Рішення № 18111606, 10.08.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.11 Справа№ 5015/2802/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Боржієвській Л.А., розглянув справу

за позовом: Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Західбудінвест», м. Львів

про: стягнення 10000000 грн. 00 коп.

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_1 представник на підставі довіреності № 38 від 06.12.2010 року;

відповідача: не зявився.

Ухвалою господарського суду від 24.05.2011 року прийнято до розгляду позовну заяву від 16.05.2011 року про стягнення грошових коштів в розмірі 10000000 грн. 00 коп., порушено провадження та призначено справу до розгляду на 23.06.2011 року. Ухвалами господарського суду від 23.06.2011 року та від 18.07.2011 року розгляд справи відкладався, з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. В судових засіданнях 25.07.2011 року та 08.08.2011 року судом оголошувалась перерва для надання сторонам можливості подання додаткових доказів по суті спору.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 10.08.2011 року не зявився, доказів повного погашення боргу не подав, подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення кримінальної справи № 144-2781.

Від фіксації судового процесу технічними засобами сторона відмовилась.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

10.08.2011 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 15.08.2011 року.

Суть спору: Спір між сторонами виник у звязку із невиконанням відповідачем грошових зобовязань. Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (надалі по тексту рішення позивач) звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Західбудінвест»(надалі по тексту рішення - відповідач) про стягнення 10000000 грн. 00 коп. штрафу за нецільове використання кредитних коштів.

Позивач, в позовній заяві, вказує, що між ним та відповідачем було укладено договір про надання кредиту від 25 жовтня 2007 року № 07-0010/К, на підставі якого позивач зобовязався надати відповідачу кредит в сумі 50000000 грн. 00 коп. Позивач вказує, що станом на момент подання позову борг відповідача перед ним становить 10000000 грн. 00 коп.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне.

Відповідно до Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2000р. № 979 (в редакції постанови від 08.08.2007р. № 1007), Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі - ДІФКУ) утворена з метою здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності. Одним із основних завдань ДІФКУ, у тому числі, є фінансування інноваційних та інвестиційних проектів та програм за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до пріоритетів інноваційного та інвестиційного розвитку національної економіки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2007р. № 455 затверджено Порядок використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих технологій з виробництва альтернативних джерел палива. Кошти надавалися з Державного бюджету України за кодом програмної класифікації видатків 6241050 «Надання кредитів на реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів у галузях економіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих технологій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива».

На реалізацію вказаної постанови КМУ від 14.03.2007р. № 455 та на підставі протоколу конкурсної комісії № 7 від 4 жовтня 2007р., між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Західбудінвест»(відповідач) 25.10.2007р. укладено договір про надання кредиту №07-0010/К (надалі - Кредитний договір), відповідно до якого відповідачу надано кредит у сумі 50 000000 (П'ятдесят мільйонів) гривень 00 коп. на реалізацію інвестиційного проекту «Організація виробництва електроенергії і тепла на території ТОВ «Компанія «Західбудінвест». Строк дії Кредитного договору визначено пунктом 10.1. договору, та встановлювався до 31 грудня 2012 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Матеріалами справи, зокрема платіжними дорученнями №№68, 69 та 70 від 12.12.2007р. підтверджується, що позивач свої зобов'язання за умовами Кредитного договору виконав в повному обсязі та надав Відповідачу кредит в сумі 50 000 000,00 грн.

Додатковою угодою № 4 від 12.12.2007р. до Кредитного договору, сторонами погоджено Графік використання коштів за кредитом. Згідно пункту №2 вказаного Графіку використання коштів за кредитом, відповідач в період з грудня 2007р. по грудень 2008р. зобовязався використати частину кредитних коштів на «Закупівлю основного обладнання». З цією метою, 10.04.2008р. між відповідачем (покупець) та Торговим товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеренерго Болгарія» (постачальник) укладено контракт про поставку № 01/04-08 (далі - контракт), за яким постачальник зобов'язався поставити покупцю в Україну електродвигуни з додатковим обладнанням (агрегати) та надавати певні послуги, а покупець зобов'язаний придбавати та приймати агрегати та послуги. Відповідно до укладеної між сторонами додаткової угоди № 5, агрегати поставляються до 30.08.2009р. при умові оплати 25 % від їх вартості (720 000 євро) не пізніше 09.12.2008р., решти вартості - 2 160 000 Євро - не пізніше 15.07.2009р. Матеріалами справи підтверджується, що 10.12.2008р. відповідач сплатив постачальнику лише аванс в розмірі 720 000 Євро. (25 % вартості двох Агрегатів). Регата коштів за контрактом сплачена не була. Таким чином, на реалізацію інвестиційного проекту «Організація виробництва електроенергії і тепла на території ТОВ «Компанія «Західбудінвест»відповідачем витрачено лише 7 722 164,75 грн.

