Рішення № 17854140, 21.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 18/1721.07.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дубль W»;

доКомпанії «Райффайзен Проперті Менеджмент ГмбХ»(відповідач 1);

Товариства з обмеженою відповідальністю «САССК»(відповідач 2);

провитребування майна з чужого незаконного володіння та зобовязання

вчинити дії;

Суддя Мандриченко О.В.

Представники

Від позивача:ОСОБА_1, представник, довіреність б/н від 19.01.2010 р.;

ОСОБА_2, представник, довіреність б/н від 11.07.2011 р.;

Від відповідача 1:ОСОБА_3, представник, довіреність б/н від 26.01.2009 р.;

Від відповідача 2:ОСОБА_4, представник, довіреність б/н від 12.01.2009 р.;

ОСОБА_5, представник, довіреність б/н від 12.01.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2008 р. порушено провадження у справі №18/17, справа призначена слуханням на 03.02.2009 р.

У справі, на підставі статті 77 ГПК України, з 03.02.2009 р. до 05.02.2009 р. була оголошена перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2009 р. слухання справи було відкладене до 17.09.2009 р.,

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 р. з метою забезпечення позову накладений арешт на частку Райффайзен Проперті Менеджмент ГМБХ у розмірі 98,90217% статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «САССК»; накладений арешт на основні засоби Товариства з обмеженою відповідальністю «САССК», у тому числі на обєкти нерухомого майна, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «САССК»; заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «САССК»та будь-яким іншим особам здійснювати дії, направлені на відчуження основних засобів, в тому числі всіх обєктів нерухомого майна, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «САССК», передання їх в заставу, оренду (та інше обтяження).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2009 р. ухвала Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 р. у справі №18/17 залишена без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2010 р. ухвала Господарського суду міста Києва від 23.02.2009 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2009 р. у справі №18/17 скасовані.

Ухвалою Верховного Суду України від 11.03.2010 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 21.01.2010 р. у справі №18/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2010 р. слухання справи №18/17 призначене на 09.09.2010 р.

Справа, в порядку статті 77 ГПК України, була відкладена слуханням: з 09.09.2010 р. до 16.12.2010 р., з 16.12.2010 р. до 24.03.2011 р., з 24.03.2011 р. до 14.07.2011 р., про що господарським судом винесені відповідні ухвали від 09.09.2010 р., від 16.12.2010 р. та від 24.03.2011 р.

У справі з 14.07.2011 р. до 21.07.2011 р. була оголошена перерва.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсним договір реалізації часток Товариства з обмеженою відповідальністю «Дубль W Київ»від 04.05.2001 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дубль W»та Raiffeisen Property Invest Immobilienentwicklungsges.m.b.H (Компанією «Райффайзен Проперті менеджмент ГМБХ»); зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «САССК»вчинити всі необхідні дії щодо перереєстрації частки у розмірі 98,90217% у статутному фонді ТОВ «САССК»з Компанії «Райффайзен Проперті менеджмент ГМБХ»на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дубль W»; стягнути з відповідачів витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з мотивів, вказаних у позовній заяві.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 у наданому письмовому клопотанні та представник останнього у судових засіданнях просив провадження у справі припинити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, посилаючись на те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. При цьому відповідач 1 зазначає про наступне:

оспорюваний договір містить арбітражну угоду у формі застереження (п. 6.2.), за якою будь-який спір, що виникає між сторонами оспорюваного договору, у зв'язку з його тлумаченням, реалізацією, розірванням, припиненням або недійсністю, підлягає вирішенню арбітражним судом у місті Відень, відповідно до Правил арбітражу та примирення Віденської Торгової Палати;

відповідач 1 є іноземною юридичною особою, а відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо місцезнаходження відповідача на території України. Відповідач 1, який є учасником юридичної особи відповідача 2, є резидентом Республіки Австрія і місцезнаходження на території України не має. Виняткові обставини, передбачені ч. 3 ст. 124 ГПК України, відсутні, оскільки відповідач 1 не має відособлених підрозділів на території України, а даний спір не є спором з приводу нерухомого майна, а тому зазначений спір непідвідомчий господарським судам України;

