Рішення № 18119035, 22.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/22122.08.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркс Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДФ Вектор»

про стягнення 282629,38 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 по довіреності №18-08/11 від 18.08.2011р.

Від відповідача не з'явився

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркс Груп»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДФ Вектор» 281629, 38 грн. із яких: 168535,60 грн. основного боргу, 12970,93 грн. грн. пені за прострочку платежу, 101123, 36 грн. штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2011р. порушено провадження у справі № 36/221, розгляд справи призначено на 22.08.2011р.

В судовому засіданні представником позивача подана заява про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до даної заяви позивач просить стягнути з відповідача 168535,60 грн. основного боргу, 6231,00 грн. пені за прострочку платежу, 25260, 34 грн. штраф.

Відповідач в судове засідання 22.08.2011 не зявився, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 22.07.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвалу суду про порушення провадження у справі представник відповідача отримав 28.07.2011р. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи, приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду спору по суті, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обовязків. Цивільні права і обовязки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. До зобовязань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобовязань.

17 лютого 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальності «Меркс Груп»(далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПДФ Вектор»(далі - відповідач) було укладено Договір суборенди нежитлових приміщень №1/А-0898.

За даним договором, позивач зобов'язувався надати у платне строкове користування (суборенду) нежитлове приміщення на цокольному поверсі загальною площею 861,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Трутенка, 10 (п..1.1 договору).

На виконання умов даного договору між сторонами був підписаний акт прийому-передачі приміщення в суборенду від 17.02.2010 р.

Строк дії договору сторони визначили з моменту підписання акту прийому передачі приміщення та триває до 31 грудня 2010р. (п. 3.1.1 договору).

Оскільки наймач після закінчення строку договору найму продовжував користуватися майном, а заперечень з боку наймодавця протягом одного місяця не було, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

Відповідач доказів повернення позивачу майна суду не надав. Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що відповідач після закінчення строку договору найму продовжував користуватися майном, а заперечень з боку наймодавця протягом одного місяця не було, тому в силу ст.. 764 ЦК України договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

29 липня 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору суборенди нежитлових приміщень №1/А-0898, відповідно до якої сторони погодило доповнити п. 1.1 договору п. 1.1.1 в наступній редакції: орендар надає, а суборендар приймає у платне строкове користування нежитлове складське приміщення площею 304,4 кв.м, які розміщені на 2 поверсі будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Трутенка, 10.

01.08.210р. між сторонами був підписаний акт прийому - передачі приміщень площею 304,4 кв.м, які розміщені на 2 поверсі будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Трутенка, 10.

Відповідно до п. 8.2. Договору щомісячна орендна плата за суборенду складає 25 грн. з урахуванням ПДВ (20%) за один квадратний метр офісного приміщення та 1800 грн. за 304,4 кв.м. складського приміщення. Суборендну плату відповідач повинен був перерахована авансовим платежем відповідно до п. 8.8.1.5. не пізніше 10-го числа кожного календарного місяця, за який здійснюється оплата. Також у п. 8.7. договору передбачено, що суборендар повинен сплачувати суборендну плату не пізніше строку, зазначеного в Договорі, незалежно від факту одержання ним рахунків про сплату.

Крім суборендної плати відповідач повинен був сплачувати комунальні послуги: послуги з теплопостачання, водопостачання, водовідводу, а також електроенергії. Всі платежі згідно цього договору відповідач повинен був здійснити протягом трьох робочих днів з дати отримання рахунку позивача.

Спір виник в звязку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість суборендних платежів та компенсації комунальних послуг в звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 168535,60 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначає, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобовязаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив умови договору в частині сплати суборенд них та комунальних платежів, а саме:

-за вересень 2010 року заборгованість по суборендній платі становить 23 327,50 грн.;

-за жовтень 2010 року заборгованість по суборендній платі становить 23 327,50 грн.;

-за жовтень 2010 року заборгованість по компенсації комунальних послуг становить 925,31 грн.;

-за листопад 2010 року заборгованість по суборендній платі становить 23 327,50 грн.;

-за листопад 2010 року заборгованість по компенсації комунальних послуг становить 862,67 грн.;

-за грудень 2010 року заборгованість по суборендній платі становить 23 327,50 грн.;

-за грудень 2010 року заборгованість по компенсації комунальних послуг становить 747,04 грн.;

-за січень 2011 року заборгованість по суборендній платі становить суборендна 23 327,50 грн.;

-за січень 2011 року заборгованість по компенсації комунальних послуг становить 820,97 грн.;

-за лютий 2011 року заборгованість по суборендній платі становить суборендна плата сплачена не була і відповідач заборгував нашому підприємству 23 327,50 грн.;

-за лютий 2011 року заборгованість по компенсації комунальних послуг становить 824,09 грн.;

-за березень 2011 року заборгованість по суборендній платі становить суборендна плата сплачена не була і Відповідач заборгував нашому підприємству 23 327,50 грн.;

-за березень 2011 року заборгованість по компенсації комунальних послуг становить 553,20 грн.;

-за квітень 2011 року заборгованість по компенсації комунальних послуг становить 509,82 грн.;

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 168535,60 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, матеріали справи свідчать, про те що станом на день звернення позивача з позовом до суду та розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 168535,60 грн.

Обовязок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивачем доведено порушення його права щодо несплати відповідачем боргу по орендній платі та комунальним послугам в розмірі 168535,60 грн. ( 163292, 50 грн. заборгованість по суборендній платі, 5243,10 грн. заборгованість по комунальним послугам.)

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 168535,60 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасного внесення орендної плати та у повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобовязання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Умовами пункту 10.1. договору передбачено, що у випадку затримок з боку відповідача в перерахуванні будь яких платежів, передбачених цим договором, на користь позивача, відповідач сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від суми заборгованості, але в будь якому випадку не більш встановленої чинним законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобовязання щодо оплати послуг оренди.

В звязку з тим, що взяті на себе зобовязання по сплаті суборендних платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до умов п. 4.3. договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, розмір якої, за розрахунком позивача, становить 6231,00 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі6231,00 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

П. 10.1.1 договору сторони передбачили, що крім зазначеного в п. 10.1, якщо період прострочення становить 10 календарних днів, то відповідач зобовязаний сплатити позивачу штраф у розмірі 15% від простроченої суми грошового зобовязання.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 25280, 34 грн. обгрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

В звязку з задоволенням позову відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДФ Вектор» (код ЄДРПОУ 36925801, 01024, Київ, вул. Богомольця, 17/1, прим. 182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Меркс Груп” (код ЄДРПОУ 34980420, 01004, м. Київ, Бессарабська площа, буд. 7, літера А) ) 168 535 грн. 60 коп. основного боргу, 6 231 грн. 10 коп. пені за просрочку платежу, 25280 грн. 34 коп. штраф, 2 000 грн. 47 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т. Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

23.08.2011р.