Постанова № 17858452, 21.07.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2011 р. Справа № 5023/1798/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Вороні В.С.

за участю представників:

позивача за первісним позовом ОСОБА_1 (дов. б/н від 08.02.2010 р.)

відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2 (дов. б/н від 02.08.2010 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” (вх. №2558Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2011р. по справі №5023/1798/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрома”, с. Мартове, Печеніжський район, Харківська область

про стягнення коштів

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрома”, с. Мартове, Печенізький район, Харківська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія”

про визнання недійсними п.п.2.10, 2.11, 6.5 договору фінансового лізингу

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ “Українська лізингова компанія” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом та, після збільшення позовних вимог, просило стягнути з ТОВ “Агрома” на користь ТОВ “Українська лізингова компанія” за договором фінансового лізингу від 15.09.2008 р. за №01-303/08-обл 2511762,82 грн., з яких: 1099559,02 грн. - сума простроченої заборгованості за лізинговими платежами; 105118,07 грн. - інфляційні витрати; 28824,78 грн. 3 % річних за прострочення виконання зобовязання, 1278260,95 грн. сумарний лізинговий платіж, визначений на підставі п. 6.3 договору; крім того, державне мито у розмірі 12335,02 грн. та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

ТОВ “Агрома” подав зустрічний позов, в якому просив визнати недійсними пункти 2.10, 2.11, 6.5 договору фінансового лізингу №01-303/08-обл від 15.09.2008 р., укладеного між ТОВ “Українська лізингова компанія” та ТОВ “Агрома”; стягнути державне мито у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.05.2011р. по справі №5023/1798/11 (суддя Суярко Т.Д.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Агрома” на користь ТОВ “Українська лізингова компанія” 219542,45 грн. заборгованості із сплати винагороди (комісії) згідно п.2.1.2 договору фінансового лізингу №01-303/08-обл від 15.09.2008 р. та 312298,61 грн. заборгованості із відшкодування вартості обєкту лізингу згідно п.2.1.1 договору фінансового лізингу №01-303/08-обл від 15.09.2008 р.; 3% річних у розмірі 18518,68 грн.; інфляційне збільшення у розмірі 68615,88 грн.; 6189,67 грн. державного мита; 58,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсними пункти 2.10, 2.11 договору фінансового лізингу №01-303/08-обл від 15.09.2008 р. Стягнуто з ТОВ “Українська лізингова компанія” на користь ТОВ “Агрома” 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

ТОВ “Українська лізингова компанія” з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій після уточнень, вважає рішення суду таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки не відповідають обставинам справи. Просить рішення скасувати в повному обсязі, винести нове, яким позов задовольнити та відмовити в задоволенні зустрічного позову та стягнути з ТОВ “Агрома” державне мито у розмірі 25117,63 грн., 42,50 грн., 12558,82 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

ТОВ “Агрома” відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надало. Представник товариства в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним, обґрунтованим, прийнятим відповідно до матеріалів справи та норм чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 15.09.2008 р., між ТОВ “Українська лізингова компанія” (лізингодавець) та ТОВ “Агрома” (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №01-303/08-обл.

Відповідно п. 1 договору лізінгодавець на підставі договору купівлі-продажу зобовязався набути у власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, а ТОВ “Агрома” зобовязано сплачувати на користь ТОВ “Українська лізингова компанія” наступні платежі: авансовий та чергові лізингові платежі (п. 2.1. договору фінансового лізингу), які складаються з: суми, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу; суми винагороди (комісія) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу (п. 2.1.2. договору та графіку); суми винагороди, передбаченої п. 2.10. договору фінансового лізингу (т.1 а.с.13-16).

Частиною 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг“ встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Тобто, дана норма передбачає можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Винагорода, сторонами передбачена в п. 2.1.2. договору фінансового лізингу, а також в четвертій графі графіку, а розмір погоджено сторонами у конкретному розмірі.

Платіж передбачений п. 2.10 договору фінансового лізингу, визначено окремо від «винагороди», передбаченої п. 2.1.2 договору та зазначено в договорі інакше ніж «винагорода», в договорі зазначено відмінний порядок визначення його розміру від порядку визначення розміру «винагороди»та в самому тексті договору, а саме в п. 2.10 ці платежі зазначаються окремо один від одного як рівні поняття.