позивач не наводить будь-яких обставин, що свідчать про порушення або оспорювання відповідачем 2 його прав або охоронюваних законом інтересів, а відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Відповідач 2 у наданому відзиві на позову заяву та представники останнього у судових засіданнях позовні вимоги позивача заперечували, у задоволенні позову просили відмовити, посилаючись на наведене нижче:

позивачем пропущений строк позовної давності. Датою укладення оспорюваного договору є 04.05.2001 р. Згідно з п. 7 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на предявлення яких виникло до 01.01.2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше, а саме, Цивільним кодексом УРСР. Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Базуючись на положеннях статей 72 і 83 ЦК УРСР, позови про визнання угод недійсними законом не віднесено до вимог, на які позовна давність не поширюється;

передача частки у статутному фонді відповідача 2 у розмірі 23838812,61 грн., що на дату укладення оспорюваного договору дорівнювало 98,90217% статутного фону, відбулася до укладення оспорюваного договору. Позивач здійснив таку передачу частки на підставі договору про передачу частки участі від 03.03.2000 р., укладеного між позивачем та відповідачем 1, згідно з яким частка перейшла у власність відповідача 1;

позивач підписав відповідні зміни до установчих документів відповідача 2, повязані з передачею останнім частки, а саме, зміни та доповнення до статуту відповідача 2, угоду про внесення змін та доповнень до договору про створення та діяльність відповідача 2, посвідчені нотаріально приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_7 12.04.2000 р. (зареєстровано в реєстрі за №784,783), які були затверджені зборами учасників відповідача (протокол №7 від 29.02.2000 р.) та зареєстровані Радянською районною державною адміністрацією м. Києва 13.04.2000 р. за №11323. Відповідно до зміненої редакції п. 3.2. статуту відповідача 2, а також п. 4.3. договору про створення та діяльність відповідача 2, відповідачу 1 стала належати частка у статутному фонді відповідача 2 у розмірі 23838812,61 грн., що складало 98,90217% від його загального розміру, в той час як позивач залишився власником частки у розмірі лише 241034,27 грн., тобто 1% від статутного фонду;

відповідач 1 офіційно є учасником юридичної особи відповідача 2 та володіє часткою, починаючи з 13.04.2000 р.;

виходячи з положень Конституції України, Закону України «Про мови»та висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.1999 р. обовязкове використання української мови обмежується виключно публічними сферами суспільного життя. Обовязку користуватися певною мовою у не публічній (приватній) сфері законодавство України не встановлює; будь-які мовні обмеження та обовязки в даній сфері є незаконними та юридично неможливими;

правовідносини між відповідачем 1 та позивачем відповідно до оспорюваного договору мають приватно-правовий характер і до публічної сфери не відносяться, оскільки вони регулюються нормами цивільного, а не адміністративного права.

У судовому засіданні відповідачем 2 було надане письмове клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 та п. 2 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що відповідно до п. 6.2. оспорюваного договору будь-який спір, що виникає між сторонами оспорюваного договору, у зв'язку з його тлумаченням, реалізацією, розірванням, припиненням або недійсністю, підлягає вирішенню арбітражним судом у м. Відень відповідно до Правил арбітражу та примирення Віденської Торгової Палати. 23.02.2010 р. Міжнародний Арбітражний Суд Віденської Федеральної Палати Економіки виніс рішення у справі №SCH-5093 з виправленнями від 10.07.2010 р. за позовом Райффайзен Проперті Менеджмент ГМБХ до Фірми «Дубль W»у формі товариства з обмеженою відповідальністю, яким зокрема встановлено, що кредитний договір від 14.10.1998 р. (із змінами та доповненнями від 17.05.1999 р.), договір про продаж частки від 04.05.2001 р. та договір про передачу частки та опціон від 04.05.2001 р. були належним чином укладені, не були припинені, не були визнані недійсними та є дійсними у повній силі, та підтверджують право власності позивача (на момент вчинення договору про передачу частки та опціон від 04.05.2001 р.) на частку 1% у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю «Дубль W Київ»(нинішня назва Товариство з обмеженою відповідальністю «САССК») та в загальному обсязі на частку участі у розмірі 99,90217% у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю «Дубль W Київ»(нинішня назва Товариство з обмеженою відповідальністю «САССК»).

