Рішення № 18121681, 23.08.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2011 р. Справа № 5023/6026/11

вх. № 6026/11

Суддя господарського суду Шатерніков М.І.

при секретарі судового засідання Вишневський О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

3-ї особи < Текст > відповідача - не з'явився;

3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопромсталь", м.Харків, 3-я особа < Текст >

до Приватного підприємства "Сканто", смт.Безлюдівка Харківського району Харківської області, 3-я особа < Текст >

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технопромсталь", м.Харків, звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсними договорів постачання, укладених між позивачем та відповідачем, Приватним підприємством "Сканто", смт.Безлюдівка Харківського району Харківської області, у період з вересня 2010 року по січень 2011 року, а саме: Договір постачання № 10/09 від 10.09.2010р.; Договір постачання № 13/10 від 13.10.2010р.; Договір постачання № 17/11 від 17.11.2010р.; Договір постачання № 10/12 від 10.12.2010р.; Договір постачання № 17/12 від 17.12.2010р.; Договір постачання № 5/01 від 05.01.2011р.; Договір постачання № 18/01 від 18.01.2011р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.07.2011р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 5023/6026/11 та розгляд справи було призначено на 10.08.2011р. о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.08.2011р. розгляд справи було відкладено на 23.08.2011р. о 12:45 год. у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

22.08.2011р. до канцелярії господарського суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому зазначив, що при укладенні спірних договорів сторонами були додержані вимоги чинного законодавства України та сторони вчинили дії, що спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, у зв'язку з чим відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Відзив відповідача було долучено судом до матеріалів справи.

У судове засідання, яке відбулося 23.08.2011р., представник позивача не з'явився. 22.08.2011р. від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами без участі представника позивача у зв'язку з його відпусткою.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техпромсталь" (позивачем) та Приватним підприємством "Сканто" (відповідачем) у період з вересня 2010 року по січень 2011 року було укладено договори постачання, згідно яких відповідач (постачальник) зобов'язався поставити на адресу позивача (покупця) металобрухт (обладнання, що було у використанні), а позивач зобов'язувався прийняти та сплатити за поставлений товар обумовлену у договорах суму грошових коштів.

Всього за вказаний період було укладено сім договорів поставки, а саме:

- Договір постачання № 10/09 від 10.09.2010р., у відповідності до якого постачальник передав, а покупець прийняв металобрухт на суму 205164,00 грн.;

- Договір постачання № 13/10 від 13.10.2010р., у відповідності до якого постачальник передав, а покупець прийняв металобрухт на суму 473218,20 грн.;

- Договір постачання № 17/11 від 17.11.2010р., у відповідності до якого постачальник передав, а покупець прийняв металобрухт на суму 197050,92 грн.;

- Договір постачання № 10/12 від 10.12.2010р., у відповідності до якого постачальник передав, а покупець прийняв металобрухт на суму 267930,00 грн.;

- Договір постачання № 17/12 від 17.12.2010р., у відповідності до якого постачальник передав, а покупець прийняв металобрухт на суму 238728,00 грн.;

- Договір постачання № 5/01 від 05.01.2011р., у відповідності до якого постачальник передав, а покупець прийняв металобрухт на суму 257397,00 грн.;

- Договір постачання № 18/01 від 18.01.2011р., у відповідності до якого постачальник передав, а покупець прийняв металобрухт на суму 251460,00 грн.

За поставлений по вказаним договорам товар покупець (позивач) провів розрахунки з постачальником (відповідачем) у повному обсязі у терміни, передбачені умовами договорів.

Як вказує позивач, згідно інформації, яка надійшла до ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова, де перебуває на обліку позивач, та ХОДПІ, де перебуває на обліку відповідач за вищевказаними договорами, було проведено позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства "Сканто", в результаті якої був складений акт від 17.03.2011р. № 385/234/36875101 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Сканто" (код ЄДРПОУ: 36875101) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за період з 21.12.2009 по 31.12.2010 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 21.12.2009 по 31.01.2011".

Згідно висновків, які викладені у акті, перевіркою встановлено:

- неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ПП "Сканто" та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді;

- порушення ч. 1 ст. 203, 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Сканто" з постачальниками та покупцями;

- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97- ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями;

- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, 4, 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. за № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами та доповненнями.

Позивач зазначає, що вказані висновки ґрунтуються на аналізі податкової звітності Приватного підприємства "Сканто" та баз даних органів державної податкової служби, з яких ХОДПІ був зроблений висновок про неможливість фактичного здійснення приватним підприємством "Сканто" господарських операцій, оскільки на цьому підприємстві відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності внаслідок відсутності персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Посилаючись на те, що відповідач не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а саме не має виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, необхідної кількості персоналу, не знаходиться за місцем податкової адреси, позивач вважає укладені між сторонами договори поставки такими, що порушують публічний порядок, що має своїм наслідком визнання цих договорів недійсними у порядку статей 203,215, 228 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.п. 1-3, 5-6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вичиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як зазначено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 N 9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину недійсним через його фіктивність, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Матеріали справи свідчать про те, що фактичне здійснення господарських операцій за оскаржуваними позивачем угодами, підтверджується первинними документами, які на момент розгляду справи в судовому порядку недійсними не визнані.

Враховуючи вищенаведене, а також положення статей 203, 215, 228 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність у спірних договорах ознак нікчемності: порушення публічного порядку, моральних засад суспільства, відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочинами, противність інтересам держави та суспільства, а також ознак порушення ст.203 ЦК України.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги із зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Разом з тим, суд зазначає, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачем не доведено порушення відповідачем при укладенні спірних договорів принципу правових наслідків недійсності угоди, ознак фіктивності і удаваності вчинених сторонами правочинів, при наявності яких правочини можуть бути визнані недійсними, тому доводи позивача про те, що спірні договори суперечать вимогам цивільного законодавства та укладені із суттєвим їх порушенням, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки не доведені належними та допустимими доказами, а тому господарський суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд констатує, що оскаржувані позивачем договори належним чином підписані обома сторонами, мають двосторонній зобов’язувальний характер, їх умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача, сторони виконали свої зобов'язання за вказаними договорами, тому зважаючи на вищевикладене, зміст цих договорів становлять умови, які визначені на розсуд сторін і погоджені сторонами належним чином, їх зміст не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, тому у суду відсутні правові підстави щодо визнання цих договорів недійсними.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірні договори, укладені між сторонами, повністю відповідають вимогам цивільного законодавства та направлені на настання реальних наслідків, що полягають в отриманні доходів від здійснення господарської діяльності.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопромсталь" та вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 44 та 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 203, 204, 215, 234, 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, - < Текст >

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Суддя (підпис< Текст > Шатерніков М.І.

Повне рішення складено "26" серпня 2011 року.