Рішення № 17829445, 05.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 40/14405.07.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Приватного підприємства "Вестероленд"

про стягнення заборгованості 174 366,31 грн

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1.- представник за довіреністю б/н від 16.06.10 р.

від відповідача: не зявився.

В судовому засіданні 05.07.11, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Приватного підприємства "Вестероленд"про стягнення заборгованості 174 366,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Сторони уклали договір фінансового лізингу, відповідно до якого Позивач зобов'язався надати у розпорядження Відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy Life 1,6 I Benzin, 2009р. виробництва, шасі №НОМЕР_1 (Об'єкт лізингу), а Відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму відповідно до Договору згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину Договору, суму, що включала авансовий платіж у розмірі, що дорівнює еквіваленту 1 050 доларів США та суму лізингових платежів і інших виплат відповідно до Договору на загальну суму, що становить еквівалент у гривні суми у 31 728,30 доларів США. Позивач стверджує, що починаючи із березня 2010 р. Відповідач, порушив вимоги чинного законодавства, умови Договору і перестав виконувати свої зобов'язання за Договором, не сплативши частково лізинговий платіж за березень 2010 р., та не сплативши повністю за квітень 2010 р. - червень 2010 р. Внаслідок чого загальна сума невиконаних грошових зобов'язань Відповідача за несплаченими лізинговими платежами складає 15670,77грн. Керуючись ст.ст. 8, 22, 526, 536, 549, 553, 554, 611, 625,785, 806 ,808, 1048, 1214 ЦК України, ст.232 ГК України, ст.ст. 7,10 ЗУ "Про фінансовий лізинг" Позивач просить суд стягнути з Відповідача основну суму заборгованості за Договором фінансового лізингу №00000952 від 30.09.09 р. розміром у 15 670,77 грн, неустойку відповідно до ст.785 ЦКУ у розмірі подвійного лізингового платежу 17 339,88 грн, збитки у розмірі 136 908,15 грн, штраф у розмірі 1 070,67 грн, пеню у розмірі 828,72 грн, компенсацію інфляційних витрат у розмірі 1 077,96 грн, 3 % річних у розмірі 409,72 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 060,44 грн.

Ухвалою суду від 18.04.11 порушено провадження у справі №40/144 та призначено до розгляду на 17.05.11.

Розгляд справи відкладався неодноразову через неявку відповідача у судове засідання та витребування доказів у позивача.

У судове засідання, призначене на 14.06.11, представник позивача з'явився, надав додаткові докази по справі, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник позивача подав заяву про продовження строку розгляду спору.

Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання.

Керуючись ст. 69 ГПК України, суд задовольнив клопотання представника позивача та продовжив строк розгляду спору, в судовому засіданні було оголошено перерву до 05.07.11.

У судове засідання 05.07.11 представник позивача зявився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 05.07.11 не зявився, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві та в витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 21.03.11, який наявний в матеріалах справи. Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до приписів ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ст. 1 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб підприємців” місцезнаходження юридичної особи адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Місцезнаходження юридичної особи визначається в установчих документах та вказується в реквізитах реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка подається реєструю чому органу під час державної реєстрації (наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 09.06.04 № 67).

У п.3.1 розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, зазначено, що відповідно до частини 1 ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Судом заслухані пояснення представників позивача, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:

30.09.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” (дізингодавець) та Приватним підприємством “Вестероленд” (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 00000952.

Відповідно до умов договору позивач зобовязується надати у розпорядження відповідача обєкті лізингу транспортний засіб типу VW Caddy Life 1,6 l Benzin, 2009 року виробництва, шасі № НОМЕР_1, а відповідач зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму відповідно до договору згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невідємну частину договору, суму, що включала авансовий платіж у розмірі, що дорівнює еквіваленту 1050,00 дол. США та суму лізингових платежів і інших виплат відповідно до договору на загальну суму, що становить еквівалент у гривні суми у 31728,30 дол. США.

Відповідно до акту прийому-передачі, 07.10.2009р. позивач передав обєкт лізингу у розпорядження відповідача.

Відповідно до положень п. 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невідємну частину договору, лізингоодержувач зобовязався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.

Згідно п.6.5. умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку відповідачу.

Крім того, відповідач зобовязувався відповідно до п.4.4. умов лізингу відшкодовувати всі витрати, понесені в результаті експлуатації обєкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені в наслідок дотримання обґрунтованих вимог позивача щодо експлуатації та/або передачі обєкта лізингу.

Згідно п.9.2. умов лізингу відповідач був зобовязаний повністю відшкодувати витрати на технічне обслуговування обєкта лізингу.

Відповідно до п.12.9 умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобовязувався повернути обєкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між ринковою вартістю обєкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку виплат.

Згідно п.13.1. у випадку відмови відповідача від повернення обєкту або затримки у такому поверненні, позивач має право вилучити обєкт лізингу без попередньої згоди лізингоодержувача.