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

14.10.1998 р. між позивачем та Райффайзен Проперті Інвест Іммобілієгнентвіклюнгсгес.м.б.Х., правонаступником якого є Райффайзен Проперті Менеджмент ГмбХ (далі - відповідач 1), укладений кредитний договір, предметом якого є надання коштів з метою провести проекті роботи; здійснити викуп непридбаних приміщень та квартир, розташованих на проектній ділянці; очистити та перетворити позивача на спеціальну компанію для проекту; належним чином легалізувати права власності позивача на проекту ділянку; повернути кредит та отримати всі схвалення, згоди та дозволи, необхідні для будівництва та використання проекту у якості готелю.

Пунктом 2.2. кредитного договору передбачено, що позивач уклав різні договори купівлі-продажу із Київською міською державною адміністрацією, Радянською районною державною адміністрацією м. Києва та приватними особами на купівлю 4200 кв.м. загальної площі, розташованої на вул. Ярославів Вал, 22, 24-а, 24-б та 26-б у м. Києві.

Пунктом 2.4. кредитного договору передбачено, що загальна максимальна сума кредитну не перевищує 1500000,00 доларів США.

Відповідно до договору про створення та діяльність Фірми «Дубль W Київ», затвердженого загальними зборами учасників (протокол №1 від 02.12.1998 р.), зареєстрованого Радянською районною державною адміністрацією м. Києва 07.12.1998 р., ТОВ «Дубль W»та ОСОБА_9 створюють ТОВ «Фірма Дубль W Київ». Сторони погоджують, що частки останніх у статутному фонді Фірми складають:

ТОВ «Дубль W»- 99,9%;

ОСОБА_9 0,1%.

Протоколом №7 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Дубль W Київ»(нинішня назва Товариство з обмеженою відповідальністю «САССК») затверджене рішення про передачу позивачем частини належної йому частки у розмірі 98,90217% статутного фонду товариства на користь Райффайзен Проперті Інвест Іммобілієгнентвіклюнгсгес.м.б.Х., в якості забезпечення платіжних зобов'язань позивача за кредитним договором від 14.10.1998 р.

04.05.2001 р. між позивачем та Райффайзен Проперті Інвест Іммобілієгнентвіклюнгсгес.м.б.Х., правонаступником якого є відповідач 1, укладений договір продажу акцій, умовами якого визначено, що позивач не сплатив відсотки та основну суму боргу за кредитним договором і бажає укласти даний договір з відповідачем 1 з метою визначити умови продажу переданої частки.

Статтею 2 договору продажу акцій передбачено, що відповідач 1 придбав у вільне та необтяжене володіння передану частку в обмін на сплату непогашеної суми за кредитним договором станом на 04.05.2001 р., що складає 2817721,10 євро. Відповідач 1 набув у вільне та необтяжене володіння передану частку згідно з українським законодавством. При цьому було дотримано всіх формальних процедур, які вимагаються українським законодавством, у зв'язку з купівлею і передачею переданої частки на користь відповідача 1 та купівлею і передачею часток участі позивача за договором про передачу частки та опціон; відповідач 1 зареєстрований як власник частки участі у Компанії номінальною вартістю 24079847,15 грн., що відповідає 99,90217% статутного фонду Компанії.

