Постанова № 18126509, 22.07.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2011 року Справа № 2а/0370/1862/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Чміль І.В.,

з участю представника позивача Хотинець М.У.,

представника відповідача Сахарчука А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолайф"до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000142302 від 14.03.2011 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автолайф" звернулося з адміністративним позовом до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000142302 від 14.03.2011 року

Позовні вимоги вмотивовані тим, що податковий орган безпідставно ототожнює звичайну ціну з митною вартістю ввезених ним товарів легкових та вантажних автомобілів, не встановивши при цьому рівень звичайних цін на аналогічний товар на внутрішньому ринку України. Товари позивач реалізовував за цінами, визначеними останнім та його контрагентами у відповідних договорах купівлі-продажу у звязку з чим у підприємця виникло право на податковий кредит. Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган. Вважає, що позиція податкового органу про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не відповідає вимогам чинного законодавства. Митна вартість раніше імпортованих в України товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. Крім того, легкові та вантажні автомобілі, які придбані позивачем, на момент продажу не перебували під митним контролем, оскільки, відповідно до статті 43 Митного кодексу України, митний контроль закінчився до їх продажу. За таких обставин не може вважатись доведеним Луцькою ОДПІ той факт, що ціна товарів, реалізованих на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. Просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000142302 від 14.03.2011 року.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав та пояснив, що позивач при імпортуванні товару сплачував податок на додану вартість митним органам, виходячи з митної вартості, визначеній в вантажній митній декларації. При поставці товару на митній території України позивач базу оподаткування податком на додану вартість визначав, виходячи з фактурної вартості, чим порушив пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та не врахував обмеження щодо рівня звичайної ціни на товар. На думку представника відповідача, митна вартість товару, яка визначається для товарів, що імпортуються, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.

Судом встановлено, що Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією на підставі акту виїзної позапланової перевірки №931/23-3/33523046 від 01.03.2011 року винесено податкове повідомлення-рішення №№0000142302 від 14.03.2011 року, яким встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 5.12 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», а саме: занижено базу оподаткування ПДВ за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів нижча їх звичайної ціни, що призвело до заниження податкового зобовязання по ПДВ.

Так, в ході проведеної перевірки було встановлено, що у листопаді 2010 року позивач занизив базу оподаткування податку на додану вартість на суму 122854,00 грн. за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів була нижче їх звичайної та завищено різницю між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2010 року на суму 122854,00 грн., а тому сума, заявлена позивачем в листопаді 2010 року до бюджетного відшкодування була завищена на 128398,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем згідно контракту №001/2010 від 19.03.2010 року було імпортовано на митну територію України товари транспортні засоби з метою їх подальшої реалізації на митній території України. При цьому, при розмитненні товарів позивачем сплачено платежі з податку на додану вартість виходячи з митної вартості зазначеної у графі 12 ВМД з врахуванням акцизного збору, мита та митних зборів. При поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які, як зазначено в актах перевірки, є нижчими від звичайної ціни. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, зазначеної в вантажній митній декларації, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України. Також встановлено, що при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін. Будь-яких дій, передбачених пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, відповідач не вчиняв. Податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обовязкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого звязку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту1.20 статті1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.

Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не застосував порядку визначення рівня звичайної ціни, як це визначено пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не отримав від уповноважених органів інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при розрахунку зобовязань з податку на додану вартість у листопаді 2010 року і визначенні бази оподаткування, позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.

Крім того, статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються субєктами господарювання самостійно за згодою сторін. Згідно із статтею 6 Закону України “Про ціни і ціноутворення” в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а статтею 7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Таким чином, норми Закону України «Про ціни та ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України надають субєктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачем не завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у листопаді 2010 року на суму 128398,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача в судовому засіданні не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності винесення Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТзОВ «Автолайф».

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, на підставі Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції №0000142302 від 14.03.2011 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 27 липня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О.А.Лозовський