Рішення № 17776793, 05.07.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" липня 2011 р. Справа № 15/046-11

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ

до Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа», Київська область, Бориспільський район, с. Головурів

про стягнення 362974,98 грн. за участю представників:

позивача:ОСОБА_1 (довіреність від 23.12.2010р. № №171/10);

відповідача:не зявився. обставини справи:

до господарського суду Київської області надійшла позовна заява дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (далі ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”, позивач) до Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа»(далі відповідач) про стягнення 362974,98 грн., з яких 295578,56 грн. заборгованості за природний газ, поставлений в жовтні - грудні 2009р., січні - квітні 2010р. на підставі договору № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших субєктів господарювання (договір), 22809,21 грн. пені, 32908,07 грн. інфляційних втрат та 11679,14 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем був укладений договір № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. поставки природного газу, в порушення умов якого відповідач не в повному обсязі розрахувався за природний газ, поставлений в жовтні - грудні 2009р., січні - квітні 2010р., в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 295578,56 грн. У звязку з наявністю зазначеної заборгованості відповідачу на підставі п. 7.2, п. 7.10 договору нараховано 22809,21 грн. пені та на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 32908,07 грн. інфляційних втрат та 11679,14 грн. 3% річних. Всього сума позову становить 362974,98 грн.

30.06.2011р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові заперечення на позов від 29.06.2011р. № 01-23-262, в яких відповідач зазначає, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2011р. № 503 «Про затвердження порядку перерахування у 2011р. субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування»(порядок) між ДК „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” та Бориспільським районним підприємством теплових мереж «Райтепломережа» 09.06.2011р. підписано акт звірки заборгованості, в якому зазначено, що сума дебіторської та кредиторської заборгованості становить 295578,55 грн. та який є підставою для укладання договору про організацію взаєморозрахунків. Міжвідомча територіальна комісія у відповідності з п. 7 ч. 2 порядку, протоколом № 3 від 27.05.2011р. узгодила обсяг боргу Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа»в сумі 1030985,00 грн. Головне управління житлово-комунального господарства і паливно-енергетичного комплексу Київської обласної державної адміністрації листом № 06-1-05/1871 від 21.06.2011р. підтвердило факт включення суми боргу за договором № 06/09-827-БО-17 від 23.09.2009р. в сумі 295578,55 грн. Крім того, відповідач заперечує проти нарахування штрафних санкцій та зазначає, що відповідно до ст. 614 ЦК України підставою для відповідальності за порушення зобовязання є вина, проте вина в діях відповідача відсутня, оскільки винним у відсутності коштів у відповідача на оплату спожитого газу є держава в особі Головного управління державної казначейської служби України у Київській області, яке не перерахувало субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості в різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась та постачалась населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувались або погоджувались відповідними органами державної влади чи органами самоврядування. Також, відповідач вважає, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки відповідно до п. 20 порядку, затвердженого постановою КМУ № 503 від 11.05.2011р. спірні питання вирішуються Міжвідомчою територіальною комісією з питань погашення зазначеної заборгованості, в звязку з чим відповідач на підставі ч. 1 п. 1 ст. 80 ГПК України просить припинити провадження в справі.

Представник позивача в судових засіданнях 10.05.2011р., 27.05.2011р., 14.06.2011р., 30.06.2011р. та 05.07.2011р. підтримав позов.

Представник відповідача в судових засіданнях 14.06.2011р., 30.06.2011р. та 05.07.2011р. (до оголошення перерви) проти позову заперечував.

В судовому засіданні, яке відбулось о 11 год. 50 хв. 05.07.2011р. було оголошено перерву до 16 год. 30 хв. 05.07.2011р.

В судове засідання, яке відбулось о 16 год. 30 хв. 05.07.2011р. представник відповідача не зявився, причини неявки не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

23 вересня 2009 року між дочірньою компанією „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (постачальник) та Бориспільським районним підприємством теплових мереж «Райтепломережа»(покупець) було укладено договір № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших субєктів господарювання (договір).

Відповідно до умов п.п.1.1., 2.1. договору постачальник зобовязується передати у власність покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а покупець зобовязується прийняти від постачальника та оплатити природний газ з 01 жовтня 2009 р. по 31 грудня 2009р. в обсязі до 1335 тис. (один мільйон триста тридцять пять тисяч) куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень 300 тис.куб.м., листопад 450 тис. куб.м., грудень 585 тис.куб.м.

Згідно з п. 4.4. договору приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна і вартість. Акт приймання-передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що ціна за 1000 куб. м. природного газу 2182,66 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2619,19 грн.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата вартості газу згідно п. 5.1 проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.11.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009р. по 31.12.2009р., а в частині розрахунків за газ до повного їх здійснення.