Судом також встановлено, що в порушення взятих на себе за Кредитним договором зобовязань кошти на закупівлю основного обладнання, відповідачем були використанні не за цільовим призначенням. Так, 13.12.2007р. між відповідачем та ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер»укладено договір банківського вкладу №35391/1 «Бізнес»та відкрито депозитний рахунок № 26155353910, на який 13.12.2007р. відповідачем перераховано кошти сумі 20000000,00 грн. 13.12.2007р. між відповідачем та АБ «Синтез»укладено договір банківського вкладу №131207/15 та відкрито депозитний рахуної №2615303753, на який 14.12.2007р. відповідачем перерахувало кошти в сумі 20000000,00 грн. Таким чином, державні коштиих в сумі 40000000,00 грн., одержані відповідачем за Кредитним договором, останнім були скеровані на цілі, що не передбачені інвестиційним проектом «Організація виробництва електроенергії і тепла на території ТОВ «Компанія «Західбудінвест».

Зазначені факти також підтверджуються актом ревізії фінансово-господарської діяльності Державної інноваційної фінансово-кредитної установи за період з 01.01.2008р. по 31.08.2009р. головного контрольно-ревізійного управління України від 13.11.2009р. №06-21/74 та рішеннями судів (Постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2009р. у справі №10/164, постановою Вищого господарського суду України від 03.06.09 у справі №14/69 та постановою судді Печерського районного суду м. Києва Макаренко Г.В. від 14.05.2010р., що наявні в матетеріалах справи).

Згідно з п. 5.1 Кредитного договору №07-0010/К від 25.10.2007р. відповідач зобовязується до повного погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним використовувати кошти, отримані від позивача виключно на реалізацію проекту. Пунктом 5.2 кредитного договору відповідач зобовязався здійснювати свою діяльність і реалізацію проекту належним чином.

Наведені вище обставини, свідчать, що в порушення умов Кредитного договору та норм чинного законодавства, відповідач використав кошти в сумі 40000000,00 грн., отримані від позивача, не на реалізацію проекту “Організація виробництва електроенергії і тепла на території ТзОВ «Компанія «Західбудінвест», що є неналежним виконанням умов Кредитного договору.

Згідно з п. 6.2 Кредитного договору, у разі виявлння нецільового використання кредиту позивач має право стягнути, у встановленому чинним законодавством порядку, з відповідача штраф у розмірі 25 відсотків від суми кредитних коштів, які використані не за призначенням.

Спір між сторонами виник через нецільове використання відповідачем, всупереч умовам Кредитного договору, коштів державного бюджету України, у звязку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Дослідивши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши надані сторонами письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України однією з підстав виконання цивільних прав та обовязків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2000р. № 979 (в редакції постанови від 08.08.2007р. №1007), Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі - ДІФКУ) позивач - утворена з метою здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності. Одним із основних завдань ДІФКУ, у тому числі, є фінансування інноваційних та інвестиційних проектів та програм за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до пріоритетів інноваційного та інвестиційного розвитку національної економіки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2007р. № 455 затверджено Порядок використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих технологій з виробництва альтернативних джерел палива. Кошти надавалися з Державного бюджету України за кодом програмної класифікації видатків 6241050 «Надання кредитів на реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів у галузях економіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих технологій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива».

На реалізацію вказаної постанови КМУ від 14.03.2007р. № 455 та на підставі протоколу конкурсної комісії № 7 від 4 жовтня 2007р., 25.10.2007р. між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Західбудінвест»(відповідач) укладено договір №07-0010/К про надання кредиту (надалі - Кредитний договір), відповідно до якого відповідачу надано кредит у сумі 50 000000 (П'ятдесят мільйонів) гривень 00 коп. на реалізацію інвестиційного проекту «Організація виробництва електроенергії і тепла на території ТОВ «Компанія «Західбудінвест»(п.п. 1.1., 1.2. Кредитного договору). Пунктом 10.1. Кредитного договору визначено, що строк договору починає свій перебіг з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2012 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Згідно з п. 4.1 Кредитного договору, позивач зобовязався надати кредит відповідачу відповідно до Графіку надання кредиту, але не раніше дати зарахування бюджетних коштів на реєстраційний рахунок відповідача, відкритий в Державному казначействі, та укладення відповідачем договору забезпечення виконання зобовязань за Договором.

