Рішення № 17886105, 29.08.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" серпня 2011 р. Справа № 21/5007/65/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1 - довіреність від 11.04.11р.;

від відповідача ОСОБА_2. - довіреність від 01.02.11р.

розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс-ОН" (м.Житомир) <В особі(назва) >

до Публічного акціонерного товариства "Обласний торговий центр" (м.Житомир)

про визнання недійсною окремої частини правочину

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним п.5.3.4. додаткового договору №1 до договору оренди №1/006-10 від 28.12.10р., укладеного з відповідачем.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні подав письмові заперечення на позовну заяву, згідно яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с. 41-42).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.10р. між ПАТ "Обласний торговий центр" (орендодавець, відповідач) та ТОВ "Шанс-ОН" (орендар, позивач) був укладений Додатковий договір №1 до договору оренди №1/006-10 від 28.12.10р. ( а.с.9-13).

Згідно п.1.1. Додаткового договору, орендодавець надає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (в оренду) частину площі для встановлення залізобетонної конструкції з метою розміщення на ній рекламної інформації (надалі - Об'єкт оренди), який розташований на території, що прилягає до будинку Торгового центру за адресою: 10008, м. Житомир, майдан Житній ринок, 1 (п.1.2. Договору).

Загальна площа об'єкта оренди становить 6 (шість) метрів квадратних (п.1.3. Договору).

Відповідно до п.6.1. Додаткового договору, останній набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2011 року.

Згідно акту приймання-передачі від 01.01.11р., вказаний об'єкт оренди був переданий від орендодавця до орендаря (а.с.14).

Як вказує позивач у позовній заяві, ним отримано від відповідача лист за №77 від 03.06.11р., яким ПАТ "Обласний торговий центр" повідомляє про дострокове припинення дії Договору, посилаючись на п.5.3.4. Договору, що передбачає дострокове припинення орендодавцем дії Договору в односторонньому порядку за умови попередження орендаря у письмовій формі за 30 (тридцять) календарних днів до дати припинення.

Позивач вважає, що пункт 3.4. Договору, на який здійснено посилання у вказаному листі, суперечить законодавству України, а саме ст. 291 ГК та ст. 781-783 ЦК України, і має бути визнаний недійсним, як окрема частина правочину відповідно до ст.217 Цивільного кодексу України.

Згідно письмових заперечень на позовну заяву (а.с.41-42), відповідач вважає, що сторони мають право самостійно визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення. Посилаючись на ст. 188 ГК України, зазначає, що законодавець надає право сторонам договору, в тому числі і договору найму (оренди) передбачити дострокове одностороннє (припинення) розірвання такого правочину. Вказує, що ст. 291 ГК України визначає вичерпний перелік підстав припинення договору оренди, але вказана норма жодним чином не забороняє сторонам визначати на власний розсуд додаткові підстави дострокового припинення договору оренди. До того ж пункт 5.2.2. спірного договору надає орендарю аналогічне право виступати з ініціативою щодо розірвання Договору, тому вважає, що вказаний правочин є справедливим та жодним чином не порушує вимог чинного законодавства України. Зазначає, що прямої заборони передбачити окремий порядок розірвання договорів оренди чинні нормативно-правові акти не містять, тому Додаткова угода №1 до Договору оренди №1/006-10 від 28.12.10р. жодним чином не суперечить вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, отже п.5.3.4. не може бути визнаний недійсним в порядку ст. 215 ЦУ України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, обравши спосіб захисту, передбачений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Так, згідно позовної заяви, позивач просить визнати недійсною частину правочину, а саме п.5.3.4. Додаткового Договору №1 до Договору оренди №1/006-10 від 28.12.10р.

У відповідності до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Тобто, із вказаної статті вбачається, що однією з ознак договору найму є його строковість, що відображено і в пункті 3.1. та 6.1. Додаткового договору від 28.12.10р. №1, згідно якого останній діє до 31.12.2011 року.

Однак, листом №77 від 03.06.11р. позивач, посилаючись на п.5.3.4. Договору повідомив відповідача про дострокове припинення дії Договору в односторонньому порядку з 04.07.2011 року.

