Рішення № 17831548, 26.07.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" липня 2011 р. Справа № 8/079-11

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «TVT», ідентифікаційний код: 37250862, місцезнаходження: 03187, м. Київ, вул. Глушкова, 12, кв. 5,

до відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет", ідентифікаційний код: 32975988, місцезнаходження: 08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Артема, 85,

про стягнення штрафних санкцій

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1., який діє на підставі довіреності від 24.05.2011 року, та ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 24.05.2011 року;

від відповідача: ОСОБА_3., яка діє на підставі довіреності від 04.07.2011 року за №115/07,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

товариство з обмеженою відповідальністю «TVT»(далі за текстом: Позивач або Новий кредитор) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" (далі за текстом: Відповідач або Боржник) про стягнення штрафних санкцій за договором купівлі-продажу від 02.03.2009 року (далі за текстом: Договір - 1) у сумі 86937,01 грн. (вісімдесят шість тисяч девятсот тридцять сім гривень 01 коп.).

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не виконує свої зобовязання за Договором 1, в звязку з чим у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість на загальну суму 86937,01 грн., з якої пеня у сумі 48359,14 грн. (сорок вісім тисяч триста пятдесят девять гривень 14 коп.), інфляційні нарахування у сумі 29899,88 грн. (двадцять девять тисяч вісімсот девяносто девять гривень 88 коп.), 3-и проценти річних у сумі 8678,08 грн. (вісім тисяч шістсот сімдесят вісім гривень 08 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.06.2011 року порушено провадження у справі №8/079-11 та призначено останню до розгляду на 05.07.2011 року.

05.07.2011 року в судове засідання зявився Позивач, який частково виконав вимоги ухвали суду від 07.06.2011 року, дав пояснення, позов підтримав та просив позов задовольнити. В судове засідання зявився Відповідач, який виконав вимоги ухвали суду від 07.06.2011 року, дав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі. Ухвалою суду від 05.07.2011 року розгляд справи відкладено на 19.07.2011 року.

13.07.2011 року до суду через канцелярію надійшла заява Позивача, яка зареєстрована за вхідним номером 9503, щодо уточнення сум позовних вимог.

19.07.2011 року в судове засідання зявився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 05.07.2011 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання зявився Відповідач, який виконав вимоги ухвали суду від 05.07.2011 року, дав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити. Суд в судовому засіданні 19.07.2011 року оголосив перерву до 26.07.2011 року.

26.07.2011 року в судове засідання зявився Позивач, який дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання зявився Відповідач, який дав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити. У звязку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування раніше наданих пояснень представників сторін, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 26.07.2011 року.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи надані Позивачем і Відповідачем пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Позивача та Відповідача, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" та товариством з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" був укладений договір купівлі-продажу №ТАТ-К/10, відповідно до умов якого, товариство з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" передав, а товариство з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" отримало товар у вигляді засобів захисту рослин на загальну суму 449155,08 гривень.

Згідно п. 11.1 Договору 1, строк дії договору - з моменту його підписання обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору.

Відповідно до умов Договору - 1, кінцевий термін оплати товару встановлений до 25.10.2009 року (п.5.3. договору).

Договір 1 у п. 8.3. передбачає, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець згідно п.п. 5.3., 5.4. Договору зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення.

Крім того, згідно п. 8.4. Договору 1, сторони відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобовязань за даним Договором. Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" оплатило отриманий товар частково шляхом перерахування товариству з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" коштів у сумі 158865,00 грн., внаслідок чого у товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" виникла заборгованість перед товариством з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" за Договором 1 у сумі 290290,08 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" з метою захисту своїх майнових прав за Договором 1 звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" про стягнення заборгованості за Договором 1 у вигляді основного боргу у сумі 290290,08 коп.(двісті дев'яносто тисяч двісті дев'яносто гривень 08 коп.), пені у сумі 29 347,13 грн. за період з 12.11.2009 року по 10.05.2010 року, штрафу в розмірі 10% від суми неоплаченого за Договором - 1 товару, який складає 29 029,00 грн., трьох процентів річних у сумі 4 294,70 грн. за період з 12.11.2009 року по 10.05.2010 року та інфляційних збитків у сумі 18 868,86 грн. за період з листопада 2009 року по квітень2010 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2010 року у справі 21/217-10 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" про стягнення заборгованості за Договором 1 задоволенні шляхом стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" заборгованості за Договором 1 у вигляді основного боргу у сумі 290290,08 коп.(двісті дев'яносто тисяч двісті дев'яносто гривень 08 коп.), пені у сумі 29 347,13 грн. за період з 12.11.2009 року по 10.05.2010 року, штрафу в розмірі 10% від суми неоплаченого за Договором - 1 товару, який складає 29 029,00 грн., трьох процентів річних у сумі 4 294,70 грн. за період з 12.11.2009 року по 10.05.2010 року та інфляційних збитків у сумі 18 868,86 грн. за період з листопада 2009 року по квітень2010 року.