В свою чергу, у відповідності до п.п. 5.1 і 5.2 Кредитного договору, відповідач зобовязався до повного погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним використовувати всі кошти, отримані від кредитора, виключно на реалізацію проекту. Здійснювати свою діяльність і реалізацію проекту належним чином.

Як встановлено судом з матеріалів справи, платіжними дорученнями №№ 68, 69 та 70 від 12.12.2007р. на виконання умов Кредитного договору, позивач перерахував відповідачу обумовлені договором кредитні кошти у розмірі 50 000 000,00 грн.

Пунктом 6.1 Кредитного договору сторони визначили, що позивач має право проводити перевірку цільового використання кредиту відповідачем.

У відповідності до п. 12.8 Кредитного договору, графік надання кредиту, графік повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, графік використання коштів за кредитом укладаються додатковими угодами до Договору.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк.

Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Додатковою угодою № 4 від 12.12.2007р. до Кредитного договору, сторонами погоджено Графік використання коштів за кредитом. Згідно пункту № 2 вказаного Графіку використання коштів за кредитом, відповідач в період з грудня 2007р. по грудень 2008р. зобовязався використати частину кредитних коштів на «Закупівлю основного обладнання».

Як встановлено судом вище, відповідач, на виконання вказаного пункту Графіку використання коштів за кредитом, 10.04.2008р. з Торговим товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеренерго Болгарія»(постачальник) уклав контракт про поставку № 01/04-08 (далі - контракт), за яким постачальник зобов'язався поставити відповідчу в Україну електродвигуни з додатковим обладнанням (агрегати) та надавати певні послуги, а покупець зобов'язаний придбавати та приймати агрегати та послуги. Відповідно до укладеної між сторонами додаткової угоди №5, агрегати поставляються до 30.08.2009р. при умові оплати 25 % від їх вартості (720 000 євро) не пізніше 09.12.2008р., решти вартості - 2 160 000 Євро - не пізніше 15.07.2009р.

Матеріалами та обставинами справи не знаходить свого документального підтвердження факт повного виконання відповідачем своїх зобовязань по вказаному вище контракту перед Торговим товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеренерго Болгарія». Протилежного відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено. Отже, зобов'язання відповідача по виконанню в повному обсязі пункт № 2 Графіку використання коштів за кредитом до Кредитного договору №07-0010/К від 25.10.2007р. по статті “Закупівлі основного обладання» щодо закінчення використання кредитних коштів не припинено у звязку з невиконанням.

Статтею 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, як встановлено судом з матеріалів справи, 13.12.2007р. між відповідачем та ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер»укладено договір банківського вкладу №35391/1 «Бізнес»та відкрито депозитний рахунок № 26155353910, на який 13.12.2007р. відповідачем перерахувано кошти сумі 20000000,00 грн. 13.12.2007р. між відповідачем та АБ «Синтез»укладено договір банківського вкладу №131207/15 та відкрито депозитний рахуної №2615303753, на який 14.12.2007р. відповідачем перерахувано кошти в сумі 20000000,00 грн. Матеріалами справи підтверджується взаємне виконання сторонами умов вказаних договорів.

Зважаючи на встановленні судом обставини справи, які підтверджуються матеріалами справи, суд приходить до переконання, що державні кошти в сумі 40000000,00 грн., одержані відповідачем за Кредитним договором, використанні останнім не за цільовим призначенням, що свідчить про порушення договірних зобовязань зі сторони відповідача.

Крім цього, вказані факти також підтверджуються актом ревізії фінансово-господарської діяльності Державної інноваційної фінансово-кредитної установи за період з 01.01.2008р. по 31.08.2009р. головного контрольно-ревізійного управління України від 13.11.2009р. №06-21/74, та рішеннями судів (Постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2009р. у справі №10/164, постановою Вищого господарського суду України від 03.06.09 у справі №14/69 та постановою судді Печерського районного суду м. Києва Макаренко Г.В. від 14.05.2010р., що наявні в матетеріалах справи).

