Рішення № 17871702, 20.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/19320.07.11 За позовом Публічного акціонерного товариства “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”

До Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГ-ЛТД»

Про стягнення 7931, 63 грн.

Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1., дов. № Д07/2011/04/22-28 від 22.04.2011 р.

Від відповідача: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передано позов Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”, яка змінила назву на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Товариства з обмеженою відповідальністю “КИЇВТОРГ-ЛТД” про стягнення 6705, 47 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 569, 70 грн. інфляційної складової боргу, 132, 47 грн. трьох відсотків річних та 523, 99 грн. пені у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором на постачання електричної енергії № 3072147 від 29.07.2010 р.

Ухвалою суду від 27.05.2011 р. було порушено провадження у даній справі № 37/193 та призначено її розгляд на 04.07.2011 р., зобовязано сторін надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні 04.07.2011 р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали суду від 16.05.2011 р. надав витребувані судом документи та повідомив про зміну його найменування з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”на Публічне акціонерне товариство “Київенерго”, що підтверджується доданими позивачем до позовної заяви копіями статутних документів та довідки з органів статистики про включення Публічного акціонерного товариства “Київенерго” до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, оригінали яких були надані представником позивача у судовому засіданні.

Представник відповідача у призначене судове засідання не зявився, відзиву на позов не надав, про причини неявки суду не повідомив, хоча про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її судового розгляду, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернені органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній””і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи наведене, у звязку з незявленням представника відповідача у призначене судове засідання та невиконанням ним вимог ухвали суду від 27.05.2011 р., що перешкоджає вирішенню спору у даному судовому засіданні, розгляд справи був відкладений до 20.07.2011 р.

У судовому засіданні 20.07.2011 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у призначене судове засідання повторно не зявився, відзиву на позов не надав, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, зважаючи на те, що представник позивача не заперечує проти вирішення справи без участі представника відповідача, а також приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду спору по суті, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГ-ЛТД»(споживач) був укладений договір №3072147 від 29.07.2010р. про тимчасове постачання електричної енергії, відповідно до пункту 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невідємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невідємною частиною.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з пунктом 1 додатку 2 до цього договору, розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 10 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця. При розрахунках за фактично спожиту електроенергію поняття «розрахунковий період» та «календарний місяць»вважаються прирівняними.

У відповідності до пункту 2 вказаного додатку 2 до договору, споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати.

Згідно з пунктом 2.1. додатку 2 до договору попередня оплата здійснюється до 13 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі повної вартості договірної величини споживання електричної енергії згідно з додатком до договору «Обсяги постачання електричної енергії Споживачу та субспоживачам». Споживач протягом перших трьох днів поточного розрахункового періоду здійснює платіж за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні в наступному розрахунковому періоді за тарифами, які діють на день здійснення платежу.

Позивач пояснив суду, що ним належним чином виконувалися зобовязання за договором №3072147 від 29.07.2010 р., тоді як відповідач здійснив за спожиту електричну енергію розрахунок частково.

З наданих суду документів вбачається, що за період з 01.09.2010 р. до 30.11.2010 р. відповідачем було спожито електричної енергії на загальну суму 12574, 39 грн., що підтверджується наданими суду актами контрольного огляду розрахункових точок обліку споживача на 01.10.2010 р. та 10.12.2010 р., рахунки-розшифровки за спірний період, акти приймання-передачі товарної продукції за спірний період.

За таких обставин Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», яка змінила назву на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГ-ЛТД»6705, 47 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 569, 70 грн. інфляційної складової боргу, 132, 47 грн. трьох відсотків річних та 523, 99 грн. пені у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором на постачання електричної енергії № 3072147 від 29.07.2010 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ході судового розгляду справи судом було встановлено, що за період з 01.09.2010 р. до 30.11.2010 р. відповідачем було спожито електричної енергії на загальну суму 12574, 39 грн., що підтверджується наданими суду актами контрольного огляду розрахункових точок обліку споживача на 01.10.2010 р. та 10.12.2010 р., рахунки-розшифровки за спірний період, акти приймання-передачі товарної продукції за спірний період, а оплачено відповідачем лише на суму 4402, 28 грн. Зобовязання щодо оплати товару на решту суми 6705, 47 грн. відповідач належним чином не виконав, незважаючи на те, що строк виконання цих зобовязань настав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 6705, 47 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобовязань, то позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГ-ЛТД»6705, 47 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію за договором №3072147 від 29.07.2010 р. визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Публічне акціонерне товариство «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також стягнути з відповідача 569, 70 грн. інфляційної складової боргу за період з жовтня 2010 року до квітня 2011 року включно та 132, 47 грн. річних процентів за період з 01.10.2010 р. до 31.05.2011 р. у звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором №3072147 від 29.07.2010 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У відповідності до наданого позивачем розрахунку, який був перевірений судом, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 569, 70 грн. інфляційної складової боргу за період з жовтня 2010 року до квітня 2011 року включно та 132, 47 грн. річних процентів за період з 01.10.2010 р. до 31.05.2011 р. у звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором №3072147 від 29.07.2010 р.

Також позивач просить стягнути з відповідача 523, 99 грн. пені у звязку з порушенням зобовязання щодо оплати спожитої активної електричної енергії.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У відповідності до пункту 4.2.1. договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3. 2.3.4. цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Приймаючи до уваги викладене, за розрахунком позивача, перевіреним судом, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 523, 99 грн. пені, розрахованої із застосуванням подвійної облікової ставки, у звязку з порушенням зобовязання щодо оплати спожитої активної електричної енергії.

Враховуючи наведене, позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»підлягає задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВТОРГ-ЛТД»(пр-т Гагаріна, 4, кв. 9 м. Київ, 02105, ідентифікаційний код 36521181) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(пл. І. Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00131305) 6705 (шість тисяч сімсот пять) грн. 47 коп. основного боргу за спожиту активну енергію, 569 (пятсот шістдесят девять) грн. 70 коп. інфляційної складової боргу, 132 (сто тридцять дві) грн. 47 коп. трьох відсотків річних, 523 (пятсот двадцять три) грн. 99 коп. пені, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4.Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Гавриловська І.О.

Повне рішення складено

25.07.2011