Пунктом 7.2. договору про продаж акцій визначено, що цей договір, договір про передачу частки та договір про передачу частки та опціон складають повний договір між сторонами, у зв'язку з передачею переданих акцій та частки участі позивача в товаристві та опціону, наданого на користь позивача та відміняє собою усі попередні письмові та усні домовленості, пропозиції, угоди та інші повідомлення, повязані з такою транзакцією. Сторони визнали, що не існувало жодних запевнень, порук, обіцянок, гарантій або домовленостей, явно виражених або таких, що припускались між сторонами, окрім визначених в цьому договорі, договорі про передачу частки та договорі про передачу частки та опціон.

04.05.2001 р. між позивачем та Райффайзен Проперті Інвест Іммобілієгнентвіклюнгсгес.м.б.Х., правонаступником якого є відповідач 1, укладений договір про продаж частки, умовами якого визначено, що позивач не сплатив відсотки та основу суму боргу за кредитним договором і бажає укласти даний договір з відповідачем 1 з метою визначити умови продажу переданої частки.

Відповідно до п. 2.2. договору про продаж частки відповідач 1 отримав у вільне та необтяжене володіння передану частку згідно з українським законодавством та був зареєстрований як власник частки учасника у статутному фонді Компанії, розмір якої становить 24079847,15 грн., що відповідає 99,90217% статутного фонду Компанії.

04.05.2001 р. між позивачем та Райффайзен Проперті Інвест Іммобілієгнентвіклюнгсгес.м.б.Х., правонаступником якого є відповідач 1, укладений договір про передачу частки та опціон, за умовами якого позивач продає та передає відповідачеві 1, а останній купує та приймає від позивача його частку участі, номінальна вартість якої складає 241034,27 грн., що відповідає 1% статутного фонду товариства з усіма правами та зобовязаннями, якими наділяється така частка участі.

Пунктом 1.3. договору про передачу частки та опціон передбачено, що після підписання даного договору, відповідач 1 володітиме частковою участі, номінальна вартість якої складає 24079847,15 грн., що відповідає 99,90217% статутного фонду товариства.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наведеного нижче.

Як визначено частиною 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Таким чином, до оспорюваного позивачем договору слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення зазначеного договору.

Відповідно до статті 41 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Частиною 2 статті 151 Цивільного кодексу УРСР визначено, що зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 151 Цивільного кодексу УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 58 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Мнима угода є нікчемною, оскільки при її укладенні відсутня головна ознака угоди її направленість на виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.

Мнимі угоди це угоди, які укладають сторони, які не бажають укладати угоду і не мають на меті виникнення певних юридичних наслідків, хоч зовні виражають таку волю Оскільки різні форми волевиявлення є лише засобами вияву справжньої волі на укладення угоди таке волевиявлення є неповноцінним і не має юридичного значення, у зв'язку з цим ч. 1 ст. 58 Цивільного кодексу УРСР відносить мнимі угоди до недійсних.

Якщо сторони не вчиняють ніяких дій зі здійснення мнимої угоди, суди ухвалюють рішення тільки про визнання таки угод недійсними без застосування будь-яких наслідків.

Відповідно до преамбули оспорюваного договору на дату укладання договору учасникам в Товаристві з обмеженою відповідальністю «САССК»(далі - Компанія) належать частки:

відповідачеві 1 у номінальному розмірі 23838812,88 грн., що дорівнює 98,90217% статутного фонду Компанії;

позивачеві у номінальному розмірі 241034,27 грн., що дорівнює 1% статутного фонду Компанії;

Компанії «Доріскус Ентерпрайзез Лімітед»- у номінальному розмірі 23579,75 грн., що дорівнює 0,09783% статутного фонду Компанії.

Пунктом 2.1. оспорюваного договору передбачено, що відповідач 1 придбаває вільне та необтяжене право власності на передану частку взамін суми, що залишилась невиплаченою відповідно до кредитного договору, що станом на 04.05.2001 р. складає 2817721,10 євро.

