Рішення № 18120420, 31.08.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.11 Справа№ 18/160 (2010)

За позовом: публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (надалі Банк), м.Київ,

до відповідача:приватного підприємства "Бюргери" (надалі Підприємство), м.Львів,

третя особа:фізична особа підприємець ОСОБА_1 (надаліПідприємець), м. Львів,

про: стягнення 4842661,66 доларів США.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

позивача:ОСОБА_2 довіреність №244/11.5.2 від 21.03.2011 року,

відповідача:не зявився.,

третьої особи:не зявився.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до приватного підприємства "Бюргери" про стягнення 4842661,66 доларів США. Ухвалою від 31.12.2010 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 20.01.2011 р., до участі у справі залучено фізичну особу підприємця ОСОБА_1 як третю особу на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Між позивачем та третьою особою укладено кредитний договір №10.91/08-КЛ від 12.06.2008 року. Внаслідок невиконання умов цього договору у третьої особи виникла заборгованість перед позивачем в сумі 4842661,66 доларів США, а саме: 444435,00 доларів США прострочена заборгованість за кредитом, 897619,15 доларів США прострочена заборгованість за відсотками, 1602,38 доларів США пеня за порушення строків повернення кредиту (пояснення від 09.02.2011 року), 5391,38 доларів США пеня за несплату відсотків за кредитом. Крім того, позивач на підставі положень кредитного договору та норм Цивільного кодексу України вимагає дострокового погашення поточної заборгованості за кредитом в сумі 3493613,75 доларів США. З огляду на те, що у позивача виникло право вимоги до третьої особи, враховуючи факт укладення між позивачем та відповідачем договору поруки №10.91/08/ДП-2 від 12.06.2008 року, позивач вимагає стягнення зазначених вище сум заборгованості з поручителя приватного підприємства "Бюргери".

Відповідачем подано відзив на позов (вх. №1799/11 від 27.01.2011 р.). У зазначеному відзиві просить у задоволенні позову відмовити повністю. Позицію мотивує тим, що договір поруки обмежує право позивача на дачу згоди стосовно збільшення основного зобовязання. За таких обставин відповідач вважає договір поруки нікчемним, а тому в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

В судовому засіданні 09.02.2011 року позивачем повідомлено, що ним не збільшувалося в односторонньому порядку основне зобовязання. Лист із пропозицією збільшити процентну ставку з 15% до 17% річних не може вважатися односторонньою зміною умов договору. Тому і в розрахунках ціни позову позивач виходив з початкового розміру відсотків річних 15%.

В судове засідання 23.02.2011 року відповідачем подано уточнення до відзиву на позовну заяву. Просить відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що пункт 7.3 кредитного договору встановлює можливість банку в односторонньому порядку змінювати розмір відсотків річних за користування кредитом. Можливість забезпечення порукою збільшеного зобовязання є прямим порушенням вимог добросовісності та справедливості. Тому відповідач вважає договір поруки нікчемним. Крім того, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

В судове засідання 31.08.2011 року відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки ним оскаржено в касаційному порядку постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 року №5015/831/11. Доказів прийняття до касаційного провадження цієї скарги не надано.

Позивач повністю заперечив проти заявленого клопотання, вважаючи його безпідставним.

Суд відхиляє клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки постанови суду апеляційної інстанції набирають законної сили негайно, а тому спір між сторонами стосовно недійсності укладеного договору станом на день прийняття рішення у справі вирішено.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між Банком та Підприємцем укладено кредитний договір №10.91/08-КЛ від 12.06.2008 року (надалі Кредитний договір). Предметом цього договору є надання банком позичальникові (третя особа) грошових коштів (кредит) на таких умовах:

-сума кредиту 4000000 (чотири мільйони) доларів США 00 центів;

-строк користування по 11 червня 2018 року;

-плата за користування кредитом 15 (пятнадцять) процентів річних.

Зазначена сума кредиту була виплачена третій особі, про що свідчить меморіальний валютний ордер №19_19 від 13.06.2008 року.

Між позивачем, відповідачем та третьою особою було укладено договір поруки №10.91/08-ДП-2 від 12.06.2008 року (надалі Договір поруки). За умовами цього договору поручитель (відповідач у справі) поручається перед банком за виконання третьою особою зобовязань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків. Їх розмір, термін та умови повернення і сплати встановлюються Кредитним договором та будь-якими додатковими угодами до нього (в тому числі збільшуючи основне зобовязання).

