Рішення № 18121829, 05.09.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2011 р. Справа № 5023/5495/11

вх. № 5495/11

Суддя господарського суду Рильова В.В.

при секретарі судовогозасідання Боброва Д.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, за довіреністю №2893 від 15.09.2010р.;

відповідача - ОСОБА_1, довіреність №154 від 28.03.11 р. ; 3-ї особи <Текст >відповідача - <Текст >3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк", м. Донецьк 3-я особа <Текст >

до Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" м. Харків 3-я особа <Текст >

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором 7.5-87 від 30.05.08р., що складається з заборгованості за відсотками за користування кредитом, нараховану станом на 30.06.2011 р. в розмірі 2680957,95 доларів США та заборгованості за пенею за порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним, нараховану станом на 30.06.2011 р. в розмірі 12305174,65 грн., що є еквівалент 1543491,17 долар США. Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

Позивач, разом з позовною заявою , звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову , шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно в тому числі на грошові кошти відповідача, що знаходяться на його рахунках в межах суми заборгованості.

Вирішуючи це клопотання суд керується ст.ст. 66, 67 ГПК України. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Суд також враховує Розяснення ВАСУ від 23.08.94р. №02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” та Інформаційний лист ВГСУ від 12.12.2006 р. №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову”, де зокрема, звертається увагу судів на наступне. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В даному разі до клопотання про забезпечення позову позивачем не додано доказів того, що відповідне майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а також доказів того, що відповідач дійсно має наміри і має можливість вчинити дії, та/або передбачені чинним законодавством правочини щодо відповідного майна, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що клопотання позивача про забезпечення позову є необґрунтованим, а тому правових підстав для його задоволення немає.

В судовому засіданні 20.07.2011р. було оголошено перерву до 27.07.2011р., а 27.07.2011р. було оголошено перерву до 03.08.2011р. до 11:20 год.

03.08.2011р. від Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин", на адресу господарського суду, надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" в частині нарахування пені за порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Підставою для заперечення є накладення мораторію на нарахування неустойки , введеного одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство відповідача відповідно до постанови господарського суду Харківської області від 15.07.2010р. по справі № Б-50/70-10. Дане провадження було припинено 24.03.2011р. постановою Вищого господарського суду України. Однак 15.04.2011р. господарським судом Хакрківської області було винесено ухвалу про порушення провадження у справі №5023/2756/11 про банкрутство відповідача.

31.08.2011р. позивач, звернувся до суду із уточненнями до позовної заяви про стягнення боргу за кредитним договором , в якій , у зв"язку із наведеними вище запереченнями відповідача, уточнює позовні вимоги в частині нарахування пені за період з 24.03.2011р. по 15.04.2011р. та просить суд стягнути з Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" заборгованості за Кредитним договором 7.5-87 від 30.05.08р., що складається з заборгованості за відсотками за користування кредитом, нараховану станом на 30.06.2011 р. в розмірі 2680957,95 доларів США та заборгованості за пенею за порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним, нараховану станом на 30.06.2011 р. в розмірі 754781,80 грн., що становит еквівалент 94685,04 доларів США.

Враховуючи, що згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, суд приймає заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

В судовому засіданні 31.08.2011р. було оголошено перерву до 05.09.2011р. до 10.30 год.

Представник позивача в судовому засіданні 05.09.2011р. позовні вимоги підтримав з урахуванням наданих ним уточнень до позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.09.2011р. проти позову, з урахуванням наданих позивачем уточнень до позовної заяви, не заперечував.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

30 травня 2008 року між ЗАТ „Перший український міжнародний банк”, правонаступником всіх прав та зобов"язань якого є ПАТ „Перший український міжнародний банк” (позивач у справі) та ДП «Харківський завод шампанських вин» ( відповідач у справі) було укладено кредитний договір № 7.5-87 (далі - кредитний договір) відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 8 500 000,00 доларів США , а відповідач , в свою чергу, зобов'язався використати його за цільовим призначенням поповнення обігових коштів та погашення кредиторської заборгованості перед постачальниками виноматеріалів п. п. 2.1, 2.2, сплачувати плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та строки, обумовлені цим договором.

Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено, що кредит надається позичальнику у вигляді поновлювальної кредитної лінії в межах щоденного ліміту кредитування, визначивши відповідний графік .