Підтвердження факту того, що платежі передбачені п. 2.10. та п.2.1.2. є різними є у повідомленні-вимозі за № 413 від 23.03.2010 р., у якому розрізняють два види платежів, “винагорода“ та “коригування лізингових платежів згідно п. 2.10 договору“.

Таким чином, положенням п. 2.10. визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг“.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов'язання,щоне відповідаєвимогам закону, або вчинено з метою,яка завідомосуперечитьінтересам держави і суспільства, або укладено учасникамигосподарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органудержавноївладивизнаносудом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 ГК України).

Враховуючи те, що зміст зазначених умов договору не відповідає вимогам ч.2 ст.16 Закону України “Про фінансовий лізинг“, а тому згідно ч.1 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Про незаконність п. 2.10. договору фінансового лізингу свідчить також те, що положення цього пункту передбачає сплату додаткових лізингових платежів у разі збільшення курсу гривні по відношеннюдо долару США і не передбачає повернення платежів в разі зменшення курсу.

Такі умови договору не відповідають засадам розумності, справедливості та добросовісності цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), принципу рівного захисту державою усіх субєктів господарювання (ст. 6 ГК України)

Згідно ч. 2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускаютьодносторонню відмову від зобов'язанняз боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагаютьвід одержувачатовару(послуги)сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, навласнийризикгосподарська діяльність,щоздійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України).

Відповідно до ст. 36 ЗУ “Про Національний банк України“, офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю“, валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

Тобто, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти гривні.

Таким чином, ТОВ “Українська лізингова компанія” укладаючи кредитний договір № 11150441000 від 28.04.2007 р. із АКІБ “УкрСиббанк“(т.1 а.с.157), та беручи на себе певні обовязки щодо погашення кредиту одержаного в іноземній валюті усвідомлював, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним та те, що зміна цього курсу можливо настане і при цьому така зміна може бути невигідною позичальнику.

Незважаючи на це ТОВ “Українська лізингова компанія” обрало варіант кредитування у іноземній валюті (доларах США) та визначило такі умови своєї господарської діяльності. Отже валютні коливання охоплюються його комерційним ризиком, в звязку з чим відсутні правові підстави перекладати цей комерційний ризик на ТОВ “Агрома”.

Щодо вимоги про визнання недійсним п. 2.11. договору фінансового лізингу на підставі того, що цей пункт договору фінансового лізингу є похідним від пункту 2.10. договору фінансового лізингу та суперечить ч. 2 ст. 16 ЗУ “Про фінансовий лізинг“ колегія суддів зазначає наступне.

Пункт 2.10. договору фінансовоголізингу визначає “лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору“, формулу його розрахунку та обовязок його сплати.

Відповідно до п. 2.11. договору фінансового лізингу, якщо курс гривні до долара США, за яким банк по дорученню лізингодавця здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, перевищує більш ніж на 1% курс гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу лізингоодержувач зобовязаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання повідомлення.

Тобто, п. 2.11. дублює п. 2.10. договору фінансового лізингу та встановлює обовязок лізингоодержувача сплатити лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та умовам цього договору, що не відповідає ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг“, тому підлягає визнанню недійсним.

Щодо вимоги ТОВ “Агрома” про визнання недійсним п. 6.5. договору фінансового лізингу на підставі його невідповідності ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірваннядоговорузобов'язаннясторін припиняються, однак п. 6.5. договору фінансового лізингу не суперечить вимогам зазначеної норми та кореспондується зчастиною 4 статті 615 Цивільного кодексу України, відповідно до якої закінченнястрокудоговоруне звільняєсторонивід відповідальностізайого порушення, яке мало місце під час дії договору.

Тому, зазначена вимога судом першої інстанції правомірно не задоволена.

Позовні вимоги про стягнення з ТОВ “Агрома” 1099559,02 грн. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 105118,07грн. інфляційних втрат, 28824,78 грн. - 3% річних за прострочення виконання зобовязання та 1278260,95 грн.- сумарного лізингового платежу, суд першої інстанції правомірно частково задовольнив виходячи з наступних підстав

Відповідно до умов договору фінансового лізингу, сторонами було підписано додаток № 2 до договору фінансового лізингу, який затверджував специфікацію та умови передачі предмету лізингу, згідно яких предметом лізингу є трактор MF 8480, 2008 р. в., загальною вартістю 1240000,00 грн. (т.1 а.с.19).

