400056 грн., з них ПДВ 66676 грн. (том 2 а.с. 71) та № 3123 від 30.09.2010 року на оренду труб на загальну суму 400056 грн., з них ПДВ 66676 грн. (том 2 а.с. 66).

На підставі даних податкових накладних, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка”, позивачем сформовано податковий кредит у липні та вересні 2010 року на загальну суму 133352 грн. за датою отримання податкових накладних. Копії податкової декларації з податку на додану вартість з додатками наявні у матеріалах справи.

За висновками перевірки позивачем порушено пп. 7.4.1., 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 133352 грн.

Дане порушення перевіряючі пов'язують із відсутністю фактичних господарських відносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка” за укладеним договором оренди від 28 червня 2010 року, зокрема, не підтвердженням операцій стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів (том 1 а.с. 60-65). А також взаємовідносинами Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка” з Товариством з обмеженою відповідальністю “Оптдевайс”, яке у свою чергу формувало податковий кредит за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Доорс”, що має ознаки фіктивності.

З огляду на положення ст.ст. 1, 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у своїй господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, у подальшому орендовані у Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка” труби, були передані позивачем у суборенду ТОВ “Спецмехсервіс”.

Судом встановлено, що дана суборенда оформлена додатковою угодою до договору оренди мобільної установки XJ-650 № 20/08-1 ОР.БУР від 20.08.2009 року, яка складена 30.06.2010 року (том 2 а.с. 76).

Згідно цієї додаткової угоди, позивач передає у оренду ТОВ “Спецмехсервіс” додатково труби НКТ 88,9х9,2 м кількістю 62 т. та труби НКТ 114,3х9,2 м. кількістю 50 т. без зміни орендної плати.

Таким чином, орендовані позивачем за плату у Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка” труби у подальшому передані безкоштовно у суборенду ТОВ “Спецмехсервіс”.

Згідно актів приймання передачі 30 жовтня 2010 року ТОВ “Спецмехсервіс” передало позивачу, а позивач у свою чергу, повернув Товариству з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка” орендовані труби (том 2 а.с.78, 62).

Відтак, у даних правовідносинах відсутня визначальна умова господарської діяльності, як то отримання доходу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем у липні, вересні 2010 року включено до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська агропромислова спілка” на товар (послуги), що не призначений для використання у своїй господарській діяльності.

Судом встановлено, що фактична сплата орендної плати за оренду труб позивачем станом на момент розгляду справи судом не відбулася.

Таким чином, сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу свого податкового кредиту у липні та вересні 2010 року, фактично не сплачена у складі ціни за послуги.

Типовою формою єдиної первинної транспортної документації є товарно-транспортна накладна, затверджена спільним наказом № 488/346 Міністерства транспорту України та Мінстату України від 29.12.1995 р. "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Відповідно до п.2 даного наказу ведення типових форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Згідно статті 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 із змінами та доповненнями (далі Правила перевезення) визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Підпунктом 11.5. Правил перевезення передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник 4 засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Підпунктом 11.7. Правил перевезення передбачено, що перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземплярі-засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Крім того, підпунктом 10.5. Правил перевезення передбачено, що місце фактичної здачі приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці.

До матеріалів справи не надані докази на підтвердження фактичного відвантаження та перевезення труб, а саме товарно-транспортних накладних.

Зазначене вище у своїй сукупності дає підстави для висновку про безтоварність даної операції та відсутність достатніх підстав для відображення вказаних операції в бухгалтерському обліку позивача.

Оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту позивача є обґрунтованим.

Щодо господарських правовідносин позивача з Приватним підприємством “Оптама-сервіс”, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно накладної № 11 від 27.01.2010 року позивач придбав у Приватного підприємства “Оптама-сервіс” засувку ЗМ-65х350, планшайбу 180х350 на 65х350 та ключ КЦО-1 на загальну суму 17600 грн., з них ПДВ 2933 грн. 33 коп. (том 2 а.с.79).

Приватним підприємством “Оптама-сервіс” виписано позивачу податкову накладну № 11 від 27.01.2010 року на загальну суму 17600 грн., з них ПДВ 2933 грн. 33 коп. (том 2 а.с. 82).

