Рішення № 18108902, 31.08.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.08.11р.

Справа № 38/5005/10619/2011

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет", смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вектрас", м. Дніпропетровськ

про визнання договору поставки №26314 від 01.05.10р. та договору на виконання робіт з фасування товару №26323 від 01.05.10р. недійсними з моменту їх укладання

Суддя Бондарєв Е.М.

Представники:

Від позивача: не з'явився.

Від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКТРАС" про визнання недійсними договорів №26314 поставки від 01.05.2010 року та №26323 на виконання робіт з фасування товару від 01.05.2010 року, укладених між ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" та ТОВ "ВЕКТРАС".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договори були укладені під впливом помилки Позивача, яка має істотне значення, а отже є таким, що повинен бути визнаний судом недійсним. Зазначив, що помилка позивача полягає в тому, що при укладенні договорів суборенди з відповідачем він вважав відповідача добросовісним контрагентом, який проводить фінансово-господарську діяльність з метою реального настання правових наслідків за укладеними угодами, має всі необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності та можливість для виконання взятих на себе зобов’язань за спірними договорами, а саме достатні основні засоби та трудові ресурси, знаходиться за своїм місцезнаходженням, веде належним чином податковий та бухгалтерський облік, має первинні документи, що підтверджують проведення ним господарських операцій, у т.ч. товарно-транспортні накладні та інші супровідні документи на товар. Проте з акту перевірки №1191/08-03/2-30487219 від 24.06.2011 року про результати позапланової невиїзної перевірки позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства України при фінансово-господарських взаємовідносинах з відповідачем за 2010 рік, складеного Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, позивач дізнався про факти порушення норм законодавства з боку відповідача, виходячи з яких виникають сумніви у можливості існування договірних відносин та реальності виконання відповідачем зобов’язань за договорами. Відповідач за юридичною адресою не знаходиться, не має основних засобів та працівників для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності, при його розшуку не знайдено жодних первинних та бухгалтерських документів. Також свідченням фіктивності угоди відповідно до акту перевірки є відсутність товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів на товар. Підприємством порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, а отже укладені правочини є нікчемними. Також позивачем зазначено, що чинне законодавство не містить заборони на звернення до суду з позовом про визнання нікчемного правочину недійсним. Зазначає, що всі позовні вимоги ґрунтуються на спільних підставах, витікають з єдиних фактичних обставин та обґрунтовуються одними й тими самими доказами, в зв’язку з зазначеним, на підставі статті 58 ГПК України позовні вимоги мають розглядатися в одному судовому провадженні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представником Відповідача є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАВІС-СЕРВІС», м. Дніпропетровськ, оскільки за заявою вказаного товариства господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі №5005/4256/2011 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС».

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС», м. Дніпропетровськ (код ЄДРПОУ 36840429, юридична адреса: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, буд. 82, офіс 220) визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру за правилами ст.52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закон) у зв'язку з тим, що боржник за юридичною адресою не знаходиться, підприємницьку діяльність не здійснює.

Ліквідатором у справі призначено ініціюючого кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАВІС-СЕРВІС»та зобов'язано ліквідатора здійснювати ліквідаційну процедуру у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У відповідності до ст.25 вищевказаного закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: «... виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими, здійснює інші повноваження передбачені цим Законом. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута. При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, або виходячи з цього бути відповідачем.

Представник відповідача вважає докази Позивача необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах, тому не можуть бути використані як підстави для визнання договорів суборенди недійсними. Заперечуючи проти позову, Представник відповідача посилається на те, що договори відбулися, були схвалені позивачем і ніяким чином не порушують будь-яких його прав та інтересів, більш того договори повністю виконані як з боку відповідача, так і з боку позивача; позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірні правочини посягають саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази і наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, а саме вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння певним майном тощо. Відповідач вважає, що посилання Позивача на положення ст. 228 ЦК України є помилковими, оскільки укладені між сторонами правочини не містять ознак передбачених цією статтею.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу (аудіо запис) представниками сторін не заявлялося.