Пунктом 1.2. договору фінансового лізингу встановлено, що строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в графіку та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року, згідно зі ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг“.

На виконання умов договору 23.09.2008 р. сторонами було підписано акт приймання-передачі предмета лізингу (т.1 а.с.23).

Згідно п. 2.1. договору фінансового лізингу лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі згідно графіку та умовам цього договору. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: п.2.1.1. суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; п.2.1.2. винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.

На виконання зазначених умов сторонами було укладено Додаток № 1 до договору фінансового лізингу “Графік сплати лізингових платежів“, та додаткову угоду № 1 від 20.02.2009 р. до договору фінансового лізингу, яка фактично змінила графік сплати лізингових платежів та встановила остаточну його редакцію. (т.1 а.с.20-21).

Згідно графіку сплати лізингових платежів, встановленого додатковою угодою № 1, лізингоодержувач повинен був сплатити лізингодавцю 1240000,00 грн. у якості відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% та 536360,53 грн. у якості винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, що загалом складало 1776360,53 грн.

Згідно п. 2.8. договору авансовий лізинговий платіж лізингоодержувач зобовязаний сплатити протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку від лізингодавця. Лізингоодержувач має право здійснювати авансовий лізинговий платіж тільки на підставі отриманого від лізингодавця рахунку . Здійснення авансового лізингового платежу без отримання від лізингодавця рахунку не є підставою для набуття чинності для цього договору. В цьому випадку лізингодавець повертає отримані кошти лізингоодержувачу.

ТОВ “Українська лізингова компанія” був виставлений ТОВ “Агрома” рахунок № СФ-0005207 від 17.09.2008 р., на суму авансового лізингового платежу, а саме 231231,00 грн., який був сплачений ТОВ “Агрома” 22.09.2008 р. (т.2 а.с.74).

Відповідно до п. 2.9. договору фінансового лізингу для решти чергових лізингових платежів датою, якою лізингоодержувач зобовязаний сплатити черговий лізинговий платіж, вважається число місяця, яке відповідає даті підписання акту приймання-передачі. Зазначені в графіку порядкові номери місяців лізингу відповідають календарним місяцям, які в прямому порядку слідують за місяцем, в якому було підписано акт.

Таким чином, місяцем сплати авансового лізингового платежу був вересень 2008 р., а першим місяцем сплати чергових лізингових платежів - жовтень 2008 р. Останнім місяцем сплати чергових лізингових платежів є лютий 2013 р. На підставі цього загальний строк виплати лізингоодержувачем лізингових платежів складає період з 19.09.2008 р. по 23.02.2013 р.

Загальна сума лізингових платежів, яка була сплачена ТОВ “Агрома” на виконання умов договору фінансового лізингу складає 706 009,72 грн.

Рахунки ТОВ “Українська лізингова компанія” №СФ-005207 від 17.09.2008 р.;№СФ-0005850 від 23.10.2008 р.;№СФ-0006509 від 21.11.2008 р.; №СФ-0007123 від 23.12.2008 р.;№СФ-0007509 від 23.01.2009 р.; №СФ-0009124 від 26.02.2009 р.; №СФ-0009635 від 23.03.2009 р.; №СФ-0011123 від 23.04.2009 р.; № СФ-0011417 від 23.05.2009 р.; №СФ-0011418 від 23.06.2009 р.; №СФ-0011703 від 23.07.2009 р.; за винятком № СФ-0012153 від 21.08.2009 р., який був частково сплачений ТОВ “Агрома” у розмірі 12803,65 грн., що підтверджується повідомленнямвимогою № 1747 від 05.11.10 р., ТОВ “Агрома” належним чином сплачувало,

Таким чином, прострочена заборгованість за договором фінансового лізингу у розмірі 1099559,02 грн., яка є предметом первинного позову почала виникати з 21.08.2009 р., коли частково був сплачений виставлений ТОВ “Українська лізингова компанія” рахунок №СФ-0012153 від 21.08.2009 р., у розмірі 12803,65 грн.

Як зазначено вище строк виплати лізингоодержувачем лізингових платежів, включаючи авансовий лізинговий платіж та чергові лізингові платежі складає період з 19.09.2008 р. по 23.02.2013 р.

