Рішення № 17855324, 12.07.2011, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2011 р. Справа № 5016/1756/2011(4/70)

Позивач приватне підприємство “Нікспецзапчасть”,

вул. Чкалова, 103, кв. 5, м. Миколаїв, 54055

Відповідач державне підприємство “Суднобудівний завод імені 61 Комунара”,

вул. Адміральська, 38, м. Миколаїв, 54001

Суддя Дубова Т.М.

ПРИСУТНІ:

Від позивача- Пшонка І.А. директор,

ОСОБА_1 довіреність від 12.07.11р.

Від відповідача - не зявився

СУТЬ СПОРУ: стягнення в сумі 18657,58 грн.

Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи або розгляд справи за наявними документами за відсутності представника відповідача, відмовивши в задоволені позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом і просить стягнути з відповідача борг в сумі 18657,58 грн., з яких 14368,83 грн. - інфляції за період з лютого 2009 року по травень 2011 року, 4288,75 грн. - 3 % річних з січня 2009 року по травень 2011 року, посилаючись на невиконання відповідачем обовязків за договором поставки від 14.10.05р., обґрунтовуючи свої вимоги ст. 193 ГК України та ст.ст. 526, 625, 692 ЦК України.

Відповідач надав відзив, яким позов заперечив, посилаючись на те, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.10.07р. з відповідача вже стягнуто борг за договором від 14.10.05р., а інших договірних відносин між сторонами не існує, тому вимоги про стягнення в сумі 18657,58 грн. безпідставні. Щодо не перерахування стягнутої за рішенням суду від 23.10.07р., то відповідач вини не має, оскільки органом ДВС накладено арешт на кошти відповідача.

Крім того, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.09.09р. по справі № 2/178/09 порушено провадження у справі про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 30).

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали справи та надавши їм юридичної оцінки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного:

14.10.2005 року сторони уклали договір поставки № 8-47\899, згідно якого позивач був зобовязаний поставити відповідачу товар (карбід кальцію), а відповідач прийняти та оплатити його на умовах передбачених договором, а саме: на умовах 50% попередньої оплати згідно виставлених рахунків, а залишок коштів по факту поставки 5 банківських днів з моменту отримання товару.

Відповідач свої зобовязання за договором належним чином не виконав, товар оплатив частково.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

23.10.07р. рішенням господарського суду Миколаївської області з відповідача на користь позивача було стягнуто суму 61388,00 грн. залишок боргу, а згідно наказу по справі № 11/623 від 05.11.2007 року державною виконавчою службою 05.03.08р. відкрито виконавче провадження про стягнення з відповідача на користь позивача суми 62119,88 грн.

Як свідчить рішення господарського суду Миколаївської області від 31.03.09р. по справі № 11/94/09 грошове зобовязання відповідачем не було виконано станом на січень 2009р. , тому було стягнено з відповідача на користь позивача суму 15521,12 грн. - інфляції, 2114,11 грн. - 3% річних.

Згідно з приписами ч.ч. 2,5 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Станом на час розгляду справи відповідач не виконав оплату товару на суму 61 388,00 грн., про що свідчать виписки банку та не заперечується відповідачем, тому позивач нарахував інфляцію за весь час прострочки з лютого 2009 року по травень 2011 року на суму 14368,83грн. та 3% річних від простроченої суми з січня 2009 року по травень 2011 року, що становить суму 4288,75 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобовязання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору або вимог ЦК України. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень. Заперечення відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги як підстава відмови в позові, оскільки відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, виходячи з викладеного та за змістом ст. 625 ЦК України, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, у тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, а дія мораторію на них не розповсюджується.

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог.

Відповідач клопотання про застосування позовної давності до винесення рішення судом, згідно ст. 267 ЦК України не заявляв, а судом позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі.

Виходячи з викладеного, позов підлягає задоволенню повністю, судові витрати слід віднести за рахунок відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства “Суднобудівний завод імені 61 Комунара” (вул. Адміральська, 38, м. Миколаїв, код 14313240) на користь приватного підприємства “Нікспецзапчасть” (вул. Чкалова, 103, кв. 5, м. Миколаїв, код 32459864) суму 14368,83 грн. (чотирнадцять тисяч триста шістдесят вісім грн. 83 коп.); 4288,75 грн. (чотири тисячі двісті вісімдесят вісім грн. 75 коп.) - 3 % річних, 186,58 грн. (сто вісімдесят шість грн. 58 коп.) - держмита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати позивачу.

Рішення може бути оскаржене у 10-денний строк.

Суддя Т.М.Дубова

Рішення оформлено у відповідності зі ст. 84 ГПК України та підписано суддею 13.07.2011р.