Постанова № 17905483, 31.08.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2011 р. Справа № 5024/333/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіВ.М.Палій,

суддіО.В.Білошкап,

суддіІ.М.Васищака,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Райффайзен Лізинг Аваль"

на рішення господарського суду Херсонської області від 13.04.2011р. та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р.

у справі №5024/333/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"

до Державного підприємства Дослідного господарства "Каховське"

про стягнення 353 167,25 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність у справі,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Державного підприємства Дослідного господарства "Каховське" і просило суд стягнути з останнього 353 167,25 грн. боргу.

До ухвалення рішення по суті заявлених вимог позивач уточнив позовні вимоги і просить суд стягнути з відповідача 261 567,25 грн. заборгованості та припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 91 600,0 грн. (а.с.30 т.1).

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача зобов'язання сплатити позивачу передбачені пунктом 10.3.2 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком №4 до укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №L2845-09/08 від 07.08.2008р., платежі у зв'язку з достроковим припиненням договору.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на ненадання позивачем належних доказів в обґрунтування своїх вимог.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.04.2011р. (суддя Клепай З.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р. (головуючий, суддя Михайлов М.В., судді Ярош А.І., Журавльов О.О.), у задоволенні позову відмовлено з мотивів не доведеності позивачем наявності належних підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача 261 567,25 грн. заборгованості та припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 91600,0 грн.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що між сторонами укладено договір фінансового лізингу №L2845-09/08 від 07.08.2008р. за умовами якого, позивач на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в специфікації (додаток №2 до договору), а відповідач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

На виконання умов цього договору позивач придбав предмет лізингу диско лапову борону Gregire 0 Beasson DXRV 11666-56, вартістю 805 616,36 грн. та за актом приймання-передачі від 12.09.2008р. передав її у тимчасове володіння відповідачу.

Відповідно до ст.ст.7, 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Пунктом 6.1.2 договору передбачено, що позивач має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у відповідача предмет лізингу у безспірному порядку у випадку, зокрема, якщо останній не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до п.10.2.1 Загальних умов фінансового лізингу, договір достроково припиняється у останній день місяця, в якому має місце направлення позивачем відповідачу письмового повідомлення про прийняття позивачем рішення про дострокове припинення договору з підстав, визначених розділом 6 договору.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 3 ст.651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Отже в силу положень закону та умов договору, договір фінансового лізингу може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення лізингодавцем одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

Тому доводи судів про те, що дострокове припинення договору здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, є помилковими.

У зв'язку з порушенням відповідачем свого зобов`зання щодо сплати поточних лізингових платежів позивач листом від 13.03.2009р. повідомив відповідача про відмову від договору з 31.03.2009р. та вимагав повернути предмет лізингу (а.с.35-36 т.1).

На підставі ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг" 20.03.2009р. нотаріусом вчинено виконавчий напис (а.с.123 т.1), стягнення за яким провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Проте відповідач у добровільному порядку повернув предмет лізингу, про що сторонами складено акт вилучення предмету лізингу від 03.04.2009р. (а.с.43 т.1).

При цьому посилання судів на відсутність у позивача підстав для отримання виконавчого напису нотаріуса до закінчення терміну дії договору 31.03.2009р., колегія суддів вважає помилковим, оскільки Закон України "Про фінансовий лізинг" визначає, що правовою підставою отримання лізингодавцем виконавчого напису нотаріуса є наявність прострочення сплати лізингових платежів більше 30 днів, що мало місце у даному випадку. Тобто Закон не пов'язує настання у позивача зазначеного права зі строком дії договору. Наведене спростовує висновок судів про відсутність у позивача підстав для стягнення з відповідача 2002,0 грн. за вчинення виконавчого напису на договорі, включених до нарахованих позивачем платежів.

