Постанова № 17858077, 10.08.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2011 р.Справа № 18/187/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Картере В.І.,

суддів: Жекова В.І., Пироговського В.Т.,

при секретарі судового засідання Марінової І.І.

за участю представників:

від ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3,

від ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції Калашнюк І.М.,

від ТОВ „Стайл-Т” не зявився, належним чином повідомлений,

від ФОП ОСОБА_6 ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.07.2011р.

по справі № 18/187/10

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Стайл-Т”

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

про визнання недійсним договору іпотеки та зобовязання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

27.12.2010р. Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” (перейменоване у Публічне акціонерного товариство „Райффайзен Банк Аваль”) в особі Миколаївської обласної дирекції, за участю третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТОВ „Стайл-Т” та ФОП ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки від 24.12.2007р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 стверджує, що договір іпотеки від 24.12.2007р. укладено всупереч приписів ч.1 ст. 203 ЦК України, а саме: він суперечить ст. 573 ЦК України та ч.4 ст.3, ч.2 ст.7 Закону України „Про іпотеку”, що в силу ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Зокрема позивач зазначила, що спірний договір іпотеки забезпечував лише ті вимоги банку, що випливали з генерального кредитного договору №010/01-02/07-106 від 21.12.2007р., умовами якого кредитування не передбачалось і не відбувалось, а не ті вимоги, що випливають з кредитних договорів, що були укладені між відповідачем і ТОВ „Стайл-Т” та між відповідачем і ФОП ОСОБА_6 в рамках генерального кредитного договору №010/01-02/07-106 від 21.12.2007р.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.07.2011р. (суддя Давченко Т.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції по даній справі та задовольнити позовні вимоги повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт навела доводи аналогічні тим, що викладено у позові щодо недійсності спірного договору.

Також апелянт зазначила, що кредитні кошти надавались ТОВ „Стайл-Т” та ФОП ОСОБА_6 відповідачем не на виконання генерального кредитного договору №010/01-02/07-106 від 21.12.2007р., забезпеченого спірним договором іпотеки, а на виконання інших кредитних договорів, що на думку апелянта свідчить про те, що кредитні правовідносини між позивачем, третіми особами та відповідачем не виникли, а спірний договір іпотеки було укладено на забезпечення недійсного зобовязання.

Відповідач в порядку ст. 96 ГПК України надав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відповідності до приписів ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, присутніх у судовому засіданні, дослідивши наявні у справі докази, та проаналізувавши на підставі встановлених по справі фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

21.12.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (Кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Стайл-Т” (Позичальник 1) і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (Позичальник 2) укладено генеральний кредитний договір № 010/01-02/07-106.

Згідно із пунктом 1.1 вказаного договору кредитор на підставі цього договору зобовязався надати позичальникам банківські продукти (кредити, кредитні лінії, овердрафти, гарантії) в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі та у договорах, укладених в рамках цього договору, що є його невідємними частинами.

Цільове використання кредитних коштів зазначене в окремих договорах, укладених в рамках цього договору (пункт 1.2 договору).

Загальний ліміт активних операцій (та/або ліміт кредитування) позичальників по всім договорам, укладених в рамках цього договору не повинен перевищувати розміру, еквівалентного 19200000,00 грн. (пункт 1.3).

Пунктом 2 договору сторонами визначено умови надання та забезпечення повернення кредитних коштів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.2 договору позичальнику можуть надаватися банківські продукти згідно із пунктом 2.2 в національній валюті на наступних умовах: розмір кредиту та/або кредитної лінії в межах загальної суми, передбаченої пунктом 1.3 цього договору; відсоткова ставка та комісія за користування кредитними коштами встановлюються у відповідному кредитному договорі, укладеному в рамках даного договору.

Згідно із пунктом 2.9 надання коштів по договору/договорам, укладеним в рамках цього договору, у розмірі, що не перевищує суму, вказану в п. 1.3 договору здійснюється кредитором після належного укладання цього договору, відповідних договорів в межах даного договору, договорів застави та виконання інших умов, передбачених діючим законодавством та внутрішніми нормативами кредитора.

Пунктом 9.1 встановлено строк дії договору, а саме - до 19.12.2011 р. за умов повного погашення позичальниками заборгованості (позики, відсотків за користування, штрафів та пені) за всіма договорами, укладеними в рамках даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, в рамках генерального кредитного договору укладено наступні кредитні договори:

1) № 010/01-02/07-107 від 21.12.2007 р., укладений між банком та ТОВ “Стайл-Т”, відповідно до умов якого банк відкрив останньому невідновлювальну кредитну лінію та надав строком до 18.12.2011р. кошти у сумі 15000000,00грн. із сплатою 14,75% річних. Відповідно до додаткового договору № 010/01-02/07-107/1 від 15.07.2008 р. до кредитного договору № 010/01-02/07-107 від 21.12.2007 р. збільшено відсоткову ставку до 18,0% річних.

