Постанова № 18122117, 25.08.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2011 р. Справа № 5004/862/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В. суддів Сініцина Л.М. при секретарі судового засідання Михайлюк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" на рішення господарського суду Волинської області від 13.07.11 р.

у справі № 5004/862/11 (суддя Дем`як Валентина Миколаївна )

позивач Підприємець ОСОБА_3

відповідач Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк"

про стягнення 28 881,07 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність в справі )

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність в справі )

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області 13 липня 2011 року у справі № 5004/862/11(суддя Демяк В.М.) задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м.Рівне) та стягнуто на її користь з публічного акціонерного товариства “Західінкомбанк” (м. Луцьк) 22238,94 гривень та 222,39 гривень в повернення витрат по сплаті держаного мита, 181,72 гривень в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Задовольняючи позов з посиланням на положення ст.ст.5,174,193 Господарського кодексу України, ст.ст.319,526,625,1066,1068,1074 Цивільного кодексу України, ст.51 "Про банки та банківську діяльність" місцевий господарський суд дійшов висновку, що неперерахування відповідачем грошових коштів, наявних на рахунку відповідача, на підставі платіжних доручень № 224 від 28.01.2009 року, № 231 від 29.01.2009 року, є порушенням прав власника грошових коштів та порушенням банком взятих на себе зобовязань відповідно до умов договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 20 червня 2003 року. Відмовляючи у стягненні із відповідача на користь позивача 5181,67 гривень інфляційних нарахувань та 1460,46 гривень трьох процентів річних ,суд першої інстанції виходив з того, що договором банківського рахунку від 20.06.2003 року на відповідача не покладено обов'язку сплатити позивачеві грошову суму у визначений договором строк, а тому не вбачав правових підстав для стягнення означених сум.

Публічним акціонерним товариством “Західінкомбанк” подано апеляційну скаргу, якою вважають оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, та прийнятим з порушенням норм матеріального права. На думку апелянта, за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 20 червня 2003 року відповідач є боржником по здійсненню розрахунково-касового обслуговування коштів позивача, однак не зобов»язаний сплатити позивачу власні кошти. Вважає, що позивач наділений лише правом на пред»явлення вимог про зобов»язання відповідача виконати платіжні доручення, а не про стягнення коштів з банку. Підтримує позицію суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення на користь відповідача інфляційних нарахувань та трьох процентів річних. Просить скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Письмовим відзивом на апеляційну скаргу від 22.08.2011 року фізична особа-підприємць ОСОБА_3 з покликанням на ст.ст.319,526,1066,1074 ЦК України вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що обраний спосіб захисту прав не відповідає фактичним обставинам справи. Зазначає, що відповідач без належних правових підстав утримує належні їй кошти у розмірі 22238,94 гривень, що знаходяться на її рахунку, та безпідставно не виконав її платіжних доручень на перерахування означених коштів. Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник публічного акціонерного товариства “Західінкомбанк” апеляційну скаргу підтримала з мотивів, які у ній викладені, та просила рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Під час апеляційного перегляду справи представник позивача проти апеляційної скарги заперечував з підстав, які викладені у запереченні та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга публічного акціонерного товариства “Західінкомбанк” не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 20 червня 2003 року між Рівненською філією комерційного банку “Західінкомбанк” (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Західінкомбанк” (згідно п. 1.1 Статуту) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування за умовами п.1 якого відповідач відкриває позивачу поточний рахунок та здійснює його розрахунково-касове обслуговування (а.с.7,8).

При цьому, розділом ІІ означеного договору сторонами погоджено їх права та обов»язки. За п.4.2, відповідач зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахункові операції по рахунках клієнта відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору. Пунктами 3.1., 3.3. договору передбачено право позивача самостійно розпоряджатись наявними на рахунку коштами в порядку, визначеному чинним законодавством України, за винятком безспірного стягнення та безакцептного списання коштів, а також вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цією угодою послуг.

Пунктом 20 договору визначено, що договір укладений на невизначений строк, дія його припиняється за згодою сторін, або у випадках, передбачених чинним законодавством України.

28.01.2009 року та 29.01.2009 року позивачем надано відповідачу платіжні доручення на перерахування коштів № 224 на суму 5490 та № 231 на 18371,41 гривень (відповідно) (а.с. 9.10).

Відповідно до виписок про операції від 29.01.2009 року та від 30.01.2009 року означені доручення відповідачем були виконані в повному обсязі ( а.с.11).

Однак, дані кошти повернуті на рахунок позивача та заблоковані відповідачем.

18.03.2011 року позивач звернулася до відповідача з листом про надання інформації по рахунку, який заблоковано у 2009 році ( а.с.14).

