Рішення № 17868218, 10.08.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" серпня 2011 р.Справа № 10/17-2088-2011

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача Дочірнього підприємства «Інтегровані Логістичні Системи»

про стягнення 3660,41 грн.

Суддя Смелянець Г.Є.

за участю представників сторін

від позивача: ФОП ОСОБА_1

від відповідача: не зявився

Суть спору: ФОП ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ДП «Інтегровані Логістичні Системи»3660,41 грн., з яких 3600 грн. основний борг за послуги, що надані позивачем на підставі заявки договору на міжміські вантажні перевезення автомобільним транспортом №140311-03 від 14.03.2011р.; 46,80 грн. інфляційні, що нараховані відповідачу за квітень 2011р. та 13,61 грн. - 3% річних, що нараховані відповідачу з 01.04.2011р. по 16.05.2011р. Також позивач просить суд судові витрати та витрати, повязані із розглядом справи, покласти на відповідача.

Відповідач надав до суду відзив на позов за вх. №25496-2011 від 02.08.2011р., в якому керуючись ст.60 ГПК України просить суд зобовязати позивача надати відповідачу довідку ДПІ, в якій зазначається обрана система оподаткування доходів та перелік видів діяльності, а також керуючись ч.2 ст.616 ЦК України, ч.3 ст.83 ГПК України просить суд зменшити розмір збитків за несвоєчасну сплату вартості отриманих послуг до 1 грн. При цьому відповідач посилається на те, що позивач своїми діями позбавив відповідача можливості сплатити вартість наданих позивачем послуг в сумі 3600 грн., отримання яких не заперечується відповідачем. Так, позивач не надав відповідачу на вимогу останнього інформацію про обрану позивачем систему оподаткування (спрощену чи загальну) та обрані позивачем види діяльності, яку можливе отримати лише із довідки ДПІ. Позивач надав до суду пояснення за вх. №25853/2011 від 03.08.2011р., в яких спростує посилання відповідача, що викладені у відзиві на позов та вважає, що у відповідача були всі можливості вжити заходів до врегулювання спору та були відсутні будь-які причини для затримки оплати.

Під час розгляду справи строк вирішення спору у даній справі продовжений господарським судом на 15 днів до 10.08.2011р. у звязку із задоволенням відповідного клопотання відповідача, про що господарським судом винесено відповідну ухвалу від 25.07.2011р.

У судовому засіданні 08.08.2011р. позивач надав до суду письмові пояснення, в яких позивачем здійснений розрахунок 3% річних, згідно з яким, розмір 3% річних, які нараховані відповідачу з 09.05.2011р. по 05.08.2011р. включно становить 26,33 грн., а також здійснений розрахунок інфляційних, згідно з яким, розмір інфляційних, які нараховані відповідачу за травень-червень 2011р. становить 43,31 грн. Окрім того, у письмових поясненнях відповідачем встановлений розмір витрат, повязаних із розглядом справи, в сумі 2401,53 грн., які позивач просить суд покласти на відповідача.

На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошено перерву до 10.08.2011р. у звязку із наданням представнику відповідача можливості ознайомитися з письмовими поясненнями позивача, про що представники сторін у справі повідомлені належним чином.

На підставі ст.85 ГПК України у судовому засіданні за участю представника позивача оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

14.03.2011р. між ФОП ОСОБА_1 (перевізник, позивач) та ДП «Інтегровані Логістичні Системи»(замовник, відповідач) укладено заявку - договір на міжміські вантажні перевезення автомобільним транспортом № 140311-03, згідно з яким позивач здійснює, а відповідач приймає виконання вантажного перевезення автомобілем НОМЕР_1 за маршрутом: м. Дніпропетровськ м. Маріуполь м. Луганськ.

Перевезення вантажу здійснюється по товаротранспортній накладній. Сума фрахту становить 3600 грн. Форма оплати: безготівкова з врахуванням НДС, на протязі 5 банківських днів після одержання оригіналів документів (п.8, п.9., п.10).

Умовами п.13. заявки-договору встановлено документи, які необхідні для оплати: рахунок, акти виконаних робіт (із зазначенням номеру а/м та маршруту), податкова накладна, ТТН (з отримувача та перевізника), акти приймання-здачі. При першому перевезенню також вимагаються довіреності, копія ліцензії, копія свідоцтва платника податку (НДС чи єдиний) та свідоцтва про державну реєстрацію (з «мокрими» печатками). Оплата здійснюється після надання позивачем оригіналів всіх належних документів.

