Постанова № 18129850, 19.07.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2011 року 16:18 Справа № 2а-0870/4859/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Максименко Л.Я.,

при секретарі судового засідання Приймаку Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс», с. Приазовське Запорізької області

до:Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області, с. Приазовське Запорізької області

про:скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

від позивача:ОСОБА_1, довіреність від 16.06.2011

від відповідача:ОСОБА_2, довіреність № 3055/10/10-05 від 01.06.2011;

ОСОБА_3, довіреність № 3469/10/10-05 від 15.07.2011;

ОСОБА_4, довіреність № 3470/10/10-05 від 19.07.2011

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс» (далі позивач) звернулося із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області (далі відповідач), в якому позивач просить суд скасувати як незаконне податкове повідомлення-рішення № 0000092302 від 12 квітня 2011.

В обґрунтування позову посилається на те, що при укладенні та виконанні договору поставки з ТОВ «Євротурбина», ТОВ «ТД «Автотранс» діяло виключно в межах вимог ст. ст. 265, 267 ГК України, ст. ст. 526, 656, 658, 659, 664, 712 ЦК України. Отримання товару, поставленого постачальником за накладними в момент вручення товару, доставленого продавцем, повністю відповідає вимогам п. 1.1 договору поставки та ст. 664 ЦК України, а також Офіційним правилам тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» та ч. 4 ст. 265 ГК України. Вказує, що внутрішніми бухгалтерськими документами ТОВ «ТД «Автотранс» підтверджується, що отримані від ТОВ «Євротурбина» товари були використані у господарській діяльності товариства, а відповідно угода поставки була укладена з метою настання реальних наслідків, якими є отримання грошових коштів постачальником та товару покупцем. Стверджує, що зазначені правові наслідки були досягненні сторонами і це повністю підтверджується документами бухгалтерського обліку. В той же час зазначає, що посадовими особами ДПІ у Приазовському районі перевищено службові повноваження та взяті на себе функції судових органів щодо визнання оспорюваного договору недійсним, що суперечить чинному законодавству та свідчить про ґрунтування позиції податкового органу на власних незаконних припущеннях, оскільки визнання правочину недійсним з підстав, вказаних в акті перевірки (ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 та ст. 228 ЦК України) є виключними повноваженнями суду. Також вважає, що податковою інспекцією при проведенні перевірки покладено на товариство обовязки здійснити дії щодо перевірки контрагента, які ця юридична особа здійснювати не повинна. Також позивач посилається на порушення з боку податкового органу вимог п. 75.1.2 ст. 75, п. 79.1 ст. 79, п. 78.1.1 ст. 78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України та вважає, що підстави та право на проведення позапланової невиїзної документальної перевірки станом на 25.03.2011 у податкової інспекції були відсутні, оскільки на письмовий запит ДПІ у Приазовському районі Запорізької області товариством того ж дня були надані всі запитувані документи. Разом з тим, законодавством встановлений десятиденний термін для надання документів та пояснень на запит органу ДПІ, отже, до 26.03.2011 перевірка ТОВ «ТД «Автотранс» проводитись не могла, оскільки товариство до кінця робочого дня 25.03.2011 мало право надавати витребувані документи.

В судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених вище.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях від 11.07.2011 вих. № 3395/10/10-05 посилається на те, що в ході проведеної перевірки товариства були встановлені його взаємовідносини з ТОВ «Євротурбина». Вказує, що згідно акту позапланової виїзної перевірки ТОВ «Євротурбина» від 10.03.2011 № 216/15-409/35070857 встановлено, що у товариства відсутні трудові ресурси, транспорт, власні або орендовані земельні ділянки, виробничо-складські приміщення, що доводить нереальність задекларованих платником операцій. Зазначене свідчить про те, що заявлені ТОВ «Євротурбина» операції не мали спрямованості на результат, вчинялись без мети настання реальних наслідків, а наслідком діяльності такого підприємства є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат для інших субєктів підприємницької діяльності. Зазначає, що перевіркою не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у звязку із відсутністю (ненаданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання продукції (відсутні ТТН). У звязку з цим, податкова інспекція вважає, що у ТОВ «ТД «Автотранс» відсутній обєкт оподаткування податком на додану вартість операцій з ТОВ «Євротурбина» в розумінні ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість». Посилається на те, що ТОВ «ТД «Автотранс» постачальниками надавались видаткові та податкові накладні, без мети настання реальних наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, у звязку із чим дії підприємства призвели до втрат доходної частини Державного бюджету України. Вказує, що підприємством порушено ст.ст. 228, 216, 215, 203 ЦК України. На підставі вкладеного, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали заперечення з підстав, викладених вище.

