Постанова № 18113834, 08.08.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 серпня 2011 року 12:12 № 2а-3538/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: Курмазенко В.Д., Котенко О.О.

від відповідача: Завгороднєвої О.М.,

від третьої особи: Коровяковської Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур»

до

третя особаДержавної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційні технології 2005»

провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 серпня 2010 року № 0002922302/0, № 0002932302/0,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур» (далі позивач, ТОВ «ТД «Контур») з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Соломянському районі м. Києва) про скасування акту планової виїзної перевірки від 29.07.2010р., скасування податкових повідомлень-рішень від 10 серпня 2010 року № 0002922302/0, № 0002932302/0.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2011р. було відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимоги про скасування акту планової виїзної перевірки від 29.07.2010р. та відкрито провадження у справі в частині вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.08.2010 р. № 0002922302/0, № 0002932302/0.

Ухвалою суду 05 липня 2011 року до участі у справі в якості третьої особи було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційні технології 2005».

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання паливно-мастильних матеріалів у ТОВ «Інноваційні технології 2005», оскільки всі операції оформлені належними первинними та бухгалтерськими документами, а відсутність товарно-транспортних накладних сама по собі не повязується законодавством з відсутністю права на формуванням валових витрат. Як зазначав позивач, придбані у ТОВ «Інноваційні технології 2005»нафтопродукти у той же день відпускались ТОВ «Ірпіньнафтопродукт», тому необхідності у їх перевезенні зі складанням товарно-транспортних накладних не було.

Позивач також вказував на необґрунтованість висновку відповідача про нікчемність договору, укладеного між ним та ТОВ «Інноваційні технології 2005»з огляду на визнання контрагента банкрутом, оскільки факт визнання підприємства банкрутом не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації підприємства.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем у 2007-2008 році було віднесено до складу валових витрат вартість нафтопродуктів, перевезення яких не підтверджено товарно-транспортними накладними, на загальну суму 891932,00 грн.

Перевіркою також встановлено, що накладні та інші первинні документи, виписані ТОВ «Інноваційні технології 2005», не відповідають вимогам до первинних документів, оскільки ухвалою господарського суду м. Києва від 25.06.2009 р. у справі № 43/222 було введено процедуру розпорядженням майном ТОВ «Інноваційні технології 2005».

Враховуючи те, що договір між ТОВ «ТД «Контур»та ТОВ «Інноваційні технології 2005»було укладено без мети настання реальних правових наслідків, вказаний правочин, на думку відповідача, є нікчемним, тому позивачем на порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було сформовано валові витрати у розмір 891932,00 грн. та податковий кредит з ПДВ у розмірі 178386,33 грн. за наслідками операцій з вказаним контрагентом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Представник третьої особи - ТОВ «Інноваційні технології 2005»- в судовому засіданні пояснив, що документи, повязані із здійсненням господарської діяльності на підприємстві не збереглись, оскільки підприємство перебуває в процесі ліквідації, однак під час здійснення господарських операцій з ТОВ «ТД «Контур»первинні документи оформлялись належним чином.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 08 серпня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 29.06.2010 р. по 26.07.2010 р. ДПІ у Соломянському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТД «Контур»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 10860/23-02/32421102 від 29.07.2010 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

10 серпня 2010 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Соломянському районі м. Києва було прийнято:

- податкове повідомлення рішення № 0002932302/0, яким Позивачу за порушення пп. 7.4.1 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 265579,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 178386,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 89193,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0002922302/0, яким Позивачу за порушення пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 334475,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 222983,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 111492,00 грн.

За результатами оскарження прийнятих рішень в адміністративному порядку скарги позивача були залишені без задоволення, а вказані вище рішення без змін.

