Рішення № 17868519, 15.08.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2011 р. Справа № 5023/4202/11

вх. № 4202/11

Суддя господарського суду Жиляєв Є.М.

при секретарі судовогозасідання Васильєва К.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 30.06.2011 року

відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 30.06.2011 року

розглянувши справу за позовом ПП "Дальнобійник", м. Київ

до ПП "ХТЛ Плюс", м. Харків

про стягнення 30079,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернуся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про стягнення 30079,30 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов'язків за договором з перевізником № Б/Н від 16 листопада 2010 року, з урахуванням чого просить суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 28164,71 грн., 3 % річних в розмірі 361,00 грн. та індекс інфляції в розмірі 1553,60 грн., разом з вищевикладеним позивач просить суд застосувати заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, що належать відповідачу. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 червня 2011 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 5023/4202/11 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 04 липня 2011 року об 11:30.

В судовому засіданні 04 липня 2011 року оголошено перерву до 25 липня 2011 року до 15:00, відповідно до ст. 77 ГПК України.

25 липня 2011 року розгляд справи було продовжено.

В призначене засідання суду 25 липня 2011 року позивач з'явився, до матеріалів справи надав клопотання про витребування доказів (вх.№3239), відповідно до якого просить суд витребувати у відповідача оригінали: акту здачі-приймання робіт № ОУ-17/1 від 23.11.2010 року, договору та заявки № 777 від 16.11.2010 року. Також позивачем надані: клопотання про продовження строку розгляду справи № 5023/4202/11 (вх.№18229) та додаткові документи, які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

В призначене засідання суду 25 липня 2011 року відповідач з'явився, проти позову заперечує, в обґрунтування своїх заперечень, до матеріалів справи надав відзив на позовну заяву (вх. № 18231).

Ухвалою суду від 25 липня 2011 року в задоволенні клопотання про забезпечення позову позивачу відмовлено, клопотання про продовження строку розгляду справи № 5023/4202/11 задоволено, строк розгляду справи продовжено на 15 днів, до 14 серпня 2011 року, в зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 08 серпня 2011 року.

08 серпня 2011 року в судовому засіданні оголошено перерву до 15 серпня 2011 року, відповідно до приписів ст. 77 ГПК України.

15 серпня 2011 року розгляд справи було продовжено.

В призначене засідання суду позивач з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.

В призначене засідання суду відповідач з'явився, проти позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені в наданому раніше до матеріалів справи відзиві на позов в якому зазначає, що згідно умов договору, строк оплати за договором ще не настав, у зв'язку з тим, що замовник перевезення з ним ще не розрахувався.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

16 листопада 2010 року між експедитором - ПП "ХТЛ ПЛЮС" (відповідачем) та перевізником - ПП "Дальнобійник" (позивачем) шляхом обміну факсограмами було укладено договір з перевізником № Б/Н, у відповідності до умов якого експедитор, який діє від імені та за рахунок коштів 3-ї особи - замовника, залучає перевізника для доставки вантажів автомобілями у міжнародному сполученні, позивач доставляє замовлений відповідачем вантаж, а відповідач сплачує послуги позивача із коштів замовника на узгоджених умовах.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16 листопада 2010 року між сторонами було підписано заявку № 777 на перевезення автотранспортом вантажу - хімію безпечну за маршрутом перевезення Німеччина, м. Хеноф, вул. Bonner Strasse, 20 - м.Кіровоград (Україна). Перевезення здійснювалось автомобілем Позивача марки MAN AA 122610/АА 71008 Х на суму 2600,00 Євро, що в перерахунку на гривню по курсу НБУ на момент розвантаження складає разом з ПДВ 28164,71 грн. Вищевказана заявка згідно п.2.1.1 договору є його невідємною частиною. Вантаж був завантажений за вказаною відповідачем адресою та доставлений у місце призначення, що підтверджується печаткою відправника в графі 22 та печаткою вантажоодержувача в графі 24 наявною в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної А №172335 і під час розгляду справи не заперечувався відповідачем.

23 листопада 2010 року позивачем, за результатами фактично наданих послуг з перевезення вантажу, було сформовано рахунок-фактуру № СФ-17/1 на суму 28164,71 грн.

На виконання п. 6.1 договору, позивачем в термін з 23 по 25 листопада 2010 року електронним зв'язком рахунок-фактуру № СФ-17/1 від 23.11.2010р., акт виконаних робіт разом з оригіналом міжнародної товарно-транспортної накладної були відправлені відповідачу.

07 грудня 2010 за вих. № 02/10 відповідачу факсовим зв'язком була направлена претензія щодо виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором.

01 березня 2011 року, з метою спонукання до належного виконання взятих на себе зобов'язань, відповідачу були відправлені рекомендованою поштою оригінали: акту виконаних робіт, рахунок-фактуру № СФ-17/1 від 23.11.2010 року, податкову накладну, спірний договір та інші необхідні документи з претензією від 28.02.2011 року за вих. № 02/10, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, в якому зазначено, що вищеперелічені документи отримані відповідачем 04.03.2011 року.

