Постанова № 1805853, 21.02.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: №22-а-5053\08

Головуючий у 1-й інстанції Кошик А.Ю. Доповідач: Бистрик Г.М.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

21 лютого 2008 року

м. Київ

Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії головуючого - судці Бистрик Г.М.

суддів Бєлової Л. В.,

Ситникова О.Ф. при секретарі Пономаренко О.О., апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Либідь", смт. Іванків, на постанову господарського суду Київської області від 09.08.2007 року по справі № 33/5-05/18 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Либідь" до Обухівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області, м. Обухів про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Либідь" (далі - позивач, ТДВ "Либідь") звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Обухівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (далі - відповідач, Обухівська ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000112301/0/194 від 02.02.2005 року, яким Обухівською ОДПІ визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 13515522,67 грн., а також нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку в сумі 27031215,34 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.05.2005 року позовні вимоги ТДВ "Либідь" задоволено повністю.

Обухівською ОДПІ було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду від 19.05.2005 року. Київський міжобласний апеляційний господарський суд постановою від 21.06.2005 року залишив без задоволення апеляційну скаргу Обухівської ОДПІ, а рішення господарського суду від 19.02.2005 року - без змін.

Обухівська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою на рішення господарського суду від 19.05.2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2005 року. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.02.2007 року скасував рішення господарського суду від 19.05.2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.06.2005 року та направив справу на новий розгляд до господарського суду Київської області.

За результатами нового розгляду постановою господарського суду Київської області від 09.08.2007 року відмовлено повністю в задоволені позовних вимог ТДВ "Либідь".

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ТДВ "Либідь" подало апеляційну скаргу, в якій відповідач просить скасувати постанову господарського суду Київської області від 09.08.2007 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю, визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000112301/0/194 від 02.02.2005 р., видане Обухівською ОДПІ.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача посилається на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а саме неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Представники відповідача проти апеляційної скарги заперечують, вважаючи, що постанова адміністративного суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, та просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Прокуратура Київської області свого представника в судове засідання не направили, але була належним чином повідомлена, про що в справі є відповідні розписки і повідомлення.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем за результатами позапланової комплексної документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 10.09.2003 року по 30.09.2004 року та на підставі акту перевірки № 8/23-1/32641321 від 31.01.2005 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою було встановлено, що в період з 10.09.2003 року по 30.09.2004 року позивач здійснював перестрахування ризиків у перестраховика нерезидента ТОВ "Страховая компания "Авест-Классик", м. Москва (п. 3.1.1 акту перевірки, стор. 24). Перестрахування здійснювалось на підставі договору про пропорційне перестрахування № 61/07-04 від 14.06.2004 року, на виконання умов якого позивачем було перераховано на користь перестраховика перестрахові премії на загальну суму 90103484,50 грн..

Із вказаних сум перестрахових премій позивачем не сплачено податок на доходи нерезидента, що на думку відповідача, є порушенням п. 13.6 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (п. 3.1.3 акту перевірки, стор. 29).

Порядок оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначається ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 року в редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (далі - Закон № 334/94-ВР). Згідно пп. "и" п. 13.1 ст. 13 Закону № 334/94-ВР під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, внески та премії на страхування або

з

перестрахування ризиків в Україні (включаючи страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України.

Відповідно до п. 13.6. ст. 13 Закону № 334/94-ВР (в редакції, що діяла у періоді, за який проводилась перевірка) страховики (інші резиденти), які здійснюють виплати у межах договорів страхування або перестрахування ризиків (у тому числі страхування життя) на користь нерезидентів, зобов'язані оподатковувати суми такого страхування або перестрахування таким чином: а) при страхуванні або перестрахуванні ризику у страховиків та перестраховиків - нерезидентів, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України на підставі прилюдного оголошення рейтингів таких компаній, - за ставкою 0 відсотків; б) в інших випадках - за ставкою 15 відсотків від суми таких виплат за власний рахунок.

Суд враховує, що в справі є інформація Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 20.01.2005 року № 411/07-6 про те, що станом на 17.01.2005 року перестраховик-нерезидент ТОВ "Страховая компания "Авест-Классик" не знаходиться у списку прорейтингованих компаній(а.с.55 томі).

Виходячи з наведеного, відповідач дійшов висновку про те, що позивач при виплаті в межах договору перестрахування на користь ТОВ "Страховая компания "Авест-Классик" перестрахової премії у розмірі 90103484,50 грн. зобов'язаний був оподаткувати суму премії за ставкою 15 %, та визначив податкове зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 13515522,67 грн. - з розрахунку 90103484,50 грн. X 15 % (п. 3.1.3 акту перевірки, стор. 29).