Також судом встановлено, що на виконання умов цієї заявки - договору позивачем здійснено перевезення вантажу, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 001713 та №001714 від 14.03.2011р., а 15.03.2011р. позивачем складено рахунок №20 на оплату наданих послуг в сумі 3600 грн. та податкову накладну №20, які разом із актом здачі-прийму робіт (по рахунку №20 від 15.03.2011р.) направлено на підписання відповідачу 22.03.2011р. на адресу останнього АДРЕСА_3. Наявне у справі повідомлення про вручення поштового відправлення свідчить, що вказані документи одержані відповідачем 24.03.2011р.

Також вищевказані документи направлені відповідачу на підписання і 05.05.2011р., але на адресу останнього АДРЕСА_2. Повідомлення про вручення поштового відправлення свідчить, що вказані документи одержані відповідачем 10.05.2011р.

В свою чергу відповідач акт здачі-прийму робіт (по рахунку № 20 від 15.03.2011р.) підписав, але надані позивачем послуги не сплатив, як у строк, що встановлений умовами заявки договору, так і в подальшому, що і зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного:

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюються за договором перевезення, а відповідно до вимог ч.2 ст.908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У ч.1 с.909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як вище встановлено господарським судом, між сторонами у справі укладено заявку-договір на міжміські вантажні перевезення автомобільним транспортом, згідно з яким позивач здійснює перевезення вантажу автомобілем НОМЕР_1 за маршрутом: м. Дніпропетровськ м. Маріуполь м. Луганськ вартістю 3600 грн., а відповідач здійснює оплату перевезення на протязі 5 банківських днів після одержання оригіналів документів.

Водночас вищевстановлені обставини справи свідчать, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем здійснено перевезення вантажу автомобільним транспортом, що підтверджується товарно-транспортними накладними, які відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. №363 та зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.1998р. за №128/2568, являються первинними документами обліку вантажних автомобільних перевезень, а також актом здачі-прийму робіт (по рахунку № 20 від 15.03.2011р.), який підписаний і засвідчений печаткою відповідача, та згідно з яким вартість наданих позивачем послуг становить 3600 грн.

Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а в силу вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов заявку-договору, відповідач здійснює оплату перевезення на протязі 5 банківських днів після одержання оригіналів документів. Також у договорі встановлено і адресу відповідача АДРЕСА_2.

Поряд з цим, вищевстановлені обставини справи свідчать, що документи, які необхідні для оплати наданих позивачем послуг, останній направив відповідачу на адресу, що зазначена у договорі заявці 05.05.2011р., а відповідач одержав ці документи 10.05.2011р. Отже, здійснити оплату наданих позивачем послуг відповідач зобовязаний в строк до 17.05.2011р. Такого висновку господарський суд дійшов також з огляду на те, що в акті здачі-прийму робіт (по рахунку №20 від 15.03.2011р.) відсутня дата підписання цього акту відповідачем.

Між тим, надані позивачем послуги не оплачені відповідачем, як у строк, що встановлений умовами укладеного між сторонами договору, так і в подальшому. При цьому жодних заперечень щодо наданих позивачем послуг та їх вартості відповідач до суду не надав, а навпаки визнав факт надання цих послуг позивачем та їх вартість.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3600 грн. є обґрунтованими і правомірними, а тому задовольняються господарським судом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому в силу вимог ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно з розрахунком 3% річних, який здійснений позивачем у письмових поясненнях, 3% річних нараховані відповідачу з 09.05.2011р. по 05.08.2011р., що не відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача, яке починається з 18.05.2011р., оскільки 17.05.2011р. відповідач одержав документи, необхідні для оплати наданих позивачем послуг, які надіслані відповідачу на адресу, що зазначена у заявці-договорі.

За таких обставин господарським судом зменшений період нарахування 3% річних відповідачу з 18.07.2011р. по 05.08.2011р. і за розрахунком суду розмір 3% річних за вказаний період становить 23,67 грн. (3600 грн. х 3% х 80 днів /365 днів). При цьому виходячи з того, що розмір 3% річних в сумі 23,67 грн. значно перевищує розмір 3% річних в сумі 13,61 грн., які заявлені до стягнення з відповідача у позові, а відповідного клопотання про вихід за межі позовних вимог, наявність якого передбачена п.2 ч.1 ст.83 ГПК України позивач до суду не надав, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в межах заявленої до стягнення суми, а саме 13,61 грн.