Таким чином, позивачем були в повному обсязі виконані свої зобов'язання, передбачені договором з перевізником від 16 листопада 2010 року. Проте відповідач не розрахувався за надані позивачем послуги, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду для захисту свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

У відповідності до ч.1 ст. 15 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.1. Договору з перевізником сторони визначили, що відповідач здійснює оплату транспортних послуг перевізника (позивача) із коштів, які отримані від замовника, із вирахуванням своєї винагороди на протязі 14 банківських днів з дня отримання коштів від замовника за умови отримання від перевізника (позивача) всіх необхідних для взаєморозрахунків документів або на протязі 7 днів після отримання від позивача всіх необхідних документів за умови, що кошти від замовника відповідачем вже отримані.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог посилається на той факт, що замовник перевезення - ФОП Єременко С.Г., не розрахувався з відповідачем за надані послуги по перевезенню вантажів, у зв'язку з чим, строк виконання зобов'язання відповідача по оплаті наданих послуг позивача не настав.

Такі твердження відповідача не приймаються судом виходячи з наступного.

Як зазначає відповідач у своєму відзиві (вх. № 18231), замовник перевезення, здійсненого позивачем є ФОП Єременко С.Г., проте до суду не надано жодного письмового доказу, який би пов'язував ФОП Єременко С.Г. зі спірними правовідносинами які виникли між позивачем та відповідачем, оскільки в спірному договорі №Б/Н від 16.11.2010 року немає жодної вказівки на те, що саме цей замовник і є належним. Вантажовідправником та вантажоодержувачем згідно міжнародної транспортної накладної були зовсім інші юридичні особи. Заявка № 777 на перевезення вантажу автотранспортом від 16.11.2010 року підписана уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплена відповідними печатками, будь-які посилання на заявника у зазначеній заявці відсутні. Таким чином, у суду відсутня об'єктивна можливість встановити, хто є належним замовником для відповідача у спірному перевезенні, а тому відсутня можливість встановлення факту настання подій, а саме факту отримання від замовника коштів, з яким пов'язане настання строку виконання зобов'язання відповідачем.

Таким чином суд зазначає, що із змісту заявки на перевезення вбачається, що відповідач ПП "ХТЛ ПЛЮС" був замовником перевезення і укладав договір з ПП "Дальнобійник" від свого імені, а позивач ПП "Дальнобійник" був його виконавцем. Відповідач є експедитором у відношенні тільки для його замовника і платника, але не для позивача. За своєю правовою природою укладений між сторонами даного спору договір є договором перевезення, відповідно до якого згідно ст. 909 Цивільного кодексу України одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Стаття 33 ГПК України покладає тягар доказування на ту сторону, яка посилається на певні обставини, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано жодного доказу ( поштового повідомлення, чеків, опису вкладення в цінні листи ) того, що він взагалі звертався після настання строку платежу до замовника з претензією, оформленою належним чином з долученими додатками , бухгалтерськими документами - рахунками, актами виконаних робіт, тощо, на підтвердження того, що вони мають відношення до спірного перевезення.

За таких обставин, відповідач не довів, що ним було вжито заходів для отримання заборгованості за перевезення та виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Згідно ст. 614 ЦК України правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання є нікчемним. З огляду на це не можна звільнити відповідача від відповідальності за прострочення сплати боргу, хоч він і посилається на відсутність надходження коштів від замовника.

Частина 2 ст. 614 ЦК України покладає тягар доказу про відсутність вини на особу, яка порушила зобов'язання. Відповідач не надав суду жодного письмового доказу, який би доводив відсутність його вини.

Кожна сторона, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що для встановлення строку виконання відповідачем свого обовязку за договором з перевізником щодо оплати за надані послуги, необхідно застосовувати ч.2 ст. 530 ЦК України, якою передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду належних доказів виконання домовленості, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, суд вважає обґрунтованими та підтвердженими належними доказами вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 28164,71 грн., яка була узгоджена сторонами у заявці № 777 від 16.11.2010 року.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги позивача в сумі 28164,71 грн. обґрунтованими, підтвердженими наданими суду доказами та підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

З посиланням на ст. 625 ЦК України позивачем також предявлено до стягнення 361,00 грн. річних та 1553,60 грн. індексу інфляції.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування надані позивачем, 3 % річних в розмірі 361,00 грн. та інфляційних нарахувань 1553,60 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований не вірно тому, виходячи з вищевикладеного, задоволенню підлягає сума 3 % річних в розмірі 358,81 грн. та індекс інфляції в розмірі 1312,82 грн., в іншій частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 909 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49,75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного Підприємства "ХТЛ ПЛЮС", 61066, м. Харків, проспект Московський, 269 (ідентифікаційний код 34861495) на користь Приватного підприємства "Дальнобійник", 03124, м. Київ, вул. вул. Миколи Василенка, 7-а (ідентифікаційний код 31984244) 28164,71 грн. боргу, 358,81 грн. річних, 1312,82 грн. інфляційних, 298,56 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя Жиляєв Є.М.

Повний текст судового рішення по справі № 5023/4202/11 підписано 19 серпня 2011 року.