Рішення № 17831622, 21.07.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" липня 2011 р. Справа № 19/252-10

за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське»,

с. Андріївка Макарівського району Київської області;

до Макарівської районної державної адміністрації Київської області,

смт. Макарів;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Андріївської сільської ради, с. Андріївка Макарівського району;

2. Управління Держкомзему у Макарівському районі Київської області,

смт. Макарів Київської області;

3. Державного підприємства «Київський науково-дослідний інститут

землеустрою», м. Київ;

4. Товариства з обмеженою відповідальністю «Андріївське», с. Андріївка;

про визнання права на безстрокове користування землями

Суддя Т.П. Карпечкін

Представники:

від позивача: ОСОБА_1. (довіреність від 01.12.2010 р.);

Сімороз І.Г. (голова правління, протокол № 1 від 13.10.2007 р.);

від відповідача: ОСОБА_2. (довіреність від 10.02.2011 р. № 6-15-5/333);

від третьої особи 1: ОСОБА_2. (довіреність від 01.04.2011 р.);

від третьої особи 2: не зявився;

від третьої особи 3: не зявився;

від третьої особи 4: ОСОБА_2. (довіреність від 20.04.2011 р. № 20/04/11).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Колективне сільськогосподарське підприємство «Андріївське»(надалі позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Макарівської районної державної адміністрації Київської області (надалі відповідач) про визнання права на безстрокове користування землями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є правонаступником сільськогосподарських підприємств, які здійснювали господарську діяльність до моменту створення КСП «Андріївське». Однак, відповідач не визнає прав позивача на безплатне та безстрокове користування землями в межах сіл Андріївка і Червона Гірка та поза межами зазначених сіл у Макарівському районі Київської області, наданих йому в межах та на площах, наданих згідно Державного акту на вічне користування землею колгоспами від 27.06.1951 р., Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ № 000002 від 15.11.1995 р., Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002585 від 15.11.1995 р. У звязку з чим позивач звернувся до суду з позовом про визнання права КСП «Андріївське» на безплатне та безстрокове користування землями, тобто навічно, в межах та на площах згідно Державного акту на вічне користування землею колгоспами від 27.06.1951 р.; визнання права колективної власності КСП «Андріївське»на землю в межах та на площах згідно Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ № 000002 від 15.11.1995 р.; визнання права постійного користування КСП «Андріївське»на землю в межах та на площах згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002585 від 15.11.1995 р.; та відновлення стану земельних ділянок, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське».

Ухвалою від 23.11.2010 р. було порушено провадження у справі № 19/252-10.

В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою від 14.12.2010 р., на підставі ст. 27 ГПК України, суд залучив до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Андріївську сільську раду, Управління Держкомзему у Макарівському районі Київської області, Державне підприємство «Київський науково-дослідний інститут землеустрою».

Також, ухвалою від 04.04.2011 р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Андріївське».

Під час розгляду справи, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач не надав доказів правонаступництва прав та обовязків колгоспу «Андріївський», якому, зокрема, надавались спірні земельні ділянки у користування. Крім того, з моменту отримання членами КСП сертифікатів, субєктами права власності на землю стають члени КСП, які вправі розпоряджатись своїм правом власності на земельну частку (пай).

Треті особи також заперечували проти задоволення позовних вимог і підтримували позицію відповідача.

Присутній у судовому засіданні 14.07.2011 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини, раніше наведені у відзиві на позов.

Представники третіх осіб проти задоволення позовних вимог також заперечили.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 21.07.2011 р.

20.07.2011 р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

Представники позивача присутні у судовому засіданні 21.07.2011р. позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представник третіх осіб 1 та 4 у судовому засіданні подав письмові пояснення по суті позовних вимог, в яких останні посилаються на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав. Також, треті особи зазначають про те, що більша частина спірних земель на даний час вже знаходиться у власності громадян.

Представники третіх осіб 2 та 3 у судове засідання, призначене на 21.07.2011 р. не зявились. При цьому, від третьої особи 2 через канцелярію господарського суду надійшло клопотання № 01-12/2473 від 19.07.2011р. про відкладення розгляду справи, в звязку з участю представника в судовому засіданні Макарівського районного суду.

Суд, розглянувши клопотання третьої особи 2 відмовив у його задоволенні, як документально не підтверджене.