Пунктом 2.2. оспорюваного договору визначено, що сплата загальної суми, що залишилась невиплаченою відповідно до кредитного договору буде дійсною після отримання юридичного аналізу, зробленого юридичною фірмою «Кравець та Левенець», який підтверджуватиме, що:

особи, які підписують договір про відступлення частки від імені позивача були належним чином уповноважені та їх підписи становлять діюче, юридично обовязкове та виконуване зобовязання позивача;

відповідач 1 отримав вільне та необтяжене право власності на передану частку відповідно до законодавства України;

були здійснені всі відповідні формальності, що вимагаються законодавством України, у зв'язку з купівлею та передачею відповідачеві 1 переданої частки та купівлею і передачею частки учасника у статутному фонді Компанії, що належить позивачеві відповідно до договору про передачу частки та опціон;

відповідач 1 був зареєстрований як власник частки учасника у статутному фонді Компанії, розмір якої становить 24079847,15 грн., що відповідає 99,90217% статутного фонду Компанії.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що даний договір за своєю правовою природою відноситься до договорів купівлі-продажу.

Як визначено ст. 224 Цивільного кодексу УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 145 Цивільного кодексу УРСР визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Як вже було зазначено вище, у преамбулі оспорюваного договору зазначено, що відповідач 1 на момент його укладення був власником 98,90217% статутного фонду Компанії і саме ця частка статутного фонду Компанії за умовами оспорюваного договору була предметом договору, тобто відчужувалась (продавалась) позивачем на користь відповідача 1. Таким чином, при укладенні оспорюваного договору позивач та відповідач 1 усвідомлювали, що відповідач 1 вже був власником частки у розмірі 98,90217% статутного фонду Компанії.

Слід зазначити про те, що укладення особою договору придбання майна, яке їй вже належить, не призводить і не може призвести до виникнення юридичних наслідків (відповідних прав та обовязків сторін) такого договору, оскільки особа не може мати справжнього наміру придбати своє власне майно, і будь-яка угода придбати у іншої особи своє власне майно є мнимою угодою, тобто угодою укладеною про людське око, без наміру створити юридичних наслідків.

Частиною 1 статті 59 Цивільного кодексу УРСР визначено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Позовні вимоги позивача щодо зобовязання Товариства з обмеженою відповідальністю «САССК»вчинити всі необхідні дії щодо перереєстрації частки у розмірі 98,90217% у статутному фонді ТОВ «САССК»з Компанії «Райффайзен Проперті менеджмент ГМБХ»на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дубль W»не підлягають задоволенню, виходячи з наведеного нижче.

Відповідач 2 не є власником частки у розмірі 98,90217% у своєму статутному фонді.

Відповідно до статті 86 Цивільного кодексу УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Лише власникові належать права щодо володіння, користування і розпорядження майном, а тому відповідача 2, який не є власником частки у розмірі 98,90217% у своєму статутному фонді, не може вчиняти будь-яких дій відносно зазначеної частки.

У судовому засіданні 14.07.2011 р. представником відповідача 2 було подане клопотання про заміну неналежного відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «САССК», належним відповідачем Компанією «Доріскус Ентерпрайзес Лтд». Розглянувши зазначене клопотання, господарський суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 24 ГПК України господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Враховуючи ту обставину, що даний спір стосується, зокрема, визнання недійсним договору реалізації часток Товариства з обмеженою відповідальністю «Дубль W Київ»від 04.05.2001 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дубль W»та Raiffeisen Property Invest Immobilienentwicklungsges.m.b.H, правонаступником якого є Компанієя «Райффайзен Проперті менеджмент ГМБХ», господарський суд не вбачає правових підстав для заміни відповідача 2 у даному спорі.

