Постанова № 18113721, 23.08.2011, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2011 року Справа № 2а/2370/6582/2011

23.08.11

10 год. 25 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:                     

головуючого судді Тимошенко В.П.,

при секретарі Кулику О.П.,

за участю представника позивача –ОСОБА_1 –за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси адміністративну справу за позовом Смілянського комунального виробничого підприємства «Комунальник»до управління Пенсійного фонду України в м. Сміла про скасування рішення №362 Є від 07.07.2011,

встановив:

До суду з позовною заявою звернулося Смілянське комунальне виробниче підприємство «Комунальник», в якій просить скасувати рішення №362 Є від 07.07.2011 управління Пенсійного фонду України в м. Сміла про застосування штрафних санкцій та пені на загальну суму 9374 грн. 54 коп.

          Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що рішення відповідача №362 Є від 07.07.2011 про застосування фінансових санкцій прийнято в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а тому вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Що передбачено абзацом 4 частини 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992 року N 2343-ХІІ.

В зв'язку з викладеними обставинами позивач просить задовольнити позовні вимоги та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в. Сміла №362 Є від 07.07.2011.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, проте надіслав на адресу суду заперечення на позов та зазначив, що УПФУ прийнято законне та обґрунтоване рішення. Щодо застосування фінансових санкцій в період дії мораторію, представник позивача зауважив, що фінансові санкції та пеня не застосовуються щодо заборгованості, яка виникла до порушення справи про банкрутство, а щодо поточних платежів у період після порушення справи про банкрутство сплата здійснюється відповідно до вимог ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». За таких обставин представник позивача просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

          Заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає із наступних підстав.

          Смілянське комунальне виробниче підприємство «Комунальник»є юридичною особою, згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (код ЄДРПОУ 05431667) та знаходиться на обліку в УПФУ в м. Сміла.

За несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, щодо позивача винесено рішення №362Є від 07.07.2011 про застосування штрафу у сумі 6490 грн. 65 коп. та пені у сумі 2883 грн. 89 коп. на підставі п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

          Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»№2464-VІ від 08.07.2010 (далі Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

          Абзац другий пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 встановлює, що платниками єдиного внеску є:

1) роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Частина 1 ст. 25 Закону 2464 визначає, що рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.          

Пункт 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 передбачає, що територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції:

2) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум;

Частиною 10 статті 25 Закону №2464 визначено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Таким чином суд вважає, що відповідачем прийняте рішення про застосування фінансових санкцій законне і обґрунтоване.

Щодо посилання позивача про прийняття рішення про застосування фінансових санкцій у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів суд вважає за необхідне зазначити наступне.

          Згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»№2343 ХІІ від 14.05.1992 року –надалі Закон №2343, мораторій на задоволення вимог кредиторів, це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Дослідивши ухвали господарського суду Черкаської області від 01 вересня 2010 року та 10 вересня 2010 року, суд встановив, що 01 вересня 2010 року господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство позивача, а 14 вересня 2010 року відкрито процедуру санації Смілянського комунального виробничого підприємства «Комунальник».

Як вбачається з розрахунку фінансових санкцій, позивачем вчинено порушення в період з лютого 2011 року по червень 2011 року, за які застосовано штраф та пеню, тобто після введення мораторію. Дія мораторію не зупиняє виконання боржником зобов’язань зі сплати страхових внесків, які виникли після дня введення в дію мораторію та не припиняє заходів спрямованих на їх забезпечення. Таким чином твердження позивача щодо неправомірності прийняття рішення про застосування фінансових санкцій в період дії мораторію не знайшло свого об’єктивного підтвердження.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. , 4, 6, 17, 19, 49, 51, 71, 79, 86, 87, 94, 159, 160, 161, 162, 257 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

          У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя В.П. Тимошенко