2) № 010/01-02/07-108 від 21.12.2007 р., укладений між банком та ТОВ “Стайл-Т”, відповідно до умов якого банк відкрив останньому невідновлювальну кредитну лінію та надав строком до 18.12.2011р. грошові кошти у сумі 3000000,00 грн. із сплатою 14,75 % річних. Додатковим договором № 010/01-02/07-108 від 18.07.2008р. до кредитного договору №010/01-02/07-108 від 21.12.2007 р. збільшено відсоткову ставку до 18,0% річних.

3) № 010/01-02/07-109 від 21.12.2007 р., укладений між банком та ФОП ОСОБА_6, відповідно до умов якого банк відкрив останньому невідновлювальну кредитну лінію та надав строком до 18.12.2011р. грошові кошти у сумі 1200000,00 грн. із сплатою 14,75% річних. Додатковим договором № 010/01-02/07-109/1 від 15.07.2008 р. до кредитного договору №010/01-02/07-109 від 21.12.2007 р. збільшено відсоткову ставку до 18,0% річних.

Рішеннями Господарського суду Миколаївської області від 11.11.2010 р. у справі № 16/158/10 та від 11.11.2010 р. у справі № 16/159/10, що набрали законної сили, встановлено, що на підставі рішення кредитного комітету банку № 2483 від 20.12.2007 р. ТОВ “Стайл-Т” були видані кредитні кошти.

Також, факт отримання кредитних коштів за вищевказаними кредитними договорами у сумі 19200000,00 грн. підтверджується виписками руху коштів по позичковому рахунку ТОВ “Стайл-Т” і ФОП ОСОБА_6 (а.с.59-61).

В якості забезпечення виконання зобов'язань, що витікають з генерального кредитного договору та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в подальшому, між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” (Іпотекодержатель) та ФОП ОСОБА_2 (Іпотекодавець), яка діяла як майновий поручитель ТОВ „Стайл-Т” та ФОП ОСОБА_6 укладено договір іпотеки від 24.12.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 104.

Стверджуючи про те, що вказаний іпотечний договір було укладено всупереч приписів ч.1 ст. 203 ЦК України, майновий поручитель ТОВ „Стайл-Т” та ФОП ОСОБА_6 - ФОП ОСОБА_2 звернулась до господарського суду із позовом про визнання його недійсним.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що єдиним належним доказом порушення спірним договором іпотеки від 24.12.2007р. прав та законних інтересів позивача мають бути договори або інші правочини, зміст яких свідчив би про зменшення обсягу прав відповідача за договорами, майнові права за якими передано у заставу, однак позивач доказів наявності таких правочинів не довів.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову з огляду на таке:

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 2.5 укладеного між відповідачем та ТОВ „Стайл-Т” і ФОП ОСОБА_6 генерального кредитного договору №010/01-02/07-106 від 21.12.2007 р., на забезпечення виконання якого між ФОП ОСОБА_2 та ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” укладено спірний іпотечний договір, визначено, що забезпечення кредиту передбачено відповідними договорами застави.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.

В силу ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Закон України „Про іпотеку” є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.

Статтею ст. 3 Закону України „Про іпотеку” визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно із ст. 1 названого Закону майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

Статтею 11 Закону передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Пунктом 2 ч. I ст. 18 Закону України „Про іпотеку” встановлено, що однією з істотних умов, які повинен містити іпотечний договір, є зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку” якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Отже, істотною умовою договору іпотеки, що укладається в забезпечення виконання грошових зобов'язань є зміст грошового зобов'язання і його сума або посилання на договір, що має визначити зміст і розмір такого грошового зобов'язання чи надати критерії, які дозволяють їх встановити на конкретний час протягом строку дії такого зобов'язання.

Відповідно до п. 1.1 спірного іпотечного договору іпотека за цим договором забезпечує вимоги Банку (Іпотекодержателя) за генеральним кредитним договором №010/01-02/07-106 від 21.12.2007р. та будь-якими договорами, укладеними в межах цього генерального договору у майбутньому, протягом строку його дії.

Частиною 3 ст. 3 Закону України „Про іпотеку” встановлено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Таким чином, зміст основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, визначається генеральним договором та кредитними договорами, укладеними в межах генерального договору, які є його невід'ємними частинами.

З наведеного випливає, що саме кредитні договори, укладені в рамках генерального кредитного договору №010/01-02/07-106 від 21.12.2007р. та які є його невід'ємними частинами, визначають суму кредитування, а генеральний кредитний договір містить критерії для визначення чіткої суми грошового зобов'язання, виконання якого забезпечене іпотекою, а тому посилання позивача на те, що кредитні правовідносини між позивачем, третіми особами та відповідачем не виникли, а спірний договір іпотеки було укладено на забезпечення недійсного зобовязання є такими, що спростовуються наведеним.

Вказана правова позиція викладена й в постанові Верховного суду України від 22.12.2009р. у справі №30/92.

Враховуючи наведене, правові підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 85, 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.07.2011р. по справі № 18/187/10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя :В.І. Картере

Судді:В.І. Жеков

В.Т. Пироговський

Повний текст постанови підписаний 11.08.2011р.