Відповідно до ст.ст.628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктами 6.4, 6.5 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору всі витрати, пов'язані з вилученням предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок відповідача або відшкодовуються позивачу відповідачем у повному обсязі; після вилучення та реалізації предмета лізингу позивач у 30 (тридцяти денний) строк перераховує відповідачу грошові кошти, отримані від реалізації такого предмета лізингу за вирахуванням заборгованості відповідача, якщо така є, та витрат, визначених п.6.4. договору.

Пунктом 10.3.2 Загальних умов фінансового лізингу передбачено, що у разі дострокового припинення договору відповідач зобов'язаний сплатити позивачу такі платежі:

- комісію позивача за дострокове припинення договору фінансового лізингу у розмірі 2% від суми непогашеної вартості предмета лізингу, визначеної за правилами ч.5 п.п.10.3.2. Загальних умов;

- нараховані за договором штрафні санкції (штраф, пеня);

- суми, які відшкодовують витрати позивача та не були сплачені відповідачем;

- заборгованість по поточних лізингових платежах та нарахованих штрафних санкціях;

- суму непогашеної вартості предмета лізингу, зазначену в графіку для лізингового періоду, в якому має місце дострокове припинення договору, та змінену за визначеними в договорі та додатках до нього (Загальні умови, Графік) правилами.

Матеріалами справи доведено, що відповідно до укладеного між позивачем та СТОВ "Черепинське" договору купівлі-продажу від 24.06.2010р., сума від реалізації вилученого у відповідача предмету лізингу становить 730 000,0 грн. (а.с.108-111 т.1).

У той же час, зобов'язання відповідача зі сплати позивачу нарахованих на підставі пункту 10.3.2 Загальних умов фінансового лізингу платежів у зв'язку з достроковим припиненням договору внаслідок неналежного його виконання відповідачем, становить 991 567,25 грн.

Враховуючи, що отримана позивачем від реалізації вилученого у відповідача предмету лізингу сума 730 000,0 грн. не погасила існуючу у останнього заборгованість за договором, позивач, з врахуванням уточнення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 261 567,25 грн. боргу.

Між тим, суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що на виконання умов п.6.5. договору позивач мав перерахувати саме відповідачу отримані від реалізації предмету лізингу грошові кошти. Однак суди не врахували, що за умовами договору перерахуванню відповідачу підлягають лише ті грошові кошти, які залишаться після вирахування заборгованості відповідача перед позивачем. Суди безпідставно не звернули уваги на той факт, що отриманих позивачем від продажу предмету лізингу грошових коштів не вистачило навіть для покриття боргу відповідача.

Посилання судів на неналежну реалізацію позивачем вилученої сільгосптехніки, а саме тривале її зберігання, транспортування на далеку відстань та тривалий продаж, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зазначені обставини у будь-якому випадку не звільняють відповідача від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.

Також колегія суддів звертає увагу на ненадання судами належної правової оцінки доводам позивача про те, що відповідно до рахунку-фактури від 19.05.2009р. (а.с.18 т.1) оціночна реалізаційна вартість предмету лізингу становить 638 400,0 грн., а зазначена позивачем в уточненнях позовних вимог сума 1 680 000,0 грн., є помилковою та не підтверджується жодним доказом. На підтвердження правдивості тверджень позивача свідчить і вказана безпосередньо у договорі вартість предмету лізингу 805616,36 грн., яка не може збільшитися вдвічі після його використання.

Відмовляючи у задоволенні позову, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не встановили факт належного виконання відповідачем свого зобов'язання за договором щодо сплати позивачу платежів, нарахованих внаслідок припинення договору, та відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем, у зв'язку з чим передчасно звільнили його від відповідальності за даним позовом.

Враховуючи, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій неповно та не всебічно дослідили усі обставини справи, не дали їм належну правову оцінку, дійшли неправильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, ухвалені у справі рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від 13.04.2011р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р. у справі №5024/333/2011 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий, суддяВ.М.Палій

СуддяО.В.Білошкап

СуддяІ.М.Васищак