Позивач проти такого висновку відповідача та визначення податкових зобов'язань заперечує, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем без урахування положень Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, підписаної 08.02.1995 року (далі - Угода), яка ратифікована Верховною Радою України згідно Закону України № 3 69/95-ВР від 16.10.1995 року та набрала чинності 03.08.1999 року.

Позивач зазначає, що порядок оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України регулюється окрім законів України про оподаткування також міжнародними договорами. Статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" № 1906-ІУ від 29.06.2004 року передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Статтею 19 Закону України "Про систему оподаткування" № 1251-XII від 25.06.1991 року встановлено, що, якщо міжнародним договором України, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору. Пунктом 18.1 ст. 18 Закону № 334/94-ВР передбачено, що, якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. З огляду на це, позивач вказує, що норми міжнародного договору мають пріоритет по відношенню до тих норм, які містять закони України про оподаткування.

Згідно ст. 2 Угоди вона поширюється на податки на доходи і майно, що стягуються відповідно до законодавства договірної держави, незалежно від способу їх стягнення. Податками на доход і майно в розумінні Угоди вважаються всі податки, що стягуються із загальної суми доходу та вартості майна або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого і нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати і інших винагород, сплачуваних будь-якою особою. Угода поширюється також на будь-які подібні або по суті аналогічні податки, які будуть стягуватись однією з договірних держав після дати підписання Угоди в доповнення або замість існуючих податків.

Порядок оподаткування доходів підприємств договірних держав із джерелом їх походження з іншої договірної держави визначений п. 1 ст. 7 Угоди, відповідно до якого "прибуток підприємства договірної держави оподатковується лише в цій договірній державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій договірній державі через розташоване в ній постійне представництво". Позивач посилається на те, що СК "Авест-Классик" (адреса: м. Москва, Луб'янський Проїзд, буд. 7, будівля №1) зареєстроване в Російській Федерації, провадить в Російській Федерації свою господарську діяльність, яка пов'язана із проведенням різних видів страхової діяльності, а також звітує та сплачує податки в Російській Федерації.

Позивач також зазначає, що механізм застосування звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначається Порядком звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 року № 470, відповідно до п. 4 якого підставою для звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. В матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії довідок, які підтверджують російське резиденство СК "Авест-Классик" у 2003, 2004 та 2005 роках та цілком відповідають по формі та змісту вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 470.

Виходячи з викладеного, позивач стверджує, що сплачуючи перестрахові премії на користь перестраховика, місцем резиденції якого є Російська Федерація, він не повинен був будь-яким чином оподатковувати такі виплати, оскільки оподаткування доходів та виплат на користь резидента Російської федерації з джерелом їх походження з України, в тому числі виплат, які здійснюються в межах договорів перестрахування, здійснюється нерезидентом за місцем його реєстрації.

Стосовно відсутності СК "Авест-Классик" у списку прорейтингованих компаній, позивач пояснює, що Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків не ставить принцип оподаткування доходів підприємств договірних держав в залежність від рейтингу їх надійності та не містить виключень для нерезидентів-перестраховиків, які таким рейтингам не відповідають. В силу положень Угоди оподаткування будь-яких доходів та виплат з джерелом їх походження з України, які здійснюються резидентами України на користь резидентів Російської Федерації, в тому числі в межах договорів перестрахування ризиків, здійснюється нерезидентом за місцем його реєстрації незалежно від рейтингу його фінансової надійності.

5                                                                                                      <

>"

Суд першої інстанції при. винесенні оскаржуваної постанови виходив з позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 22.02.2007 року, про те, що положення пункту 13.6 ст. 13 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо оподаткування страховиком за власний рахунок із сум страхування або перестрахування, які виплачуються нерезиденту, означає, що нерезидент отримує виплачений йому доход з джерелом походження з України в повному розмірі без утримання суми податку, тобто без оподаткування цього доходу в Україні, а відтак податок, який страховик-резидент зобов'язаний сплатити відповідно до зазначеного пункту за своєю сутністю не є податком з доходу нерезидента.

Дотримуючись приписів ч. 5 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи, суд першої інстанції вирішив, що оподаткування зазначеного вище доходу знаходиться поза межами регулювання Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та правомірність нарахування податкових зобов'язань.

Тому колегія судців прийшла до висновку, що податок, який був зобов'язаний сплатити позивач, не є податком з доходу нерезидента, і, відповідно, вважається податком на прибуток позивача, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що на позивача поширюються пільги, передбачені ч. 1 ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внасліцок Чорнобильської катастрофи" в частині звільнення від оподаткування.