Господарським судом Дніпропетровської області 23.09.2010 року на виконання рішення від 09.09.2010 року у справі 21/217-10 виданонаказ, який направлено на адресу стягувача.

Товарство з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" 26.10.2010 року звернулось до відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького МРУЮ Київської області з наказом господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10 з метою примусового виконання судового рішення, зазначеного у вказаному наказі.

Виконавче провадження за наказом господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10 відкрито 02.11.2010 року.

27.12.2010 року відділом державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького МРУЮ Київської області з метою виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет".

Під час примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10 товариство з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" в добровільному порядку самостійно 19.02.2011 року та 18.03.2011 року перерахувало на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" кошти на загальну суму 60000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень 00 коп.).

25.03.2011 року на депозит відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького МРУЮ Київської області надійшли примусово списанні кошти товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" у сумі 205,89 грн. (двісті пять гривень 89 коп.) для виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10.

13.05.2011 року відділом державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького МРУЮ Київської області з метою виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10 накладено арешт на майно товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" у вигляді посівів льону.

07.06.2011 року на депозит відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького МРУЮ Київської області надійшли примусово списанні кошти товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" у сумі 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.) для виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10.

Таким чином, станом на 07.06.2011 року наказ господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10 виконаний частково на суму 90205,89 грн. (девяносто тисяч двісті пять гривень 89 коп.) та виконання останнього триває.

Суд дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що Відповідач належним чином виконує наказ господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10, виданий на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2010 року у справі № 21/217-10, яким з Відповідача стягнуто в повному обсязі на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" заборгованість за Договором 1.

Відповідач будь-яких перешкод для виконанні рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2010 року у справі № 21/217-10 не здійснював та заходів з метою призупинення або унеможиливляння виконання останнього не вживав, в звязку з чим суд приходить до висновку, що будь-яка вина Відповідача у тривалому виконанні рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2010 року у справі № 21/217-10 відсутня.

Відсутність вини Відповідача у тривалому виконанні рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2010 року у справі № 21/217-10 повязана з протиправною бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького МРУЮ Київської області в ході виконання останнім наказу господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10.

Факт протиправної бездіяльності відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького МРУЮ Київської області при виконанні наказу господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/217-10 підтверджується ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2011 року у справі № 21/217-10, якою задоволено скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" на дії відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького МРУЮ Київської області шляхом визнання протиправною та незаконною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції Київської області щодо виконання наказу господарського суду Дніпропетровської областівід 23.09.2010 року у справі № 21/217-10 за період з 02.11.2010 року по 02.05.2011 року.

В ході розгляду справи встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" (далі за текстом: Первісний кредитор) 23.05.2011 року уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «TVT»(далі за текстом: Позивач або Новий кредитор) угоду від 23.05.2011 року за № 11/05-11 про заміну кредитора у зобовязанні (далі за текстом: Угода).

Відповідно до п. 1.1. Угоди, Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет", що іменується надалі «Боржник», зобовязання щодо розміру сплати штрафних санкцій (пені, 3%-річних, інфляційних витрат), набутих Первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2009 року, у звязку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником взятого на себе грошового зобовязання щодо оплати вартості отриманого товару, а Новий кредитор компенсує вартість переданого зобовязання відповідно до умов даної угоди.

Згідно із п. 1.2. Угоди, за цією угодою Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1. цієї Угоди.

Угода у п.п. 2.1., 2.2. передбачає, що вартість зобовязання, що відступається за даною Угодою, становить 63921,19 грн. (шістдесят три тисячі девятсот двадцять одна гривня 19 коп.). Первісний кредитор повідомляє, а Новий кредитор погоджує те, що сума, вказана у п. 2.1., що відступається за даною Угодою, є загальною сумою (розміром) штрафних санкцій (пені, 3%-річних, інфляційних втрат), котрі нараховані ТОВ "Тат-Агро" відповідно до умов та норм чинного законодавства України та договору купівлі-продажу від 02.04.2009 року за період із 11.09.2010 року по 23.05.2011 року.

