Рішення № 17830108, 01.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 56/137

01.07.11

Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В., при секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Аутдор"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярес Лідер Груп"

про

стягнення 348131,07 грн.

Представники сторін:

від позивача

не з‘явились;

від відповідача

Цвітненко Д.М., Рвач О.В. - представники.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Аутдор" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярес Лідер Груп" заборгованості на загальну суму 348131,07 грн., у тому числі 320376,50 грн. –основного боргу, 2847,68 грн. –3% річних, інфляційні втрати у розмірі 10193,87 грн., пені у розмірі 14713,02 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані зобов’язання щодо оплати наданих позивачем послуг по договору від 01.06.2009 №184. У зв’язку з наявною заборгованістю відповідача з посиланням на положення Цивільного кодексу України позивач просить стягнути вказану суму боргу в судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та вказує на те, що ним не порушені зобов‘язання щодо оплати вартості послуг, оскільки відповідачем не отримано від позивача рахунки –фактури, на підставі яких відповідно до п. 4.3 договору повинні були бути здійсненні розрахунки.

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представники позивача та відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва

В С Т А Н О В И В:

01.06.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ Аутдор", як виконавцем (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ярес Лідер Груп", як замовником (відповідач) укладено договір №184 про проведення рекламної компанії, відповідно до умов якого виконавець зобов‘язується надати послуги з розміщення реклами замовника на спеціальних конструкціях відповідно до затвердженої сторонами адресної програми в період рекламної компанії, а замовник зобов‘язується прийняти послуги й оплатити їх.

Сторонами підписані додатки з № 6 по № 21 до договору, в яких сторонами погоджена вартість послуг, період рекламної компанії, адресна програма.

На виконання умов договору, позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 366290,00 грн. , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів здачі –прийняття робіт (надання послуг), що підписані позивачем та відповідачем та скріплені їхніми печатками, а саме: акт від 01.07.2010 № ОУ-1224 на загальну суму 1566,50 грн., від 01.07.2010 № ОУ-1225 на загальну суму 14460,00 грн., від 01.07.2010 № ОУ-1226 на загальну суму 28197,00 грн., від 01.08.2010 № ОУ-1450 на загальну сум у 28197,00 грн., від 01.08.2010 № ОУ-1451 на загальну суму 28920,00 грн., від 01.08.2010 № ОУ-1452 на загальну суму 7230,00 грн., від 01.09.2010 № ОУ-1662 на загальну суму 28197,00 грн., від 01.09.2010 № ОУ-1663 на загальну суму 7230,00 грн., від 01.09.2010 № ОУ-1664 на загальну суму 28920,00 грн., від 30.09.2010 № ОУ-1927 на загальну суму 28197,00 грн., від 30.09.2010 № ОУ-1934 на загальну суму 7230,00 грн., від 30.09.2010 № ОУ-1935 на загальну суму 28920,00 грн., від 31.10.2010 № ОУ-2089 на загальну суму 28920,00 грн., від 31.10.2010 № ОУ-2090 на загальну суму 7230,00 грн., від 31.10.2010 № ОУ-2091 на загальну суму 28197,00 грн., від 30.11.2010 № ОУ-2422 на загальну суму 28920,00 грн., від 30.11.2010 № ОУ-2423 на загальну суму 7230,00 грн., від 30.11.2010 № ОУ-2424 на загальну суму 14098,00 грн., від 31.12.2010 № ОУ-2686 на загальну суму 7230,00 грн., від 31.01.2011 № 7200,00 грн..

Відповідно до п. 4.1 договору ціна (вартість) послуг узгоджується сторонами до розміщення реклами й вказується у додатках до договору або в рахунках –фактурі, які виставляються виконавцем.

Замовник щомісячно здійснює оплату вартості послуг протягом перших 5 (п‘яти) календарних днів кожного місяця, у якому проводиться рекламна компанія у відповідності з рахунком –фактурою, отриманим замовником (в т.ч. факсимільним зв‘язком або електронною поштою), якщо інший порядок та строки оплати не були обумовлені сторонами у відповідному додатку до договору.

Як вбачається з додатків № 6 - № 21 сторонами інші строки та порядок оплати послуг, ніж вказані в договорі, не були погоджені.