Одним з найголовніших принципів цивільного права є забезпечення стабільності договору, що закріплено ч.3 ст. 651 ЦК, яка забороняє односторонню відмову від договору, за виключенням випадків, передбачених законом або договором. Розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Вказане також передбачено статтею 188 ГК України, згідно якої, зокрема, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Слід зазначити, що частина 1 статті 291 Господарського кодексу України передбачає, що одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Частина другої вказаної статті передбачає випадки припинення договору оренди:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- викупу (приватизації) об'єкта оренди;

- ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря;

- загибелі (знищення) об'єкта оренди.

За ч.3 ст.291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Стаття 781 ЦК України передбачає лише два випадки припинення договору найму:

- у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом;

- у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Стаття 782 ЦК України передбачає право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Тобто, вказана стаття ЦК України містить виняткові та спеціальні по відношенню до договору найму приписи, які надають право наймодавцю, саме за вказаних у ст. 782 ЦК України обставин, в односторонньому порядку відмовитися від договору.

Статтею 783 ЦК передбачені підстави розірвання договору найму на вимогу наймодавця. Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Слід вказати, що умовами Договору, зокрема, п.6.3 сторони погодили, що Договір може бути припинений в односторонньому порядку через 10 (десять) робочих днів після направлення відповідного письмового повідомлення орендодавця орендарю, без поверненян орендарю сплачених орендодавцю грошових коштів - забезпечення (п.4.5 цього Договору) у випадках, якщо:

- орендар використовує об'єкт оренди для здійснення інших видів діяльності, ніж визначені сторонами в Договорі;

- орендар передав об'єкт оренди в подальшому в суборенду без письмового погодження з орендодавцем.

У відповідності до п. 6.4 Договору, у випадку прострочення оплати орендарем будь-яких платежів по даному договору більш ніж на 30 (тридцять ) календарних днів підряд, дія Договору припиняється в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця...

При цьому оспорюваним пунктом 5.4.3 Договору передбачено право орендодавця достроково припинити дію цього Договору в односторонньому порядку за умови попередження орендаря у письмовій формі за 30 (тридцять) календарних днів до дати припинення, без зазначення підстав для цього.

Слід зазначити, що відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи позов, вказав, що ст. 291 ГК України, жодним чином не забороняє сторонам визначити на власний розсуд додаткові підстави дострокового припинення договору оренди, тобто також вказав на необхідність визначення таких підстав, яких п. 5.4.3 Договору не містить.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що пункт 5.3.4. Договору, порушує саме права орендаря, як титульного володільця орендованої речі, оскільки передбачає право орендодавця достроково припинити дію Договору в односторонньому порядку без настання факту будь-якого порушення орендарем умов договору, чи настання інших підстав для припинення Договору, що суперечить чинному законодавству України, зокрема, ст. ст.781, 782 ЦК України та ст.291 ГК України.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦК України).

Разом з тим, згідно частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 217 ЦК України вказує, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Проаналізувавши вимоги чинного законодавства, зміст визначених сторонами умов Договору, суд дійшов висновку, що оспорюваний пункт Договору не визначає істотні умови останнього, тому визнання його недійсним не може спричинити недійсність правочину.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов обгрунтований, заявлений відповідно до вимог чинного законодавства та підлягає задоволенню.

Судові витрати, у відповідності зі ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 32, 33, 34, 43, 49, 68, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним пункт 5.3.4. Додаткового договору №1 до договору оренди №1/006-10 від 28 грудня 2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Обласний торговий центр" (10008, Житомирська обл., м. Житомир, майдан Житній ринок, 1, код 13572598) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шанс-ОН" (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Лесі Українки, 48, код 20419847).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Обласний торговий центр" (10008, Житомирська обл., м. Житомир, майдан Житній ринок, 1, код 13572598)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс-ОН" (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Лесі Українки, 48, код 20419847):

- 85,00грн. державного мита;

- 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4 . Скасувати забезпечення позову, вжите згідно ухвали суду від 29.07.11р.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Повне рішення складено 30 серпня 2011 року.

1-до справи; 2,3-сторонам. <Поле для текста >