Рішення № 17849761, 15.08.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.11 Справа № 8/128/2011

За позовом Приватного акціонерного товариства "Втормет", м. Донецьк,

до Відкритого акціонерного товариства Холдингової компанії "Луганськтепловоз" Дочірнього підприємства "Кольорлит", м. Луганськ, -

про стягнення 43539 грн. 29 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Дрожановій О.В.,

від позивача представник не зявився, -

від відповідача ОСОБА_1 економіст, - довіреність №б/н від 15.08.11 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 35000,00 грн., інфляційних нарахувань у сумі 6843,00 грн., 3% річних у сумі 1696,29 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов домовленостей, досягнутих між сторонами щодо поставки останньому металопродукції на загальну суму 262710,00 грн.

До початку судового засідання 15.08.11 року відповідач подав клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

Позивач до судового засідання не зявився, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1 та ін.).

Відповідач позов визнав у повному обсязі (відзив на позов від 15.08.11 року за вих. №б/н) та не заперечив проти розгляду справи у цьому судовому засіданні за відсутності позивача.

І.Заслухавши відповідача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Договірні правовідносини між сторонами у справі відсутні.

Позивач здійснив відпуск товарно-матеріальних цінностей (бронзи БрО4Ц4С17) на користь відповідача підставі:

письмової заявки відповідача (вих. №969-263 від 24.12.10 року), з якої вбачається. що відповідач гарантував оплату вартості отриманого товару не пізніше 12.01.11 року (а.с.8);

накладної №902 від 27.12.10 року на відпуск бронзи БрО4Ц4С17 вагою 5,004 тонни за ціною 43750,00 грн. (без ПДВ) на суму 262710,00 грн., яка містить підпис уповноваженої особи відповідача в отриманні зазначеного у ній товару (а.с.11);

довіреності №51 від 23.12.10 року на імя ОСОБА_2. (а.с.9);

товарно-транспортної накладної №12ААБ від 27.12.10 року (а.с.10).

Як вбачається з обставин справи, відповідач не вжив заходів до сплати вартості отриманого товару, у звязку з чим позивач 29.03.11 року за вих. №150-47 спрямував на його адресу претензію з вимогою погашення боргу у триденний термін (а.с.13), яку відповідач отримав 07.04.11 року (а.с.14), та частково вжив заходів до сплати боргу, що підтверджується актом взаємозвірки розрахунків станом на 11.04.11 року, коли, згідно даним бухгалтерського обліку позивача, залишок боргу склав 115224,26 грн. (а.с.12), та проектом такого ж акту станом на 18.07.11 року, згідно якому залишок суми боргу склав 35224,26 грн. (а.с.15).

З огляду на те, що відповідач не вжив заходів до повного погашення боргу, позивач, керуючись чинним законодавством, нарахував на нього:

інфляційні нарахування за період з січня по червень 2011 року у сумі 6843,00 грн.;

3% річних за аналогічний період у сумі 1695,29 грн., - які, разом з основним боргом, просить стягнути з відповідача.

Останній позов визнав у повному обсязі.

ІІ.Заслухавши відповідача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Однією з засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ)).

Статтею 6 ЦКУ встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1-2 ст. 202 ЦКУ). Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 203 Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦКУ визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинним ЦКУ встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

А згідно частинам 1-2 ст. 206 ЦКУ усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Укладення у спрощений спосіб договору за обставин, яке має місце по цій справі, не суперечить правилу пункту 1 ст. 208 Цивільного кодексу, згідно якому у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Таким чином, з обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що сторони за цим спором НЕ порушили жодної з вищеперелічених вимог чинного законодавства та уклали договір у спрощений спосіб, тобто у спосіб, ними обраний, встановили між собою правовідносини, які є предметом розгляду по цій справі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (частина 1 ст. 626 ЦКУ), - тобто, уклавши його в усній формі, сторони набули низку прав та зобовязань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон ст.525 ЦКУ не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно наявним доказам, сторони не встановлювали термін сплати відповідачем вартості отриманого товару, а тому позивач правомірно скористався правилом частини 2 ст. 530 ЦКУ, якою встановлено, що у разі, коли строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з наявних у справі доказів, за цим спором термін сплати усієї суми боргу настав 15.04.11 року.

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у семиденний строк з дня отримання письмової вимоги позивача оплатити його вартість, однак в частині спірного залишку боргу не зробив цього.

Відповідач повинен дотримуватися вимог ст.655 ЦКУ, в силу якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст. 662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу вказану у видатковому документі кількість товару.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства, не сплативши вартість отриманого товару.

Статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися вимог вищецитованої статті.

Такий його обовязок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, - а також договором. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобовязань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обовязку щодо сплати вартості отриманого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

При вирішенні спору в частині стягнення інфляційних нарахувань суд керується приписами ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, суд покладає судові витрати на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,43,44, 47-1,49,75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства "Кольорлит" Відкритого акціонерного товариства Холдингова компанія "Луганськтепловоз, правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Луганськтепловоз", ідентифікаційний код 24203104, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Фрунзе, 107, - на користь Приватного акціонерного товариства "Втормет", ідентифікаційний код 25096030, яке знаходиться за адресою: місто Донецьк, вул. Челюскінців, 157, - основний борг у сумі 35000 (тридцять пять тисяч) грн. 00 коп., інфляційні нарахування у сумі 6843 (шість тисяч вісімсот сорок три) грн. 00 коп., 3% річних у сумі 1696 (одна тисяча шістсот девяносто шість) грн. 29 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 435 (чотириста тридцять пять) грн. 40 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 15.08.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 16 серпня 2011 року.

Суддя А.П.Середа