Рішення № 18121713, 30.08.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2011 р. Справа № 5023/4827/11

вх. № 4827/11

Суддя господарського суду Смірнова О.В.

при секретарі судовогозасідання Липко О.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 01.03.11 р.; 3-ї особи <Текст >відповідача - не з"явився; 3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ Скеля", смт. Нижньогірський Автономної Республіки Крим; 3-я особа <Текст >

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків; 3-я особа <Текст >

про стягнення 438 432,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВВ Скеля", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, 292596,85 грн. основного боргу, 99677 грн. пені, 8778,55 грн. штрафу, 28698,69 грн. інфляційних витрат, 8681,33 грн. 3% річних та судових витрат, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору дистрибуції № 26-2010-04 від 15.04.10 р. неналежним чином виконав свої зобов"язання щодо повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 серпня 2011 року розгляд справи було відкладено на 30 серпня 2011 року.

30 серпня 2011 року позивач надав до канцелярії суду заяву (вх.№16518) разом із документами для долучення до матеріалів справи та пояснення (вх.№16519).

Окрім того, 30 серпня 2011 року, позивач надав заяву про уточнення позовних вимог (вх.№16516), в якій просить суд стягнути з відповідача 292596,85 грн. основного боргу, пеню за прострочення платежу, за період з 06.06.2010 року по 01.06.2011 року, в розмірі 53702,37 грн., штрафу в сумі 8778,55грн., інфляційних нарахувань за період з 01.06.2010 року по 01.05.2011 року в розмірі 28698,69 грн., 3% річних за період з 17.05.2010 року по 01.06.2011 року в розмірі 8681,33 грн., а всього на загальну суму 392457,79 грн. та судові витрати.

30 серпня 2011 року представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Враховуючи те, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, суд прийняв заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, причину неявки не повідомив, відзив на позов та витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві, що співпадає з адресою вказаною у довідці про включення відповідача до ЄДРПОУ. Проте, вказане відправлення повернулось до канцелярії суду з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Вищий господарський суд України у п. 4 Інформаційного листа від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "в зв"язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

15 квітня 2010 року між позивачем (виробник) та відповідачем (дистрибютор) був підписаний договір дистрибуції №26-2010-04 (далі -договір), у відповідності до п.1.1. якого, виробник призначає ФО-П ОСОБА_2 своїм офіційним дистрибютором. Відповідно до п.1.2. договору, відповідачу надається виключне право реалізації визначеної у Специфікації продукції на обумовленій договором території протягом встановленого строку.

Відповідно до п.1.3. договору, позивач зобов"язався передати у власність відповідача продукцію (товар), а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити даний товар на умовах договору.

Пунктом 10.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2010 року. Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін договору, не менш ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору, не заявить про свій намір щодо його розірвання або змінення.

На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу, а відповідачем прийняв, товар на загальну суму 312596,85 грн.

Факт поставки товару та його прийняття підтверджуються матеріалами справи, а саме видатковими накладними та довіреностями до них (а.с.19-25).

Пунктом 4.1 договору передбачений порядок розрахунків, який здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача з відстрочкою платежу до 30 календарних днів із дня поставки.

Однак, відповідач, в порушення умов договору, вартість товару оплатив лише частково - у розмірі 20000,00грн., внаслідок чого сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 292596,85грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За приписами ст.526 Цивільного Кодексу України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню в сумі основної заборгованості у розмірі 292596,85 грн.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В розумінні ст.ст. 610,611 ЦК України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов"язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно до ст.ст.193,198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов"язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов"язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.5. вказаного договору сторони встановили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочки.

Згідно п.9.6. договору, за односторонню необгрунтовану відмову від виконання зобов"язань по договору винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 3% від суми замовлення.

Ст. 549 Цивільного кодексу України, вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За таких обставин, суд, прийшов до висновку, що сума штрафу заявлена до стягнення у розмірі 8778,55грн., є обгрунтованою, правомірною та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Ст. 3 цього ж закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у термін, встановлений договором, вимога по стягненню з відповідача пені відповідає нормам чинного законодавства та підлягає частковому задоволенню в сумі 23551,90 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення 30150,47грн. слід відмовити у зв*язку із невідповідністю ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань”.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, що становить суму у розмірі 8681,33 грн. та інфляційні у сумі 28698,69 грн., підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у звязку з чим підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 526, ч.1 ст.530, 610, 611, ч. 2 ст. 625 , ст. 629 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, п.1-1 ст.80, ст.ст.82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, п/р №260095018453 в Першій Харківській Філії ПАТ "АКБ "Базис" м. Харків, МФО 351599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ Скеля" (97100, Автономна Республіка Крим, Нижньогірський район, смт. Нижньогірський, вул. Перемоги, 1-А, код ЄДРПОУ 33108459, ІПН 331084501200, р/р №26005002676000 в ЗАТ "Донгорбанк" м. Донецьк, МФО 334970) 292596,85 грн. основного боргу, 23551,90 грн. пені, 8778,55 грн. штрафу, 28698,69 грн. інфляційних витрат, 8681,33 грн. 3% річних, 3623,07 грн. державного мита та 195,02 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення пені в сумі 30150,47грн. відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис< Текст >Смірнова О.В.

Повний текст рішення підписано 05 вересня 2011 року.