Рішення № 17884552, 25.08.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.11 Справа № 8/120/2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибюторська компанія "Європа"", м. Бориспіль Київської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Браво-Схід", м. Сєвєродонецьк Луганської області, -

про стягнення 89625 грн. 42 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача ОСОБА_1. представник, - довіреність № б/н від 07.07.11;

від відповідача представник не зявився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 89625,42 грн., з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору позички, укладеного між сторонами в усній формі, предметом якого визначено право безоплатного користування відповідача морозильниками у кількості 54 штуки, переданих йому позивачем на підставі акту приймання-передачі (постановки) обладнання в оренду №СБФнц168 від 31.07.08 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 08.08.11 року до 25.08.11 року у звязку з неявкою відповідача.

До початку судового засідання 25.08.11 року позивач подав клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами. яке судом задоволено.

У судовому засіданні він свої вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату. час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;68).

Так, судом на юридичну адресу відповідача (місто Сєвєродонецьк, вул. Менделєєва, 1 Луганської області), що підтверджується довідкою з ЄДР №10724864 від 04.08.11 року (а.с.50-51), - 25.07.11 року (а.с.1) та 09.08.11 року (а.с.68) були спрямовані ухвали про порушення провадження по справі та про відкладення її розгляду.

Оператор поштового звязку кожне з цих поштових відправлень повернув на адресу суду, з доданням довідок "за вказаною адресою не проживає" (а.с.46-49; та ін.).

З огляду на викладене суд керується приписами ч. 1 ст. 64 ГПК України та підпунктом 3.6 пункту 3 розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року №02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві; у разі відсутності сторін за адресою, вказаною у ЄДР, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена належним чином.

Позивач не заперечив проти розгляду справи по суті за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.4-3,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,36,43,64 та 75 ГПК України, - суд вважає, що спір підлягає вирішенню по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Договірні правовідносини між сторонами по справі відсутні.

З обставин справи вбачається, що відпуск товарно-матеріальних цінностей мав місце на підставі усної домовленості, досягнутої між позивачем та відповідачем.

З наданих до справи доказів вбачається, що 31.07.08 року позивач на підставі акту приймання-передачі (постановки) обладнання №СБФнц-0168 передав, а відповідач прийняв у безоплатне користування (а.с.2-6;42) 54 найменування холодильного обладнання морозильників моделі:

D300DF у кількості 24 штуки;

D400DF у кількості 20 штук;

D500DF у кількості 10 штук,

що підтверджується підписами повноважних представників сторін, скріплених печатками останніх (а.с.13-25).

Домовленості про термін користування та повернення цього обладнання сторони не досягли, а тому 24.06.11 року за вих. №75 позивач спрямував на юридичну адресу відповідача вимогу про повернення обладнання, зажадавши його повернення у семиденний термін (а.с.42-44).

З часу спрямування вимоги до дня звернення позивача до суду - 20.07.11 року (а.с.2-6) сплинуло 26 днів, що з урахуванням часу поштового пробігу (3-5 днів) свідчить про те, що час виконання відповідачем вимоги відповідача є таким, що настав, а договір таким, що припинений, починаючи з 30.06.11 року (через 5 днів після 24.06.11 року).

З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач станом на 20.07.11 року не повернув обладнання, що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду, при цьому він просить стягнути залишкову вартість спірного майна у сумі 89625,46 грн. (а.с.26-27), у тому числі морозильників:

D300DF у кількості 24 штуки на суму 38823,36 грн.;

D400DF у кількості 20 штук на суму 33194,60 грн.;

D500DF у кількості 10 штук на суму 18147,50 грн., - посилаючись на те, що відповідач не повернув йому спірне майно на вказану суму.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Однією з засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ)).

Статтею 6 ЦКУ встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1-2 ст. 202 ЦКУ). Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 203 Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦКУ визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинним ЦКУ встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

А згідно частинам 1-2 ст. 206 ЦКУ усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Укладення у спрощений спосіб договору за обставин, яке має місце по цій справі, не суперечить правилу пункту 1 ст. 208 Цивільного кодексу, згідно якому у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Таким чином, з обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що сторони за цим спором НЕ порушили жодної з вищеперелічених вимог чинного законодавства та уклали договір у спрощений спосіб, тобто у спосіб, ними обраний, встановили між собою правовідносини, які є предметом розгляду по цій справі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (частина 1 ст. 626 ЦКУ), - тобто, уклавши його в усній формі, сторони набули низку прав та зобовязань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон ст.525 ЦКУ не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно наявним доказам, сторони встановили термін сплати відповідачем вартості отриманого товару.

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, як на це прямо вказує позивач, належать до позички, оскільки відповідач переданим йому обладнанням користувався безоплатно, але з обовязком повернути майно на вимогу позивача.

Статтею 827 Цивільного кодексу встановлено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

З обставин справи вбачається, що сторони не дотрималися приписів частини 2 ст. 828 ЦКУ, згідно якій договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі, - проте, вирішуючи цей спір, суд виходить з того, що відповідач позов не спростував та не оспорив, у т.ч. не оспорив сам факт та підстави передачі йому спірного майна.

В силу ст. 831 Кодексу, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.

За приписами пункту 3 частини 2 ст. 833 ЦКУ користувач зобовязаний повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Згідно ст. 834 ЦКУ позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; річ самочинно передана у користування іншій особі; в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

У судовому засіданні позивач пояснив, що передане відповідачу майно стало потрібним йому самому.

Статтею 836 Цивільного кодексу визначено, що якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Отже, дії позивача узгоджуються з приписами чинного законодавства щодо договору позички.

Відповідно до стаття 22 ЦКУ особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За загальним правилом (частини 1-2 статті 1166 Цивільного кодексу) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, суд покладає судові витрати на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,22,509,525,526,530,610-612, 614,623,827,831,833,1166 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,43,44, 47-1,49,75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Браво-Схід", ідентифікаційний код 34988608, яке зареєстровано за юридичною адресою: місто Сєвєродонецьк, вул. Менделєєва, 1 Луганської області, знаходиться за адресою: смт Володарське, вул. Пушкіна, 9 Донецької області - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибюторська компанія "Європа"", ідентифікаційний код 34977088, яке знадиться за адресою: місто Бориспіль, вул. Привокзальна, 21 Київської області, - збитки у сумі 89625 (вісімдесят девять тисяч шістсот двадцять пять) грн. 42 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 896 (вісімсот девяносто шість) грн. 26 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 25.08.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 серпня 2011 року.

Суддя А.П.Середа