Крім того, суд, вважає, що, у відповідності до ст. 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами без участі представників третіх осіб 2 та 3, які раніше надали свої пояснення та всі витребувані судом документи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, зібрані докази та заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує позивач, КСП «Андріївське»на праві власності та постійного користування належать землі в межах сіл Андріївка і Червона Гірка та поза межами зазначених сіл у Макарівському районі Київської області, що підтверджується Державним актом на вічне користування землею колгоспами, виданого 27 червня 1951 року виконкомом Макарівської районної ради народних депутатів Київської області на імя сільськогосподарської артілі імені Молотова Андріївської сільської ради народних депутатів; Державним актом на право колективної власності на землю серії КВ № 000002, виданого 15 листопада 1995 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Андріївське», на підставі рішення 5 сесії 22 скликання Андріївської сільської ради; Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002585, виданого 15 листопада 1995 року Колективному сільськогосподарському підприємству «Андріївське», на підставі рішення 5 сесії 22 скликання Андріївської сільської ради.

При цьому, позивач також стверджує, що є правонаступником сільськогосподарських підприємств, які здійснювали господарську діяльність до моменту створення КСП «Андріївське», оскільки у створеного в 1950 році колгоспу імені Молотова, якому видавався Державний акт на вічне користування землею колгоспами від 27 червня 1951 року, послідовно лише змінювались назви із колгоспу ім. Молотова на колгосп ім. Леніна (1957 р.), із колгоспу ім. Леніна на колгосп «Андріївський» (1992 р.), який, у свою чергу, в 1997 році був реорганізований у КСП «Андріївське», на підставі рішення зборів уповноважених членів колгоспу «Андріївський»від 16 квітня 1997 року. 21 квітня 1997 року Колективне сільськогосподарське підприємство «Андріївське»було зареєстровано як юридичну особу, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) субєкта підприємницької діяльності юридичної особи.

Однак, на даний час, відповідачем видаються розпорядження про надання дозволу громадянам України на розробку технічної документації по складанню державних актів на право власності на землю за рахунок земель, розташованих у межах сіл Андріївка і Червона Гірка та поза межами зазначених сіл у Макарівському районі Київської області, що належать КСП «Андріївське»на праві постійного користування землею, згідно вищевказаних державних актів, що, в свою чергу, порушує права останнього на користування спірними земельними ділянками.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При дослідженні матеріалів реєстраційної справи Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське»(ідентифікаційний код 03754892), наданої державним реєстратором Макарівської районної державної адміністрації на запит господарського суду, встановлено, що колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним обєднанням громадян для спільного виробництва сільськогосподарської та іншої продукції і діє на засадах підприємництва і самоврядування (п. 1.1. Статуту, зареєстрованого Макарівською районною державною адміністрацією за № 97 від 21 квітня 1997 р.).

У відповідності з п. 10 розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств», із наступними змінами, вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визначення правонаступництва. Суттєве значення також мають фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство повязує перехід майнових прав та обовязків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільчого акта чи балансу.

Правонаступник повинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, які підтверджують припинення існування реорганізованого підприємства і створення у звязку з цим нового.

Втім, з жодного пункту Статуту позивача не вбачається, що останній є правонаступником прав і обовязків колгоспу ім. Молотова, колгоспу «Андріївський»або КСП «Андріївський».

При цьому, судом не приймаються в якості доказів на підтвердження правонаступництва річний звіт за 1996 рік та бухгалтерський звіт за 1997 рік, оскільки бухгалтерська звітність не може бути доказами правонаступництва. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату

При цьому, позивач також не може посилатись на те, що йому було присвоєно ідентифікаційний код колгоспу «Андріївський», оскільки до матеріалів справи взагалі не надано доказів, що підтверджують державну реєстрацію колгоспу «Андріївський», як юридичної особи та присвоєння останньому ідентифікаційного коду.

Крім того, в матеріалах реєстраційної справи наявний Установчий договір, з якого вбачається, що статутний фонд Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське»створювався, зокрема, і за рахунок майнових паїв членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське».

Третьою особою 1 до справи надано архівний витяг з рішення Макарівської районної ради народних депутатів від 04.02.1992 р. «Про хід земельної реформи», згідно з яким було вирішено припинити право на користування колгоспами, радгоспами, іншими сільськогосподарськими підприємствами земельними ділянками в межах населених пунктів, включаючи земельні ділянки, що пропонуються для надання і розвитку житлового будівництва і підсобного господарства громадян, сінокосіння і випасів, передати ці землі місцевим радам народних депутатів до земель населених пунктів.

Також, у матеріалах справи наявна копія розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 18 лютого 1997 року № 64 «Про затвердження науково-технічної документації по паюванню сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність КСП «Андріївський»с. Андріївка Макарівського району», згідно з яким було затверджено розрахунок вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовах кадастрових гектарів. Доручено Київському відділенню Інституту землеустрою виготовити членам КСП «Андріївський»с. Андріївка сертифікати на земельну частку (пай).

