Постанова № 17774333, 15.08.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.3.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2011 року Справа № 2а-6261/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Свергун І.О.,

при секретарі Липовій К.С.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 (довіреність від 10.06.2011 № 03-06/1070),

представника відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 03.08.2011 б/н),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Лисспецбудмонтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця інвалідами у 2010 році в сумі 27441,22 грн.,

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2011 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства «Лисспецбудмонтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця інвалідами у 2010 році в розмірі 26673,22 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 768 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що згідно із ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

В порушення вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на підприємстві відповідача в 2010 році працювало 2 інваліди при нормативі 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Таким чином, відповідач до 15.04.2011 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 26673,22 грн. за 2 робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів і не зайняті інвалідами. Оскільки сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути її з відповідача разом із нарахованою пенею в сумі 768 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, посилаючись на наступне. Відповідач згідно поданої державної звітності «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2010 рік повинен був створити у 2010 році 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів, а фактично на підприємстві було працевлаштовано тільки 2 інваліди. Протягом 2010 року відповідачем до центру зайнятості подавалися звіти за формою 3-ПН, в яких він інформував центр зайнятості про наявність вільної вакансії слюсаря із складання металевих конструкцій 4 розріду, проте жодного разу центром зайнятості будь-якої особи-інваліда для працевлаштування до відповідача не направлялося. Таким чином, відповідач виконав покладений на нього обовязок щодо інформування центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інваліда, що виключає обовязок по сплаті адміністративно-господарських санкцій. Обовязок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у звязку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

З огляду на викладене та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 5 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України справи за позовами субєктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави для висновку про те, що обовязки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Судом установлено, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік Форми 10-ПІ, складеного відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 112 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 4 особи. Фактично протягом року на підприємстві працювало 2 інваліди (арк. справи 7).

Згідно листа Лисичанського міського центру зайнятості від 09.06.2011 № 8/07-1154 ПП «Лисспецбудмонтаж» (код ЄДРПОУ 34403808) у 2010 році надавало інформацію про наявність вакансій для осіб з обмеженими можливостями за січень листопад 1 вакансія (арк. справи 6).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 2010 року подавав звіти за формою 3-ПН в міський центр зайнятості про наявність вільних (вакантних) місць для працевлаштування інвалідів: станом на 28.01.2010 про наявність 1 вакансії для працевлаштування інваліда, 28.02.2010 1 вакансія, 28.03.2010 1 вакансія, 28.04.2010 1 вакансія, 28.05.2010 1 вакансія, 28.06.2010 1 вакансія, 28.07.2010 1 вакансія, 28.08.2010 1 вакансія, 28.09.2010 1 вакансія, 28.10.2010 1 вакансія, 28.11.2010 1 вакансія (арк. справи 30-40).

Крім того, відповідачем надано суду копію звіту про наявність вакансій станом на 28.12.2010, в якому зазначено також про наявність одного вакантного місця для працевлаштування інваліда (арк. справи 41). Однак, вказаний звіт суд не бере до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт подання вказаного звіту до центру зайнятості, на самому звіті відсутні відмітки про прийняття звіту центром зайнятості, також вищевказаним листом Лисичанського міського центру зайнятості від 09.06.2011 № 8/07-1154 підтверджується, що відповідачем подавалися звіти лише за січень листопад 2010 року.

Таким чином, протягом січня листопада 2010 року відповідач надавав звіти, в яких не в повному обсязі зазначав кількість вакансій для працевлаштування інвалідів (одну замість двох), тобто фактично не виконував належним чином обовязок подання звітності про наявних вакантних робочих місць, передбачений п. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення».

Отже, суд вважає встановленим факт невиконання роботодавцем заходів щодо інформування про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів органів працевлаштування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було вжито всіх належних заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За розрахунком позивача (арк. справи 8) відповідач повинен був працевлаштувати у 2010 році 4 інвалідів (4% норматив при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу, 112 осіб), фактично працевлаштовано 2 інваліда, тому підприємство відповідача мало перерахувати адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2010 рік в сумі 26673,22 грн. (2 незайняті інвалідами робочі місця х 13336,61 грн. середня заробітна плата штатного працівника).

У відповідності з Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на 96 календарних днів відповідачу нарахована пеня в сумі 768 грн. Розмір нарахованої пені відповідає вимогам частини 2 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 26673,22 грн. за невиконання у 2010 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 768 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Лисспецбудмонтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця інвалідами у 2010 році в сумі 27441,22 грн. задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства «Лисспецбудмонтаж» (код ЄДРПОУ 34403808) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (91055, м. Луганськ, вул. Володарського, буд. 59, р/р 31218230700006 в ГУ ДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 24046582, код платежу 50070000) адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2010 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 26673,22 грн. (двадцять шість тисяч шістсот сімдесят три грн. 22 коп.) та пеню в сумі 768,00 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову складено в повному обсязі 18 серпня 2011 року.

СуддяІ.О. Свергун