Згідно п.8.2. договору умов лізингу, у випадку прострочення платежів за договором, відповідач зобовязаний сплачувати штрафні санкції, а саме:

- пеню у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день прострочення до повного виконання відповідачем зобовязань (п. 8.2.1);

- штрафні санкції, що підлягають сплаті відповідачем за платіжні вимоги, надіслані позивачем відповідачу в випадку прострочення платежів у розмір, що становить гривневий еквівалент суми у 15 доларів США за першу платіжну вимогу, 20 доларів США за другу платіжну вимогу та 25 доларів США за третю платіжну вимогу (п. 8.2.2.)

- компенсацію будь-яких витрат, понесених позивачем, зокрема, витрати на юридичні послуги, судові та позасудові процедури з метою стягнення сум, не сплачених відповідачем у відповідності до договору (п. 8.2.3).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав:

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (частина друга статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг”).

Відповідно до статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” на лізингоодержувача покладено обовязок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до пояснень представника позивача та банківських виписок, що знаходяться в матеріалах справи, вбачається, що станом на момент розгляду справи, Відповідачем не були виконані зобовязання щодо сплати лізингового платежу за березень 2010 року на суму 2668,59 грн., за квітень 2010 року на суму 4 332,24 грн, за травень 2010 року на суму 4 334,97 грн, за червень 2010 року у сумі 4 334,97 грн, тобто Відповідач порушив умови договору та допустив прострочення сплати чергових лізингових платежів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися - належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

З огляду на правові приписи частини першої ст. 193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку, що Відповідачем у справі допущено господарське правопорушення, яке полягає у неналежному виконанні прийнятих на себе за укладеним договором грошових зобовязань.

Тому заявлені Позивачем вимоги про стягнення з Відповідача суми основного боргу за несплаченими лізинговими платежами (згідно рахунків № 00010667 від 09.03.10, № 00012086 від 08.04.10, 3 00013510 від 07.05.10, № 00015048, від 08.06.10, копії яких знаходяться в матеріалах справи) за березень-червень 2010 року у сумі 15670,77 грн. підлягає задоволенню.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з обґрунтованим розрахунком інфляційних втрат та 3 % річних, що наведений позивачем в позовній заяві, тому позовні вимоги про стягнення індексу інфляції в сумі 1077,96 грн. та 3 % річних в сумі 409,72 грн. за весь період прострочення сплати лізингових платежів підлягають задоволенню.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Відповідачем не доведено суду та не надано будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобовязання сталось не з його вини.

Пунктом 8.2.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, які є невідємною частиною договору про фінансовий лізинг № 00000952 від 30.09.2009 року, встановлено, що у випадку порушення строків оплати лізингових платежів Відповідач сплачує на користь Позивача пеню у розмірі 10% річних від простроченої суми оплати за кожен день прострочення.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Як встановлено п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 828,72 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було направлено на адресу відповідача нагадування щодо несплачених лізингових платежів № 00011213 від 16.03.10, № 00011509 від 06.04.10, № 00012655 від 16.04.10, № 00012947 від 05.05.10, № 00014113 від 17.05.10, № 00014360 від 01.06.10., таким чином, з урахуванням умов п.8.2.2. Умов лізингу, за порушення зобовязань за договором лізингу з відповідача підлягає стягненню на користь позивача штраф в сумі 1070,67 грн.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд погоджується з твердженням позивача, що не виконавши вчасно грошові зобовязання у розмірі основної суми заборгованості відповідно до умов договору лізингу, відповідач фактично утримував грошові кошти, належні позивачеві без достатньої правової підстави, отже користувався чужими грошовими коштами.

Оскільки договором розмір процентів за користування чужими коштами за період прострочення виконання грошового зобовязання не встановлений, враховуючи норми ст. 1048 ЦК України, розмір процентів слід визначати на рівні облікової ставки НБУ,

Суд погоджується з обґрунтованим розрахунком процентів за користування чужими грошовими коштами, що наведений позивачем в позовній заяві, тому вимоги про стягнення 1060,44 грн. процентів за користування чужими грошима підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач обов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Зі змісту ст. 785 ЦК України виходить, що наймодавець (позивач), мас право вимагати сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення речі в разі припинення договору найму, наразі - Договору лізингу.

Відповідно до п.12.9 Умов лізингу у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобовязується повернути обєкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

За твердженням позивача, відповідач після того як був поінформований про припинення договору і про вимогу повернути обєкт лізингу (лист позивача від 18.06.10, що був направлений 01.07.10), ухилявся від повернення обєкту лізингу, чим порушив умови договору, а також чинне законодавство, зокрема ч.1 ст. 785 ЦК України.

Через порушення відповідачем своїх зобовязань за договором щодо повернення обєкту лізингу, обєкт лізингу був повернутий позивачу 20.08.10 шляхом його вилучення на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Враховуючи викладене, суд погоджується з вимогою позивача про сплату відповідачем неустойки у розмірі подвійного лізингового платежу (подвійної плати за користування обєктом лізингу) відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України в сумі 17339,88 грн., що становить лізинговий платіж 4334,97 грн. у подвійному розмірі 8669,94 грн. за 2 місяці прострочення (липень-серпень 2010 року).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки, збитків, причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України обовязок доказування розміру збитків, завданих порушенням зобовязання, покладено на кредитора.