Відповідачем 2 у судовому засіданні, яке відбулося 14.07.2011 р., також була подана заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача 1 Компанію «Доріскус Ентерпрайзес Лтд». Зазначена заява відхилена господарським судом з огляду на зазначене нижче.

Як визначено статтею 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Відповідачем 2 не доведено, яким чином рішення зі спору у даній справі може вплинути на права та обовязки Компанії «Доріскус Ентерпрайзес Лтд», а відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 14.07.2011 р. подав заяву про відвід судді.

Представником відповідача 2 через канцелярію господарського суду 14.07.2011 р. була подана заява про відвід судді.

Розглянувши вищезазначені заяви, господарський суд не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з наведеного нижче.

Заява відповідача 2, подана через канцелярію господарського суду, не підписана повноважним представником останнього, а тому не може вважатися належним документом, поданим від імені юридичної особи.

Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участь у конкретній справі. Підстави відводу судді - це обставини, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді конкретної справи. Ці обставини можуть бути суб'єктивного характеру і стосуватися особистих зв'язків судді з особами, які беруть участь у справі, або його особистої поведінки щодо розгляду справи, чи об'єктивного характеру і стосуватися процесуального статусу судді у справі, яка розглядалася раніше.

Частина 1 статті 20 ГПК України містить підстави, за наявності яких суддя підлягає відводу (самовідводу). Суддя підлягає відводу (самовідводу), якщо:

а) він є родичем осіб, які беруть участь у справі;

б) встановлено інші обставини, що викликають сумнів в його неупередженості;

в) він брав участь в розгляді справи, у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

У даному випадку відповідачами не наведене мотивованих підстав для відводу судді у даній справі.

Клопотання відповідачів про колегіальний розгляд справи, подані у судовому засіданні 14.07.2011 р. не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 46 ГПК України у господарському суді першої інстанції справи за загальним правилом розглядаються судом у складі одного судді. Також установлено, що будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Отже, склад суду, який розглядає справу, залежить від категорії та складності справи.

Справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи складом суду, повинна бути розглянута цим само суддею чи складом суду. В цьому виражено принцип, який у науці процесуального права відомий як принцип неперервності судового розгляду. Завдяки цьому принципу забезпечується цілісність сприйняття судом обставин справи, формування суддівського переконання.

Враховуючи ту обставину, що провадження у даній справі було порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2008 р., справа слухалась у складі одного судді, у процесі розгляду спору повно, всебічно та обєктивно були досліджені всі обставини справи, господарський суд не вбачає підстав для розгляду даної справи у колегіальному складі суддів.

Твердження відповідачів про непідсудність даного спору Господарському суду міста Києва спростовується наступними обставинами.

Відповідно до частини 6 статті 16 ГПК України справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до ч. 2 статті 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів, передбачених п. 4 частини першої цієї статті, - тобто спорів, що виникають із корпоративних відносин.

Як зазначено в п. 13 Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»№04-5/120 від 27.06.2007р., справи, що виникають з корпоративних відносин, - це спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), в тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами), що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними актів органів управління господарського товариства, припинення незаконних дій (бездіяльності) його посадових чи службових осіб, визнання недійсними установчих документів товариства або угод про відчуження майна, корпоративних прав тощо. Отже, спори які стосуються відчуження корпоративних прав товариства між учасниками товариства, в тому числі учасником, який вибув, відносяться до категорії корпоративних спорів.

Відповідно до п. 6.2 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 28.12. 2007 р. №04-5/14, учасники господарських товариств незалежно від суб'єктного складу акціонерів не вправі підпорядковувати розгляд корпоративних спорів, пов'язаних з діяльністю господарських товариств, які зареєстровано в Україні, зокрема, таких, що випливають з корпоративного управління, міжнародним комерційним арбітражним судам.

Відповідно до п. 6.3 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. №04-5/14, угода щодо підпорядкування відносин з корпоративного управління господарського товариства, зареєстрованого в Україні, нормам іноземного права, є нікчемною і не підлягає примусовому виконанню. Така угода не може бути виконана примусово, в тому числі на підставі рішення міжнародного комерційного арбітражного суду як така, що порушує публічний порядок.

