Рішення № 17777294, 19.07.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2011 р. Справа № 5023/3540/11

вх. № 3540/11

Суддя господарського суду Доленчук Д. О.

при секретарі судовогозасідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 1384 від 01.06.2011 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_2, с. Леб"яже

до ТОВ "Промснаб", м. Харків

про стягнення 14489,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснаб" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь суми основної заборгованості у розмірі 9981,25 грн.; пені у розмірі 900,36 грн.; суми індексу інфляції у розмірі 933,35 грн., 3% річних у розмірі 174,66 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару поставленого йому позивачем за договором поставки № б/н від 01.10.2009 року. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2500,00 грн. за оплату послуг фахівця на надання юридичних послуг згідно до договору від 10.02.2011 р., 144,89 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 19.07.2011 р. за вх. № Д1357, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання його представник не з'явився, відзив на позовну заяву до суду не надав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 14.07.2011 р. за вх. № 17414, надав клопотання про залучення до матеріалів справи уточненого розрахунку пені у розмірі 782,55 грн. та копії акту № 23-02 від 30.06.2011 р. прийому-передачі робіт (послуг) по договору про надання юридичних послуг № б\н від 10.02.2011 р., яке господарським судом задовольняється та вказані документи судом залучаються до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

01 жовтня 2009 року між сторонами був укладений договір поставки № б/н від 01.10.2009 р. (надалі - договір).

У відповідності з умовами договору позивач зобов'язувався поставити відповідачу товар, а відповідач прийняти та оплатити цей товар відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 4.3. договору відповідач був зобов'язаний здійснювати оплату за товар на умовах реалізації, шляхом перерахування грошей на поточний рахунок позивача кожні 14 днів.

З 01.10.2009 року позивачем були здійснені відповідачу поставки товару у вигляді посуди з стекла та керамічних виробів.

Станом на 01.01.2010 року заборгованість відповідача за договором перед позивачем складала 5953,82 грн., що підтверджується актом звірки рахунків між сторонами за період з 01.01.2010 р. по 31.07.2010 р.

Позивач у період з 01.01.2010 р. по 31.07.2010 р. поставив відповідачу товар на суму 9119,43 грн., згідно видаткових накладних: № 1-00000003 від 06.01.2010 р. на суму 2254,84 грн.; № 1-00000008 від 11.01.2010 р. на суму 2180,78 грн.; № 1-00000026 від 02.02.2010 р. на суму 258,10 грн.; № 1-00000027 від 02.02.2010 р. на суму 639,75 грн.; № 1-00000028 від 02.02.2010 р. на суму 1892,98 грн.; № 1-00000029 від 02.02.2010 р. на суму 1892,98 грн.

При цьому позивач вказував, що поставка товару у період січень-лютий 2010 р. здійснювалася у відповідності з умовами договору поставки № б/н від 01.10.2009 р., у зв'язку з чим суд вважає, що поставка товару у період січень-лютий 2010 р. була здійснена позивачем відповідачу за договором поставки № б/н від 01.10.2009 р.

Відповідно до банківських виписок відповідачем була здійснена часткова оплата заборгованості у сумі 5000,00 грн. Також, відповідачем частково було повернуто товар відповідно до накладних: № 1-00000011 від 11.01.2010 року на суму 73,60 грн. та № 1-00000021 від 02.02.2010 р. на суму 18,40 грн.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем за договором станом на 31.07.2010 р. складала у 9981,25 грн., що теж підтверджується актом звірки рахунків між сторонами за період з 01.01.2010 р. по 31.07.2010 р.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи доказів сплати відповідачем позивачу заборгованості у розмірі 9981,25 грн. за договором не міститься.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума основного боргу у розмірі 9981,25 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Пунктом 5.2. договору було передбачено, що за несвоєчасну оплату товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що позивачем було надано до суду уточнений розрахунок пені у розмірі 782,55 грн., який судом було перевірено та встановлено, що він є вірним, господарський суд визнає позовні вимоги позивача, в частині стягнення з відповідача пені такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 782,55 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладені норми діючого законодавств господарський суд приходить до висновку, що сума інфляційних у розмірі 933,35 грн. та 3% річних у розмірі 174,66 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України “Про адвокатуру” адвокатом визначається особа, яка відповідає встановленим цією статтею певним кваліфікаційним вимогам та яка одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Згідно ст. 12 цього Закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатом.

Матеріалами справи підтверджується, що між адвокатом ОСОБА_1, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_2 від 17.11.2007 р., та позивачем 10.02.2011 р. було укладено договір про надання юридичних послуг щодо представництва адвокатом інтересів позивача у господарському суді Харківської області по справі за позовом про стягнення заборгованості з відповідача.

Також, 10.02.2011 р. згідно квитанції № 23/02 від 10.02.2011 р. адвокат ОСОБА_1 отримала від відповідача 2500,00 грн. за договором про надання юридичних послуг, та 30.06.2011 р. між сторонами за договором про надання юридичних послуг був складений акт № 23-02 від 30.06.2011 р. прийому-передачі робіт (послуг).

За таких обставин, суд вважає, що позивачем у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України доведено, що витрати у сумі 2500,00 грн. за надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_1 пов'язані з судовим розглядом даної справи.

Однак, враховуючи те, що відповідно до ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму за оплату послуг фахівця на надання юридичних послуг у розмірі 2475,00 грн., суму державного мита у розмірі 143,45 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 233,64 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснаб" (юридична адреса: 61085, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1; адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. М. Бажанова, 21/23; код ЄДРПОУ 24124416, р/р 260013307 в ВАТ “Мегабанк”, МФО 351629) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2; поштова адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження; р/р НОМЕР_3) суму основної заборгованості у розмірі 9981,25 грн.; пеню у розмірі 782,55 грн.; суму індексу інфляції у розмірі 933,35 грн.; 3% річних у розмірі 174,66 грн.; 2475,00 грн. за оплату послуг фахівця на надання юридичних послуг; 143,45 грн. державного мита та 233,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя Доленчук Д. О.

Рішення підписано 25.07.2011 р.