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 23.08.11р. було оголошено перерву до 31.08.11р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" та ТОВ "ВЕКТРАС" були укладені Договір №26314 поставки від 01.05.2010 року та Договір №26323 на виконання робіт з фасування товару від 01.05.2010 року.

Відповідно до пп. 1.1., 1.4. п. 1 Договору поставки Постачальник (відповідач) зобов’язується передати у власність Покупця (позивача) товар у визначеній кількості, належної якості та за погодженою ціною, а Покупець (позивач) зобов’язаний прийняти товар і оплатити його на умовах визначених Договором поставки. На виконання умов договору поставки відповідач поставив товар –овочі та фрукти, піддони та інші супутні товари на загальну суму 8744498,22 грн., що підтверджується видатковими накладними, а позивач оплатив товар, на доказ чого позивачем надано реєстр платіжних доручень.

Відповідно до пп. 1.1., 1.2., 1.3. п.1 Договору на виконання робіт Виконавець (відповідач) зобов’язується на виконання завдання Замовника (позивач), в порядку та у строки визначенні умовами даного договору, виконати роботи по переробці і розфасовці товару (овочів та фруктів). На виконання умов договору на виконання робіт відповідач надав позивачу послуги з фасування овочів та фруктів на загальну суму 14613517,80 грн., про що складено акти виконаних робіт, а позивач оплатив роботи, на доказ чого позивачем надано реєстр платіжних доручень.

В судових засіданнях було досліджено оригінали вищевказаних договорів поставки та на виконання робіт, акти виконаних робіт, накладні, податкові накладні. На сьогоднішній день строк, на який було укладено оспорюванні договори, сплив, правовідносини між позивачем та відповідачем на підставі оспорюваних договорів припинилися.

В судових засіданнях було досліджено належним чином засвідчені банківські виписки про здійснені платежі позивача за поставлені товари та отримані послуги та акт звірки взаєморозрахунків, що підтверджують здійснення оплати та відсутність заборгованості між сторонами спору.

За твердженням Позивача, з яким погодився Відповідач - сторони свої зобов’язання за спірними договорами виконали у повному обсязі.

Причиною виникнення спору в даній справі є твердження Позивача щодо наявності правових підстав для визнання недійсними договорів, передбачених ст. 229 Цивільного кодексу України (договори були укладені під впливом помилки Позивача, яка має істотне значення, полягає в тому, що при укладенні спірних договорів він вважав відповідача добросовісним контрагентом, який проводить фінансово-господарську діяльність з метою реального настання правових наслідків за укладеними угодами, має всі необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності та можливість для виконання взятих на себе зобов’язань за спірними договорами, а саме достатні основні засоби та трудові ресурси, знаходиться за своїм місцезнаходженням та веде належним чином податковий та бухгалтерський облік, має первинні документи, що підтверджують проведення ним господарських операцій, у т.ч. товарно-транспортні накладні та інші супровідні документи на товар; ст. 228 Цивільного кодексу України (оскільки Позивач вважає, що спірні договори порушують публічний порядок).

Суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.

Пояснення представника позивача (із посиланням на акт перевірки СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську №1191/08-03/2-30487219 від 24.06.2011 року), що оспорюванні правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, не знайшло документального підтвердження.

Оспорюваними Договорами сторони погодили предмет договору - пункт 1.1 договору поставки, пункт 1.1 договору на виконання робіт по фасуванню товару, ціну - пункти 1.2 та 1.4 договору поставки, пункт 2.1 договору на виконання робіт по фасуванню товару, та строк дії - пункт 10.1 договору поставки, пункт 8.1 договору на виконання робіт по фасуванню товару. Таким чином, суд доходить висновку про узгодження всіх істотних умов в розумінні статті 180 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні було досліджено оригінали документів та надано правову оцінку письмовим доказам, що містяться в матеріалах справи: спірним договорам, накладним, актам виконаних робіт, актам звірки взаєморозрахунків, платіжним документам. Надані до огляду в судових засіданнях оригінали та наявні в матеріалах справи копії документів не дають підстав сумніватися в їх справжності та належності як доказів існування між сторонами відносин за договором поставки та договором на виконання робіт по фасуванню товару та виконання обов’язків сторонами за спірними договорами.