Пунктом 4.1 кредитного договору вставлено, що надання кредиту відбувається за цільовим призначенням, обумовленим цим договором, шляхом сплати із позичкового рахунку розрахункових документів позичальника або шляхом перерахування кредитних коштів із позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий в банку, з наступним виконанням розрахункових документів позичальника. Датою надання кредиту вважається дата списання коштів з позичкового рахунку позичальника (п. 4.3).

Згідно з п. 6.1 договору кредиту сторони домовились, що позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 29.05.2009 року частинами та в строки, зазначені в погодженому сторонами договору графіку.

Пунктом 6.2 договору кредиту сторони договору погодили, що у випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування буде мати місце будь-яка несплачена позичальником заборгованість за кредитним договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, штрафні санкції за порушення строків повернення кредиту та сплати плати за кредит, тощо, незважаючи на інші положення кредитного договору, така заборгованість повинна бути сплачена позичальником банку одночасно з поверненням основної суми кредиту в строк, передбачений п. 6.1 цього договору.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що позичальник має право у будь-який час, без повідомлення банку, здійснювати погашення поточної заборгованості по основній сумі кредиту і отримувати кредит (або його частину) знов в межах діючого ліміту кредитної лінії, встановленого у відповідний період, встановлений кредитним договором, за умови настання всіх умов надання кредиту, передбачених кредитним договором.

Пунктами 7.1 7.4 договору кредиту передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою у розмірі 13,2% річних із розрахунку 360 днів на рік. У випадку невиконання чи неналежного виконання з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру) зобов'язань, встановлених п. 10.3.6.1., 10.3.6.2., 10.3.6.3., 10.3.6.4., 10.3.6.5. цього договору, починаючи з першого дня такого невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, проценти за користування Кредитом збільшуються на 2 % проценти річних за кожний випадок невиконання чи неналежного виконання і будуть нараховуватись банком за такою підвищеною ставкою до моменту повного виконання зобов'язань. Період нарахування процентів складає календарне число днів. Датою закінчення періоду нарахування процентів є перший банківський день після 10 (десятого) числа (без його урахування) або день, що передує даті повернення кредиту, а початком - дата надання кредиту та/або перший банківський день після 10 числа (з його урахуванням). Проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування кредитом. Нараховані проценти повинні сплачуватися позичальником щомісячно не пізніше одного банківського дня, наступного за 10 числом кожного місяця.

Додатковою угодою №1 до кредитного договору, підписаною сторонами договору 13.08.2008 року, сторони внесли зміни до пункту 7.2 кредитного договору шляхом доповнення п. 7.2.6, згідно з яким, незважаючи на положення п.7.2.2 кредитного договору та невиконання позичальником у період з 10 серпня 2008 року по 18 серпня 2008 року зобовязання, встановленого п.10.3.6.1 кредитного договору, відсотки за користування кредитом у період з 10 серпня 2008 року по 18 серпня 2008 року включно не збільшуються і будуть нараховуватися банком за ставкою, встановленою п. 7.2.1 кредитного договору. Даною додатковою угодою сторони договору погодили новий графік передачі в заставу банку рухомого майна. Пункт 10.3.6.1 кредитного договору доповнено реченням наступного змісту: «Дія цього підпункту призупиняється на період з 10 серпня 2008 року по 18 серпня 2008 року включно».

Додатковою угодою № 2 до кредитного договору сторони внесли зміни до п. 1.2 кредитного договору, встановивши, що кредит надається позичальнику у вигляді поновлювальної кредитної лінії в межах щоденного ліміту кредитування, визначивши відповідний графік. Так , з дня настання передбачених ст. 3 цього договору умов по 26.02.2009 року щоденний ліміт кредитування становить 8500000,00 дол. США; з 27.02.2009 року по 29.03.2009 року 8100000,00 дол. США; з 30.03.2009 р по 29.04.2009 року - 7700000,00 дол. США.; з 30.04.2009 р. по 28.05.2009 року 7300000,00 грн.; з 29.05.2009 р. 0 дол. США. Пунктом 6.1 кредитного договору встановили, що позичальник зобовязаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 29.05.2009 року; встановивши графік повернення кредиту: 27.02.2009 року позичальник зобовязаний повернути 8100000,00 дол. США; 30.03.2009 року - 7700000,00 дол. США.; 30.04.2009 р.7300000,00 грн., а 29.05.2009 року всю суму заборгованості по кредиту. Окрім того, змінено розмір процентної ставки за користування кредитом з 13,2 % до 17% річних.

