Рішення № 18110568, 08.08.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.11 Справа № 7/5009/3196/11

Суддя Кутіщева-Арнет Н.С.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Богдан - Лізинг”, м. Київ

До відповідача: Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м. Бердянськ, Запорізька область

Суддя Н.С. Кутіщева - Арнет

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2, дов. № 68 від 2306.2011р.

Від відповідача: не зявився.

Заявлено позов про стягнення з відповідача 50914 грн. 71 коп. за договором фінансово лізингу № 034/07-АВТ від 27.09.2007р., яка складається з 15755 відшкодування вартості майна, 20045 грн. 25 коп. винагороди, 9706 грн. 56 коп. коригування на зміну курсу гривні до долара США, 4484грн. 92 коп. несплаченої суми розстроченої заборгованості, 485грн. 42 коп. пені, 437 грн. 16 коп. індексу інфляції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на договір фінансового лізингу №034/07-АВТ від 27.09.2007р. з додатковими договорами до нього, як на нормативне обґрунтування позовних вимог посилається на ст.ст. 526, 530, 549, 624, 625, 806 ЦК України.

Ухвалою суду від 09.06.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 11.07.2011 р.

Ухвали суду на адреси сторін були відправлені в установленому законом порядку.

Згідно п. 26.4.7-1 Розяснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких розяснень президії Вищого арбітражного суду України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Виходячи з вищевикладеного, сторони належним чином були сповіщенні судом про час і місце судового засідання.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим кодексом та іншими законами України.

Суд, в ухвалі від 09.06.2011р. попереджав сторони, що у разі невиконання вимог суду, викладених в ухвалі, суд має право, згідно з п. 5 ст.83 ГПК України, стягнути в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

В судове засідання, розпочате 11.07.2011р., відповідач не зявився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач без поважних причин не виконав вимоги суду, викладені в ухвалі від 09.06.2011р.

Згідно з довідкою ЄДРС відповідач зареєстрований за адресою: 71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул.. Піонерська, б. 166, кв. 129, тобто за тією ж адресою , що зазначена в позовній заяві.

Згідно з інформаційним листом Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. № 01-08/140, матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами.

Зокрема, мають місце заявлення численних необґрунтованих відводів суддям господарських судів, нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, подання зустрічних позовів без дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК), одночасного оскарження судових рішень в апеляційному і в касаційному порядку, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені, тощо.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004 ), учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судому продовж розумного строку.

Водночас згідно з частиною третьою статті 22 ГПК ( 1798-12 ) сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У разі нез'явлення в судове засідання господарського суду представників сторін або однієї з них господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 N 02-5/289 ( v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами), де зазначено: "Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

У разі нез'явлення в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої пунктом 5 статті 83 ГПК (1798-12), або залишити позов без розгляду (пункт 5 статті 81 ГПК) (1798-12 ), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 ГПК (1798-12 ).

Що ж до представника відповідача, то у разі нез'явлення його представника за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК) (1798-12), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК (1798-12 ) або статтею 90 ГПК" (1798-12 ).

В звязку з неявкою відповідача та невиконанням вимог суду, судове засідання відкладалось до 08.08.2011р.

В продовжене 08.08.2011р. представник відповідача не зявився повторно, про причини неявки суд не повідомив. На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що відповідач ігнорує законні вимоги суду та порушують ст.ст. 22, 33, 34 ГПК України.

В судовому засіданні 08.08.2011р. представник позивача надав суду заяву про уточнення ціни позовних вимог, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача 46429 грн. 79 коп. заборгованості (в тому числі 2625 грн. 90 коп. ПДВ), яка складається з 15755 відшкодування вартості майна, 20045 грн. 25 коп. винагороди, 9706 грн. 56 коп. коригування на зміну курсу гривні до долара США, 485 грн. 42 коп. пені, 437 грн. 16 коп. індексу інфляції (тобто зменшив ціну позову).