12.04.2011 р., постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №64/380-10 за позовом ТОВ “Українська лізингова компанія“ до ТОВ “Агрома“ про розірвання договору фінансового лізингу та повернення предмету лізингу, було частково залишено без змін рішення господарського суду Харківської області в частині зобовязання ТОВ “Агрома” повернути предмет лізингу та визначено, що договір фінансового лізингу № 01-303/08-обл. від 15.09.08 р., укладений між сторонами є розірваним з 01.12.10 р., моменту отримання повідомлення про розірвання Договору фінансового лізингу та вилучення майна.

На підставі цього, нарахування простроченої заборгованості у розмірі 1099559,02 грн. проводилось у період з 21.08.2009 р. по 30.11.2010 р.

Беручи до уваги період в якому виникла прострочена заборгованість з 21.08.2009 р. по 30.11.2010 р., що був останнім днем дії договору фінансового лізингу, то згідно графіку ТОВ “Агрома“ повинно було сплатити у якості винагороди (комісії) 219542,45 грн.та 312298,61 грн. у якості відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно графіку, що загалом складає 531841,06 грн. ТОВ “Українська лізингова компанія“ в свою чергу заявило вимогу про стягнення 1099559,02 грн., яка складається з: 322146,93 грн. заборгованість із сплати лізингового платежу , який підлягає сплаті згідно графіку та умовам цього договору (коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні) згідно п. 2.10 договору; 162360,78 грн. заборгованість із сплати суми збільшення винагороди лізингодавця за прострочення лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів зазначених в графіку та умовах договору фінансового лізингу, згідно п. 2.14 договору (у всіх виставлених рахунках, повідомленнівимозі № 1747 від 05.11.10 р. ТОВ “Українська лізингова компанія“ посилається на п. 2.14 договору фінансового лізингу, як підставу нарахування цієї додаткової угоди); 219542,45 грн. заборгованість із сплати винагороди (комісії) згідно графіку та п. 2.1.2. договору фінансового лізингу; 312298,61 грн. заборгованість із сплати відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно графіку та п. 2.1.1. договору фінансового лізингу; 83210,25 грн. заборгованість із сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу.

Згідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України).

Стягнення ТОВ “Українська лізингова компанія“ 219542,45 грн. заборгованості із сплати винагороди (комісії) згідно графіку та п. 2.1.2. договору фінансового лізингу, 312298,61 грн. заборгованості із сплати відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно графіку та п. 2.1.1. договору фінансового лізингу в межах загальної суми простроченої заборгованості (1099559,02 грн.) ґрунтується на умовах договору та ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг“, яка передбачає такі складові лізингового платежу, як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно та суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та п. 2.1.1., п. 2.1.2. договору фінансового лізингу.

Таким чином ТОВ “Агрома“ повинно було сплатити на користь ТОВ “Українська лізингова компанія“ зазначені суми винагороди (комісії) та відшкодування вартості об`єкта лізингу відповідно до зазначених умов договору фінансового лізингу та ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг“.

На підставі цього, позовні вимоги простягнення 219542,45грн. заборгованості із сплати винагороди (комісії) згідно графіку та п. 2.1.2. договору фінансового лізингу та 312298,61 грн. заборгованості із сплати відшкодування вартості об`єкта лізингу згідно графіку та п. 2.1.1. договору фінансового лізингу, в межах загальної суми простроченої заборгованості (1099559,02 грн.) є законними та обґрунтованими.

ТОВ “Українська лізингова компанія“ включено до загальної суми простроченої заборгованості 322146,93 грн. у якості заборгованості із сплати лізингового платежу , який підлягає сплаті згідно графіку та умовам цього договору (коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні) згідно п. 2.10 договору, однак, в звязку з визнанням недійсними пунктів 2.10. та 2.11. договору фінансового лізингу відсутні правові підстави для нарахування та сплати зазначеного платежу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ “Українська лізингова компанія“ включило до загальної суми простроченої заборгованості 162360,78 грн. заборгованості із сплати суми збільшення винагороди лізингодавця за прострочення лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів зазначених в графіку та умовах договору фінансового лізингу, згідно п. 2.14 договору фінансового лізингу, відповідно до якого за кожний випадок прострочення сплати лізингових платежів згідно графіку та умовам цього договору лізингодавець має право вимагати, шляхом надсилання повідомлення лізингоодержувачу, сплати адміністративної комісії за роботу з простроченою дебіторською заборгованістю в розмірі 250,00 грн. без ПДВ.