Відповідно до п. 9 постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»№13 від 24.10.2008 р., учасники господарських товариств, незалежно від суб'єктного складу акціонерів, не вправі підпорядковувати розгляд корпоративних спорів, пов'язаних із діяльністю господарських товариств, зареєстрованих в Україні, зокрема таких, що випливають із корпоративного управління, міжнародним комерційним арбітражним судам.

Стосовно посилання відповідача 2 на пропущений строк позовної давності, слід зазначити про те, що мнима угода є нікчемною, а тому позови про визнання угоди недійсною (нікчемною), як мнимої, можуть бути предявлені без обмеження строком позовної давності.

Відносно посилання відповідача 2 на рішення Міжнародного Арбітражного Суду Віденської Федеральної Палати Економіки від 23.02.2010 р. у справі №SCH-5093 з виправленнями від 10.07.2010 р. за позовом Райффайзен Проперті Менеджмент ГМБХ до Фірми «Дубль W»у формі товариства з обмеженою відповідальністю слід зазначити про наведене нижче.

Відповідно до п. 10 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 31.03.2011 р. у справі №1519/6-1/11 клопотання представника Райффайзен Проперті Менеджмент ГМБХ про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного Арбітражного Центру Федеральної Палати Економіки Австрії від 23.02.2010 р. з виправленням від 10.06.2010 р. у справі №SCH-5093 задоволено частково: рішення Міжнародного Арбітражного Центру Федеральної Палати Економіки Австрії від 23.02.2010 р. з виправленням від 10.06.2010 р. у справі №SCH-5093 визнане частково; наданий дозвіл на виконання рішення Міжнародного Арбітражного Центру Федеральної Палати Економіки Австрії від 23.02.2010 р. з виправленням від 10.06.2010 р. у справі №SCH-5093 в частині стягнення з ТОВ «Дубль W»витрат на арбітражне провадження; у визнанні та наданні дозволу іншої частини поданого клопотання відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.07.2011 р. ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 31.03.2011 р. змінено: в частині визнання частково та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного Арбітражного Центру Федеральної Палати Економіки Австрії від 23.02.2010 р. з виправленням від 10.06.2010 р. у справі №SCH-5093 про стягнення з ТОВ «Дубль W»витрат на арбітражне провадження ухвалу скасовано та відмовлено у задоволенні клопотання в цій частині; в решті ухвалу залишено без змін.

Таким чином, станом на день слухання даної справи у судовому засіданні рішення Міжнародного Арбітражного Центру Федеральної Палати Економіки Австрії від 23.02.2010 р. з виправленням від 10.06.2010 р. у справі №SCH-5093 не набрало законної сили на території України, а тому посилання на нього відповідача 2 є безпідставним.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним з моменту його укладення договір про передачу частки від 04.05.2001 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дубль W»(м. Одеса, вул. Банківська, 120/2, 5-й поверх, офіс Е-6/1, код ЄДРПОУ 19198648) та Компанією «Райффайзен Проперті Інвест Іммобілієгнентвіклюнгсгес.м.б.Х.», правонаступником якої є Компанія «Райффайзен Проперті Менеджмент ГмбХ»(Borsegasse, 9, Wien A-1010, Austria).

3.Стягнути з Компанії «Райффайзен Проперті Менеджмент ГмбХ»(Borsegasse, 9, Wien A-1010, Austria) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дубль W»(м. Одеса, вул. Банківська, 120/2, 5-й поверх, офіс Е-6/1, код ЄДРПОУ 19198648) 85 (вісімдесят пять) грн. витрат по сплаті держмит та 59 (пятдесят дев'ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.В іншій частині позову відмовити.

6.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяО.В. Мандриченко

Дата складання рішення 22.07.2011 р.