У п.17 Інформаційного листа від 20.10.2006 р. № 01-8/2351 «Про деякі питання прак тики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у до повідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в І півріччі 2006 року», Вищий господарський суд України на запитання, якими є правові наслідки зменшення розміру позовних вимог, відповів таке. Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК по зивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількіс них показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

Відповідно до п. 6 Інформаційного листа від 13.08.2008 р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року», Вищий господарські суд України на питання, чи тягне за собою зменшення розміру позовних вимог правові наслідки у вигляді припинення провадження у справі в тій частині, на яку зменшилися такі вимоги, зазначив, що у пункті 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року»зазначалося, зокрема, і в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Відтак, факт зменшення ціни по зу обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення по справі. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Заява подана згідно зі ст. 22 ГПК України, судом прийнята до розгляду.

Спір розглядається, згідно зі ст. 75 ГПК України, по наявних у справі матеріалах, в сумі 46429 грн. 79 коп.

Судовий процес ведеться із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу, а саме програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Розгляд справи закінчено 08.08.2011 р. оголошенням рішення суду в повному обємі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

«27»вересня 2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу №034/07-АВТ (надалі за текстом «договір», де ТОВ «Богдан - Лізинг»виступає лізингодавцем, а ФОП ОСОБА_1 - лізингоодержувачем.

В подальшому сторонами до договору фінансового лізингу були внесені зміни за додатковим договором № 1 від 13.05.2008р., додатковим договором №2 від 23.10.2009р., додатковим договором № 3 від 28.12.2010р. та додатковим договором № 4 від 29.12.10р.

Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно зі ст. 50 ЦК України та ст. 128 ГК України, є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 має повну цивільну дієздатність, та визнається суб'єктом господарювання, так як проведено його державну реєстрацію як підприємця без статусу юридичної особи, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про включення ФОП ОСОБА_1 до реєстру.

При укладенні договору про заміну боржника:

1) сторони домовилися щодо усіх істотних умов;

2) така домовленість підтверджується письмовими доказами;

3) відбулось виконання договору;

На виконання п. 1.1. договору, позивачем у межах своїх зобов'язань за договором було передано відповідачу у користування наступне майно: згідно п. 1.6. договору вартість майна (предмета лізингу) в момент його передачі лізингоодержувачу в лізинг складає 358 152,00 (Триста п'ятдесят вісім тисяч сто п'ятдесят дві гривні 00 коп.) грн., в т.ч. ГІДВ 59 629,00 грн..

Строк користування предметом лізингу згідно договору становить до 20.08.2013 року.

Право власності позивача на вищевказані транспортні засоби (предмет лізингу) підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів виданих УДАІ ГУ МВС України м. Києва.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу з передачі майна підтверджується Актом приймання-передачі від 27.09.2007 року.

Пунктом 4.1. договору фінансового лізингу сторони визначили, що відповідач сплачує лізингові платежі за кожний період користування майном (розрахунковий період), який зазначений в додатку 1 до даного договору.

Лізингові платежі включають:

1) згідно п. 4.1.1. винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, яка складається з:

- комісії 1-го порядку (К1) - розрахунок комісії 1-го порядку в обсязі суми винагороди лізингодавця за користування майном починається з дня підписання Акту прийому-передачі предмета лізингу. Лізингоотримувач сплачує в кожному розрахунковому періоді комісію 1-го порядку лізингодавцю в сумі відповідно до додатку 1 цього договору.

- комісії 2-го порядку (К2) - розрахунок комісії 2-го порядку в обсязі суми винагороди за понаднормовий час користування послугами лізингу лізингодавця здійснюється згідно п.4.4. та п 4.7. даного договору.

2) за п. 4.1.2. - платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна.

Станом на 30.05.2011 року за період з 20.02.2011 року по 20.05.2011 року відповідач не сплатила позивачу платіж, що відшкодовує вартість майна, у сумі, яка складає 15 755,40 (п'ятнадцять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять грн. 40 коп.) грн., в тому числі ПДВ у сумі: 2 625,90 (дві тисячі шістсот двадцять п'ять грн. 90 коп.) грн. та винагороду (комісію) 1-го порядку у розмірі 20 045,25 (двадцять тисяч сорок п'ять грн. 25 коп.) грн., тобто на сьогоднішній день лізингоодержувач не виконав свої зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, як того вимагають умови договору.

Станом на 30.05.2011 року прострочення лізингового платежу лізингоодержувача перед Лізингодавцем становить терміном 99 днів, лізинговий платіж не був сплачений з 20.02.2011 року.