Висновок податкового органу про заниження податкових зобовязань з ПДВ та податку на прибуток ґрунтується на тому, що валові витрати та податковий кредит позивача за наслідками операцій з ТОВ «ТД «Контур»не підтверджені належним чином, зокрема, відсутні товарно-транспортні накладні, паспорта якості нафтопродуктів, сертифікати відповідності на бензин та дизельне пальне, отримане від ТОВ «Інноваційні технології 2005».

Позивач не погоджується з висновками викладеними в акті перевірки, вважає, їх такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, адже ним не були порушені норми податкового законодавства, тому підстави для донарахування ТОВ «ТД «Контур»податкових зобовязань з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, а також, нарахування штрафних санкцій, відсутні. Позивач вважає, спірні податкові повідомлення-рішення такими, що порушують його права та охоронювані законом інтереси, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи податкового органу доведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «ТД «Контур»включено до складу валових витрат суми видатків, сплачені підприємству-постачальнику (ТОВ «Інноваційні технології 2005») за нафтопродукти на загальну суму 891932,00 грн., в т.ч. по періодах:

- за 2 квартал 2007 р. у розмірі 429819,00 грн.;

- за 3 квартал 2007 р. у розмірі 214608,00 грн.;

- за 4 квартал 2008 р. у розмірі 247505,00 грн.;

Суми ПДВ за господарськими операціями з вказаним контрагентом віднесені позивачем до складу податкового кредиту за період з червня 2007 року по жовтень 2008 року в сумі 178387,00 грн.

Згідно наданих до перевірки документів, вказані підприємства уклали між собою Договір поставки № МО-110/06-07 від 08.06.2007 р. (в Акті перевірки помилково вказано дату підписання договору - 08.06.2010 р., що було визнано в судовому засіданні представником відповідача), відповідно до якого Продавець (ТОВ «Інноваційні технології 2005») зобовязувався передати у власність Покупця (ТОВ «ТД «Контур») нафтопродукти, кількість яких вказується в товаро-транспортних накладних, а також в рахунках.

Умови поставки визначено відповідно до Міжнародних правил Інкотермс-2000.

Так, відповідно до п. 2.1 Договору № МО-110/06-07 від 08.06.2007 р. поставка узгодженої партії продукції здійснюється на умовах FCA естакада наливу Продавця, якщо інші умови не будуть погоджені сторонами.

Відповідно до п. 3.5 Договору № МО-110/06-07 від 08.06.2007 р. передача товару оформлюється товарно-транспортною накладною та видатковою накладною.

Термін FCA "франко-перевізник" відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс у редакції 2000 року) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

На виконання вказаного договору ТОВ «Інноваційні технології 2005»було виписано на користь ТОВ «ТД «Контур» видаткові накладні на загальну суму 891932,00 грн., в тому числі ПДВ 178386,00 грн., а саме: РН-0002674 від 21.06.2007 р. на суму 174174,82 грн., РН-0002646 від 16.06.2007 р. на суму 58391,54 грн., РН-0002645 від 16.06.2007 р. на суму 115975,77 грн., РН-0002644 від 12.06.2007 р. на суму 91630,50 грн., РН-0002643 від 08.06.2007 р. на суму 75609,60 грн., РН-0003810 від 02.07.2007 р. на суму 65247,00 грн., РН-0003816 від 03.07.07 р. на суму 15951,10 грн., РН-0003837 від 06.07.2007 р. на суму 176331,77 грн., РН-0016247 від 28.10.2008 р. на суму 297005,80 грн.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «ТД «Контур» здійснено оплату зазначених у цих накладних сум на загальну суму 1070322,96 грн., в т.ч. ПДВ 178387,16 грн., шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Інноваційні технології 2005», що підтверджується банківськими виписками.

Як вбачається з матеріалів справи, що ТОВ «Інноваційні технології 2005»виписало ТОВ «ТД «Контур» наступні податкові накладні на загальну суму 1070317,90 грн. (в т.ч. ПДВ 178386,33 грн.), а саме: від 30.06.2007 р. № 614 на суму 515728,25 грн. (ПДВ- 85963,71 грн.), від 31.07.2007 р. № 848 на суму 257529,88 грн. (ПДВ- 42921,65 грн.), від 31.10.2008 р. № 1195 на суму 297005,80 грн. (ПДВ- 49500,97 грн.).