З матеріалів справи вбачається, що спірні договори вчинені в належній формі, належним чином виконувалися, товари та результати робіт за договорами було отримано для використання в господарській діяльності позивача, оплата за договорами здійснювалася, що не оспорюється жодною зі сторін, та не суперечить наданим доказам, зокрема, акту податкової перевірки позивача від 24.06.2011 року №1191/08-03/2-30487219, тобто фактично договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами виконувалися умови Договорів, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку та свідчить про реальність договорів.

Оцінюючи спірні договори з точки зору наявності обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними, суд дійшов висновку, що спірні договори відповідають вимогам чинного законодавства.

Відносно твердження позивача про виявлену після виконання договорів недобросовісність відповідача суд зауважує таке. Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначає, що відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Суд вважає, що посилання позивача на дані перевірки місцезнаходження відповідача, проведеної органами державної податкової служби, про встановлену відсутність за юридичною та фактичною адресою відповідача не може вважатися належним доказом у справі, виходячи з наступного.

Згідно статті 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до наданої відповідачем Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 04.11.2009 року здійснено запис про державну реєстрації новоутвореної шляхом засування юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКТРАС", місцезнаходження 49600, Дніпропетровська обл., місто Дніпропетровськ, Ленінський район, вулиця Набережна Заводська, будинок 82, офіс 220. Внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою було здійснено в ЄДР 23.03.2011 року.

Як свідчать матеріали справи і що не заперечується сторонами, відносини за спірними договорами між позивачем та відповідачем станом на дату внесення до ЄДР запису щодо відсутності відповідача за місцезнаходженням 23.03.2011 року були повністю припинені, а обов’язки за договорами виконані. Доказів не знаходження ТОВ "ВЕКТРАС" за своїм місцезнаходженням в період дії спірних договорів в 2010р. не надано, зокрема даних з Єдиного державного реєстру та даних податкової служби. Також Позивачем не наведено доказів неможливості виконання відповідачем обов’язків за договорами внаслідок відсутності відповідача за місцезнаходженням. Крім того, вказаний факт, як вбачається з матеріалів справи, було встановлено вже після закінчення господарських відносин між позивачем та відповідачем, тобто даний факт взагалі не стосується справи та не може бути доказом у ній. Тому твердження позивача про відсутність відповідача за місцезнаходженням з посиланням на матеріали податкової перевірки не приймається судом до уваги.

Також, Позивач посилається на те, що ТОВ "ВЕКТРАС" не мало достатніх основних засобів та трудових ресурсів для досягнення результатів економічної діяльності та можливості для виконання взятих на себе зобов’язань за спірними договорами, з огляду на що виникають сумніви у можливості існування договірних відносин та реальності виконання відповідачем зобов’язань за договорами. За твердженням позивача з посиланням на матеріали податкової перевірки у ТОВ "ВЕКТРАС" відсутні трудові ресурси для здійснення фінансово-господарської діяльності. Відсутність персоналу є доказом неможливості виконання ТОВ "ВЕКТРАС" робіт по фасуванню товару.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності відповідачем суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обов’язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Зокрема така можливість закріплена статтею 838 Господарського кодексу України. Відповідно до пункту 4.1 договору № 26323 на виконання робіт по фасуванню товару від 01.05.2010р. Виконавець має право залучати для виконання робіт інших осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед Замовником за результат їх роботи. Доказів на спростування того, що роботи було виконано відповідно до умов договору, до матеріалів справи позивачем не надано.

Чинне законодавство, зокрема, статті Цивільного кодексу України, що стосуються договорів підряду, не вимагає для підтвердження факту виконання робіт інших документів аніж договори, звіти (акти) про використані матеріали та виконані роботи. Зокрема не міститься в законодавстві вимог про обов’язкову наявність у суб’єкта господарювання певних основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності, без яких ця діяльність буде неможливою. Також не міститься в законодавстві вимог щодо обов’язкової наявності певних ресурсів для виконання поставок товару. Отримання ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" товару та робіт від відповідача не заперечувалося сторонами спору.