Листом № 126 від 18.03.2011 року ПАТ “Західінкомбанк” повідомив , що на рахунку позивача знаходиться 22237,94 гривень та зазначив, що недостатність коштів на кореспондентському рахунку, що тимчасово блокує можливість їх повернення.

29.03.2011 року позивач звернулася до відповідача з претензією № 21, якою вимагала у п»ятиденний термін з моменту її отримання повернути 22237,94 гривень шляхом видачі готівки через касу банку та повідомила про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 20.06.2003 року ( а.с.16-18).

30.03.2011 року листом № 102 відповідач повідомив позивача про наявність коштів у сумі 22237,94 гривень на його рахунку та зазначив, що відсутність достатніх коштів на кореспондентському рахунку тимчасово блокує їх повернення (а.с.19).

Колегія суддів вважає, що укладений сторонами договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 20.06.2003 року є підставою для виникнення у його сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобовязання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобовязання, які є одним із видів господарських зобовязань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Також, в силу ст.1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Підставою заявлених у даній справі вимог є порушення відповідачем взятих на себе зобовязань за умовами договору, зокрема, в частині виконання переказу грошей з рахунку позивача відповідно до наданих йому позивачем розрахункових документів № 224 на суму 5490 та № 231 на 18371,41 гривень від 28.01.2009 року та 29.01.2009 року.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.

Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також, спеціальними нормами, які регулюють відносини сторін, що виникли в силу факту укладення зазначеного договору, передбачено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Умовами п.2.1, 4.1, 4.2 договору передбачено, що банк має право використовувати кошти клієнта, які зберігаються на рахунку, гарантуючи їх наявність і проведення операцій відповідно до нормативних актів НБУ та зобов»язаний належним чином виконувати умови договору та своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті України,

Не виконання зобовязань банком в частині здійснення переказу коштів стало підставою для звернення позивача з заявою, у якій повідомлено про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 20.06.2003 року та висунуто вимогу повернути 22237,94 гривень шляхом видачі готівки через касу банку.

В силу ч.1 ст.651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. При цьому, відповідно до ч.3 цієї норми, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Отже, чинне законодавство встановлює право позивача на одностороннє розірвання відповідного договору, не зважаючи на відсутність на це згоди іншої сторони та отримання цих коштів .

Відповідно до п.п. 20.1, 20.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній ті іноземній валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.03р. № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.03р. за № 1172/8493, поточні рахунки клієнтів банків закриваються, зокрема, на підставі заяви клієнта. За наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком (зокрема перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення на інший рахунок клієнта, зазначений у заяві). Датою закриття рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день. У день закриття рахунку банк зобов'язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.

Окрім того, не виконавши доручення відповідача щодо перерахування грошових коштів, за наявності їх у нього на рахунку, відповідач порушив вимоги ч.1 ст.1074 ЦК України, яка встановлює заборону на обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами на його рахунку, та ч.2 ст.1066 ЦК України.

За таких обставин апеляційний господарський суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення із відповідача на користь позивача належних йому коштів в сумі 22238, 94 гривень, які неправомірно утримуються публічним акціонерним товариством “Західінкомбанк”.

З огляду на положення ч.3 ст.1075 ЦК України колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач наділений лише правом на пред»явлення вимог про зобов»язання відповідача виконати платіжні доручення, а не про стягнення коштів з банку та вважає їх необґрунтованими.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованою відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача на користь позивача 5181,67 гривень інфляційних нарахувань та 1460,46 гривень трьох процентів річних з огляду на те, що за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 20.06.2003 року відповідач прийняв на себе зобов'язання з надання позивачу відповідних послуг, зокрема, виконання платіжних доручень та не брав зобов'язання перед клієнтом (позивачем) щодо сплати йому відповідної суми.

Разом з тим,колегія суддів зазначає, що п.4 ч.1 ст.84 ГПК України передбачає, що рішення господарського суду має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції у резолютивній частині рішення помилково не зробив висновку про відмову у позові в частині заявлених позовних вимог,у зв"язку з чим рішення суду підлягає зміні шляхом доповнення його резолютивної частини висновком про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача на користь позивача 5181,67 гривень інфляційних нарахувань та 1460,46 гривень трьох процентів річних

В решті оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, як законне та обґрунтоване, оскільки підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Державне мито за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв»язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105-106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства " Західінкомбанк" залишити без задоволення.

Рішеня господарського суду Волинської області від 13 липня 2011 року у справі № 5004/862/11 змінити, доповнивши його п.3 наступного змісту :

" В задоволенні позову в частині стягнення 5181 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань та 1460 грн.46 коп-3% річних ,а всього 6642 грн. 13 коп. відмовити."

В решті рішення господарського суду Волинської області залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.