Рішення № 17830525, 05.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/105.07.11 р. За позовом Публічного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод» до Комунального підприємства «Підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління» про стягнення 9 134781,74 грн. Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю № б/н від 01.06.2011 р.

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 279 від 24.05.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство «Асфальтобетонний завод»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління»про стягнення 9 134 781, 74 грн., з яких 7 935 915, 02 грн. основного боргу, 613 348, 39 грн. пені, 125 235, 26 грн. 3% річних, 460 283, 07 грн. інфляційних витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, на виконання умов договору купівлі-продажу (поставки) № 47 від 19.05.2010 р., було поставлено відповідачу продукцію, за яку останній мав розрахуватися у встановлений договором строк, проте відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, заходи досудового врегулювання спору залишив без уваги, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою від 12.05.2011 р. господарським судом міста Києва порушено провадження у справі № 5/1, розгляд справи призначений на 07.06.2011 р.

У судовому засіданні 07.06.2011 р. представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим у судовому засіданні було оголошено перерву до 23.06.2011 р.

У судовому засіданні 23.06.2011 р. представником позивача на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було подано клопотання про збільшення позовних вимог, в якому останній просить стягнути з відповідача 7 935915, 02 грн. - основного боргу, 791 960, 83 грн. - пені, 153 282, 74 грн. - 3% річних, 531706, 31 грн. - збитків від інфляції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2011 р. дане клопотання було залучено до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 23.06.2011 р. представник позивача подав заяву про заміну позивача у справі № 5/1 - Відкрите акціонерне товариство «Асфальтобетонний завод»його правонаступником Публічним акціонерне товариство «Асфальтобетонний завод».

Зазначена заява ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2011 р. задоволена, Відкрите акціонерне товариство «Асфальтобетонний завод»замінено його правонаступником Публічним акціонерне товариство «Асфальтобетонний завод».

В судовому засіданні 23.06.2011 р. представником позивача підтримано свої уточнені позовні вимоги.

Представник відповідача, у судовому засіданні, що відбулося 23.06.2011 р. визнав позовні вимоги у частині основного боргу та в усному порядку просив суд надати можливість виконати зобов'язання зі сплати основного боргу частинами - у розстрочку. В іншій частині проти позову заперечує з підстав того, що на думку Комунального підприємства «Підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління»несвоєчасний розрахунок з позивачем настав не з вини відповідача, оскільки воно є комунальним підприємством і фінансується з державного бюджету.

01.07.2011 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва було подано письмові пояснення по справі, відповідно до яких Публічне акціонерне товариство «Асфальтобетонний завод» заперечує проти надання відповідачу розстрочки чи відстрочки виконання рішення суду по справі № 5/1 з підстав того, що відповідачем не було надано жодних належних доказів наявності виняткових обставин для такого відстрочення чи розстрочення, а відсутність коштів у Комунального підприємства «Підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління», невиконання своїх зобовязань контрагентами та належність відповідача до підприємств комунальної власності не є такими винятковими обставинами.

Крім того, позивач зазначає, що відстрочення чи розстрочення рішення суду заподіє істотну шкоду інтересам Публічного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод».

В судовому засіданні 05.07.2011 р. представником відповідача було подано клопотання, відповідно до якого Комунальне підприємство «Підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління»просить суд розстрочити виплату суми основної заборгованості в розмірі 7935915,02 грн. у справі № 5/1 рівними частинами строком на 12 місяців.

Клопотання обґрунтовано тяжким фінансовим становищем відповідача та затримкою його фінансування в поточному році.

Розглянувши в судовому засіданні 05.07.2011 р. мотиви поданого Комунальним підприємством «Підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління»клопотання про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 5/1 рівними частинами строком на 12 місяців, суд дійшов до висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Таким чином, ухвала про розстрочку виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно з п. 1.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96. № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України", розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Як встановлено пунктом 2 зазначеного розяснення, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розглянувши мотиви поданого Комунальним підприємством «Підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління»клопотання про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 5/1, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні спору, суд відзначає, що заявником не надано жодного належного доказу підтвердження обставин, викладених в заяві та враховуючи вищевикладене, дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 5/1 рівними частинами строком на 12 місяців.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 5/1.

Розглянувши подані матеріали справи, дослідивши представлені докази та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

19.05.2010 р. між Відкритим акціонерним товариством «Асфальтобетонний завод»(надалі - позивач) та Комунальним підприємством «Підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління» було укладено договір купівлі-продажу (поставки) № 47 (надалі - договір), за яким позивач як продавець приймає на себе зобов'язання передати у власність відповідачу як покупцю майно, визначене в накладних - невід'ємних частинах даного договору, а відповідач як покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію у порядку і на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 2.2 договору, кількість та асортиментний перелік продукції визначається в накладних на відпуск продукції, що видається за кожну партію продукції. Дана кількість та асортимент встановлюються згідно замовлення покупця, що може подаватися продавцю у письмовій, усній формі чи за допомогою будь-якого засобу зв'язку.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що накладні при таких поставках є невід'ємною частиною даного договору, в яких вказується найменування, кількість, ціни, загальна вартість продукції, що продається, при цьому вказівка на даний договір і посилання на нього у накладних можливі, але необов'язкові.

