Рішення № 17862942, 19.08.2011, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2011 р.

Справа № 5004/1424/11 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Імперія"

про стягнення 123 341 грн. 61 коп.

Суддя: Кравчук А. М.

за участю представників сторін:

від позивача: н/з.

від відповідача: н/з.

Суть спору: позивач - підприємець ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Імперія" 123 341 грн. 61 коп., в т. ч. 93431 грн. 61 коп. матеріальної шкоди (збитків), заподіяної дорожньо транспортною пригодою, 30000 грн. 00 коп. моральної шкоди та судові витрати по справі: 1 235 грн. 00 коп. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. в повернення витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач у заяві від 01.08.2011 року позовні вимоги підтримує повністю, просить розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача Самчук А.М. 16.08.2011 року через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю явки в судове засідання через зайнятість в судовому засіданні у Вищому господарському суді України.

Клопотання відповідача судом відхилене як необґрунтоване. ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 22.07.2011 року явка представників сторін не визнана обовязковою, представник відповідача ознайомився з матеріалами справи згідно його клопотання від 11.08.2011 року, відзив на позов подав, тому справа відповідно до ст. 75 ГПК України розглядається за наявними у справі доказами.

У відзиві на позовну заяву від 16.08.2011 року представник відповідача не погоджується із заявленим позовом, а саме: суму матеріального збитку вважає завищеною, а вимоги щодо відшкодування моральної шкоди необгрунтованими та непідтвердженими доказами. Крім того, зазначає, що позивачем не надіслано копію позовної заяви з додатками.

Крім того, представником відповідача 16.08.2011 року подані клопотання:

-про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки, на його думку, позивач є власником пошкодженого автомобіля як фізична особа, а не підприємець, та в даному випадку йдеться про порушені майнові права позивача як фізичної особи, а не підприємця;

-про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет

спору, страхову компанію «ПЗУ Україна».

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2010 року внаслідок ДТП на 103 км. Автодороги Київ - Чоп було нанесено механічні пошкодження автомобілю НОМЕР_1, що належить на праві власності позивачу - підприємцю ОСОБА_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 10). Транспортний засіб, яким керувала винна у ДТП особа (ОСОБА_4.), належить відповідачу - товариству з обмеженою відповідальністю "Транс-Імперія" (довідка УДАІ УМВС України в Житомирській області (а. с. 16).

Доказом вини водія ОСОБА_4 є постанова Луцького міськрайонного суду від 24.12.2010 року (а. с. 17).

Відповідно до ч.3 п.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, завдання майнової шкоди іншій особі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до розяснення ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди” віл 01.04.1994р. № 02-5/215 з послідуючими змінами та доповненнями, вирішуючи спори, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної взаємодією джерел підвищеної небезпеки, наприклад, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Відповідно до ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право...) володіє транспортним засобом. Водночас, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обовязків (ст.1172 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального Кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Оскільки постановою Луцького міськрайонного суду від 24.12.2010 року встановлено вину працівника відповідача ОСОБА_4 у здійсненні дорожньо-транспортної пригоди (згідно довідки УДАІ УМВС України в Житомирській області (а .с. 16) автомобіль на лежить ТзОВ «Транс Імперія», водій ОСОБА_4.), то шкода завдана позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Імперія".

Відповідно до ч.2 ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Матеріалами справи, а саме звітом про визначення вартості матеріального збитку №4/12 від 29.12.2010 року (а. с.22-25) підтверджено матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, в сумі 116 638 грн. 86 коп.

Крім того, позивачем понесено витрати за послуги спеціаліста субєкта оціночної діяльності в розмірі 780 грн. 00 коп., що стверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 07.12.2010 року (а. с. 21); витрати на придбання лампочок та стоп ліхтаря, необхідних на момент скоєння ДТП, в розмірі 183 грн.

00 коп. (товарний чек від 19.10.2010 року, а. с. 36).

Згідно п. 2 Полісу обовязкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/2056450 від 28.11.2009 року ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Оскільки позивачу повернуто 25 500 грн. 00 коп. страхового відшкодування (банківська виписка від 14.03.2011р.), позовні вимоги про стягнення з відповідача

92 101 грн. 86 коп. (116638 грн. 86 коп. 25500 грн. 00 коп. + 780 грн. 00 коп. + 183 грн. 00 коп.) матеріальної шкоди є підставними та підлягають до задоволення.

