Рішення № 17886096, 30.08.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.08.11р.Справа № 17/5005/8501/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод гранульованих кормів", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринослав-агро", м. Дніпропетровськ

про стягнення 1390168,08 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: Саранчук М.М., директор, наказ № 1 від 19.04.08р., паспорт серії НОМЕР_1 виданий 19.04.96р.;

від відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод гранульованих кормів" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з "Катеринослав-агро" (далі - відповідач) суму 1092148,15 грн. основного боргу, 155628,64 грн. пені, 112871,50 грн. інфляційних, 29519,79 грн. 3% річних, а всього суму 1390168,08 грн. заборгованості за порушення виконання зобовязань по договору № 41/1 від 01.02.10р.

Відповідач не забезпечив присутність повноважного представника в призначеному судовому засіданні. Відзив на позов та документи на вимогу суду не надав. Про час та дату розгляду спору повідомлений належним чином, свідченням чого є документи долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 11.08.11р. по 18.08.11р., згідно ст. 77 ГПК України.

Суд вважає можливим розглянути спір за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та дату розгляду спору належно, а в матеріалах справи достатньо необхідних господарському суду документів для прийняття правомірного та обґрунтованого рішення.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України, а також оригіналами документів наданими позивачем для огляду у судовому засіданні.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

01.02.2010 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено договір № 41/1 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобовязався поставити товар в термін, визначений цим Договором, згідно замовлення покупця, яке є невід'ємною частиною цієї угоди, а останній, в свою чергу, прийняти і оплатити товар на умовах визначених Договором.

У відповідності п. 1.2 Договору найменування, кількість і ціна товару, обумовлюється в специфікації додатковій угоді до Договору, яка є невід'ємною частиною цієї угоди.

Покупець проводить оплату за поставлений товар позивачем на протязі 30-ти банківських днів з дати поставки товару, згідно прийнятої ваги або іншим способом, за домовленістю сторін (п. 2.3 Договору та п. 4 додатку № 1 до Договору).

Вивчивши документи долучені до матеріалів справи господарський суд зазначає, що на виконання умов Договору постачальник належним чином у період з 01.02.10р. по 01.08.10р. поставив покупцю товар належної якості та в замовленій кількості на загальну суму 1092147,33 грн., який був прийнятий покупцем, що підтверджується наявними в матеріалах справи двохсторонніми видатковими накладними (а. с. 30-35) та актами приймання-передачі (а.с. 36-41).

Відповідач в порушення вимог Договору свої зобовязання по повній та своєчасній оплаті не виконав, у звязку з чим виникла заборгованість в сумі 1092147,33 грн., а не як зазначає позивач в розмірі 1092148,15 грн., тому в решті заявленої суми основного боргу господарський суд відмовляє за безпідставністю.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівліпродажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на умови Договору щодо строку оплати поставленного товару, строк оплати поставленої вартості спірної продукції, є таким, що настав.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати спірної зменшеної суми основної заборгованості, обставин наведених позивачем в обґрунтування цих позовних вимог так і не спростував.

Між тим, крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача суму 155628,64 грн. пені, 112871,50 грн. інфляційних, 29519,79 грн. 3% річних.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобовязань по оплаті вартості поставленого товару, покупець сплачує постачальнику неустойку (штраф/пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування неустойки від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання своїх зобовязань у відповідності з умовами цієї угоди. Пеня сплачується за весь строк прострочення грошового зобовязання.

Проте, у попередньому судовому засіданні представник відповідача в усному порядку просив суд застосувати вимоги ст. 232 Господарського кодексу України та стягнути з нього розмір пені за 182 дні, а не за весь період прострочення.

Однак, суд вважає назване вище клопотання представника відповідача безпідставним та необґрунтованим, з огляду на наступне.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). А у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У частині четвертій статті 231 ГК України зазначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Приписи ч. 6 ст. 231 ГК України вказують, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно положень ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, зазначений вид забезпечення виконання зобовязань є спеціальним заходом майнового характеру, який стимулює належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора.

В силу положень ч. 2 п. 2. ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

За умовами ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що в договорі за взаємною згодою сторін передбачено стягнення пені за весь термін прострочення, а також перевіривши розрахунки позивача за допомогою нормативно-довідкових таблиць системи "Законодавство" господарським судом встановлено, що до примусового стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 155506,58 грн. пені за період з 16.03.10р. по 07.06.11р., а в решті нарахувань суд відмовляє за безпідставністю.

В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування інфляційних та 3% річних господарський суд задовольняє їх частково, а саме за період з квітня 2010 року по квітень 2011 року суму 111541,78 грн. інфляційних, а також за період з 16.03.10р. по 07.06.11р. суму 29519,74 грн. 3% річних, тоді як в решті нарахувань відмовляє за безпідставністю.

Статтями 33, 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Викладене є підставою для часткового задоволення позову.

Згідно ст. 49 ГПК України, сплата судових витрат покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 75, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринослав-агро" (49000, м. Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, 72/9; ЄДРПОУ 34315649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод гранульованих кормів" (49127, м. Дніпропетровськ, вул. Виробнича, 3; ЄДРПОУ 35863598) суму 1092147,33 грн. (один мільйон девяносто дві тисячі сто сорок сім грн. 33 коп.) основного боргу, 155506,58 грн. (сто пятдесят пять тисяч пятсот шість грн. 58 коп.) пені, 29519,74 грн. (двадцять девять тисяч пятсот девятнадцять грн. 74 коп.) 3% річних, 111541,78 грн. (сто одинадцять тисяч пятсот сорок одна грн. 78 коп.) інфляційних, 13887,15 грн. (тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім грн. 15 коп.) державного мита, 235,75 грн. (двісті тридцять пять грн. 75 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Рішення підписано ___