В судовому засіданні 19.07.2011 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

На підставі п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України (далі ПК України) та відповідно до наказу ДПІ у Приазовському районі від 17.03.2010 № 74 проведена невиїзна документальна перевірка з питань дотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс» вимог податкового законодавства за період з 01.12.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт № 77/23/36097953 від 25.03.2011.

12 квітня 2011 року ДПІ у Приазовському районі Запорізької області на підставі акту перевірки № 77/23/36097953 від 25.03.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000092302, яким ТОВ «ТД «Автотранс» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 137864,50 грн., в т.ч. 110291,24 грн. за основним платежем та 27572,81 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, ТОВ «ТД «Автотранс» звернулось із скаргою вих. № 13 від 22.04.2011 до ДПА у Запорізькій області. Рішенням від 29.04.2011 вих. № 2012/10/25-070 ДПА у Запорізькій області скаргу залишила без розгляду.

ТОВ «ТД «Автотранс» скаргою вих. № 19 від 10.05.2011 звернулося до ДПА України, яка рішенням від 31.05.2011 вих. № 5225/К/25-0115 скаргу залишила без розгляду.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням № 0000092302 від 12.04.2011 ТОВ «ТД «Автотранс» звернулося до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «ТД «Автотранс» слід задовольнити повністю виходячи з наступного.

В акті перевірки № 77/23/36097953 від 25.03.2011 зазначено, що у періоді, який перевірявся, ТОВ «ТД «Автотранс» перебував у договірних відносинах з ТОВ «Євротурбина» на підставі письмового договору № 35/2010 від 01.11.2010 по поставці пального, автошин, масла тощо. ТОВ «Євротурбина» на користь ТОВ «ТД «Автотранс» виписано податкові накладні № 211212 від 21.12.2010, № 271206 від 27.12.2010, № 131214 від 13.12.2010, № 171209 від 17.12.2010, № 91207 від 09.12.2010, № 31213 від 03.12.2010, сума податку на додану вартість за якими включена до складу податкового кредиту грудня 2010 року.

Перевіркою не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання продукції. Відсутні товарно-транспортні накладні, довіреності та інші документи, що підтверджують природу походження відвантаженого товару, фактичне транспортування товарно-матеріальних цінностей (товарно-транспортні, накладні, довіреності тощо), умови такого транспортування. Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводились у безготівковій формі.

Враховуючи вищевикладене, правочини укладені між ТОВ «Торговий дім «Автотранс» та підприємствами постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків, виходячи із наступного.

В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі ТМЦ від постачальників до ТОВ «Торговий дім «Автотранс» в зв'язку з відсутністю первинних бухгалтерських та податкових документів, а саме актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування, зберігання продукції.

Враховуючи вищенаведене, операції є без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені операції, відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 215, частин 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Посилаючись на положення п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова інспекція дійшла висновку про відсутність у ТОВ «ТД «Автотранс» обєкту оподаткування податком на додану вартість операцій з ТОВ «Євротурбина».

З огляду на викладене, ДПІ у Приазовському районі Запорізької області прийшла до висновку про порушення позивачем вимог п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в наслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 110291,24 грн.

При цьому, як вбачається із акту перевірки та пояснень представників відповідача, наданих у судових засіданнях, підставою для таких висновків послугував отриманий від ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова акт № 216/15-409/35070857 від 10.03.2011 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Євротурбина» з питань перевірки податкових зобовязань та податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за період з 01.06.2010 по 31.01.2011.

Суд не погоджується із таким висновком з огляду на наступне.