У звязку з тим, що позивачем не доведено, що витрати на проїзд до м. Києва та в зворотньому напрямку 6-7 грудня 2010 року та 31.03.2011 року, 17.04.2011 року в розмірі 1239 грн. 75 коп. (проїзні документи, а. с. 36) повязані саме з ДТП, що мало місце 28.10.2010 року, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

У позові на суму 1239 грн. 75 коп. слід відмовити.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача спричинену йому моральну шкоду в сумі 30 000 грн. 00 коп. як таку, що полягає, зокрема, „ у порушенні звичайного способу життя, негативного впливу на стан здоровя, а також моральних страждань, повязаних з ДТП”.

Позивач обгрунтовує свої вимоги посилкою на ст.ст.23, 1167 ЦК України. Визначення моральної шкоди міститься у ст.23 ЦК України. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини; юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових ( службових ) обовязків.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, зокрема, повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

За правовою природою, відшкодування збитків та моральної шкоди є мірами цивільно-правової відповідальності і потребують від кредитора доведення наявності шкоди (збитків) та причинного звязку між протиправною поведінкою та шкодою (збитками).

Все зазначене позивачем як обгрунтування нанесення немайнової шкоди носить декларативний, неконкретизований характер. Неподання суду відповідного обґрунтування зниження престижу, ділової репутації, чому саме в такій сумі (30 000 грн.) позивач оцінює моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, не дають суду підстав вважати позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 30 000 грн. такими, що підлягають задоволенню. Крім того, позивач обгрунтовує моральну шкоду як заподіяну фізичній особі, а саме: «пригнічений стан, неспокійний сон» тощо, розмір моральної шкоди оцінює як компенсацію емоційних страждань його та членів родини, що не може бути предметом розгляду у справі за позовом як підприємця. В цій частині в позові слід відмовити.

Клопотання представника відповідача від 16.08.2011 року про припинення

провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки, на його думку, позивач є власником пошкодженого автомобіля як фізична особа, а не підприємець, та в даному випадку йдеться про порушені майнові права позивача як фізичної особи, а не підприємця, відхилено судом як необгрунтоване та не підтверджене доказами. Використання автомобіля в підприємницькій діяльності позивача стверджується доданою до матеріалів справи ліцензією (а .с .14) на внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. Твердження відповідача про використання автомобіля в час ДТП у власних цілях не заслуговує н увагу суду, оскільки не підтверджене жодними доказами.

Судом також відхилено клопотання представника відповідача від 16.08.2011 року про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет

спору, страхову компанію «ПЗУ Україна». Так, відповідно до ч.1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Відповідачем не обгрунтовано, як саме може вплинути рішення у справі на права СК «ПЗУ Україна».

Твердження відповідача у відзиві про ненадіслання йому позивачем копії позовної заяви з додатками спростовані доданим до матеріалів справи фіскальним чеком про направлення рекомендованого листа відповідачу від 08.07.2011 року (а. с. 43).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати, пропорційно до задоволених позовних вимог, по сплаті державного мита в сумі

921 грн. 02 коп. та 176 грн. 22 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України віднести на нього.

Відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року № 7-93 державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування за місцем знаходження господарського суду.

Квитанціями від 11.05.2011 року №№00783У, 00784У мито в сумі 1 233 грн.

50 коп. та витрати на ІТЗ в сумі 236 грн. сплачені позивачем в ГУДКУ у м. Київ, тому підлягають поверненню позивачу як зайве сплачені.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Імперія",

с. Липини Луцького району, вул. Рівненська, 139 (м. Луцьк, вул. Підгаєцька, 3),

код 32972217 на користь підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (АДРЕСА_2,

код НОМЕР_2

- 92101 грн. 86 коп. матеріальної шкоди, 921 грн. 02 коп. в повернення витрат по сплаті державного мита, 176 грн. 22 коп. в повернення витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього: 93 199 грн. 10 коп. (девяносто три тисячі сто девяносто девять грн. 10 коп.).

3. У позові на суму 31239 грн. 75 коп. відмовити.

4. Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві повернути підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_2

- 1 233 грн. 50 коп. (одна тисяча двісті тридцять три грн. 50 коп.) державного мита та 236 грн. 00 коп. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) витрат на ІТЗ, зайве сплачених квитанціями від 11.05.2011 року №№00783У, 00784У (оригінали квитанцій знаходиться у справі №5004/1424/11).

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А. М. Кравчук

Повний текст рішення

складено та підписано

19.08.11