ТОВ "Тат-Агро" 26.05.2011 року направило Відповідачу повідомлення від 23.05.2011 року про заміну кредитора у зобовязанні.

В ході розгляду справи встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" (далі за текстом: Первісний кредитор) 06.07.2011 року уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «TVT»(далі за текстом: Позивач або Новий кредитор) додаткову угоду від 06.07.2011 року до Угоди № 11/05-11 про заміну кредитора у зобовязанні від 23 травня 2011 року (далі за текстом: Додаткова угода).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди, керуючись п. 6.4. Угоди №11/05-11 про заміну кредитора у зобовязанні від 23 травня 2011 року, сторони вирішили змінити статтю 2 Угоди (пункти 2.1., 2.2., 2.3.) та викласти їх в наступній редакції:

«2.1. Вартість зобовязання, що відступається за даною Угодою, становить 86937,01 грн. (вісімдесят шість тисяч девятсот тридцять сім гривень 01 коп.). 2.2. Первісний кредитор повідомляє, а Новий кредитор погоджує те, що сума, вказана у п. 2.1., що відступається за даною Угодою, є загальною сумою (розміром) штрафних санкцій (пені, 3%-річних, інфляційних витрат), котрі нараховані ТОВ "Тат-Агро" відповідно до умов та норм чинного законодавства України та договору купівлі-продажу від 02.04.2009 року за період із 11.05.2010 року по 23.05.2011 року».

Додаткова угода у п. 2 передбачає, що сторони домовились про те, що інші умови та положення Угоди № 11/05-11 про заміну кредитора у зобовязанні від 23 травня 2011 року залишити без змін.

ТОВ "Тат-Агро" 11.07.2011 року направило Відповідачу повідомлення від 06.07.2011 року про заміну кредитора у зобовязанні.

Позивач у звязку з укладенням Угоди та Додаткової угоди, згідно яких до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача про виконання Відповідачем своїх зобовязань за Договором, вважає, що Відповідач протиправно не виконує умови Договору 1, внаслідок чого просить суд стягнути на його користь з Відповідача штрафні санкції у вигляді пені, інфляційних нарахувань та 3-х процентів річних.

Проте, суд дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача по справі є безпідставними та необґрунтованими, в звязку з чим в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 692 передбачає, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

У відповідності із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський кодекс України у ст.230 передбачає, що застосування до учасника господарських відносин, який неналежно виконав свої зобовязання, штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.1 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Господарський кодекс України у ст. 224 передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Цей же Кодекс у ст. 225 передбачає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Відповідно до вимог ст. 226 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 193 цього Кодексу.

Згідно із вимогами ч. 4 ст. 225 Господарського кодексу України, сторони господарського зобовязання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобовязання чи строків порушення зобовязання сторонами.

Господарський кодекс України у ч. 3 ст. 232 передбачає, що вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Цей же Кодекс у ч. 4 ст. 232 передбачає, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Цивільний кодекс України у ч. 2 п. 2 ст. 6 передбачає, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Також, Цивільний кодекс України у п. 1 ст. 13 передбачає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Крім того, Цивільний кодекс України у п. 5 ст. 12 передбачає, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Господарський кодекс України у ч. 1 ст. 230 передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно із вимогами ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку, що в силу вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України в договорі сторони останнього можуть чітко визначити інший строк нарахування штрафних санкцій замість встановлено ч. 6 ст. 232 вказаного Кодексу шестимісячного строку.

Проте, детально вивчивши положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України суд приходить до висновку, що сторони в господарському договорі не мають право домовлятись про нарахування штрафних санкцій без обмеження строків, зокрема без зазначення про конкретний строк нарахування штрафних санкцій чи зазначення певної дії або події, з настанням якої припиняється нарахування штрафної санкції згідно норми ст. 251 Цивільного кодексу України, в звязку з чим положення п. 8.4. Договору 1 про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку, є протиправними внаслідок того, що грубо суперечить положенням ст.ст. 173, 179, 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 12, 13, 251, 509 Цивільного кодексу України, що свідчить про нерозумність та недобросовісність сторін Договору 1 в ході укладення цього господарського договору в частині закріплення умови про нарахування штрафних санкцій безстроково.