Позивачем до матеріалів справи надано копії рахунків –фактур, а саме: від 03.06.2010 № СФ-0001159 на загальну суму 1566,50 грн., від 03.06.2010 № СФ-0001160 на загальну суму 14460,00 грн., від 03.06.2010 № СФ-0001161 на загальну суму 28197,00 грн., від 06.07.2010 № СФ-0001404 на загальну суму 28197,00 грн., від 06.07.2010 № СФ-0001405 на загальну суму 28920,00 грн., від 06.07.2010 № СФ-1406 на загальну суму 7230,00 грн., від 30.07.2010 № СФ-0001586 на загальну суму 28197,00 грн., від 30.07.2010 № СФ-0001587 на загальну суму 7230,00 грн., від 30.07.2010 № СФ-0001588 на загальну суму 28920,00 грн., від 06.09.2010 № СФ-0001875 на загальну суму 28197,00 грн., від 08.09.2010 № СФ- 0001907 на загальну суму 7230,00 грн., від 08.09.2010 № СФ-0001908 на загальну суму 28920,00 грн., від 04.10.2010 № СФ-0002204 на загальну суму 28920,00 грн., від 04.10.2010 № СФ-0002203 на загальну суму 7230,00 грн., від 04.10.2010 № СФ-0002202 на загальну суму 28197,00 грн., від 27.10.2010 № СФ-0002429 на загальну суму 28920,00 грн., від 27.10.2010 № СФ-0002428 на загальну суму 7230,00 грн., від 27.10.2010 № СФ-0002427 на загальну суму 14098,00 грн., від 02.12.2010 № СФ-0002761 на загальну суму 7230,00 грн., від 27.12.2010 № СФ-0002922 на загальну суму 7200,00 грн..

Позивач у своїй позовній заяві вказує на те, що ним рахунки були отримані відповідачем. Відповідач заперечує проти факту отримання від позивача рахунків –фактур.

Позивачем надано до матеріалів справи копію реєстру виданих та отриманих відповідачем рахунків –фактур, відповідно до якого відповідачем отримано рахунки –фактури № СФ00001586, СФ-0001587, СФ-1588, СФ-1875, СФ-1907, СФ-1908, СФ-0002202, СФ-0002203, СФ-0002427, СФ-0002428, СФ-0002429, СФ-0002761. Крім того, судом враховується, що умовами договору передбачена можливість передачі рахунків –фактур відповідачу електронною поштою та не подання відповідачем жодних доказів в підтвердження не отримання рахунків –фактур. Отже, матеріалами справи спростовуються доводи відповідача про нетримання рахунків –фактур від позивача.

Відповідач вартість послуг оплатив частково на суму 45913,20 грн., доказів здійснення оплати не надав.

Отже, відповідач вартість отриманих послуг у повному обсязі не оплатив.

У зв‘язку з наявністю заборгованістю, між позивачем та відповідачем 01.12.2010 укладено договір про внесення змін до договору № 184.

Відповідно до п. 1.1 договору про внесення змін, сторони домовились про зміну умов оплати по договору № 184, у зв‘язку з чим виконавець надає замовнику розстрочку у погашені заборгованості по договору №184, що утворилась станом на 30.11.2010 на суму 315710,00 грн. за період з 01.06.2010 по 30.11.2010.

Замовник підтверджує наявність зазначеної у п. 1.1 договору заборгованості у повному обсязі (п. 1.2 договору про внесення змін).

Пунктом 2.1.1 договору про внесення змін дог договору передбачено, що за умови належного виконання замовником умов п. 2.3 цього договору, виконавець зобов‘язується не вчиняти до замовника ніяких фінансових санкцій за договором № 184, пов‘язаних з простроченням заборгованості, зазначеної у п. 1.1 цього договору, у тому числі нараховувати пеню у зв‘язку з простроченням строків оплати.

Згідно з п. 2.3 договору про внесення змін, замовник зобов‘язується забезпечити своєчасне погашення боргу, погасити заборгованість у розмірі визначеному цим договором на умовах, зазначених у таблиці, а саме до 18.12.2010 сплатити 24300,00 грн., до 18.01.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.02.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.03.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.04.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.05.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.06.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.07.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.09.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.10.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.11.2011 сплатити 24300,00 грн., до 18.12.2011 сплатити 24110,00 грн.