21.12.2009 р. між постачальником та покупцем була укладена додаткова угода до договору від 23.09.2009р. № 06/09-827БО-17 поставки природного газу, згідно з якою пункт 2.1. договору доповнено підпунктом 2.1.1. в наступній редакції: «2.1.1. постачальник передає покупцю в період з 01.01.2010р. по 30.04.2010р. газ в обсязі до 1535 тис. (один мільйон пятсот тридцять пять тисяч) куб. м., в тому числі по місяцях: січень 485 тис. куб. м., лютий 450 тис. куб. м., березень 400 тис. куб. м., квітень 200 тис. куб. м.». Пункт 11.1 договору викладено в наступній редакції: «11.1 Цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009р. по 30.04.2010р., а в частині розрахунків за газ до повного їх здійснення».

Судом встановлено, що на виконання умов договору та додаткової угоди до нього позивач протягом жовтня грудня 2009 року та січня квітня 2010р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 3061023,50 грн., про що свідчать засвідчені належним чином копії актів передачі-приймання природного газу від 31.10.2009р., від 30.11.2009р., від 31.12.2009р., від 31.01.2010р., 28.02.2010р., від 31.03.2010р., від 30.04.2010р., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідач частково виконав свої зобовязання по оплаті поставленого природного газу, сплативши позивачу 2765444,94 грн. Заборгованість за поставлений природний газ у сумі 295578,56 грн. залишилася відповідачем несплаченою.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за природний газ, поставлений на підставі договору № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. поставки природного газу у сумі 295578,56 грн. на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то вимога позивача про стягнення з відповідача 295578,56 грн. підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 32908,07грн. інфляційних втрат та 11679,14 грн. 3% річних.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Така ж сама позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.09.2010 р. у справі № 11/14-10.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 32908,07 грн. інфляційних втрат, що нараховані за загальний період з листопада 2009р. по березень 2011р.

Оскільки зобовязання з оплати отриманого газу за актом за жовтень 2009р. мало бути виконане до 10.11.2009р. та протягом листопада 2009р. березня 2010р. відповідач погашав борг, що виникав 10 числа кожного місяця, в наступному місяці, то інфляційні втрати за період з листопада 2009р. по березень 2010р. на суми боргу, що існували в той період (менше місяця) стягненню не підлягають.

Згідно з вірним арифметичним розрахунком інфляційні втрати, які нараховані на заборгованість, яка існувала станом на 1 число кожного місяця:

за період з 01.04.2010р. по 30.04.2010р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 324045,98 грн. становить (- 972,14 грн.);

за період з 01.05.2010р. по 31.07.2010р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 332578,56 грн. становить (- 3990,94 грн.);

за період з 01.08.2010р. по 31.08.2010р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 322578,56 грн. становить 3870,94грн.;

за період з 01.09.2010р. по 30.09.2010р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 307578,56 грн. становить 8919,78 грн.;

за період з 01.10.2010р. по 31.03.2011р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 295578,56 грн. становить 14483,36 грн.

Отже, загальна сума інфляційних втрат, які нараховані на суму заборгованості з поставленого природного газу становить 22311,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 11679,14 грн., які нараховані з 11.11.2009р. по 14.04.2011р. Згідно з вірним арифметичним розрахунком 3% річних за загальний період з 11.11.2009р. по 14.04.2011р. становлять 11727,56 грн., проте стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних у розмірі 11679,14 грн., в межах заявлених позовних вимог.

В звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. поставки природного газу позивачем заявлено вимогу про стягнення 22809,21 грн. пені за загальний період з 14.10.2010 по 14.04.2011р.

Так, п. п. 7.2, 7.10 договору № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору він зобовязується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначена норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та повязується законом з днем, коли зобовязання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положенням ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу, встановленого ч. 2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що зобовязання з оплати отриманого газу мало виконуватись відповідачем до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору), а отже прострочення платежу за кожний неоплачений місяць починається з 11 числа відповідного місяця. При цьому, позивачем нараховується пеня в період з 14.10.2010р. по 14.04.2011р., протягом шести місяців, що передують зверненню з позовом, з посиланням на п. 7.10 договору.

Так, в п. 7.10. договору зазначено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, ч. 2 ст. 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід зазначити, що в даному випадку, виходячи із змісту договору (п.6.1), початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 14.10.2010р. по 14.04.2011р., як зазначає позивач.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пунктом 7.10 договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України.

Отже, умови пункту 7.10. договору № 06/09-827 БО-17 від 23 вересня 2009 року суперечать нормам ст. ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, оскільки, пункт 7.10. договору № 06/09-827 БО-17 від 23 вересня 2009 року суперечить нормам ст. 260 ЦК України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України цей пункт підлягає визнанню судом недійсним згідно з ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.06.2011р. у справі № 21/108-10/6.

Водночас, пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору він зобовязується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

В ч. 2 ст. 217 ГК України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Як зазначалось вище, позивачем нараховується пеня в період з 14.10.2010р. по 14.04.2011р.

Проте, судом встановлено, що у позивача зявляється право на нарахування пені, з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня коли позивач дізнався про порушення свого права (з початку перебігу позовної давності), а відтак, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 14.10.2010р. по 14.04.2011р., як зазначає позивач.