Крім того, за кожний надісланий лізингодавцем листнагадування про сплату лізингового платежу, лізингоодержувач сплачує адміністративну комісію в розмірі 100,00 грн. без ПДВ. Такі адміністративні комісії не входять до складу лізингових платежів і мають бути сплачені лізингоодержувачем на підставі відповідного рахунку.

ТОВ “Українська лізингова компанія“ у письмових поясненнях №478 від 04.05.11р. зазначало, що не використовувало права на виставлення ТОВ “Агрома“ рахунків на оплату адміністративної комісії, передбаченої п.2.14. Договору (т.2, а.с.114).

ТОВ “Агрома“ від ТОВ “Українська лізингова компанія“ рахунків на оплату адміністративної комісії не отримувало.

Крім того, ТОВ “Українська лізингова компанія“ в позовній заяві та у розрахунку до неї не вказує, яким чином розраховувалась зазначена комісія. Для встановлення розміру зазначеного платежу лізингодавець повинен був зазначити кількість випадків прострочення сплати лізингових платежів з боку лізингоодержувача, точні дати таких прострочень, кількість надісланих лізингодавцем листів-нагадувань про сплату лізингових платежів та помножити їх на вказаний розмір адміністративної комісії.

З огляду на наведене, суд правомірно дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з ТОВ “Агрома“ 162360,78 грн. заборгованості із сплати суми збільшення винагороди лізингодавця за прострочення лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів зазначених в графіку та умовах договору фінансового лізингу, згідно п. 2.14 договору фінансового лізингу.

ТОВ “Українська лізингова компанія“ включило до загальної суми простроченої заборгованості 83210,25 грн. заборгованості із сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу, відповідно до якого, в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування винагороди за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості предмету лізингу, то сума такого перевищення є обєктом оподаткування ПДВ, при цьому розмір винагороди збільшується на суму ПДВ, нараховану на такий обєкт оподаткування чим більше розмір поточної винагороди, який нараховується лізингодавцем, тим більше позитивна різниця між нею та подвійною обліковою ставкою НБУ, встановленої на день нарахування винагороди за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу до дня сплати поточного, розрахованої від загальної вартості предмету лізингу. Відповідно на цю різницю і нараховувався ПДВ.

Нарахування ПДВ виникло через збільшення лізингодавцем розміру нарахованої винагороди шляхом систематичного включення до неї коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні згідно п. 2.10 договору та винагороди (комісії) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору.

Як зазначалось вище, судом визнано недійсними пункти 2.10 та 2.11 договору фінансового лізингу. Таким чином, ТОВ “Українська лізингова компанія“ не має правових підстав для включення сум коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні згідно п. 2.10 договору до загального розміру винагороди.

Також до загального розміру винагороди було зараховано винагороду (комісію) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору, в стягненні якої було відмовлено судом.

Таким чином, ТОВ “Українська лізингова компанія“ не мало правових підстав для включення сум винагороди (комісії) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору до загального розміру винагороди у тому розмірі, який був заявлений у позовній заяві.

При відсутності двох видів винагород (коригування лізингових платежів через зміни курсу гривні згідно п. 2.10 договору та винагороди (комісії) за прострочення термінів сплати лізингових платежів згідно п. 2.14 договору), які ТОВ “Українська лізингова компанія“ включало до загального розміру винагороди, ТОВ “Українська лізингова компанія“ необґрунтовано заявлено до стягнення 83760,98 грн. заборгованості із сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу.

ТОВ “Українська лізингова компанія“ не мало договірних або законних підстав для застосування умов п. 2.12 договору фінансового лізингу, а тому позовні вимоги про стягнення 83760,98 грн. заборгованості із сплати ПДВ по винагороді (комісії) згідно п. 2.12 договору фінансового лізингу задоволенню не підлягають.

ТОВ “Українська лізингова компанія“ також було заявлено вимогу про стягнення 105118,07 грн. інфляційних витрат та 28824,78 грн. 3% річних за прострочення виконання зобовязання.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог,судом першої інстанції проведено перерахунок інфляційного збільшення та 3% річних, згідно якого правомірним та обґрунтованим розміром інфляційних витрат визнано 68615,88 грн., а розмір 3% річних - 18518,68 грн., які правомірно задоволені.