Судом встановлено, що Приватне підприємство “Оптама-сервіс” внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (том 2 а.с.209-210) та на момент видачі податкової накладної було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Розрахунки за отриманий товар здійснено у безготівковій формі. Згідно платіжного доручення № 14 від 27.01.2010 року позивачем перераховано Приватному підприємству “Оптама-сервіс” за отриманий товар у розмірі 17600 грн., з них ПДВ 2933 грн. 33 коп. (том 2 а.с. 84).

На підставі податкової накладної, отриманої від Приватного підприємства “Оптама-сервіс”, позивачем сформовано податковий кредит у січні 2010 року в сумі 2933 грн. 33 коп. Копія податкової декларації з податку на додану вартість з додатками наявна у матеріалах справи.

За висновками перевірки позивачем порушено пп. 7.4.1., 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит в січні 2010 року на суму 2933 грн.

У акті перевірки відповідач зазначає про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та Приватним підприємством “Оптама-сервіс”(надалі ПП “Оптама-сервіс”), оскільки на думку ревізорів, взаємовідносини між ними проведено без волевиявлення уповноваженої особи підприємства - директора ПП “Оптама-сервіс” ОСОБА_9

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 цього Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено обовязкову наявність такого реквізиту первинного облікового документу, як особистий підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 травня 1995 року № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Підпунктом 2.5. п. 2 цього Положення передбачено, що документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампа, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складення первинних документів на обчислюваних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу одночасно ідентифікувати особу, яка здійснила господарські операцію.

Порядком заповнення податкової накладної, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України 30 травня 1997 року № 165, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року № 233/203718, визначено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку продавця.

Із податкової накладної № 11 від 27.01.2010 року (том 2 а.с. 82) вбачається, що вона підписана директором ПП “Оптама сервіс” ОСОБА_9 з проставленням печатки ПП “Оптама сервіс”.

Відповідачем надано суду копію висновку експерта № 121-3/10, проте із даного висновку вбачається, що податкова накладна № 11 від 27.01.2010 року на дослідження експерту не надавалася та експерт не робив будь-яких висновків щодо того, ким виконано підпис у даній податковій накладній від імені ОСОБА_9: самим ОСОБА_9 або іншою особою.

Суд не бере до уваги зазначені у акті перевірки пояснення ОСОБА_9 про те, що останній рахувався на підприємстві директором формально, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 17 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться зокрема такі відомості щодо юридичної особи: перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім'я, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Згідно частини 1,2 статті 18 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, оскільки ОСОБА_9 на час виникнення спірних правовідносин був директором ПП “Оптама сервіс”, у позивача були відсутні підстави вважати дані відомості недостовірними.

Вироками судів, які набрали законної сили, ознаки узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників позивача та його контрагента Приватного підприємства "Оптима Сервіс" не встановлені.

Судом встановлено, що придбані у ПП “Оптіма сервіс” товари оприбутковані по складу позивача (том 2 а.с. 80) та використані у власній господарській діяльності, що підтверджується актом-нарядом на виконання роботи (том 3 а.с.63-66).

Суд також не бере до уваги доводи відповідача про нереальність господарської операції з ПП “Оптіма сервіс”, яку відповідач повязує з не відображенням ПП “Оптіма сервіс” даної господарської операції у декларацій з ПДВ, виходячи з наступного.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 10.2 ст. 10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на частину 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в частині встановленого завищення податкового кредиту у січні 2010 року за результатами господарських правовідносин з ПП “Оптіма сервіс”.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення рішення форми “Р” № 0001252301 від 03.06.2011 року в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 3666 грн. 66 коп., з них: за основним платежем в розмірі 2933 грн. 33 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 733 грн. 33 коп. - є необґрунтованими, тобто винесені без урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно вимог ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення форми “Р”№ 0001242301 від 03.06.2011 року в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток підприємств" в сумі 70320 грн. (сімдесят тисяч триста двадцять гривень), з них: за основним платежем в розмірі 56256 грн. (п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят шість гривень) та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14064 грн. (чотирнадцять тисяч шістдесят чотири гривні).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення форми “Р”№ 0001252301 від 03.06.2011 року в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в сумі 3666 грн. 66 коп. (три тисячі шістсот шістдесят шість гривень шістдесят шість копійок), з них: за основним платежем в розмірі 2933 грн. 33 коп. (дві тисячі дев'ятсот тридцять три гривні тридцять три копійки) та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 733 грн. 33 коп. (сімсот тридцять три гривні тридцять три копійки).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавське підприємство бурових робіт" витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12 серпня 2011 року.

СуддяС.С. Сич