Постанова № 18113525, 18.08.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

18.08.2011р. справа № 2а- 9811/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників

позивач - Хабусева Е.Р.,

відповідача - Богданова М.Г.,

розглянувши у відкритому сдовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ТОВ АФ "Юрполіс-аудит"

до ДПІ у Київському районі міста Харкова

проскасування вимоги, - встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрполіс-аудит», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив 1) скасувати наказ відповідача, Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова №927 від 25.03.2011р. «Про проведення невиїзної документальної позапланової перевірки»ТОВ «АФ «Юрполіс-аудит»(ідентифікаційний код - 30359085); 2) визнати неправомірними дії відповідача, Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "АФ «Юрполіс-Аудит" (ідентифікаційний код - 30359085) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Укрспецкабель»(ідентифікаційний код - 31643244), результати якої оформлено Довідкою від 08.04.2011 р. за №1297/23-506/30359085.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що рішення субєкта владних повноважень про призначення спірної перевірки суперечать положенням Податкового кодексу України, спірна перевірка була проведена податковим органом без вивчення відомостей первинних документів платника податків, висновки субєкта владних повноважень про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ та контрагентом, є помилковими по суті та зроблені з перевищенням повноважень податкових органів. На думку позивача, незаконність наказу про призначення перевірки обєктивно зумовлює і неправомірність дій субєкта владних повноважень по реалізації владних приписів цього правового акту індивідуальної дії. В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги і доводи заявленого позову, просила суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що діяльність ТОВ «АФ «Юрполіс-аудит»була перевірена податковою інспекцією на виконання розпоряджень ДПА України №48-р від 24.02.2011 р. та ДПА у Харківській області №42-р від 25.02.2011 р. Запит з приводу надання платником податків письмових пояснень та документів у підтвердження таких пояснень надсилався ДПІ на адресу ТОВ засобами курєрської пошти. Оскільки платник податків на надав до податкової інспекції письмових пояснень та відповідних документів, то ДПІ цілком правомірно та обґрунтовано було прийнято рішення про призначення спірної перевірки. Перевірка була проведена на підставі відомостей, що містяться в базах даних органів державної податкової служби України. В ході проведення перевірки податковим органом встановлено факт неможливості здійснення платником податків господарської діяльності. Вказаний факт слугував підставою для висновку про нікчемність правочинів, що були укладені між позивачем та ТОВ «Укрспецкабель». Відповідач вважав, що викладені в актах висновки ДПІ є обґрунтованими. В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи і вимоги заперечень проти позову, просила суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи, 08.04.2011 р. відповідачем, ДПІ у Київському районі міста Харкова, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності ТОВ «АФ «Юрполіс-аудит»(ідентифікаційний код 30359085) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Укрспецкабель»(ідентифікаційний код - 31643244), результати якої оформлені довідкою від 08.04.2011 р. №1297/23-506/30359085.

Згадана перевірка була проведена субєктом владних повноважень на реалізацію наказу ДПІ у Київському районі міста Харкова №927 від 25.03.2011р. «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «АФ «Юрполіс-аудит» (ідентифікаційний код - 30359085) з питань визначення правомірності декларування податкового зобовязання та податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 р.

Як зясовано судом, юридичною підставою для прийняття даного правового акту індивідуальної дії у формі наказу субєкт владних повноважень обрав положення п.п.78.1.1 та п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, а фактичною підставою слугував факт включення платника податків до розпорядження ДПА України №48-р від 24.02.2011р. та розпорядження ДПА у Харківській області №42-р від 25.02.2011 р.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу рішень про призначення спірних перевірок, а також дій про проведенню спірних перевірок на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних невиїзних позапланових перевірок унормовані ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79); документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п.79.2 ст.79).

З положень наведеної статті Податкового кодексу України слідує, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, котрі передбачені ст.78 згаданого кодексу.

Оглянувши копію спірного наказу, суд відзначає, що фактичною підставою для призначення спірної перевірки відповідач указав ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а юридичною підставою є п.п.78.1.1 та 78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

З приводу складання ДПІ у Київському районі міста Харкова запиту №6518/10/23-516 від 25.03.2011 р., що був направлений податковим органом на адресу ТОВ попередньо прийняттю спірного наказу про призначення спірної перевірки, суд відзначає наступне.

Правовідносини, котрі виникають стосовно складання податковим органом документів, адресованих платнику податків, унормовані, зокрема, ст.42 та ст.73 Податкового кодексу України.

Згідно з п.42.1 ст.42 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та завірені печаткою відповідних органів.

З положень наведеної норми кодексу слідує, що будь-які документи, складені податковим органом і адресовані платнику податків, мають бути завірені печаткою такого податкового органу.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" п.42.1 ст.42 Податкового кодексу України був викладений в такій редакції: «Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу".

Таким чином, лише з дати набуття чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" у податкового органу відпав обовязок завіряти адресований платнику податків запит про надання пояснень та документів печаткою органу державної податкової служби України.

Оглянувши витребувану судом і надану відповідачем копію запиту №6518/10/23-516 від 25.03.2011 р., суд відмічає, що даний запит не завірений печаткою податкового органу.