ТОВ “Українська лізингова компанія“ просить стягнути 1278260,95 грн. у якості сумарного лізингового платежу визначеного на підставі п. 6.3. договору фінансового лізингу.

Пункт 6.3. договору фінансового лізингу встановлює, що у випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених в пункті 6.2. договору фінансового лізингу, лізингодавець повідомляє про це лізингоодержувача із зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо лізингоодержувач у встановлений лізингодавцем строк не усуне зазначені порушення, то лізингодавець має право нарахувати останній лізинговий платіж, а лізингоодержувач зобовязаний його сплатити. Останній лізинговий платіж включає в себе сукупність всіх лізингових платежів згідно графіку, які б при нормальному продовжені договору були виплачені лізингодавцю, за винятком тих, термін сплати яких вже минув, зі скидкою у розмірі 2% від суми несплачених лізингових платежів. В цьому випадку лізингоодержувач також зобовязаний сплатити прострочену заборгованість за лізинговими платежами, нараховані комісії і штрафні санкції та відшкодувати збитки лізингодавця (за їх наявності). лізингодавець припиняє нараховувати лізингові платежі з моменту нарахування лізингоодержувачу останнього лізингового платежу. В разі виконання лізингоодержувачем умов цього пункту договору, сторони підписують акт звірки взаєморозрахунків та акт приймання-передачі предмету лізингу у власність , згідно якого право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.

Колегія суддів вважає, що вимога про стягнення сумарного лізингового платежу, є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Стягнення сумарного лізингового платежу можливо при наявності сукупності таких умов як: наявність діючого договору фінансового лізингу та передання лізингоодержувачу предмету лізингу у власність.

У ТОВ “Українська лізингова компанія“ відсутня зазначена сукупність підстав для стягнення сумарного лізингового платежу.

Сумарний лізинговий платіж передбачений п. 6.3. договору фінансового лізингу є сумою чергових лізингових платежів (згідно п.2.1. договору фінансового лізингу черговий лізинговий платіж складається з суми, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу та винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий предмет лізингу), які належали до сплати лізингодавцю в майбутніх лізингових періодах.

Підставою сплати сум лізингових платежів, які належали до сплати лізингодавцю в майбутніх лізингових періодах може бути договір лізингу, дія якого поширюється на відповідні майбутні платежі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 р. у справі 64/380-10 за позовом ТОВ “Українська лізингова компанія“ до ТОВ “Агрома“ про розірвання договору фінансового лізингу та повернення предмету лізингу, частково залишено без змін рішення господарського суду Харківської області в частині зобовязання ТОВ “Агрома“ повернути предмет лізингу згідно договору фінансового лізингу та визначено, що договір є розірваним з 01.12.10 р. - моменту отримання повідомлення про розірвання договору та вилучення майна.

Згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язаннясторін припиняються.

Таким чином, з 01.12.10 р. зобовязання сторін за договором фінансового лізингу припинились. Розірвання договору фінансового лізингу виключає можливість отримання лізингових платежів за майбутні періоди.

Також, як вбачається із положень вищенаведеного пункту договору фінансового лізингу, сплата лізингоодержувачем останнього лізингового платежу має наслідком підписання акту приймання-передачі предмету лізингу у власність та відповідно набуття лізингоодержувачем предмету лізингу у власність. Тобто сплата сумарного лізингового платежу є взаємоповязаною із переданням предмету лізингу у власність лізингоодержувачу, зазначені дії не можуть бути виконані окремо, а тільки у сукупності.

Таким чином, стягнення сумарного лізингового платежу на підставі п.6.3. договору фінансового лізингу неможливе через те, що є рішення суду, яке набрало законної сили, про обовязок лізингоодержувача повернути предмет лізингу, тому лізингоодержувач не має можливості отримати предмет лізингу у власність.

Повернення предмету лізингу виключає сплату останнього лізингового платежу.

З огляду на наведене, вимога про стягнення з ТОВ “Агрома“ сумарного лізингового платежу у розмірі 1278260,95 грн. визначеного на підставі п. 6.3. договору фінансового лізингу не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2011 р. по справі №5023/1798/11 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в звязку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2011 р. по справі №5023/1798/11 залишити без змін.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Пелипенко Н.М.

Повний текст постанови по справі № 5023/1798/11 складено та підписано 14.07.2011 р.