Згідно з розрахунком інфляційних, який здійснений позивачем у письмових поясненнях, інфляційні нараховані відповідачу за травень-червень 2011р., що не відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача, яке починається з 18.05.2011р., а також не відповідає рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді справ, які містяться у листі ВСУ від 03.04.1997р. №62-97р.

За таких обставин господарським судом зменшений період нарахування інфляційних відповідачу за червень 2011р., розмір яких за розрахунком суду становить 14,40 грн. (3600 грн. х 100,4% = 3614,40 грн. 3600 грн. = 14,40 грн.).

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних задовольняються господарським судом частково в сумі 14,40 грн., оскільки саме в цій сумі їх нарахування відповідачу є обґрунтованим і правомірним.

Посиланням відповідача на неможливість оплати наданих позивачем послуг у звязку із ненаданням позивачем довідки ДПІ з інформацією про обрану позивачем систему оподаткування (спрощену чи загальну) та обрані позивачем види діяльності, господарський суд до уваги не приймає, з наступних мотивів.

По-перше, в укладеному між сторонами заявці-договорі чітко встановлений перелік документів, які позивач зобовязаний надати відповідачу для оплати наданих послуг і вказаний перелік документів наданий позивачем відповідачу, що жодним чином не заперечується відповідачем. По-друге, після внесення змін у п.177.8 ст.177 Податкового кодексу України Законом України №3205-VІ від 07.04.2011р., який набув чинності 07.05.2011р., сторонами також не внесено жодних змін до умов заявки-договору щодо надання позивачем будь-яких додаткових документів, необхідних для оплати послуг відповідачем. По-третє, зміни, які внесені у п.177.8 ст.177 Податкового кодексу України Законом України №3205-VІ від 07.04.2011р., який набув чинності 07.05.2011р., стосуються надання витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо реєстрації особи як субєкта підприємницької діяльності.

Вимоги відповідача про зобовязання позивача надати відповідачу довідку ДПІ, в якій зазначається обрана система оподаткування доходів та перелік видів діяльності, відхилені господарським судом, оскільки такі вимоги заявлені відповідачем у відзиві на позов на підставі ст.60 ГПК України, нормами якої врегульовано подання зустрічного позову. Щодо наявності вищевказаної довідки ДПІ, як додаткового доказу у справі, то у додатку до клопотання позивача про подання доказів за вх. №20143/2011 від 22.06.2011р. наявна довідка ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 27.05.2011р. №17627/17-1-65.

Вимога позивача про зменшення розміру збитків за несвоєчасну сплату вартості отриманих послуг до 1 грн. також відхилена господарським судом, з огляду на відсутність правових підстав для такого зменшення.

На підставі ст.44,49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача судових витрат, повязаних із розглядом справи в сумі 2401,53 грн., з яких 797,73 грн. витрати позивача на проїзд залізницею до господарського суду Одеської області у судові засідання 22.06.2011р., 25.07.2011р., 08.08.2011р. та 1693,80 грн. добові витрати, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В абз.2 п.1 розяснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Відповідно до ст.30 ГПК України в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Таким чином виходячи з того, що у ст.30 ГПК України йдеться про посадових осіб і працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, які не беруть участь у справі як сторони або треті особи, а витрати, що повязані із розглядом справи здійснені саме позивачем стороною у справі, господарський суд відмовляє позивачу у покладені цих витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 8285 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства «Інтегровані Логістичні Системи»(65012, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 32012483, р/р 26002010002395 в філії ТОВ «УніКредит Банк»м. Київ, МФО 300744) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, р/р НОМЕР_3 в ПАТ КБ «Приватбанк»в м. Дніпропетровськ, МФО 305299) основний борг в сумі 3600 (три тисячі шістсот) грн., 3% річних в сумі 13 (тринадцять) грн. 61 коп., інфляційні в сумі 14 (чотирнадцять) грн. 40 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 102 (сто дві) грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн.

3. У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя Смелянець Г.Є.

Повне рішення складено і підписано 10 серпня 2011 року.