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що бензин та дизельне пальне є нафтопродуктом, специфічним товаром.

Єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів, проведення обліково-розрахункових операцій, який застосовується на підприємствах та організаціях України, які займаються нафтопродуктозабезпеченням, встановлений «Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України», затвердженою наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту України, Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Державного комітету статистики України від 02.04.1998р. № 81/38/101/235/122 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.10.1999 р. за № 685/3978 (далі - Інструкція № 81).

Вимоги цієї Інструкції є обовязковими для підприємств, установ та організацій всіх галузей народного господарства і всіх форм власності, а також для громадян субєктів підприємницької діяльності, що займаються придбанням, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти і нафтопродуктів на території України.

Пунктом 4.1.5.32 зазначеної Інструкції встановлено, що відпуск нафтопродуктів, що доставляються самовивозом, оформлюється також товарно-транспортною накладною (ТТН) у 4 примірниках з яких:

перший та четвертий - залишаються у товарного оператора і є первинним документом складського обліку з наступним здаванням до бухгалтерії підприємства;

другий та третій - вручаються представникові організації споживача. При цьому другий примірник є супровідним документом вантажу, а третій - слугує для обліку транспортної роботи.

Згідно п. 4.1.5.36 Інструкції ТТН за формою № 1-ТН є бланками суворої звітності, що виготовляються друкарським способом з обліковою серією і друкарською нумерацією. Порядок обліку їх одержання, зберігання та використання затверджено наказом Мінстату України і Мінтрансу України від 17.01.97 № 13/12 «Зміни і доповнення до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи»та зареєстровано в Мінюсті України 20.02.97 р. № 41/1845.

Положення Інструкції № 81 підлягають застосуванню до операцій з поставки нафтопродуктів, які здійснювались між позивачем та ТОВ «Інноваційні технології 2005»у період з 21.06.2007 р. по 06.07.2007 року.

З 13.09.2008 року набрала чинності нова редакція Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України/Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та звязку України/Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281).

Відповідно до п.п. 10.2.1 Інструкції № 281 приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Згідно з п.п. 10.2.4 Інструкції № 281 забороняється приймати нафтопродукти у разі: неналежного оформлення або відсутності ТТН; відсутності паспорта якості на нафтопродукт або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, заповнення не за всіма ознаками якості); відсутності копії сертифіката відповідності та інше.

З аналізу вказаних норм вбачається, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автотранспортом, повинно здійснюватись замовниками за обовязкової наявності товарно-транспортних накладних, паспорта якості та сертифікату відповідності.

Між тим, позивачем ні під час перевірки, ні під час процедури адміністративного оскарження не були надані податковому органу належним чином оформлені товарно-транспортні накладні (за формою № 1-ТТН), паспорти якості та сертифікати відповідності.

Згідно з нормами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94- ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(тут і далі - у редакції Закону, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент прийняття оскаржуваних рішень ДПІ; далі Закон № 334/94-ВР), платник податків відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Разом з тим у підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи з відображення господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Згідно з пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, типова форма товарно-транспортної накладної, затверджено спільним Наказом Мінтрансу України, Мінстату України від 29.12.95 р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»(зі змінами та доповненнями). Відповідно до пункту 2 цього наказу застосування зазначених форм первинного обліку всіма субєктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обовязковим.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 48 Закону України від 05.04.2001 р. № 2344- III «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і предявляти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Для водія такими документами є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший встановлений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх субєктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обовязковим.

З огляду на наведене судом встановлено, що визначення податкового зобовязання з податку на прибуток було здійснено позивачем з порушенням вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 334/94-ВР та наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року № 488/346 “Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля”, а саме: підприємство віднесло до складу валових витрат суми без підтверджуючих документів товарно-транспортних накладних, які б засвідчували факт перевезення товарно-матеріальних цінностей за зазначеною вище угодою.