За таких обставин суд вважає, що умови п. 8.4. Договору 1 в частині закріплення умови про нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, інфляційних нарахувань та 3-х процентів річних безстроково не можуть застосовуватись сторонами Договору 1 внаслідок їх протиправності при нарахуванні штрафних санкцій в звязку невиконанням Відповідачем основного зобовязання за Договором 1.

Крім того, суд уважно дослідивши положення ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України приходить до висновку, що до штрафних санкцій відносяться господарські санкції вираженні у грошовій сумі виключно у вигляді неустойки, штрафу та пені, внаслідок чого 3-и проценти річних та інфляційні витрати до штрафних санкцій відноситись не можуть, в звязку з чим суд вважає, що положення п. 1.1., 2.2., 2.3. Угоди про те, що Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет" зобовязання щодо розміру сплати штрафних санкцій у вигляді 3%-річних та інфляційних витрат, які в силу вимог ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України не являються штрафними санкціями, є протиправними внаслідок того, що грубо суперечать положенням ст.ст. 173, 179, 193, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 12, 13, 509, 549, 611 Цивільного кодексу України, що свідчить про нерозумність та недобросовісність сторін Угоди в ході укладення цього господарського договору в частині закріплення умови про віднесення до штрафних санкцій 3-х процентів річних та інфляційних витрат.

За таких обставин суд вважає, що умови п. 1.1., 2.2., 2.3. Угоди в частині відступлення штрафних санкцій у вигляді 3-х процентів річних та інфляційних витрат не можуть застосовуватись сторонами Угоди внаслідок їх протиправності в звязку з тим, що таких штрафних санкцій в силу вимог норм ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України не існує та сторони Договору наявність таких штрафних санкцій у вигляді 3-х процентів річних та інфляційних витрат при укладенні Договору не передбачали.

Судом встановлено, що нарахованні штрафні санкції Відповідачу за Договором 1 в межах шести місячного строку, передбаченого ст. 232 Господарського кодексу України, стягнуті з Відповідача на користь ТОВ "Тат-Агро" відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2010 року у справі № 21/217-10, яке виконується реально.

Відповідач будь-яких дій, спрямованих на невиконання або затягування виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2010 року у справі № 21/217-10, не вчиняв, в звязку з чим вина Відповідача у тривалому виконанні рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2010 року у справі № 21/217-10 відсутня, що підтверджується ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2011 року у справі № 21/217-10, якою задоволено скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" на дії відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького МРУЮ Київської області шляхом визнання протиправною та незаконною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції Київської області щодо виконання наказу господарського суду Дніпропетровської областівід 23.09.2010 року у справі № 21/217-10 за період з 02.11.2010 року по 02.05.2011 року.

Позивач не надав суду належні і допустимі письмові докази протиправних дій Відповідача по затягуванню або умисному невиконанні рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2010 року у справі № 21/217-10.

Відповідно до вимог ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Судом береться до уваги те, що відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України та ст. 61 Конституції України, Відповідач не може бути притягнутий двічі до одного виду господарсько-правової відповідальності за одне і те саме господарське правопорушення, в звязку з чим суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача штрафних санкцій за Договором 1, які вже з Відповідача стягнуті раніше на підставі вищевказаного судового рішення, є безпідставними, необґрунтованими та не доведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в звязку з чим в їх задоволені слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем і Відповідачем, суду в якості доказів, можуть вважатися письмовими доказами, які стосуються предмета спору та обставин справи.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судових засіданнях надані Позивачем докази спростовані за допомогою належних і допустимих доказів, які містяться у матеріалах справи, та заперечувались Відповідачем протягом судового розгляду справи.

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку про те, що в задоволені вимог Позивача слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову, господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При відмові в задоволені позову господарські витрати покладаються на позивача, якщо останній не звільнений від їх сплати.

Господарські витрати у даній справі в силу вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «TVT», ідентифікаційний код: 37250862, місцезнаходження: 03187, м. Київ, вул. Глушкова, 12, кв. 5, до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроагромаркет", ідентифікаційний код: 32975988, місцезнаходження: 08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Артема, 85, про стягнення штрафних санкцій за договором, відмовити повністю.

2.Господарські витрати за даним позовом покласти на товариство з обмеженою відповідальністю «TVT», ідентифікаційний код: 37250862, місцезнаходження: 03187, м. Київ, вул. Глушкова, 12, кв. 5.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2011 року