Розглядаючи справу, суд також враховує, що відсутність відповіді платника податків на письмовий запит податкового органу є підставою для призначення перевірки діяльності платника податків згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, де передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналізуючи положення наведеної норми матеріального права в кореспонденції з приписами ст.42 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки може бути прийнято податковим органом лише в разі одночасної наявності таких умов: 1) належного складення податковим органом і направлення адресу платника податків обовязкового письмового запиту, 2) фактичного отримання платником податків такого запиту, тобто вручення запиту під підпис посадовій (службовій) особі платника податків або уповноваженому представнику платника податків чи повернення до податкового органу поштового повідомлення про вручення такого запиту платнику податків, 3) минування строку в 10 робочих днів від дня отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 4) ненадання платником податків до податкового органу письмових пояснень та документальних підтверджень по суті отриманого запиту.

При цьому, в силу ч.1 ст.42 та ст.73 Податкового кодексу України обовязок платника податків щодо надання письмових пояснень та документального підтвердження виникає лише в разі фактичного отримання належно складеного запиту, а саме: у письмовій формі, відповідним чином підписаного та завіреного печаткою відповідного податкового органу.

Субєкт владних повноважень у спірних правовідносинах при складанні запиту №6518/10/23-516 від 25.03.2011 р. не дотримався вимог Податкового кодексу України, а відтак, відсутні визначені законом підстави для прийняття рішення про призначення спірної перевірки.

При вирішенні спору суд також бере до уваги, що правила листування з платником податків врегульовані ст.42 Податкового кодексу України, відповідно до п.42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень рекомендованих листів з повідомленням про вручення з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження в розумінні норм Закону України «Про поштовий звязок», Правил надання послуг поштового звязку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002р. №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу платника податків не надсилав.

На вимогу суду відповідач повідомлення про вручення поштового відправлення за формою №119 до матеріалів справи не подав.

З пояснень представника відповідача судом зясовано, що оформлений листом №6518/10/23-516 від 25.03.2011 р. запит про надання документів до відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення не надсилався, позивачем не отримувався.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийняті субєктом владних повноважень за відсутності передбачених Податковим кодексом України умов, а саме: 1) за відсутності факту складання письмового запиту з дотриманням вимог Податкового кодексу України, 2) за відсутності факту направлення запиту на адресу платника податків рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, 3) за відсутності факту отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 4) за відсутності факту минування 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягають скасуванню.

З наявних у справі документів вбачається, що на виконання спірного наказу ДПІ у Київському районі міста Харкова була проведена документальні позапланова невиїзна перевірка ТОВ «АФ «Юрполіс-аудит»(ідентифікаційний код 30359085), результати якої оформлені довідкою від 08.04.2011 р. №1297/23-506/30359085.

Вивчивши зміст згаданої довідки, суд відзначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обовязкової податкової звітності платника податків.

Судом встановлено, представниками сторін визнано, матеріалами справи підтверджено, що відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірних документальних невиїзних перевірок не досліджувались.

З цього приводу, суд зауважує, що за правилами Закону України «Про ПДВ», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до 31.12.2010 р. та за правилами Податкового кодексу України після 01.01.2011 р. рух безготівкових грошових коштів в межах виконання укладених платниками податків правочинів має юридичне значення для обчислення такими платниками податків податкових зобовязань з ПДВ та податку на прибуток.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних і розрахункових документів зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків обєктів оподаткування податком на додану вартість, що суперечить закону.

Оцінивши зібрані по справі докази в сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд зауважує, що належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робіт, послуг) згідно з ст.ст. 3, 4, п.7.3, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», неправильного визначення позивачем обєкту, бази оподаткування ПДВ та податкового кредиту згідно зі ст.ст.185, 188, 192 Податкового кодексу України, довідка про спірну перевірку не містить, таких доказів відповідачем до суду не подано, а судом самостійно в ході розгляду справи не виявлено.

Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, викладені у довідці судження субєкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Окремо суд бере до уваги, що викладені у довідці судження субєкта владних повноважень про порушення платником податків вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків положень цивільного або господарського законодавства та відображення власних суджень з даних питань в актах перевірок.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах актів перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу, суд окремо зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

За приписами п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст довідки про спірну перевірку, суд наголошує, що цей документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій), як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши витребувані у позивача копії договорів і первинних документів, суд відмічає, що судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

Додатково при вирішенні спору суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобовязання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

За правилами п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобовязання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобовязання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обовязком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як субєкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

На наявність у відповідача обовязку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач жодних податкових повідомлень рішень не виносив.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин в галузі оподаткування, то поданий позов належить задовольнити в частині вимог стосовно скасування наказу, бо спірний наказ був виданий за відсутності визначених законом обставин, а отже є незаконним, та в частині вимог стосовно визнання неправомірними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, бо спірна перевірка була проведена на підставі незаконного наказу та з перевищенням повноважень податкових органів в частині висновків про порушення платником податків ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов ТОВ АФ "Юрполіс-аудит" до ДПІ у Київському районі міста Харкова про скасування вимоги задовольнити.

Скасувати наказ Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 25.03.2011р. №927.

Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ АФ “Юрполіс-аудит”(ідентифікаційний код - 30359085), результати якої оформлені довідкою від 08.04.2011р. №1297/23-506/30359085.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АФ "Юрполіс-аудит" (місцезнаходження - Україна, Харківська область, місто Харків, вул.Академіка Проскури, буд.1; ідентифікаційний код - 30359085) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 19.08.2011р.

Суддя Сліденко А.В.