Відсутність у позивача на час здійснення перевірки товарно-транспортних накладних свідчить про відсутність факту перевезення товару, що, у свою чергу, вказує на фіктивність відповідних господарських операцій, про що вказано, зокрема, у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

Надані позивачем під час розгляду справи товарно-транспортні накладні не відповідають Типовій формі товарно-транспортної накладної, затвердженої спільним Наказом Мінтрансу України, Мінстату України від 29.12.95 р. № 488/346.

Вказаний Наказ є чинним на час розгляду даної справи та був чинним під час здійснення розглядуваних господарських операцій. .

Посилання позивача на те, що вказаний наказ не підлягає застосуванню, оскільки його не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки обовязковість використання форм ТТН, затверджених вказаним Наказом, передбачена безпосередньо Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, як у редакції від 02.04.1998р. (Інструкція № 81), так і у редакції від 13.09.2008 р. (Інструкція № 281). Вимоги цієї Інструкції є обовязковими для підприємств, установ та організацій всіх галузей народного господарства і всіх форм власності, що займаються придбанням, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти і нафтопродуктів на території України.

На відсутності підстав для віднесення до складу валових витрат суми без підтверджуючих документів товарно-транспортних накладних, оформлених відповідно до Наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року № 488/346, які б засвідчували факт перевезення товарно-матеріальних цінностей, наголошено також в Ухвалі Верховного суду України від 22 вересня 2009 року (номер у ЄДРСР 4970764).

В той же час, товарно-транспортні накладні встановленої форми не були надані позивачем ні під час судового розгляду, ні під час перевірки.

Посилання позивача на те, що ТТН встановленого зразка не складались у звязку з тим, що відвантаження продукції одночасно передавалась ТОВ «Ірпіньнафтопродукт»також не може прийнято судом до уваги, оскільки в такому випадку належним чином оформлені товарно-транспортні накладні (форми № 1-ТТН) із зазначенням ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» в якості вантажоодержувача повинні були складатись під час відвантаження пального на користь ТОВ «Ірпіньнафтопродукт».

Однак, таких товарно-транспортних накладних позивачем під час розгляду справи надано не було. Фактично на підтвердження відвантаження нафтопродуктів на користь ТОВ «Ірпіньнафтопродукт»позивачем було надано ті ж товарно-транспортні накладні, якими підтверджувалось отримання товару від ТОВ «Інноваційні технології 2005», де ТОВ «Ірпіньнафтопродукт»вказано в якості автопідприємства, а ТОВ «ТД Контур»- в якості вантажоодержувача. Тобто зміст вказаних документів не відповідає поясненням позивача щодо порядку здійснення ним господарських операцій, зокрема, вказаними ТТН не підтверджується відвантаження нафтопродуктів на користь ТОВ «Ірпіньнафтопродукт». Крім того, за формою ці документи не відповідають вимогам Наказу Мінтрансу України від 29.12.1995 р. № 488/346, що не дозволяє розцінювати вказані ТТН в якості належних документів, якими підтверджується перевезення паливно-мастильних матеріалів.

Крім того, під час перевірки позивачем не було надано податковому органу ні сертифікати відповідності, ні паспорти якості на придбаний бензин та дизельне пальне, обовязковість оформлення яких під час здійснення операцій з придбання та реалізації нафтопродуктів передбачена Інструкцією № 281.

Долучені позивачем під час розгляду справи документи суд не вважає належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 69, 70 КАС України, виходячи з наступного.

Як зазначено вище та встановлено в судовому засіданні з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача, сертифікати відповідності та паспорти якості не були надані податковому органу під час перевірки, що унеможливило податковому органу перевірити обсяг, зміст та правильність документального оформлення господарських операцій, наведених у видаткових накладних у контексті взаємозвязку витрат на такі операції з господарською діяльністю саме позивача, а також перевірити правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту звітного періоду.

