Рішення № 17829621, 04.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/30904.07.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профустрой»

до Комунального підприємства по обслуговуванню закладів соціальної сфери «Плодоовочі»

про стягнення 5422,53 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № 001/11 від 18.05.2011, Макаренко С.Я. директор

від відповідача: не з`явилися

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про стягнення з Комунального підприємства по обслуговуванню закладів соціальної сфери «Плодоовочі»заборгованості у розмірі 5422,53 грн., в т.ч. 5200,00 грн. основного боргу, 52,00 грн. штрафу, 170,53 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 2 від 07.04.2010 позивачем виконано на користь відповідача роботи з ремонту даху будівлі площею 100 кв. м. на загальну суму 5200,00 грн., за які відповідач не розрахувався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2011 порушено провадження у справі № 53/309, розгляд справи призначено на 04.07.2011.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про вжиття заходів забезпечення прозову. В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що у нього є підстави вважати, що до прийняття рішення у даній справі відповідач може вчинити дії, спрямовані на відчуження належного йому майна чи списання наявних грошових коштів.

Розглянувши дане клопотання суд його відхиляє виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р., розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач своє клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову належним чином не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ТОВ «Профустрой»та не визнає необхідним накладати арешт на майно та грошові кошти відповідача.

В судовому засіданні 04.07.2011 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та вважає їх таким, що підлягають задоволенню.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997 № 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат за зазначеною адресою не проживає” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.07.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

07.04.2010 між Комунальним підприємством по обслуговуванню закладів соціальної сфери «Плодоовочі», як замовником (надалі відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профустрой», як підрядник (надалі позивач) укладено договір підряду № 2 (надалі договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобовязався на свій ризик виконати за дорученням відповідача та у відповідності до умов даного договору роботу, а відповідач зобовязався прийняти цю роботу та оплатити її.

Згідно з п. 3.1. Договору предметом підряду (результатом виконаних робіт за даним договором) є кошторисна документація.

П. 5.1. Договору сторони погодили, що вартість та витрати по виконанню визначаються згідно з приблизним кошторисом і становить 5200,00 грн.

Відповідно до підписаного та погодженого сторонами кошторису вартість ремонтних робіт становить 5200,00 грн.

На виконання умов договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботи передбачені договором № 2 від 07.04.2010, про що свідчить підписаний та погоджений у двосторонньому порядку акт № 1 здачі-приймання виконаних будівельно-монтажних робіт.

Згідно з п. 6.1. Договору терміни оплати: протягом 5-ти днів з моменту підписання даного Договору 5200,00 грн.

Матеріали справи також свідчать, що позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 09/10 від 09.09.2010 про сплату боргу та неустойки, яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Як стверджує позивач у позовній заяві, оскільки відповідач не виконав свого обовязку по оплаті виконаних позивачем (підрядником) та прийнятих замовником (відповідачем) робіт, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 5200,00 грн. основного боргу.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу. Частиною 2 цієї статті визначено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Вимогами статті 854 Цивільного кодексу України визначено, що замовник зобовязаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи, за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що Відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, відповідно до яких зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів законодавства.

Отже, факт порушення відповідачем обовязку та строків оплати за виконані роботи судом встановлено та по суті не оспорений відповідачем.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобовязання по оплаті виконаних робіт по договору 52,00 грн. штрафу та 170,53 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 610, ст. 612 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобовязання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Ст. 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до п. 12.2. Договору за односторонню не обґрунтовану відмову від виконання своїх обовязків протягом дії даного Договору сторона сплачує штраф у розмірі 1% від загальної суми.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, враховуючи те, що відповідач не виконав свого зобовязання по повній оплаті виконаних позивачем робіт по договору в строк 5 днів з дати підписання договору (п. 6.1 договору), тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу та 3% річних є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача 52,00 грн. штрафу та 170,53 грн. 3% річних, відповідно до розрахунку позивача, перевіреного судом.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не зявився та заявлених до нього позовних вимог не спростував.

Оскільки відповідач не скористався правом участі у судовому засіданні, не подав відзив на позов та наявні у справі матеріали є достатніми для вирішення спору по суті, суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Комунального підприємства по обслуговуванню закладів соціальної сфери «Плодоовочі»(01103, м. Київ, Військовий проїзд, 1, код ЄДРПОУ 24940647, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профустрой»(03179, м. Київ, вул. Уборевича, 17, кв. 99, код ЄДРПОУ 35635551) суму основного боргу у розмірі 5200,00 (пять тисяч двісті) грн., 52,00 (пятдесят дві) грн. штрафу, 170,53 (сто сімдесят пятдесят три) грн. 3% річних, 102 (сто дві) грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Суддя О.А.Грєхова

Повне рішення складено 06.07.2011