При цьому, до матеріалів науково-технічної документації по паюванню сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність КСП «Андріївський»за 1997 рік, яка розроблялась Київським відділенням Інституту землеустрою, (копія додана до справи), було додано список з 653 громадян членів колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївський», яким належало право колективної власності на землю.

Втім, до новоствореного Колективного сільськогосподарського підприємства «Андріївське» (ідентифікаційний код 03754892), згідно Установчого договору увійшло 578 фізичних осіб, які внесли до статутного фонду КСП «Андріївське»свої майнові паї.

Отже, на момент створення позивача як юридичної особи вже відбулось розпаювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність КСП «Андріївський», на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ № 000002, виданого 15 листопада 1995 року.

Суд також звертає увагу, що до матеріалів науково-технічної документації по паюванню сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність КСП «Андріївський»за 1995 рік, яка розроблялась Київським відділенням Інституту землеустрою, (копія додана до справи), надано копію рішення 5 сесії 22 скликання Андріївської сільської ради, згідно з яким у колективну власність передано колективному сільськогосподарському підприємству «Андріївський»2129,7 га земель та у постійне користування 382,5 га земель.

Таким чином, фактично при виготовленні Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ № 000002 та Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002585, виданих 15 листопада 1995 року, було допущено помилку в назві юридичної особи, якій видані вказані державні акти, а саме: зазначено колективне сільськогосподарське підприємство «Андріївське»замість колективне сільськогосподарське підприємство «Андріївський».

Однак, під час розгляду справи сторони не надали суду доказів, які підтверджують створення, державну реєстрацію та ліквідацію (реорганізацію) КСП «Андріївський», якому безпосередньо і видавались Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ № 000002 та Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002585.

Проте, у судовому засіданні судом було оглянуто надані Управлінням Держкомзему у Макарівському районі Київської області оригінали Книг реєстрації сертифікатів 1, 2, 3, заведених відповідно до постанови КМУ від 12.10.1995 року за № 801, в яких містяться відомості про реєстрацію та видачу бувшим членам КСП «Андріївський»сертифікатів на право на земельну частку (пай), а також наявні відомості про видачу державних актів на право власності на землю, на підставі схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї).

Схема поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) була затверджена рішенням Андріївської сільської ради Макарівського району Київської області № 59 від 29.01.2001р. «Про затвердження Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) бувшого КСП «Андріївський с. Андріївка Макарівського району» (копія схеми додана до матеріалів справи).

Відповідно до п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, що набув чинності з 1 січня 2002 року, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, як встановлено судом, фактично на даний час на спірні земельні ділянки право власності належить фізичним особам, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) та державні акти на право власності на землю.

Крім того, станом на день розгляду справи, відсутні докази скасування або визнання незаконними розпорядження Макарівської районної державної адміністрації від 18 лютого 1997 року № 64 «Про затвердження науково-технічної документації по паюванню сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність КСП «Андріївський» с. Андріївка Макарівського району»та рішення Андріївської сільської ради Макарівського району Київської області № 59 від 29.01.2001р. «Про затвердження Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) бувшого КСП «Андріївський с. Андріївка Макарівського району»суду надано не було.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України.

Згідно з ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»передбачено, зокрема, обов'язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, земельним кодексом (ст. 141) не передбачений факт правонаступництва права постійного користування на земельну ділянку реорганізованої юридичної особи. Навпаки, встановлена норма, згідно якої право постійного користування припиняється разом із припиненням юридичної особи, якій це право було надане. Тобто, діє норма, згідно якої наявність особи передбачає наявність права, припинення особи - припиняє право постійного користування. Для набуття права користування земельною ділянкою (постійного користування), новостворена юридична особа повинна дотриматись норми права, закріплені Земельним кодексом, зокрема, звернутися із заявою до відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування, компетентного приймати рішення щодо передачі земельних ділянок в користування громадянам та юридичним особам (ст. 116 ЗК України).

Такі самі норми щодо припинення права користування земельною ділянкою містилися в ст. 27 Земельного кодексу Української PCP від 18 грудня 1990 року N 562-ХІІ.

Крім того, суд також звертає увагу й на те, що наявність права на предявлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише є однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права. Тому, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Між тим, з матеріалів справи не вбачається наявності у позивача субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову, оскільки позивачем належними та допустимим доказами не доведено факт набуття права власності та права постійного користування на спірні земельні ділянки.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання відповідача та третіх осіб щодо пропуску позивачем строку позовної давності на звернення до суду, оскільки статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Втім, як встановлено судом у позивача відсутнє цивільне право або інтерес, який підлягає захисту в судовому порядку, що унеможливлює застосування строку позовної давності..

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т.П. Карпечкін

Рішення підписано: 25.07.2011 р.