Зокрема, суд зазначає, що згідно видаткових накладних позивачем було отримано від ТОВ «Інноваційні технології 2005»дизельне паливо та бензин марки А-76, А-92, А-95 (том 1, а.с. 101-110), в той час як позивачем було надано сертифікат відповідності та паспорт якості на бензин марки А-80 (том 1, а.с. 130, 131). Щодо решти поданих позивачем сертифікатів відповідності та паспортів якості суд зазначає, що всі вони були видані різними виробниками, у різні часи та на різні партії товару, тому встановити їх належність до конкретних партій товару не видається за можливе.

Встановлення таких обставин з метою перевірки достовірності та повноти нарахування і сплати податків та правильності документального оформлення господарських операцій, відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»віднесено до компетенції податкових органів, а не суду.

Між тим, не скористався позивач і правом у процедурі адміністративного узгодження податкових повідомлень-рішень підтвердити правомірність формування спірних валових витрат та податкового кредиту за перевіряємий період. Як було встановлено під час розгляду справи, належним чином оформлені ТТН (за формою № 1-ТТН), сертифікати відповідності та паспорти якості до скарг на податкові повідомлення-рішення, які подавались до податкових органів, позивачем не додавались.

Так, відповідно до п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року N 2181-III (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, платник податків вправі звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.

Аналогічні положення щодо права платника податків подати разом із скаргою належним чином засвідчені копії документів, розрахунки та докази, які платник податків вважає за потрібне надати, передбачені п. 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Отже, платнику податків надано законом можливість узгодити нараховане податкове зобовязання або спростувати його шляхом подання податковому органу відповідних документальних доказів для можливості проведення перевірки правомірності формування податкового кредиту.

За наведених обставин, суд вважає не спростованим порушення позивачем вимог законів з питань оподаткування. Відтак, суд не наділений повноваженнями контролюючого органу для перевірки достовірності та повноти відомостей, наведених у документах податкового та бухгалтерського обліку як платника, так і його контрагента; така перевірка, відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»віднесена до компетенції податкового органу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Обов'язки з доведення зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку (п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження реальності виконання сторонами Договір поставки № МО-110/06-07 від 08.06.2007 р., укладеного між ТОВ «Іноваційні технології 2005»та ТОВ «ТД Контур».

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з придбання нафтопродуктів фактично не мали товарного (реального) характеру, придбання таких товарів оформлені лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарськими договорами.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у звязку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалось Вищим адміністративним судом України при розгляді справ даної категорії справ (зокрема, в ухвалі ВАСУ від 26.10.2010 р. по справі К-5746/07 (номер у ЄДРСР 12492841), в ухвалі ВАСУ від 08.07.2010 р. К-23280/07 (номер у ЄДРСР 10370705) тощо), та викладена також і Інформаційному листі ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Разом з тим у підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у звязку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За наведених правових норм та враховуючи те, що операції з придбання позивачем нафтопродуктів у ТОВ «Іноваційні технології 2005»фактично не мали товарного (реального) характеру, у суду відсутні підстави вважати оформлені між сторонами первинні документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) первинними бухгалтерськими документами, які дають підстави для включення відповідних сум до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Необґрунтованими суд вважає також і доводи позивача про те, що договір поставки не визнаний недійними в судовому порядку.

Угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість відшкодування ПДВ з бюджету та заниження податкових зобовязань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.229 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч.2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тим, що повязані з його недійсністю.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про правомірність висновку податкового органу про завищення податкового кредиту в сумі 178387,00 грн., завищення валових витрат з податку на прибуток на суму 891932,00 за вказаними господарськими операціями та заниження у звязку з цим податкових зобовязань з ПДВ в сумі 178387,00 грн. та податку на прибуток в сумі 222983,00 грн.

Отже, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний тест постанови складено та підписано: 11 серпня 2011 року.