Враховуючи зазначене, ТОВ "ВЕКТРАС" або його посадові особи за місцем своєї реєстрації мало можливість для здійснення фінансово-господарської діяльності, а саме здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин і здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов’язань. Беручи до уваги те, що зобов’язання за договорами Відповідачем було виконано в повному обсязі, безпідставно вважати, що йому бракувало ресурсів для реалізації таких зобов’язань.

Щодо посилання на відсутність товарно-транспортних накладних необхідно зазначити наступне. Відповідно до п.2.7 оскаржуваного договору поставки при переданні товару Постачальник зобов’язаний одночасно з товаром передати Покупцю наступні документи: 2.7.1. товарно-транспортну накладну/видаткову накладну на товар, підписану уповноваженою особою та завірену печаткою Постачальника. Дана норма передбачає можливість видання постачальником або товарно-транспортної накладної, або видаткової накладної на підтвердження здійсненої поставки, отже, договором не передбачено обов’язкового оформлення товарно-транспортних накладних. В судових засіданнях до огляду були надані оригінали видаткових накладних, за якими здійснювалися поставки, відповідно обов’язок постачальника по переданню документів на підтвердження факту поставки було виконано.

Щодо документів про якість продукції необхідно зазначити, що відповідно до пунктів 4, 5 статті 268 Господарського кодексу України Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним документом, що супроводжує товар, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. При цьому згідно пунктів 7, 8 статті 269 Господарського кодексу України у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором. Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів. В судовому засіданні сторонами не було наведено доказів на підтвердження того, що поставлені товари не відповідають встановленим стандартам щодо якості чи між сторонами існує чи існував судовий спір, який випливає з поставки товарів неналежної якості. Суд вважає, що невиконання обов’язку по переданню документів щодо якості товару належить розглядати при судовому спорі щодо якості поставленого товару, і дана обставина не може розглядатися як підстава для визнання договору недійсним.

Чинне законодавство України не передбачає відповідальності суб’єкта господарювання за порушення податкового та іншого законодавства, допущені його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов’язання по виконанню вимог податкового чи іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі і на його контрагентів.

Щодо твердження позивача про наявність помилки, яка полягала в тому, що при укладенні договорів з відповідачем він вважав відповідача добросовісним контрагентом, діяльність якого спрямована на настання реальних правових наслідків, суд зазначає таке. До суду не надано доказів того, що договори не було виконано чи обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, вплинули на можливість виконання відповідачем обов’язків за спірними договорами. Отже, твердження Позивача, що спірні угоди були укладені ним під впливом помилки, яка полягає у припущенні щодо добросовісності контрагента, яка насправді не мала місця, не підтверджено наданими до матеріалів справи доказами, адже ними доведено факти існування правовідносин суборенди та виконання обов’язків сторонами за спірними договорами.

Не є обґрунтованими і доводи позивача щодо нікчемності спірних договорів згідно зі статтею 228 ЦК України. Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Підстави, на які посилається позивач, обґрунтовуючи нікчемність укладених угод, а саме те, що договори суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, обставини, якими позивач обґрунтовує висновок про нікчемність спірних угод на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України, не вказані в зазначеній статті Цивільного кодексу України як обставини, що свідчать про порушення публічного порядку. На думку суду, виходячи з зафіксованих в акті даних, висновок про нікчемність спірних договорів суборенди з акту перевірки позивача не випливає. Так, не може бути доказом посилання в акті перевірки про відсутність за місцезнаходженням, не декларування податкових зобов’язань контрагентами тощо. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте в матеріалах справи відсутні дані про те, що у відношенні посадових осіб сторін та/або за фактом скоєння злочину порушувалися кримінальні справи та з цього приводу виносилися судові рішення (вироки).

З огляду на вищенаведене, виходячи з обставин справи та наявних у справі доказів, суд, надавши у судовому засіданні оцінку доказам та оспорюваним правочинам, дійшов висновку, що договори, укладені між сторонами, не містять ознак нікчемності, встановлених статтею 228 Цивільного кодексу України.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 6, 203, 215, 228, 627, 628 Цивільного кодексу України, статтями 189-191, 207 Господарського кодексу України, статтями 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

Е.М. Бондарєв