Рішення № 17776759, 15.02.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" лютого 2011 р. Справа № 21/036-10/6

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Елегант -Фарм” в особі ліквідатора Дяченка Сергія Вікторовича до Приватного підприємства “Веф Лайн” про стягнення боргу,

представники:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність від 31 грудня 2010 року);

відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2010 року Товариства з обмеженою відповідальністю “Елегант - Фарм” в особі ліквідатора Дяченка Сергія Вікторовича (далі позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства “Веф Лайн” (далі відповідач) про стягнення боргу у загальному розмірі 50121,02 грн., з яких 27596,17 грн. основного боргу, 19489,25 грн. інфляційних втрат та 3035,60 грн. 3% річних.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань щодо оплати отриманих медикаментів, згідно товарно-транспортної накладної № 40649 від 09 березня 2006 року та товарно-транспортної накладної № 40663 від 09 березня 2006 року на загальну суму 27596,17 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 19 травня 2010 року у справі № 21/036-10 (суддя Ярема В.А.), яке залишено Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2010 року без змін, у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 08 грудня 2010 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Елегант - Фарм” в особі ліквідатора Дяченка Сергія Вікторовича задоволено частково. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2010 року та рішення господарського суду Київської області від 19 травня 2010 року у справі № 21/036-10 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 08 грудня 2010 року вказав на те, що при новому розгляді справи суду належить врахувати, зокрема, що в матеріалах справи містяться ксерокопії акту звірки взаємних розрахунків №1/03-ЕФ від 10березня 2006року, а також ксерокопії договорів від 4 серпня 2004року та додаткової угоди №3 від 7 березня 2006р., які не завірені належним чином.

Крім того, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 08 грудня 2010 року зазначив про те, що судом апеляційної інстанції не розглянуті доводи, викладені в апеляційній скарзі TOB «Елегант-Фарм»про те, що акт звірки взаємних розрахунків підписаний не директором TOB «Елегант-Фарм», аневідомою особою.

Також, Вищий господарський суд України вказав, що судами не було перевірено, чи міститься в товарно-транспортних накладних №40649 від 09.03.2006р., №40663 від 09.03.2006 року посилання на те, що поставка товару здійснена в рахунок погашення заборгованості за іншим договором та не перевірено, яка існувала сума заборгованості позивача перед відповідачем за договором №34 від 04.08.2004 року.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вказав, що при новому розгляді справи суду слід урахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до положень ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно резолюції Голови господарського суду Київської області справа № 21/036-10 передана для подальшого провадження судді Черногузу А.Ф.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23 грудня 2010 року (суддя Черногуз А.Ф.) справу прийнято до подальшого провадження, присвоєно їй № 21/036-10/6 та призначено до розгляду на 18 січня 2011 року.

У звязку з неявкою в судове засідання 18 січня 2011 року представників сторін та неподанням ними витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 01 лютого 2011 року та зобовязав відповідача подати суду оригінал акту звірки взаємних розрахунків № 1/03-ЕФ від 10 березня 2006 року.

Ухвалою господарського суду від 01 лютого 2011 року відкладено розгляд справи на 15 лютого 2011 року, у звязку з неявкою в судове засідання 01 лютого 2011 року представника відповідача та неподанням ними витребуваних документів. Крім того, повторно зобовязано відповідача подати суду оригінал акту звірки взаємних розрахунків № 1/03-ЕФ від 10 березня 2006 року (оригінал для огляду, належним чином завірену копію до справи).

Присутній в судовому засіданні 15 лютого 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 15 лютого 2011 року втретє не зявився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалами господарського суду Київської області від 23 грудня 2010 року, від 18 січня 2011 року та від 01 лютого 2011 року, які були надіслані відповідачу за юридичною та поштовою адресами, вказаними позивачем в позовній заяві.

Вбачається, що ухвала суду від 23 грудня 2010 року була отримана відповідачем за поштовою адресою (вул. Трутенка, 8), про що підтверджується повідомленнями про вручення (копії в матеріалах справи).

В подальшому ухвали надіслані, як за поштовою та і за вказаною позивачем юридичною адресою, яка відповідає адресі вказаній у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повертались відділом звязку з поміткою «за закінченням терміну зберігання” та «за зазначеною адресою вибули”.

Відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

15 лютого 2011 року відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

9 березня 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Елегант-Фарм»(позивач) поставило, а приватне підприємство «Веф Лайн»(відповідач) за довіреністю, серія ЯЛД № 279188 від 09 березня 2006 року отримало товарно-матеріальні цінності (товар) загальною вартістю 27596,17 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 40649 на суму 3454,16 грн. та товарно-транспортною накладною № 40663 на суму 24142,01 грн., які підписані сторонами.

Судом встановлено, що Постановою Господарського суду міста Києва по справі № 43/184 від 14 вересня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Елегант-Фарм»визнано банкрутом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 лютого 2009 року замінено ліквідатора арбітражного керуючого Захарчука Віталія Степановича на арбітражного керуючого Дяченка Сергія Вікторовича.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»ліквідатор предявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту.

Таким чином, арбітражний керуючий ліквідатор має право предявляти позов в інтересах Позивача.

Судом також встановлено, що вище зазначені накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положенню «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обовязкових в них реквізитів, а саме:

·найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

·назву документа(форми);

·дату і місце складення документа;

·зміст та обсяг господарської операції;

·одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

·посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

·особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується факт отримання товару, у визначених товарно-транспортних накладних.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується товарно-транспортними накладними, про що свідчать підписи повноважної особи відповідача (Ворончука Віктора Валентиновича), доданих до позовної заяви та довіреністю (належна копія довіреності знаходяться в матеріалах справи) на отримання матеріальних цінностей, тобто за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.

При цьому, господарський суд зазначає, що цивільні права і обовязки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 ГПК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відтак, сторонами на підставі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України було укладено угоди, які відповідають вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та згідно з якими у відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 626 ЦК України виникло зобовязання оплатити отриманий товар.

Таким чином, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочинів, що містить ознаки поставки та виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до зазначених накладних поставлені товарно-матеріальні цінності підлягають оплаті з відстрочкою платежу 1 день від дати отримання товару (дати накладної).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, строк виконання відповідачем свого зобовязання сплинув 10 березня 2006 року (прострочення з 11 березня 2006 року).

Проте, поставлені товарно-матеріальні цінності у строки визначені товарно-транспортними накладними відповідачем не оплачені, внаслідок чого за ним утворився борг в розмірі 27596,17 грн.

Заперечення відповідача проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву суд вважає необґрунтованим та безпідставними виходячи з наступного.

При досліджені матеріалів справи судом встановлено, що 1 серпня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елегант-Фарм»(покупець) та Приватним підприємством «Веф Лайн»(продавець) укладено Договір поставки № 34, згідно пункту 1.1. якого продавець зобовязаний надати, а покупець прийняти і оплатити медикаменти та товар медичного призначення на загальну суму згідно накладних.

7 березня 2006 року сторонами підписано додаткову угоду № 3 до вище зазначено договору, згідно умов якої у разі затримки оплати за товар на термін, що перевищує строки, вказані в підпункті 2.5 пункту 2 договору та якщо продавцю не стане відомо про погіршення платоспроможності покупця, покупець може зменшити заборгованість за отриманий від продавця товар шляхом зустрічної поставки товару продавцю на суму заборгованості, що виникла за договором. В даному випадку зустрічний відпуск товару покупцем продавцю в погашення заборгованості носитиме бартерний характер і не розглядатиметься сторонами як окремий договір поставки. Після проведення звіряння взаємних розрахунків між сторонами підписується акт звіряння, що є невідємною частиною договору.

Проаналізувавши зміст товарно-транспортних накладних № 40649 та № 40663 суд дійшов висновку, що поставка товарно-матеріальних цінностей на підставі вказаних накладних не може вважатись зустрічною поставкою товару продавцю в рахунок погашення існуючої перед ним заборгованості, оскільки така поставка здійснювалась по заявкам приватного підприємства «Веф Лайн»№ 009696-З від 9 березня 2006 року та № 009701-З від 9 березня 2006 року, а в самих товарно-транспортних накладних відсутнє жодне посилання на додаткову угоду між сторонами або бартерний характер такої поставки.