Згідно Ліцензії серії АВ № 449899 ТОВ «ТД «Автотранс» мало право з 17.12.2008 по 16.12.2013 здійснювати внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

01.11.2010 між ТОВ «ТД «Автотранс» та ТОВ «Євротурбина» було укладено договір № 35/2010, відповідно до умов якого постачальник зобовязався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними у рахунках та накладних, які є невідємною частиною вказаного договору.

Товар (запасні частини на автомобілі, дизельне пальне, автошини тощо) за видатковими накладними (долучені до матеріалів справи) отримував безпосередньо керівник товариства ОСОБА_5

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Тобто, Інструкція не містить виключень які дають право керівнику підприємства отримувати ТМЦ без довіреності.

Однак, згідно ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.

Отже, існує очевидна суперечність норм Закону та Інструкції, яка згідно ієрархії нормативно-правових актів вирішується на користь Закону.

Суд також зазначає, що відпуск ТМЦ директору підприємства-покупця без довіреності не є підставою для тверджень про те, що поставка не здійснена (не відбулася), оскільки підписання директором документів, що підтверджують передачу йому цінностей фактично є здійсненням угоди, повноваження на яку йому надані або статутом, або рішенням загальних зборів засновників.

Таким чином, доводи податкової інспекції в цій частині є безпідставними.

Додатковою угодою № 1 до договору поставки № 35/2010 від 01.11.2010 п. 1.1 договору викладений в наступній редакції: «постачальник зобовязується поставити товар на склад покупця, який знаходиться в Запорізькій області, смт. Приазовське, вул. Східна, 10В…».

Із усних та письмових пояснень представника позивача судом встановлено, що транспортування товару здійснювалось постачальником ТОВ «Євротурбина» автомобільним транспортом. Оскільки умовами договору передбачений обовязок постачальника доставити товар покупцю, то позивачу невідомо, які саме автомобілі та на яких умовах використовувались ТОВ «Євротурбина» для транспортування товару.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно п. п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Як пояснив представник позивача такі товарно-транспортні накладні ТОВ «Євротурбина» не надавалися.

Однак, на думку суду, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не повязані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій; відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупця.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що всі придбані паливно-мастильні матеріали та запасні частини, були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ТОВ «ТД «Автотранс» за рахунками № 203 «Паливо» та № 207 «Запасні частини» відповідно, що в свою чергу призвело до змін майнового стану платника податків.

За мірою потреби вказані паливно-мастильні матеріали та запасні частини використовувались ТОВ «ТД «Автотранс» для заправки та ремонту автомобілів, що підтверджується наданими суду актами технічного обслуговування та ремонту автомобілів, а також актами списання.

Тобто, придбаний у ТОВ «Євротурбина» товар був використаний у господарській діяльності ТОВ «ТД «Автотранс».

Щодо посилань податкової інспекції на відсутність необхідних умов для зберігання товару суд зазначає наступне.

Згідно довідки ТОВ «ТД «Автотранс» за юридичною адресою, яка є фактичним місцем розташуванням товариства, розміщені дві пересувні ємності обємом 38260 куб.м. кожна, які використовуються позивачем для зберігання отриманого від контрагентів палива та заправки автомобілів. Також у товариства наявні складські приміщення для зберігання придбаних ТМЦ.

Той факт, що в акті перевірки № 216/15-409/35070857 від 10.03.2011 контрагента позивача, - ТОВ «Євротурбина» значиться про відсутність підприємства за місцем реєстрації не є беззаперечним доказом того, що товар взагалі, а зокрема і по спірній поставці, був відсутній. Вказане свідчить лише про те, що податкова інспекція не вжила всіх необхідних та достатніх заходів для отримання документального підтвердження вказаним обставинам.

Також слід зазначити, що відсутність у підприємства-контрагента основних засобів, зареєстрованих робітників та транспортних засобів тощо, не може впливати на права контрагента - платника податків до тих пір, поки в судовому порядку не буде доведено наявність у посадових осіб такого підприємства умислу на укладення із таким субєктом господарювання угод з метою ухилення від сплати податків.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність основних та транспортних засобів у контрагента може бути повязана з тим, що підприємство їх орендує, невелика кількість зареєстрованих працівників на підприємстві контрагента, може бути повязана із ухиленням підприємства від необхідності сплати обовязкових внесків до Фондів (пенсійного, соціального страхування, тощо) та як наслідок використання праці громадян без їх належного оформлення.