Перестрахування ризиків та перерахування перестрахових премій на користь перестраховика здійснювалось позивачем у періоц серпня-вересня 2004 року. Місцем державної реєстрації позивача та провацження ним господарської ціяльності з 10.06.2004 р. є смт. Іванків (Київська обл.), що підтверцжується свідоцтвом про державну реєстрацію підприємства.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 106 від 23.07.1991 р. смт. Іванків Київської області входить до склацу зони гарантованого добровільного відселення.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внасліцок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, що ціяла цо 31.03.2005 року) піцприємства, об'єцнання і організації, розташовані в зоні гарантованого цобровільного віцселення, звільняються віл опоцаткування, крім платежів і відрахувань цо місцевих бюцжетів, крім сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену вартість з товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України, та крім сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену вартість із підакцизних товарів, що імпортуються.

Колегія судців притримуючись висновку Вищого ацміністративного суцу України про те, що поцаток, що сплачується страховиком за власний рахунок із сум перестрахування, які виплачуються нерезиденту, не є податком з цохоцу нерезидента, та вважати такий поцаток таким, що є поцатком на цохоци резицента, до позивача слід застосовувати норми ч. 1 ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині звільнення позивача від оподаткування.

Судом першої інстанції залишені поза увагою доводи позивача про те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 6.08.2004 р. № 17/251 задоволений позов ТДВ "Либідь" до ВАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" про спонукання до виконання дії. Судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено, що ТДВ "Либідь" має режим оподаткування відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та звільнене від сплати всіх загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), передбачених ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування", крім тих, що зазначені ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обов'язкове виконання рішення суду передбачене Конвенцією "Про захист прав та свобод людини", яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" від 17.07.1997 р.

Конвенція (ст. 6) гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади. Положення Конвенції є обов'язковими для виконання Україною.

Таким чином, рішення суду, що набуло законної сили, повинно бути виконане, а будь-які вказівки щодо його невиконання суперечать основним принципам права. У іншому разі буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є складовим принципу верховенства права, визнаного Україною на рівні Конституції. Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на визнання недійсними постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.11.2005 р. змін та доповнень до Статуту та Установчого договору ТДВ "Либідь", затверджених зборами засновників ТДВ "Либідь" 20.05.2004 р., та визнання недійсною реєстрації Іванівською районною державною адміністрацією Київської області змін та доповнень до Статуту та Установчого договору ТДВ "Либідь" за № 1694/629/201 від 10,06.2004 р., з наступних підстав.

Відповідно до ст. 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Дані державної реєстрації юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо інше не встановлено судовим рішенням. Таким чином, чинне законодавство не передбачає можливість скасування державної реєстрації змін до установчих документів підприємства з моменту їх реєстрації.

Скасування державної реєстрація таких змін можливе лише після постановлення відповідного рішення суду та на майбутнє.................... ,   ,;..      ...........

Станом на 10.06.2004 р. місцем державної реєстрації позивача та провадження ним господарської діяльності було смт. Іванків (Київська обл.), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію підприємства. Відомості про зазначене місцезнаходження внесені в установленому порядку до Єдиного державного реєстру та вважалися достовірними у період з 10.06.2004 р. до моменту внесення державним реєстратором запису щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів на підставі рішення суду.                            ..,    ...... Сам факт визнання недійсними змін до установчих документів та скасування державної реєстрації таких змін підприємства не спричиняє недійсності юридично значимих дій суб'єкта господарювання, вчинених до моменту такого скасування. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач у періоді, який перевірявся, був звільнений від сплати податку на прибуток з доходів отриманих від провадження господарської діяльності, як особа, яка користувалася пільговим режим оподаткування згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи". За таких обставин визначення відповідачем податкових зобов'язань позивачу є неправомірним, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскаржуване податкове повідомлення-рішення - визнанню недійсним. Враховуючи викладене, колегія судців дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята при неповному з'ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповіцності висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказане в силу ст. 202 Коцексу ацміністративного суцочинства України є піцставою цля скасування постанови сулу першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі. Керуючись ст.ст.161, 163, 198, 200, 202, 205, 207 Коцексу ацміністративного суцочинства України, апеляційний сул

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з цоцатковою віцповіцальністю "Либіць"- задовольнити.

Скасувати постанову Господарського суду Київської області віл 09.08.2007 року у справі № 33/5-05/18 за позовом Товариства з доцатковою відповідальністю "Либіць" цо Обухівської об'єцнаної державної податкової інспекції.

Ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з додатковою відповідальністю "Либідь" до Обухівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області.-задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000112301/0/194 від

02.02.2005 року, видане Обухівською об'єднаною державною податковою інспекцією у Київській області.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.

Головуючий:

Судді: