Рішення № 17868259, 15.08.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2011 р.

Справа № 8-28/17-513-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючий суддя Лічман Л.В.,

судді: Невінгловська Ю.М., Меденцев П.А.,

секретар судового засідання Борисенко В.В.,

за участю представників учасників процесу:

від ВАТ „АКБ „Одеса-Банк” Черкасова О.О., Голотинін Р.Ю.,

від ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” Бондарєв В.Ф.,

від ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат” не з’явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Одеса-Банк” до Публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк України” та Відкритого акціонерного товариства „Іллічівський олійножировий комбінат” про визнання недійсними пунктів договорів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.02.2011 р. прийнято позовну заяву Відкритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Одеса-Банк”, порушено провадження у справі № 28/17-513-2011, справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.06.2011 р. справу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Лічмана Л.В., суддів Невінгловської Ю.М., Меденцева П.А., присвоєно їй № 8-28/17-513-2011, справу призначено до розгляду в засіданні суду на 11.07.2011 р.

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні 11.07.2011 р. розгляд справи відкладено на 01.08.2011 р.

В зв’язку з відпусткою судді Невінгловської Ю.М. засідання суду 01.08.2011 р. не відбулось. Про те, що наступне судове засідання відбудеться 15.08.2011 р., сторони повідомлені листом від 02.08.2011 р. № 8-28/17-513-2011/5116/2011.

Відкрите акціонерне товариство „Іллічівський олійножировий комбінат” з невідомих причин жодного разу не скористалось наданим ст.22 ГПК України правом на участь у судових засіданнях, тому розгляд справи здійснено за відсутності його представника.

Згідно із приписами ст.85 ГПК України в судовому засіданні 15.08.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відкрите акціонерне товариство „Акціонерний комерційний банк „Одеса-Банк” (далі –ВАТ „АКБ „Одеса-Банк”) звернулось в господарський суд Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк України” (далі –ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України”) та Відкритого акціонерного товариства „Іллічівський олійножировий комбінат” (далі –ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат”) про визнання недійсними пунктів договорів, укладених між ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” та ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат”, а саме:

- п.п. „є” п.5.1.6 додаткової угоди від 10.08.2010 р. № 26 до кредитної угоди від 28.07.2005 р. № 6305К23;

- п.п. „є” п.5.1.4 кредитного договору від 18.01.2007 р. № 6307К1;

- п.п. „є” п.5.1.4 кредитного договору від 18.07.2008 р. № 6308К8;

- п.п. „є” п.5.1.4 кредитного договору від 28.07.2009 р. № 6309К12;

- п.п. „є” п.5.1.4 кредитного договору від 22.12.2009 р. № 6309К20;

- п.п. „є” п.5.1.4 договору від 30.12.2009 р. № 6309К23;

- п.п. „є” п.5.1.6 кредитного договору від 18.05.2010 р. № 6310К3;

- п.п. „є” п.5.1.5 кредитного договору від 06.08.2010 р. № 6310К9;

- п.п. „є” п.5.1.5 кредитного договору від 28.09.2010 р. № 6310К14;

- п.п. „є” п.5.1.5 кредитного договору від 28.09.2010 р. № 6310К15;

- п.п.9.1.13 п.9.1 генеральної угоди від 28.07.2005 р. № 6305N1 в редакції додаткової угоди від 31.08.2009 р.

Обґрунтовуючи позов, ВАТ „АКБ „Одеса-Банк” посилається на ст.ст.1,3,11-13,16,91,203,215,509,627,656 ЦК України, ст.ст.6,42,43,79 ГК України та зазначає, що взяті ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат” на себе зобов’язання без попередньої письмової згоди банку не отримувати кредит в будь-якій банківській установі, не брати на себе боргових зобов’язань перед третіми особами шляхом укладання договору поруки, виписки векселів та щоденно узгоджувати з представниками банку на підприємстві поточні платежі підприємства з наданням пояснень та необхідних документів, що підтверджують використання коштів, обмежують цивільну правоздатність ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат” та фактично позбавляють ВАТ „АКБ „Одеса-Банк” можливості отримання коштів за договором про порядок здійснення платежів за векселями від 18.10.2010 р.

У відзиві на позов та доповненнях до нього ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” просить у задоволенні позову відмовити, оскільки оспорювані пункти правочинів не суперечать актам цивільного законодавства або моральним засадам суспільства, в т.ч. змісту ст.1054 ЦК України, згідно якої банк надає грошові кошти (кредит) позичальнику на умовах, визначених у договорі кредитування, ст.627 ЦК України щодо свободи договору, ст.6 ЦК України, яка надає сторонам право укладати угоди, які не передбачені актами цивільного законодавства, проте відповідають загальним засадам останнього, ст.49 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, постанови Національного банку України „Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні” від 28.08.2001 р. № 368, де закріплено обов’язок банку додержуватись основних принципів кредитування, зокрема, перевіряти та контролювати платоспроможність позичальників. Крім того, ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” відзначає, що господарське зобов’язання перед ним виникло раніше оформлення договору про порядок здійснення платежів за векселями, а також те, що на теперішній час ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат” має значну заборгованість за кредитною угодою, погашення обов’язків за якою сторони вже декілька разів були змушені відстрочити. Окрім цього, відносини між відповідачами в частині проведення розрахунків врегульовано договором від 19.07.2006 р. № 63/11-19/65 на розрахункове обслуговування, до якого позивач не має ніякого відношення та який визнати недійсним він не просить.

21.03.2011 р. ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат” подало клопотання, в якому визнало позов без обґрунтування своєї позиції.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх у судових засіданнях представників сторін, господарський суд встановив таке.

28.07.2005 р. між ЗАТ „Іллічівський олійножировий комбінат”, правонаступником якого є ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат”, (Позичальник) та ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України”, правонаступником якого є ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України”, (Банк) укладена генеральна угода від 28.07.2005 р. № 6305N1 (Генеральна угода), відповідно до умов якої: сторони домовились, що Банк бере на себе зобов’язання з фінансування протягом терміну дії Генеральної угоди довгострокової програми по розвитку діяльності Позичальника, яка включає всі напрямки діяльності підприємства, зазначені у бізнес-плані, в порядку передбаченому п.1.3 Генеральної угоди (п.1.2 Генеральної угоди); метою Генеральної угоди є визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності Позичальника, яке здійснюється відповідно до Генеральної угоди, шляхом укладених договорів про надання кредитних операцій (кредитний договір) (п.1.3 Генеральної угоди). Кожний кредитний договір є окремим додатком та є її невід’ємною частиною... (п.1.4 Генеральної угоди). У відповідному кредитному договорі сторони визначають валюту, суму кредиту, термін користування кредитними коштами, розмір процентів за користування ними, рахунки для обслуговування кредиту та інші умови (п.1.5 Генеральної угоди).

Додатковою угодою від 31.08.2009 р. № 6305N1-21 доповнено Генеральну угоду п.п.9.1.13, яким, зокрема, передбачено, що у разі необхідності, на вимогу Банку, Позичальник зобов’язаний щоденно узгоджувати з представниками Банку на підприємстві поточні платежі підприємства та в разі необхідності надавати пояснення і необхідні документи, що підтверджують використання коштів.

На виконання Генеральної угоди між Банком та Позичальником укладено кредитні договори від 28.07.2005 р. № 6305К23 в редакції додаткової угоди від 10.08.2010 р. № 26, від 18.01.2007 р. № 6307К1, від 18.07.2008 р. № 6308К8, від 28.07.2009 р. № 6309К12, від 22.12.2009 р. № 6309К20, від 30.12.2009 р. № 6309К23, від 18.05.2010 р. № 6310К3, від 06.08.2010 р. № 6310К9, від 28.09.2010 р. № 6310К14, від 28.09.2010 р. № 6310К15, кожний з яких містить обов’язок Позичальника без попередньої згоди Банку до повного погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій та інших платежів, належних до сплати за договором, не отримувати кредит(и) в будь-якій банківській установі, не брати на себе боргових зобов’язань перед третіми особами шляхом укладання договору поруки, виписки векселів (податкових векселів) тощо.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 30.10.2008 р. між ЗАТ „АКБ „Одеса-Банк”, правонаступником якого є ВАТ „АКБ „Одеса-Банк”, (Покупець) та ТОВ „НВК „Світанок” (Продавець) укладено договір купівлі-продажу векселів, за яким Покупець набув право власності на прості векселі від 22.10.2008 р. серії АА № 1218483 та АА № 0694350, емітовані ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат”.

18.10.2010 р. між ВАТ „АКБ „Одеса-Банк” та ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат” укладено договір про порядок здійснення платежів за векселями від 18.10.2010 р., згідно із яким сторони погодились, що погашення придбаних ВАТ „АКБ „Одеса-Банк” простих векселів буде здійснюватись за узгодженим графіком.

В подальшому листом від 07.04.2011 р. № 216 ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат” повідомило про неприйняття до виконання ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” платіжних доручень, оформлених для оплати векселів від 22.10.2008 р. серії АА № 1218483 та АА № 0694350, не дивлячись на наявність коштів на поточному рахунку.

Крім того, ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” подало до господарського суду Одеської області позовну заяву про визнання недійсним договору про порядок здійснення платежів за векселями від 18.10.2010 р., мотивуючи вимоги наявністю в кредитних угодах підпунктів, якими обмежуються права Позичальника вільно розпоряджатися коштами, брати на себе вексельні зобов’язання перед третіми особами без згоди Банку (рішенням суду від 17.01.2011 р. по справі № 26/181-10-4814 позов задоволено; на даний час матеріали справи знаходяться в Одеському апеляційному господарському суді, який зупинив апеляційне провадження до розгляду справи № 28/17-513-2011).

Вказуючи на позбавлення діями ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” його можливості отримати платежі за цінними паперами та невідповідність актам цивільного законодавства підпунктів кредитних договорів, якими заборонено ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат” виписку векселів і самостійне розпорядження вільними коштами, ВАТ „АКБ „Одеса-Банк” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом у рамках провадження у даній справі.

В судовому засіданні 15.08.2011 р. представник позивача пояснив, що деякі підпункти, які слід визнати недійсними, зазначено невірно через технічну помилку: замість п.п. „е” п.5.1.4 кредитних договорів від 18.01.2007 р. № 6307К1, від 18.07.2008 р. № 6308К8 вказано п.п. „є”, у зв’язку з чим просив розглянути позов з урахуванням усно внесених виправлень.

Перевіривши правомірність доводів сторін, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог частково, виходячи з наступного:

Стаття 199 ГК України визначає, що виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами; за погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу; до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно із ст.546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком; договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Господарський суд, проаналізувавши тексти наведених норм матеріального права та оспорюваних підпунктів, відзначає, що за своєю правовою природою обов’язки Позичальника без попередньої згоди Банку до повного погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій та інших платежів, належних до сплати за договором, не отримувати кредити в будь-якій банківській установі, не брати на себе боргових зобов’язань перед третіми особами шляхом укладання договору поруки, виписки векселів (податкових векселів) та узгоджувати з Банком поточні платежі, являються забезпеченням виконання господарського зобов’язання в спосіб, який не передбачено законодавчими актами України, що дозволено приписами ст.199 ГК України за умови, якщо обраний за згодою контрагентів вид забезпечення не суперечить діючому законодавству.

В ст.91 ЦК України вказано, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду; юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії); цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Необхідно зазначити, що зміст цивільної правоздатності юридичної особи можна розкрити за допомогою таких можливостей: юридичні особи здатні бути суб’єктами речових прав; юридичні особи здатні вчиняти правочини, займатись підприємницькою діяльністю, не забороненою законом; самостійно або спільно з іншими суб’єктами створювати (засновувати) юридичні особи, тобто мати корпоративні права; юридичні особи можуть спадкувати майно за заповітом фізичної особи; юридичні особи можуть набувати на підставі договору чи вказівки закону виключні майнові права на результати інтелектуальної діяльності; мати особисті немайнові права.

Враховуючи наведене, вчинення правочинів, зайняття підприємницькою діяльністю, не заборонених законом, є реалізацією юридичною особою набутої цивільної правоздатності, обмеження якої за загальними правилами ст.91 ЦК України відбувається виключно за рішенням суду.

Неможливість обмеження права на здійснення підприємницької діяльності також закріплено в:

- ст.6 ГК України, де серед загальних принципів господарювання названо свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

- ст.43 ГК України, яка надає підприємцям право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом;

- ст.44 ГК України, в якій вказано, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

З огляду на викладене, обрані відповідачами способи забезпечення виконання зобов’язань за кредитними угодами, якими фактично без рішення суду обмежено цивільну правоздатність Позичальника шляхом позбавлення права без згоди Банку вільно обирати контрагентів, формувати програму діяльності, залучати матеріальні ресурси та розпоряджатися власними коштами, суперечать наведеним вище актам цивільного та господарського законодавства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в т.ч. відповідно до ч.1 вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

За таких обставин, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання недійсними підпунктів кредитних договорів, якими Позичальника зобов’язано без попередньої письмової згоди Банку до повного погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій та інших платежів, належних до сплати за договором, не брати на себе боргових зобов’язань перед третіми особами шляхом виписки векселів, а також щодо визнання недійсним п.п.9.1.13 п.9.1 генеральної угоди від 28.07.2005 р. № 6305N1 в редакції додаткової угоди від 31.08.2009 р. у частині обов’язку Позичальника на вимогу Банку до повного погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, належних до сплати за цією генеральною угодою, щоденно узгоджувати з представниками Банку на підприємстві поточні платежі підприємства та в разі необхідності надавати пояснення і документи, що підтверджують використання коштів.

Відмова в задоволенні решти позову зумовлена приписами ст.ст.1,2 ГПК України, які звернення до господарського суду пов’язують із потребою в захисті порушених або оспорюваних прав, у той час як матеріалами справи підтверджується тільки порушення прав позивача як держателя векселів, а, відтак, зобов’язання Позичальника не отримувати кредити в будь-якій банківській установі, не брати на себе боргових зобов’язань перед третіми особами шляхом укладання договору поруки, виписки податкових векселів, інтереси особи, яка подала позов, не зачіпають.