При цьому, суд відхиляє як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених вище судом висновків, покликання відповідача на недоведеність факту матеріалами справи нецільового використання кредитних коштів. Зокрема, відповідач наголошує, що не вважається нецільовим використанням кредитних коштів розміщення на депозит тимчасово вільних кредитних коштів, з правом дострокового часткового повернення суми депозиту на вимогу вкладника (відповідача).

Натомість, суд звертає увагу на таке. Відповідно до ст. 1045 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ч. 2 ст. 345 ГК України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. У відповідності до положень ч. 1 ст. 348 ГК України, банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

Разом з тим, згідно положень ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За приписами ч. 1 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, договори банківського вкладу №335391/1 від 13.12.2007р. та №131207/15 від 13.12.2007р., що укладалися відповідачем, в якості суми депозиту по яких виступали державні кошти, отримані відповідачем по Кредитному договору, передбачали нарахування процентів на суму депозиту, отже передбачали отримання відповідачем доходу від користування державними коштами.

Факт того, що джерелом формування суми депозиту по договорах №335391/1 від 13.12.2007р. та № 31207/15 від 13.12.2007р. були саме державні грошові кошти, отримані відповідачем за Кредитним договором, відповідачем визнається, що підтверджується матеріалами справи.

Правовий аналіз наведених вище норм дозволяє стверджувати, що однією з істотних умов договору кредиту є його мета (ціль). Позичальник зобовязаний використовувати кредитні кошти виключно з метою, вказаною у договорі, за обставин справи, з метою впровадження та реалізації інвестиційного проекту «Організація виробництва електроенергії і тепла ТзОВ «Компанія «Західбудінвест», і не інакше. В той же час, отримання вигоди від договорів банківського вкладу жодним чином не повязане з метою впровадження та реалізації відповідачем вказаного вище проекту. Одночасно, відповідач не надав суду доказів погодження з позивачем змін до Кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди на погодження використання тимчасово вільних кредитних коштів на розміщення під депозит.

Крім того, судом враховуються те, що відповідно до п. 1.1 Договору кредитні кошти надавалися відповідачу на реалізацію постанови Кабінету Міністрів України № 455 від 14.03.2007р. “Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки” та за кодом програмної класифікації видатків 6241050 “Надання кредитів на реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів у галузях економіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих технологій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива”, тобто для чітко визначеної мети.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України. порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 193 ГК України, встановлено, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Статтею 550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. (стаття 551 ЦК України).

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

При цьому, статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обовязків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобовязання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Виходячи з умов Кредитного договору № 07-0010/К від 25.10.2007р. використання коштів за кредитом повинно було здійснюватися виключно на реалізацію проекту та чітко відповідати Графіку використання кредитних коштів, який був затверджений Додатковою угодою № 4 від 12.12.2008 р.

В порушення умов Кредитного договору № 07-0010/К від 25.10.2007р. та наведених норм діючого законодавства України, відповідач використав кошти в сумі 40000000,00 грн., отримані від позивача, не на реалізацію проекту “Організація виробництва електроенергії і тепла на території ТзОВ «Компанія «Західбудінвест», що спричинило неналежне виконання відповідачем умов Договору.

Пунктом 6.2 Кредитного договору сторони узгодили, що у разі виявлення нецільового використання кредиту позивач має право стягнути, у встановленому чинним законодавством порядку, з відповідача штраф у розмірі 25 % від суми кредитних коштів, які використані не за цільовим призначенням.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 10000000,00 грн. штрафу, що становить 25 % від 40000000,00 грн., які використані відповідачем не на реалізацію проекту, передбаченого умовами Кредитного договору №07-0010/К від 25.10.2007р., документально підтвердженою, обґрунтованою, заснованою на законі та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений даною статтею.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, судові витрати суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 11, 525, 526, 531, 546, 549, 550, 610, 611, 614, 629, 630, 1058 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Західбудінвест»(79008, м. Львів, пр.-т Свободи, 26, код ЄДРПОУ 33419424) на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 65-б, код ЄДРПОУ 00041467) 10000000 (Десять мільйонів) гривень 00 коп. штрафу, 25 500 грн. 00 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку ст. 116 ГПК України видати наказ на виконання рішення господарського суду.

Суддя Матвіїв Р.І.