Таким чином, сума платежу, що відшкодовує вартість майна складає 15 755,40 грн. предявлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно п. 4.4. договору фінансового лізингу, платежі за цим договором здійснюються в національній валюті України (гривнях) з наступним коригуванням по встановленому курсу гривні до долару США. Сума лізингового платежу, що підлягає сплаті на користь лізингодавця на дату фактичного виконання платежу (крім авансового лізингового платежу), визначається наступним чином: зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст.533 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідачем не сплачено позивачу нараховане, на підставі п. 4.4. договору, коригування на зміну курсу гривні до дол. США у сумі 9 706,56 грн.

Таким чином, сума коригування на зміну курсу гривні до дол. США у сумі 9 706,56 грн. предявлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 292 ГК України встановлено, що лізинг це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно із ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності або набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом ЦК України та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач доказів належного і повного виконання договірних зобовязань суду не довів.

Враховуючи викладене, матеріалами справи доведено, що за відповідачем рахується заборгованість по сплаті платежів, включаючи винагороду (комісію) 1-го порядку, платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна, коригування на зміну курсу гривні до дол. США

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті вищезазначених платежів, підтверджується фактичними обставинами справи.

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті платежів, 15755 відшкодування вартості майна, 20045 грн. 25 коп. винагороди, 9706 грн. 56 коп. коригування на зміну курсу гривні до долара США, предявлені до стягнення обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Відповідачем проводилось часткове перерахування лізингових платежів на розрахунковий рахунок позивача, тобто не в повному обсязі та з порушенням графіку сплати лізингових платежів.

Позивачем за кожний розрахунковий період виставлялись відповідачу рахунки на оплату лізингового платежу, а саме: рахунки - фактури: № СФ-03421 від 15.02.2011 р., № СФ-03568 від 14.03.2011 р., № СФ-03724 від 14.04.2011 р., № СФ-03833 від 18.05.2011 р. залишились повністю або частково неоплаченими.

Відповідно п. 4.10. та п. 4.11. договору фінансового лізингу, відповідач не має права затримувати платежі за договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження майна. Відповідач зобов'язаний вчасно й у повному обсязі виплачувати лізингодавцеві лізингові платежі відповідно до графіку лізингових платежів та умов даного договору.

Згідно п. 4.5. договору фінансового лізингу, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний або святковий) день, то відповідач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий (вихідний або святковий) день.

Відповідно до п. 11.5.1. договору - у випадку прострочення сплати, або несплати кожного поточного лізингового платежу, у тому числі прострочення сплати першого лізинговогоплатежу, незалежно від причини цього прострочення (несплати), лізингоодержувач крім штрафів, зазначених у пункті 11.6. даного договору, виплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми несплаченого, несвоєчасно сплаченого, неповністю сплаченого лізингового платежу за кожен день прострочення платежу та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню.

Внаслідок прострочення сплати лізингових платежів на підставі п.п. 11.5.1. договору відповідачу за період з 21.01.2011 року по 20.05.2011 року нараховано пеню у розмірі 485,42 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 2 ст. 193 ГК України, встановлено, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання малу бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне погашення лізингових платежів в сумі 485 грн. 42коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума нарахованого індексу інфляції становить 437,16грн. предявлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, письмових пояснень не надав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості у повному обсязі суду не надав.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати, на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, так як спір з його вини доведено до судового розгляду.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 549, 599, 611, 625, 806 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 175, 193, 230-232, 292 Господарського кодексу України, ст. 3, 22, 28, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Богдан-Лізинг” до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, (юридична адреса: 71100, АДРЕСА_1, фактична адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р № НОМЕР_2 у Бердянському відділенні ЗОФ АКБ “Укрсоцбанк”, МФО 313010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Богдан-Лізинг”, (юридична адреса: 04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 26, корпус 87, фактична адреса6 04655, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, б. 7, оф. 1020, код ЄДРПОУ 32960732, р/р № 2650901000875 у Другій Київській філії ВАТ “КРЕДОБАНК” м. Київ, МФО 380560) 15755грн. 40 коп. відшкодування вартості майна, 20045 грн. 25 коп. винагороди, 9706 грн. 56коп. коригування на зміну курсу гривні до долара США, 485 грн. 42 коп. пені, 437 грн. 16коп. індексу інфляції, 464 грн. 30 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його прийняття.

Суддя Н.С. Кутіщева - Арнет