Окрім цього, ВАТ „АКБ „Одеса-Банк” просить визнати недійсним п.п.9.1.13 п.9.1 генеральної угоди від 28.07.2005 р. № 6305N1 в редакції додаткової угоди від 31.08.2009 р., проте ніякого обґрунтування з метою доведення невідповідності законодавству решти підпункту не наводить, тому підстави для визнання останнього недійсним у цілому відсутні.

Не приймаються до уваги твердження відповідача про те, що оспорювані пункти правочинів не суперечать актам цивільного законодавства, адже така позиція спростовується наведеним вище.

Помилковими є посилання ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” на ст.ст.6,627 ЦК України в підтвердження можливості узгодження контрагентами умов договору на власний розсуд, т.я. досягнуті між сторонами домовленості в будь-якому випадку не повинні вступати у протиріччя з чинним на момент укладення правочину законодавством.

Щодо вказівок Банку на норми ст.49 Закону України „Про банки та банківську діяльність” та постанови Національного банку України „Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні” від 28.08.2001 р. № 368, де закріплено обов’язок Банку додержуватись основних принципів кредитування задля перевірки та контролю платоспроможності Позичальника, то в цій частині суд зазначає, що жодний з принципів кредитування не дозволяє банківській установі обмежувати діяльність суб’єкта господарювання у способи, закріплені у визнаних недійсними підпунктах.

Черговість виникнення господарського зобов’язання також не має значення у даному випадку, т.я. обов’язки за договорами кредитування від тих, що виникли з договору про порядок здійснення платежів за векселями, не залежать, різні за змістом, строками виконання і т.д.

Той факт, що на теперішній час ВАТ „Іллічівський олійножировий комбінат” має значну заборгованість за кредитними угодами може мати наслідком, наприклад, звернення до господарського суду із позовом про її стягнення, проте ніяким чином не спростовують висновок про те, що оспорювані умови договорів частково суперечать закону.

Інші доводи, викладені у доповненому відзиві на позов, теж не спроможні спричинити відмову в позові в повному обсязі, а тому до уваги не приймаються.

За правилами ч.2 ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів, в результаті неправомірних дій яких виник спір.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44-49,82-85 ГПК України, вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними в частині обов’язку позичальника без попередньої письмової згоди банку до повного погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій та інших платежів, належних до сплати за договором, не брати на себе боргових зобов’язань перед третіми особами шляхом виписки векселів:

- п.п. „є” п.5.1.6 додаткової угоди від 10.08.2010 р. № 26 до кредитної угоди від 28.07.2005 р. № 6305К23;

- п.п. „е” п.5.1.4 кредитного договору від 18.01.2007 р. № 6307К1;

- п.п. „е” п.5.1.4 кредитного договору від 18.07.2008 р. № 6308К8;

- п.п. „є” п.5.1.4 кредитного договору від 28.07.2009 р. № 6309К12;

- п.п. „є” п.5.1.4 кредитного договору від 22.12.2009 р. № 6309К20;

- п.п. „є” п.5.1.4 договору від 30.12.2009 р. № 6309К23;

- п.п. „є” п.5.1.6 кредитного договору від 18.05.2010 р. № 6310К3;

- п.п. „є” п.5.1.5 кредитного договору від 06.08.2010 р. № 6310К9;

- п.п. „є” п.5.1.5 кредитного договору від 28.09.2010 р. № 6310К14;

- п.п. „є” п.5.1.5 кредитного договору від 28.09.2010 р. № 6310К15.

Визнати недійсним п.п.9.1.13 п.9.1 генеральної угоди від 28.07.2005 р. № 6305N1 в редакції додаткової угоди від 31.08.2009 р. у частині обов’язку позичальника на вимогу банку до повного погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, належних до сплати за цією генеральною угодою, щоденно узгоджувати з представниками банку на підприємстві поточні платежі підприємства та в разі необхідності надавати пояснення і документи, що підтверджують використання коштів.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк України” (03150, м. Київ, вул. Горького, 127; код 00032112) на користь Відкритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Одеса-Банк” (65029, м. Одеса, вул. Князівська, 32; код 19361350) 42/сорок два/грн. 50 коп. державного мита та 118 /сто вісімнадцять/ грн. 00 коп. витрат на ІТЗ судового процесу.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Іллічівський олійножировий комбінат” (68000, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 45; код 31541451) на користь Відкритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Одеса-Банк” (65029, м. Одеса, вул. Князівська, 32; код 19361350) 42/сорок два/грн. 50 коп. державного мита та 118/сто вісімнадцять/грн. 00 коп. витрат на ІТЗ судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Повний текст рішення підписано 18.08.2011 р.

Головуючий суддя Лічман Л.В.

Судді: Невінгловська Ю.М.

Меденцев П.А.