Суд не може прийняти як доказ не засвідчену ксерокопію акту звірки взаємних розрахунків № 1/03 від 10 березня 2006 року укладеного між сторонами, оскільки відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії.

Ухвалами суду від 18 січня 2011 року та від 01 лютого 2011 року суд зобов'язував відповідача надати оригінал акту звірки взаємних розрахунків № 1/03-ЕФ від 10 березня 2006 року (оригінал для огляду, належним чином завірену копію до справи), які залишені відповідачем без виконання.

Крім того, суд зазначає, що у ксерокопії акту звірки взаємних розрахунків № 1/03 від 10 березня 2006 року відсутні будь-які посилання на договір поставки № 34 та додаткову угоду № 3.

Не подання відповідачем оригіналу акту звірки взаємних розрахунків № 1/03-ЕФ від 10 березня 2006 року унеможливило встановлення судом особи, що його підписала з боку позивача.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Зважаючи на те, що основний борг у сумі 27596,17 грн. відповідачем не погашений, розмір боргу відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 27596,17 грн. основного боргу за отриманий товар згідно товарно-транспортної накладної № 40649 від 09 березня 2006 року та товарно-транспортної накладної № 40663 від 09 березня 2006 року є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків в частині своєчасної оплати вартості товарно-матеріальних цінностей (протягом 1 дня від дати отримання товару) позивач просить суд стягнути з відповідача 17 703,95 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення виконання грошового зобовязання з квітня 2006 року по листопад 2009 року (3 роки і 8 місяців) на суму боргу 27569,17 грн., згідно поданого розрахунку позивача (а.с. 5).

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, до простроченого платежу за товар, отриманий у березні 2006 року, який повинен бути оплачений у березні 2006 року (один день від дати отримання товару 10 березня 2006 року), позивач мав застосовувати індекс інфляції, визначений у травні 2006 року за квітень 2006 року і до моменту погашення боргу.

Крім того, прострочення платежу за листопад місяць, заявлений позивачем, є періодом меншим ніж повний місяць, а тому не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Враховуючи вищевикладене, строки виникнення зобовязання з оплати отриманого товару за накладними, період нарахування інфляційних втрат за який нараховується інфляція з урахуванням заявленого позивачем періоду, вимоги частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, суд здійснив розрахунок інфляційних втрат за наступні періоди:

Інфляційні втрати суд нараховує за такою формулою:

Іі = Іім:100 * Б - Б, де

Іі - Інфляційне збільшення суми боргу?

Іім - Середній індекс інфляції за період?

Б - Сума боргу.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу?Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?

квітень 2006 жовтень 200927596.171.70619 482.9047 079.07

Оскільки, вірна сума інфляційних втрат, за розрахунком суду, за вищевказаний період, становить 19482,90 грн., тому вимога позивача про стягнення з відповідача 19489,25 грн. інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в сумі 19482,90 грн.

Вбачається, що 3% річних нараховані позивачем за період з 11 березня 2006 року по 11 листопада 2009 року (3 роки і 8 місяців) на суму боргу 27596,17 грн., що складає 3035,60 грн. (а.с. 5).

Враховуючи строки виникнення зобовязання з оплати отриманого товару за накладними, період нарахування 3% річних, заявлений позивачем, положення частини 2 статті 625 ЦК України, суд здійснив розрахунок 3% річних згідно формули за такий період (С x 3 x Д:365:100, де С сума боргу; Д кількість днів прострочки):

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

27596.1711.03.2006 - 11.11.200913423 %3 043.90

Оскільки, вірна сума 3% річних, за розрахунком суду, за вищевказаний період, становить 3043,90 грн., а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3035,60 грн. 3 % річних підлягає задоволенню у сумі 3035,60 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 27596,17 грн. основного боргу, 19482, 90 грн. інфляційних втрат та 3035,60 грн. 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Веф Лайн»(код ЄДРПОУ 30514289) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Елегант-Фарм»(код ЄДРПОУ 32048022) суму основного боргу у розмірі 27596,17 грн., 3% річних в сумі 3035,60 грн. інфляційні втрати в сумі 19482,90 грн., а також 501,15 грн. державного мита та 235,97 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.В частині позову про стягнення 6,35грн. інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

СуддяЧерногуз А.Ф.