Пунктом 3.4 договору про внесення змін сторони погодили, що у випадку невиконання своїх зобов‘язань за договором № 184 або у разі неповного здійснення або нездійснення чергових платежів, то з цієї дати (25-го числа місяця, на який припадає дата чергового платежу з погашення заборгованості) договір втрачає чинність, а заборгованість, погашення якою було розстроченим, стає простроченою і підлягає стягненню разом із сумою нарахованою пені в порядку, передбаченому законодавством. Пеня нараховується на суму заборгованості у розмірі 315710,00 грн. відповідно до умов договору № 184.

Враховуючи те, що як зазначає позивач, відповідачем за період з 01.12.2010 по 15.04.2011 було сплачено тільки 9763,50 грн., то відповідно такий договір втратив чинність відповідно до п. 3.4 договору. Доказів на спростування вказаних обставин, відповідач не надав. Отже, суд погоджується з доводами позивача про втрату чинності договору про внесення змін до договору.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, при вирішенні даного спору слід керуватись положеннями договору № 184.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обов’язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

В договорі визначений строк здійснення платежу, а саме відповідач зобов‘язаний провести оплату протягом 5 перших календарних днів кожного місяця, у якому проводиться рекламна компанія.

Суд відзначає, що позивач, надавши послуги без попередньої оплати та не відмовившись від подальшого надання послуги не отримавши оплату протягом 5 перших календарних днів, а відповідач прийнявши та сплативши за них після їх отримання, своїми конклюдентними діями змінили порядок розрахунків, який передбачений п.п. 4.3 укладеного між сторонами договору, а відповідно, необхідно застосувати ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки, позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача зобов‘язання оплатити вартість послуг на підставі договору № 184, то судом вимагалось від позивача надати в матеріали справи належні докази направлення на адресу відповідача вимоги про сплату заборгованості, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надавав відповідачу послуги протягом червня –грудня 2010 року.

01.12.2010 року сторонами укладений договір про внесення змін до договору № 184, в якому, як вже зазначалось, сторони погодили розмір заборгованості на загальну суму 315710,00 грн., яка виникла за період з червня по листопад 2010 року.

Хоча судом, було встановлено, що даний договір втратив чинність, але даний договір підтверджує звернення позивача до відповідача з вимогою погасити заборгованість та визнання останнім такої вимоги.

За таких обставин, укладення 01.12.2010 договору про внесення змін підтверджує факт звернення позивача до відповідача з вимогою, яка була відповідачем задоволена шляхом погодження сторонами розстрочення заборгованості. Однак в подальшому в результаті порушення відповідачем зобов‘язань по вказаному договору, положення про розстрочення втратили чинність, а тому слід застосувати загальні положення передбачені ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Отже, з урахуванням умов договору про внесення змін до договору з 25.12.2010 відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов‘язання погасити заборгованість у розмірі 315710,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 320376,50 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково на суму 305946,50 грн., (315710,00 грн. –9763,50 грн.) оскільки за послуги надані у грудні 2010 в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою про їх сплату.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 14713,02 грн., що розрахована позивачем за період з 25.12.2010 по 01.02.2011 року на суму 315210.00 грн. та з 02.02.2011 по 15.04.2011 на суму 305946,50 грн., 3% річних та інфляційні втрати розраховані за період та на суму заборгованості аналогічно пені.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.3 договору у випадку недотримання замовником обумовлених строків здійснення платежів замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання по дату фактичної оплати але не більше 20% від вартості послуг виконавця за той місяць у якому виник борг.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню на суму 14713,02 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивача, суд визнає його вірним, тому з відповідача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 2847,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7036,77 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Крім того, позивачем подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, належні відповідачу в розмірі 348131,07 грн.

Розглянувши вказане клопотання суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову" у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір приховати кошти, наявні на банківських рахунках.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, 66, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярес Лідер Груп" (02192, м. Київ, вул. Миропільська, 2, код 32913627 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Аутдор" (04050, м. Київ, вул. Тургенівська, 80, літ. А, код 33239190) основну суму боргу у розмірі 305946 (триста п‘ять тисяч дев‘ятсот сорок шість) грн. 50 коп., пеню у розмірі 14713 (чотирнадцять тисяч сімсот тринадцять) грн. 02 коп., 3% річних у розмірі 2847 (дві тисячі вісімсот сорок сім) грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 10193 (десять тисяч сто дев‘яносто три) грн.87 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 3337 (три тисячі триста тридцять сім) грн. 01 коп. та 226 (двісті двадцять шість) грн. 22 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя

В.В. Джарти

Дата складення повного рішення 04/07/2011