При цьому, у разі якщо податковий орган посилається на наявність таких обставин, він повинен вжити усіх належних заходів для їх належного підтвердження та доведення.

Натомість, судом було встановлено, що позивач при укладанні правочину проявив достатньо розумну обачність та отримав у підприємства-контрагента: відомості щодо реєстрації юридичної особи; свідоцтво платників ПДВ. Перевіряння інших обставин діяльності сторони за правочином на платника податків чинним законодавством не покладається та фактично є неможливим.

Крім того, позивачем до справи наданий лист ТОВ «Євротурбина» від 31.03.2011 в якому значиться про те, що товариству нічого не було відомо про існування акту перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 216/15-409/35070857 від 10.03.2011, підприємство знаходиться за юридичною адресою, своїх реквізитів не змінювало, ведення господарської діяльності не припиняло. В листі товариство також підтвердило усі угоди, укладені та виконані з ТОВ «ТД «Автотранс» та виразило свою готовність у будь-який час сприяти наданню необхідних документів.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі за текстом - Закон України № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Крім того, відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2 ст. 7. Закону України № 168/97-ВР саме податкова накладна є звітним податковим та одночасно розрахунковим документом.

Отже, Законом України № 168/97-ВР встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Закону України № 168/97-ВР акт перевірки не містить, ТОВ «ТД «Автотранс» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим послугам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Посилання податкової інспекції на порушення позивачем вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якої об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України суд до уваги не приймає та зазначає таке.

Під поставкою товарів відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Судом вже досліджено, встановлено та описано вище підстави, з яких суд вважає, що укладений між ТОВ «ТД «Автотранс» з контрагентом ТОВ «Євротурбина» договір фактично виконувався, тобто був реальним.

Крім того, суд не може погодитись з правовою позицією відповідача і в частині нікчемності вказаної угоди, вважає її хибною з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Провочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання договорів недійсними, укладених позивачем з контрагентами, відсутні.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочину позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому, слід зазначити, що до висновку про порушення позивачем положень Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності іншої особи, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за її дії.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладена між позивачем та його контрагентом угода не віднесена законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання її недійсною.

Суд зазначає, що позивачем належним чином оформлено господарські правовідносини з контрагентом, а фактичне здійснення такої операцій підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

З наданих до суду документів встановлено, що позивач в подальшому використав у своїй господарській діяльності придбані у контрагента товари та послуги.

Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Відповідно до п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пунктом 2.3.4 Порядку передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що цей договір ймовірно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Посилання представника відповідача в усних поясненнях наданих в судових засіданнях на обставини колишньої діяльності директора (засновника) ТОВ «Євротурбина» ОСОБА_6 суд до уваги не приймає, оскільки по-перше, такі обставини не описані в акті перевірки, який як вже зазначалося вище, є єдиним носієм доказової інформації, а по-друге, докази, на які посилається представник відповідача (лист податкової міліції), був отриманий податковим органом вже після проведення перевірки, а відповідно не впливав на прийняття оскаржуваного рішення по справі.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Із наданих суду документів вбачається, що до спливу вказаного терміну податковим органом було прийнято наказ № 74 від 17.03.2011 «Про організацію позапланової невиїзної ї перевірки» ТОВ «ТД «Автотранс», що позбавило товариство можливості виконати в повному обсязі вимоги податкової інспекції в частині надання пояснень та документів.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6)розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби , яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Обставини, які слугували фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновків про заниження позивачем податку на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 110291,24 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «ТД «Автотранс» підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області № 0000092302 від 12 квітня 2011 року, - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 12, 14, 86, 158 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс» до Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області про скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області № 0000092302 від 12 квітня 2011 року про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс» податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 137864,50 грн., в т.ч. 110291,24 грн. за основним платежем та 27572,81 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Автотранс» 3 грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис) Л.Я. Максименко