З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав свої договірні зобовязання за кредитним договором надав у строк, встановлений договором, кредитні кошти у розмірі 8500000,00 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами № 1010138307 від 30.05.2008 року, № 1010138319 від 01.07.2008 року, № 1010138322 від 04.07.2009 року, № 1010138326 від 05.08.2008 року, № 1010138332 від 29.08.2008 року.

Проте, відповідач, в порушення умов кредитного договору, в строки, передбаченими договором, кредит не повернув, відсотки за користування кредитними коштами та штрафні санкції не сплатив.

На момент розгляду спору по суті в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 7 кредитного договору встановлені наступні умови нарахування і сплати відсотків:

- відсотки за користування кредитом нараховуються за ставкою у розмірі 13,2% річних із розрахунку 360 днів на рік (пункт 7.2.1 кредитного договору);

- у випадках невиконання чи неналежного виконання з будь - яких підстав зобовязань, встановлених п.п.10.3.6.1-10.3.6.7 кредитного договору, починаючи з першого дня такого невиконання чи неналежного виконання зобовязань, відсотки за користування кредитом збільшуються на 2% відсотків річних за кожен випадок невиконання чи неналежного виконання зобовязань і будуть нараховуватись за такою підвищеною ставкою до тієї дати, коли банк визначить, що зазначені зобовязання виконані належним чином (п.7.2.2 кредитного договору);

- нараховані відсотки сплачуються позичальником (першим відповідачем у справі) щомісячно не пізніше першого банківського дня, наступного за 10 числом кожного місяця (пункт 7.2.5 кредитного договору)

- пунктом 7.2.4 кредитного договору встановлено, що відсотки нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування кредитом.

Додатковою угодою № 2 до кредитного договору було змінено розмір процентної ставки за користування кредитом з 13,2 % до 17% річних.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ДП «ХЗШВ», в порушення домовленості сторін, відсотки за користування кредитом не сплатив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, позичальник за кредитним договором ДП «ХЗШВ» визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання кредитного договору з урахуванням додаткових угод до нього.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджували сплату заборгованості за Кредитним договором 7.5-87 від 30.05.08р., що складається з заборгованості за відсотками за користування кредитом, нараховану станом на 30.06.2011 р. в розмірі 2680957,95 доларів США, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем заборгованості в розмірі 2680957,95 доларів США по простроченим відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 12.1 договору кредиту встановлено, що у разі прострочення позичальником зобовязань з погашення кредиту та/або сплати процентів за його користування, позичальник зобовязаний сплатити на користь банку пеню в національній валюті в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період невиконання зобов'язань за цим договором, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня за днем прострочення. При цьому, нарахування пені здійснюється на суму простроченого виконанням боргового зобовязання на весь час прострочення.

Відповідно до п.9.6 кредитного договору, пеня та інші штрафні санкції за неналежне виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором пеня та інші штрафні санкції розраховуються банком у національній валюті України за курсом Національного банку України на дату здійснення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним, позивач нарахував позичальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка станом на 30.06.2011 р. становить 754781,80 грн., що становит еквівалент 94685,04 доларів США.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобовязань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені за порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним у сумі 754781,80 грн., що становит еквівалент 94685,04 доларів США ( розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства ).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 198, 216, 232, 343, 345 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 16, 258, 509, 525, 526, 530, 548, 549, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 628, 629, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - <Текст >

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Прийняти уточнення позовних вимог до розгляду судом.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" (61017, м.Харків, вул.Лозівська, буд.20, ідентифікаційний код 30590422) на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" (83001, м.Донецьк, вул.Університетська, буд. 2А, ідентифікаційний код 14282829) заборгованість за Кредитним договором № 7.5-87 від 30.05.08р., що складається з заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 2680957,95 доларів США та заборгованості за пенею в розмірі 754781,80 грн., що становить еквівалент 94685,04 доларів США, а також 25500,00грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис< Текст >Рильова В.В.

Повний текст рішення підписано 08.09.2011р.

Справа №5023/5495/11.