При винесенні рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Між Банком та Підприємцем виникли правові відносини на підставі укладеного Кредитного договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 2.1 Кредитного договору визначено, що Банк надає Підприємцю кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення, плати за користування та цільового характеру використання. Відповідно до пункту 5.1 Кредитного договору Підприємець зобовязаний повернути Банку отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в повному обсязі, в строки та в порядку, встановлених Кредитним договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Таким чином, як убачається з поданого позивачем розрахунку позовних вимог та не спростовано Підприємцем, останнє погашення кредиту та відсотків відбулося 22.10.2008 року. З цього часу Підприємець у порушення умов Кредитного договору не сплачував ні сум кредиту, ні процентів за користування ним. За таких обставин правомірними є вимоги Банку про стягнення 444435,00 доларів США простроченої заборгованості за кредитом та 897619,15 доларів США простроченої заборгованості за відсотками.

Пунктом 5.6 Кредитного договору передбачено, що Підприємець зобовязаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування Кредитом незалежно від настання строку виконання зобовязання у випадках:

-невиконання Підприємцем зобовязань за Кредитним договором чи за будь-яким іншим договором, укладеним за Банком;

-несплати процентів за користування кредитом та кредиту згідно з Графіком, якщо прострочення виконання цих зобовязань більше 3 (трьох) банківських днів.

Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Тому вимоги позивача про дострокове повернення кредиту в сумі 3493613,75 доларів США є правомірною та відповідає умовам пункту 5.6 Кредитного договору та частині 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 8.1 Кредитного договору у разі прострочення Підприємцем зобовязань з погашення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами Кредитного договору більше 3 (трьох) банківських днів, Підприємець зобовязаний сплатити на користь Банка пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобовязань. При цьому якщо термін простроченої заборгованості з погашення кредиту та/або процентів складає менше 3 (трьох) банківських днів пеня не нараховується. Якщо прострочена заборгованість становить 4 (чотири) і більше банківських днів, пеня нараховується за весь період з моменту виникнення прострочених зобовязань. У звязку з наведеними обставинами, враховуючи факт порушення Підприємцем зобовязання в частині оплати суми кредиту та відсотків за користування ним, правомірним є нарахування Банком штрафних санкцій за несплату внесків на погашення кредиту та пені за несплату відсотків.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою. Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Укладений між Банком та Підприємством Договір поруки не містить винятків із зазначеного вище правила, а тому Підприємство відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і боржник.

При цьому суд відхиляє заперечення відповідача, які зводяться до доведення факту нікчемності Договору поруки з огляду на такі доводи.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В обґрунтування своїх заперечень Підприємство звертає увагу на статтю 27 та частину 1 статті 91 Цивільного кодексу України. Зазначає, що Кредитний договір та Договір поруки обмежують право Підприємства не заперечення проти збільшення основного зобовязання. Проте норми статей 27 та 91 Цивільного кодексу України не встановлюють права на дачу згоди щодо збільшення основного зобовязання. Крім того, як установлено судом, в ході виконання Кредитного договору основне зобовязання не збільшувалося.

Суд також звертає увагу на те, що Підприємство було ознайомлене з умовами Кредитного договору, про що свідчить пункт 8 Договору поруки. Пунктом 1 Договору поруки Підприємство взяло на себе обовязки відповідати перед Банком у випадках порушення Підприємцем Кредитного договору, у тому числі внаслідок збільшення основного зобовязання.

Разом з тим, суд бере до уваги заперечення відповідача в частині необхідності застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та відмовляє внаслідок цього в задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком, протягом якого особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, оскільки позивачем нараховано пеню за період з 19.11.2008 року по 11.02.2009 року, позов заявлено 31.12.2010 року, позовна давність за вимогами про стягнення пені минула. Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведені доводи, факт порушення Підприємцем умов Кредитного договору в частині повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, а також на підставі Договору поруки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог частково, за винятком вимог про стягнення пені.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При частковому задоволенні позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У звязку з частковим задоволенням позову суд покладає судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 256, 258, 261, 267, 589, 611, 625, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 1, 43, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з приватного підприємства "Бюргери" (адреса: вулиця Івана Франка, будинок 73, квартира 5, Галицький район, місто Львів, Львівська область, 79005; ідентифікаційний код 32483614) на користь публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (адреса: бульвар Т. Шевченка / вулиця Пушкінська, будинок 8/26, місто Київ, 01004; ідентифікаційний код 14359319) 444435,00 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 3493613,75 доларів США поточної заборгованості за кредитом, 897619,15 доларів США простроченої заборгованості за відсотками, 3204,02 доларів США відшкодування витрат на оплату державного мита, 235,67 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.09.2011 року.

Суддя Рим Т.Я.