Відповідно до п. 3.5 договору, покупець зобов'язаний оплатити замовлену (передану йому) продукцію на умовах передоплати.

Пунктом 4.4 договору встановлено, що покупець зобов'язаний вчасно передати продавцю належним чином оформлену довіреність на отримання продукції.

Зважаючи на п. 5.1 вказаного договору, загальна сума договору становить суму всіх продаж протягом дії даного договору.

Слід зазначити, що підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 177 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) є договір.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, в силу ст. ст. 11, 202, 509, 712 ЦК України між сторонами на підставі договору купівлі-продажу (поставки) № 47 від 19.05.2010 р. виникли зобов'язальні відносини.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків продавця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукції на загальну суму 8 388 916,67 грн., підтвердженням чого є залучена до матеріалів справи копія накладної № 921 від 30.10.2010 р. (оригінал якої оглянуто в судовому засіданні), підписана обома сторонами.

З умов укладеного між позивачем і відповідачем договору вбачається, що передана продукція має бути оплачена в момент її одержання, тобто 30.10.2010р.

З огляду на ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. Зазначена позиція також окреслена Вищим господарським судом України у постанові від 15.12.2010р. № 41/288.

Таким чином, суд приходить до висновку про вмотивованість розрахунку періоду прострочення відповідача з 31.10.2010 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач за поставлену продукцію не розрахувався, в звязку з чим у нього виникла заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Асфальтобетонний завод»в розмірі 7935915,02 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Положеннями ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2011 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою виконати передбачене договором зобов'язання, проте така вимога була залишена відповідачем поза увагою.

Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом прийнятий до уваги факт визнання відповідачем заборгованості перед позивачем на суму 7 935 915, 02 грн.

Також судом встановлено, що таке визнання частини позовних вимог відповідачем не суперечить нормам чинного законодавства та не порушує прав та законних інтересів третіх осіб.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу нормативно та документально доведені та на підставі ст. 78 Господарського процесуального кодексу України підлягають задоволенню.

Що ж до позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Беручи до уваги п. 7.1 договору, у випадку порушення термінів оплати переданої продукції, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Приписами ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як встановлено п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, враховуючи положення чинного законодавства, а також той факт, що у договорі відсутнє визначення періоду нарахування штрафних санкцій, суд вважає аргументованим задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій лише за шість місяців, тобто з 31.10.2010 р. до 30.04.2011р.

Отже, прострочення відповідача становить 182 дні. Розмір облікової ставки НБУ за вказаний період становить 7, 75%.

Враховуючи все вищевикладене, суд, перевіривши розрахунок суми пені за договором, приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 613 648, 39 грн.

Крім того, у відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання. Вказана правова позиція підтримана й Вищим господарським судом у постанові від 15.10.2010 р. № 20/178/09).

З огляду на дані положення закону та характер правовідносин, що існують між позивачем і відповідачем, суд приходить до висновку про вмотивованість вимоги про стягнення з відповідача суми збитків від інфляції та 3% річних.

Як вказано вище, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 7 935 915, 02 грн.

Загальний строк прострочення відповідача за період з 31.10.2010 р. до 22.06.2011 р. (дня подачі клопотання про збільшення суми позовних вимог), наведений позивачем та прийнятий до уваги судом, складає 235 днів.

Таким чином, суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми інфляційних витрат, а також врахувавши індекс інфляції за вказаний період 1,067 встановив, що інфляційна індексація визначена позивачем некоректно, а отже, підлягає стягненню з відповідача у сумі 531706,31 грн.

Проаналізувавши арифметичний розрахунок в частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних, суд встановив, що розмір 3% річних, який може бути нарахований протягом періоду з моменту прострочення до 22.06.2011 р. не перевищує відповідний розміру, що може бути нарахований за цей період, а отже, підлягає стягненню у розмірі 153 282,74 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод»задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління»(03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, 3, код ЄДРПОУ 03333937) на користь Публічного акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод»(01013, м. Київ, вул. Камишинська, 4 (Хутір-Острів), код ЄДРПОУ 04012425) 7 935 915 (сім мільйонів дев'ятсот тридцять п'ять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 02 коп. основного боргу, 613 348 (шістсот тринадцять тисяч триста сорок вісім) грн. 39 коп. пені, 153 282, 74 (сто п'ятдесят три тисячі двісті вісімдесят дві) грн. 74 коп. 3% річних, 531706 (пятсот тридцять одна тисяча сімсот шість) грн. 31 коп. збитків від інфляції, 25016 грн. (двадцять п'ять тисяч шістнадцять) 12 коп. державного мита та 231 грн. (двісті тридцять одна) грн. 52 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяВ.С. Ломака

Повне рішення складено 07.07.2011 р.