Таким чином, беручи до уваги вимоги вищенаведених правових норм, враховуючи часткову оплату відповідачем природного газу, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Цивільного кодексу України та вимоги Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, а також те, що відповідно до умов договору відповідач у справі повинен був провести остаточний розрахунок за фактично спожиті та транспортовані обсяги газу на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору), господарський суд зазначає, що період нарахування пені визначається наступним чином.

Здійснюючи розрахунок пені, господарський суд розраховує пеню за період з 14.10.2010р. - 11.11.2010р. на суму 125095,22 грн. виходячи з наступного.

Так, позивач просить суд стягнути пеню за період з 14.10.2010 року по 14.04.2011 року (182 дні), згідно п. 7.2., 7.10. договору, тобто 6 місяців, що передує зверненню з позовом.

Як вказано судом вище, п. 7.10. договору визнано судом недійсним в силу вимог ст.ст. 203, 215, 260, 261 ЦК України та ст. 232 ГК України, а тому право на нарахування пені у відповідача зявляється з моменту виникнення прострочення у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи, що згідно п. 6.1. договору оплата здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки, тобто помісячно, а тому момент прострочення відповідачем виконання зобовязання слід встановлювати щодо кожного платежу за місяць окремо і нараховувати пеню на суму боргу по кожному місяцю поставки окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2008року у справі №15/360-07 та від 06.08.2009року у справі № 5/634-08.

Відтак, господарський суд Київської області, перевіривши обсяги, вартість та ступінь оплати відповідачем поставок природного газу в кожному місяці окремо встановив, що в період заявлений позивачем до стягнення пені входить лише квітень місяць, в якому згідно з актом передачі-приймання природного газу від 30.04.2010р. було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 125095,22 грн.

Водночас, судом при розрахунку пені не береться до уваги поставка природного газу за березень місяць 2010р. (як і за інші попередні місяці), оскільки початок нарахування пені за неоплачений газ отриманий у березні 2010р. починається з 11.04.2010р. та закінчується 11.10.2010р., в той час як 14.10.2010р. є датою початку періоду нарахування пені заявленого позивачем.

Враховуючи вищевикладене, а також період нарахування пені, що вказаний позивачем у позовній заяві, суд обмежив її нарахування шістьмома місяцями від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Відтак, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 14.10.2010р. по 11.11.2010р. на суму боргу 125095,22 грн. за актом передачі-приймання природного газу за квітень 2010 року від 30.04.2010р. становить 1540,56 грн. (125095,22 грн. х 29 днів прострочки (з 14.10.2010р. по 11.11.2010р.) х 7,75% (облікова ставка НБУ) х 2 : 365 = 1540,56).

Враховуючи вищевикладене, суд нараховує пеню на суму боргу в розмірі 125095,22 грн. як вартість неоплаченого газу у квітні 2010 року у межах періоду заявленого позивачем (з 14.10.2010р. по 14.04.2011р.) з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України за період з 14.10.2010р. по 11.11.2010р.

Оскільки вірна сума пені, за розрахунком суду, за вказаний період складає 1540,56 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 22809,21грн. пені підлягає частковому задоволенню в сумі 1540,56 грн.

Заперечення відповідача з посиланням на акт звірки від 09.06.2011р., підписаний позивачем та відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 503 від 11.05.2011р., не береться судом до уваги оскільки зазначеним актом не спростовується факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем, а навпаки підтверджується її наявність. Станом на час розгляду справи на виконання зазначеної постанови розрахунки відповідачем з позивачем не проведені, а тому підстави для відмови в позові у суду відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що заборгованість перед позивачем виникла не з його вини. Проте, згідно з ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання. Судом встановлено факт невиконання відповідачем зобовязання, проте доказів того, що зазначена заборгованість виникла внаслідок форс-мажорних обставин відповідачем не надано. Також, посилання відповідача на те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки відповідно до п. 20 порядку, затвердженого постановою КМУ № 503 від 11.05.2011р. спірні питання вирішуються Міжвідомчою територіальною комісією з питань погашення заборгованості, судом не приймається до уваги, так як згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.124 Конституції України, ст. ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсним п. 7.10 договору № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших субєктів господарювання, укладеного між дочірньою компанією „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” та Бориспільським районним підприємством теплових мереж «Райтепломережа».

2. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа»(08353, Київська область, Бориспільський район, с. Головурів, вул. Героя СРСР Гарфункіна,15, код 30349538) на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) 295578,56 грн. (двісті девяносто пять тисяч пятсот сімдесят вісім грн. 56 коп.) боргу, 22311,00 грн. (двадцять дві тисячи триста одинадцять грн. 00 коп) інфляційних втрат, 11679,14 грн. (одинадцять тисяч шістсот сімдесят девять грн. 14 коп.) 3% річних, 1540,56 грн. (тисяча пятсот сорок грн. 56 коп.) пені, 3311,09 грн. (три тисячі триста одинадцять грн. 09 коп.) витрат по сплаті державного мита та 215,28 грн. (двісті п'ятнадцять грн. 28 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Рябцева О.О.

Рішення підписано 21.07.2011р.