Згідно із ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Ч.1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно зі ст. 10 Закону України „Про фінансовий лізинг” лізингодавець має право відмовитись від договору у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати повернення предмета лізингу. Відповідно до п.2 ст. 7 вказаного закону лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу і вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів

Листом-вимогою № 952 від 18.06.10 позивач поінформував відповідача про відмову від договору та встановив строки для сплати заборгованості та повернення обєкту лізингу, вимоги позивача відповідачем задоволені не були.

З метою відновлення своїх порушених прав на повернення обєкту лізингу позивач звернувся до спеціалізованої організації ПП „Інформаційна Агенція „Безпека і право” для супроводу та забезпечення вчинення виконавчого напису та повернення обєкту лізингу у примусовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.10 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Деревянко В.В. було вчинено виконавчий напис № 1414, на підставі якого було відкрито виконавче провадження ВДВС Соломянського РУЮ у м. Києві . 20.08.10 обєкт лізингу було повернуто позивачу, про що було складено відповідний акт.

Матеріалами справи (рахунок СФ-000018 від 05.07.10, рахунок СФ-0000022 від 09.08.10, платіжні доручення № 17551 від 25.08.10, № 16044 від 06.7.10, № 17171 від 10.08.10) підтверджується понесення позивачем матеріальних витрат, що повязані із вилученням обєкту лізингу, на загальну суму 40511,96 грн.

Такі матеріальні витрати є реальними збитками позивача, оскільки вони повязані із втратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права згідно із п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України. Відповідач зобовязаний відшкодувати позивачу збитки на підставі п.9.2., 13.6 Умов лізингу та п.4.ст. 611 ЦК України.

Відповідно до п. 12.9 Договору, у разі припинення Договору відповідно до п. 12, відмови Лізингоодержувача придбати Об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення Об'єкта лізингу відповідно до інших положень Контакту, Лізингоодержувач зобов 'язаний повернути Об 'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані до головного офісу Порше Лізинг Україна впродовж - 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Лізингоодержувач сплачує компанії Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між: ринковою вартістю Об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку виплат.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також: витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до Національного стандарту № 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між: покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

В матеріалах справи наявний Звіт про оцінку ринкової вартості автомобіля VW Caddy Life 1,6 l Benzin, 2009 року виробництва, шасі № НОМЕР_1, відповідно до якого ринкова вартість обєкту лізингу на момент його вилучення у відповідача становила 119457,00 грн., що за офіційним обмінним курсом НБУ на 20.08.10 становило 15140,30 дол. США.

На момент вилучення обєкту лізингу (окрім несплачених платежів, строк сплати яких настав) несплаченими залишились платежі на суму 27357,82 дол. США, що за офіційним обмінним курсом НБУ на 20.08.10 становило 215853,19 грн.

Таким чином, різниця між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент вилучення обєкту лізингу становила 96396.19 грн., у звязку з чим вимоги позивача про стягнення вказаної суми на підставі п.12.9 договору підлягають задоволенню.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню збитки на загальну суму 136908,15 грн.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 15670,77 грн., неустойки у розмірі подвійного лізингового платежу 17339,88 грн., збитків у розмірі 136908,15 грн., штрафу в розмірі 1070,67 грн., 828,72 грн. пені, 409,72 грн. 3% річних, 1077,96 грн. індексу інфляції, 1060,44 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, а відповідач не довів протилежне, а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на загальну суму 174366,31 грн.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання своїх договірних зобовязань в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів згідно з умовами договору фінансового лізингу № 00000952

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства “Вестероленд” (03164 м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б, код ЄДРПОУ 32734562) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 1, код ЄДРПОУ 35571472) основну суму заборгованості за договором фінансового лізингу № 00000952 від 30.09.09 в розмірі 15 670 (пятнадцять тисяч шістсот сімдесят) грн 77 коп., неустойку у розмірі подвійного лізингового платежу в сумі 17 339 (сімнадцять тисяч триста тридцять девять) грн 88 коп., збитки в розмірі 136 908 (сто тридцять шість тисяч девятсот вісім) грн 15 коп., штраф в розмірі 1 070 (одну тисячу сімдесят) грн 67 коп., пеню в розмірі 828 (вісімсот двадцять вісім) грн 72 коп., компенсацію інфляційних втрат у розмірі 1 077 (одну тисячу сімдесят сім) грн 96 коп., 3% річних в розмірі 409 (чотириста девять) грн 72 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 060 (одну тисячу шістдесят) грн 44 коп., 1 743 (одну тисячу сімсот сорок три) грн 67 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пукшин Л.Г.

дата підписання рішення 07.07.2011 р.